Високохудожнє слово цієї письменниці напрочуд містке, вражаюче, здатне заворожувати і, за незбагненними законами ланцюгової реакції, творить нові символічні образи, як це бачимо з вірша сучасного українського поета Ігоря Калинця:
Апостол черні — Кобилицяі Царівна Кобилянськасходять з гіру парламент, у совість.Ольжина Земле,Битво і Покоро.Незгасна рано,що Сочєвою сочиться.(Вірш І. Калинця «Буковина» з його збірки «Тринадцять алогій» (1991).
Ольга Юліанівна Кобилянська (1863—1942) — класик української літератури, чия спадщина посідає чільне місце в літературному процесі періоду «fin de siècłe»[2]. Поряд із творами Михайла Коцюбинського та Василя Стефаника повісті, новели й оповідання письменниці з Буковини є зразком нового, психологічного напряму в українській літературі.
Найбільш знаними, найчастіше друкованими її творами середньої та великої епічної форми є повісті «Людина», «Царівна», «Земля», повість-балада «В неділю рано зілля копала…», великий пласт новелістики кінця 1880-х і 1890-х pp., а також мала проза початку XX століття. Менш знаними є твори, написані після 1914 року.
Комментарии к книге «Апостол черні», Ольга Юлиановна Кобылянская
Всего 0 комментариев