«В недiлю рано зiлля копала»

ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА В неділю рано зілля копала Повість Ой не ходи, Грицю, на вечорниці,Бо на вечорницях дівки чарівниці,Солому палять і зілля варять,Тебе, Грицуню, здоровля позбавлять.Тамта одная чорнобривая,То чарівниця справедливая!І чарівниця і зілля знає,Тебе, Грицуню, заздрісне кохає!В неділю рано зілля копала,У понеділок пополокала,А у вівторок зілля варила,В середу рано Гриця отруїла.Прийшов же четвер — Гриценько умер,Прийшла п'ятниця — поховали Гриця;Сховали Гриця близько границі,Плакали за ним всі молодиціІ хлопці Гриця всі жалували,Чорнобривую всі проклинали;Нема й не буде другого Гриця,Що 'го зігнала з світу чарівниця!В суботу рано мати доню била:«Нащо ти, суко, Гриця отруїла?Не зналась того, що зілля уміє?Що Гриць сконає, нім когут запіє?»«Ой мати, мати! Жаль ваги не має —Най ся Грицуньо у двох не кохає!Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата:Із чотирьох дощок темная хата!» І

Се було давно. Через те не знає навіть ніхто назвати місцевість, де склалася подія, про яку розказується. Хіба те одно, що в горах.

Мов у кітлі між горами, що здіймалися поважно вгору, ховалося доволі велике село.

Ліси тих гір — старі, непроглядні...

В ногах одної гори, названої Чабаниця, до котрої і тулилося наше село, бігла гучна ріка. Шумна і прудка, гонила розпінена почерез велике неповоротке каміння. Ріка та окружляє гору Чабаницю, неначеб хотіла її обіймити. Немов і до тієї-то ріки сходили з самого верху Чабаниці смереки густими рядками, одні по других. Низько в долині, вже над самою рікою, опинилися вони.

Стояли тут з розширеними зеленими крилами та шпилями, зверненими догори, і шуміли... Не як в долині здичіла ріка, голосним плескотом, гамором і гуком, але відмінно і на свій окремий лад.

Спокійно і тужливо, хвилюючись і крилато, заколисувало щось у воздусі до сну, заливаючись притім смутком. Рівно і обережно, тут тихо, там шепотом, а все в один голос, все шум і шум...

Тужливо рослося деревині по верхах.

Куди б і не глянули, все одне і те саме. Все море зелені, все одностайна колисанка, все на одно змінюється.

На он тій горі пнулися смереки густими рядами завзято здолини вгору.

З тієї знов збігали, розіпнувши рамена, з розмахом вниз.

І так-то повсюди.

Хоч літом, хоч зимою, хоч погодою, хоч зливами, а все одностайність. Все одна пісня, однаковий її ритм. Однакова заколисуванка, однаковий шум.