«На Кожум'яках»

Iван Нечуй-Левицький На кожум

Мiщанська комедiя на 5 дiй

ДIЙОВI ОСОБИ

С и д i р С в и р и д о в и ч Р я б к о, київський мiщанин, має крамницю на Подолi.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а, його жiнка.

Є в ф р о с и н а, їх дочка.

Г о р п и н а К о р н i ї в н а С к а в ч и х а, сестра Євдокiї Корнiївни, перекупка, вдова; перепродує яблука.

О л е н к а, її дочка.

С в и р и д I в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й, цилюрник

Н а с т я

О л ь г а Євфросининi приятельки, панни.

В а р в а р а

Х и м к а, Рябкова наймичка.

П е д о р я, Горпинина поденщиця.

М а р т а, Б у б л е й н и ц я.

О р и н а, Б а ш м а ч н и ц я

М е р о н i я печорськi мiщанки, були послушницями.

М а г д а л и н а

1-й м и т р о п о л и ч и й б а с.

2-й м и т р о п о л и ч и й б а с.

Б е р к о й В о л ь к о, жиди, процентщики.

М i щ а н к и, ш а ф е р и, м i щ а н и т а к а т е р и н щ и к.

Дiя дiється у Києвi, на Кожум'яках.

Г о с т р о х в о с т и й та Є в ф р о с и н а трохи закидають по-руськiй.

ДIЯ ПЕРША

Свiтлиця Сидора Свиридовича Рябка з мiщанською обставою. Однi дверi - в кiмнату, другi - в пекарню. Дiя дiється в недiлю по обiдi.

ВИХIД 1

Є в д о к i я К о р н i ї в н а сама.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (сидить коло стола i позiхає). Сидоре Свиридовичу! Сидоре Свиридовичу! Чи ти оце й досi спиш? Вставай вже, бо швидко до церкви задзвонять на вечерню. Ходи сюди та посидь коло мене. Нудьга мене бере, Сидоре Свиридовичу! Чи ти чуєш?

С и д i р С в и р и д о в и ч (обзивається з кiмнати). Чи то ти мене кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тiльки трохи прочумаюсь та потягнуся разiв зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кiмнати i сiдає коло жiнки.)

ВИХIД 2

Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Авжеж скучила.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Бо давно пак бачились: як у горосi та й досi…

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я тут сидiла, сидiла, вже все передумала, вже й богу молилась.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Скучила, старенька, за мною, як голубка за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вiк, як тi голуб'ята в парцi. Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Добрий сум! Пiшов собi в кiмнату та й хропе, аж кiмната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова промовити.

С и д i р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаєш, Явдоню, як я присватувався до тебе! Як тодi вертiвся коло тебе.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Ще б пак не пам'ятала! На всi Кожум'яки не було тодi такого вертуна, як ти.

С и д i р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаєш, як я тупцяв кругом тебе! Я до неї i звiдтiль, i звiдсiль, а вона тiльки було спiдню губу копилить.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що копилила, то копилила, бо знала навiщо. А правда, я тодi таки добре виварила тобi воду, аж чуб був мокрий.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой ви, жiночки ви капоснi! До смертi згадуєте, як водили нас. Але таки довуркотався. Гулю, гулю, моя старесенька!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Коли б ти тiльки не був трохи вередливий… я б з тобою зовсiм щасливо дожила вiку.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Якби пак я взяв за тобою те придане, що обiцяв твiй покiйний батько, то, може б, i не був такий вередливий.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. I годi вже тобi згадувати.

С и д i р С в и р и д о в и ч. А якби, стара, оце було твоє придане, то наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчикiв собi на придане. А нашiй Євфросинi треба багато грошей: вони в нас не простi, вченi - не дурно ж вчились аж три мiсяцi в пансiонi.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Авжеж! Що вже викохали доню, то викохали на всi Кожум'яки. Та вже, сказати правду, час би їй i замiж iти.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж час. Але що ж то за доню ми викохали! На всi Кожум'яки!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. I на всю Глибочицю. Що сказати правду, коли нiкого нема в хатi, то наша Євфросина така гарна, як я колись була: в неї якраз такi карi очi, такi чорнi брови, як у мене. В неї ввесь хист мiй!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж гарна: все гарне, тiльки в неї нiс такий… трохи нiби довгий чи гострий… трохи такий як у чорногуза. Ой, коли б не почула! (Оглядається.)

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. От i вигадуєш, старий, таке, що нi до бога, нi до людей. Який же в неї нiс?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Такий достоту, як i в тебе! Як ми бралися, то я тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твiй нiс, старенька, я загаявся з сватанням, може, на мiсяцiв зо три або й чотири. Тепер можна все сказати.

Є в д о к i я К о р н i їв н а (сердиться). Оцього я вже не люблю! Оце вже ти вередуєш. Який же в мене нiс? Здається, такий, як i в усiх людей. Коли вже на правду пiшло, то й я признаюсь, що й твоя верхня губа тодi була не дуже тоненька: таки така, як нiмецька ковбаса. Признатись, i я довго думала, поки тебе полюбила.

С и д i р С в и р и д о в и ч. А все-таки полюбила! I я тебе полюбив, хоч твоїм носом хоч у дерево стукай.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а.I що ти верзеш? От уже не люблю. (Одвертає лице,)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли правду сказати, то наша Євфросина не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того вчена. Куди вже, стара, нам з тобою рiвнятись до неї. Вже й не знаю, в кого вона вдалась розумом: в мене неабиякий розум, i в тебе не гурт було розуму й замолоду, а на старiсть i той, що був, не знаю, де дiвся.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. То це вже я й дурна стала? Оцього я вже не знесу!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, старенька! Я тiльки кажу, що Євфросина далеко розумнiша од тебе.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Авжеж розумнiшої од неї нема на всi Кожум'яки i на всю Глибочицю; тiльки вона якась гостра, палка, як огонь.

С и д i р С в и р и д о в и ч. От уже твоя сестра Горпина, так так, що розум. Як пустить язика, то вiн у неї, як млинове колесо, тiльки дрррр… Меле разом i шеретує. А ти мнеш, мнеш тим язиком… Так ним м'яла, i як ми бралися.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що це з тобою сього-дня сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене i нiс, як у чорногуза, i язик, як колода, i розум десь дiвся?

С и д i р С в и р и д о в и ч. На те брав, що було треба… бо полюбив тебе, моя старенька.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Як же ти мене полюбив, коли я була погана? Оце справдi штука!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Та бач, стара, молодий хлопець часом неначе здурiє. I я, мабуть, тодi…

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до слiз доводить! I така, i сяка, i носата, i мизата, i дурна, i без'язика. (Плаксиво,) Ти забув, що я твоя жiнка?

С и д i р С в и р и д о в и ч. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотiв того сказати. Якось само на язик лiзе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Постiй! Прийде сестра, то я пожалiюсь.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой лишечко! Що хоч роби менi, тiльки не кажи Горпинi.

ВИХIД З

Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i Г о р п и н а.

Г о р п и н а вбiгає в хату з порожнiм кошиком на руцi.

Г о р п и н а. Добривечiр вам у вашу хату! (Кидає до порога кошик i розлягається на стiльцi.) Оце втомилась! Бiгала, бiгала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усiх яблук; а це думаю: давай забiжу до Рябка та ковтну чарку горiлки.

С и д i р С в и р и д о в и ч. До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.

Г о р п и н а. Хiба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум'яках? Куди ж пак! Запанiли нашi!

С и д i р С в и р и д о в и ч. А хоч би трохи й запанiли? Та й дочку ж маємо вчену: вчилась у пансiонi аж три мiсяцi. Треба вам якось краще нас величати.

Г о р п и н а. Чули ми вже цiєї, чули. Давай лиш, сестро, чарку горiлки або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од бiганини. Людям недiля, а менi все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщiй самограй, чи самовар!

ВИХIД 4

Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч,

Г о р п и н а й Х и м к а.

Х и м к а (виглядає з пекарнi в дверi). Зараз, зараз! Роздимала, роздимала хвартухом, так нiчого не помагає.

Г о р п и н а. Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи є в твоїх хазяїнiв горiлка?

Х и м к а. А хiба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре, що є.

Г о р п и на. То ке сюди на стiл цiлий шинк.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стiл з шинком.

Х и м к а. Цiй тiтцi все жарти. (Виходить.)

ВИХIД 5

Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i Г о р п и н а.

Г о р п и н а. Потривай, Химко, побалакаємо!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не кричiть так здорово, Горпино Корнiївно!

Г о р п и н а. А хiба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так як ви удвох! Чого це ти, Яв-дохо, надулась, наче той iндик перед смертю?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Явдохо… Знайшла Явдоху! Скажiть iще Вiвде. Коли б iще дочка не навернулась.

Г о р п и н а. Є в ф р о с и н а таки мене не дуже любить, спасибi їй. Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепродує. Так що ж, що тiтка перекупка! Свiй хлiб їм, не крадений.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Воно, бач, сестро, не те.

Г о р п и н а. Не те; а чоловiка скубеш за чуприну, як i я свого покiйного Скавику скубла. Ви своїй Євфро-синi не дуже потурайте, бо вона з великого розуму та в голову заходить. Якби моя дочка О л е н к а так коверзувала, то я б їй, псяюсi, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам'ятала б до нових вiникiв.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ви, Горпино Корнiївно, що iнше.

Г о р п и н а. Я що iнше? А що ж я таке? Га? Хiба не знаємо, якi великi пани були Рябки? Авжеж старий Рябко, ваш батько, м'яв шкури i хлiб з того їв. Я торгую яблуками i хлiб з того їм, i нiкого не боюсь, i докажу на всi Кожум'яки, що нiкого не боюсь, навiть вашої великорозумної Євфросини. (Присiкується до Рябка i б'є кулак об кулак.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Свят, свят, свят! Братська чудовна богородице! Заступи й помилуй. (Оступається й хреститься.)

Г о р п и н а. Чого ви одхрещуєтесь од мене? В мене нема на головi чортячих рогiв.

С и д i р С в и р й д о ви ч. А хто ж заглядав пiд ваш очiпок? А може, й є?

Г о р п и н а. А як я скину хустку та покажу?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. I годi, сестро, годi. Хiба ж ти не знаєш, що мiй старий вередує?

Г о р п и н а. Скубла вас жiнка, та чортзна по-колишньому.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шеретує. (Приспiвує.)

Г о р п и н а (приспiвує). Шеретує, обернеться й поцiлує. Таке лиш по чарцi! Чого це ти, Явдохо, напундючилась? Сидить, як та копиця в дощову годину на полi.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Еге! тут як почав вигадувати на мене, що…

С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, цить! (Затуляє рота Євдокiї Корнiївнi.) Нiяк не вдержить свого язика! Ще й дочцi розкаже. Ой, якi ж слизькi язики у тих жiнок: в однiєї гострий як бритва, а у другої слиз-ький: так i лiзе сам з рота. (Показує.)

Г о р п и н а. Та кажи-бо, що твiй чоловiк вигадував!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, цить, не кажи!

Г о р п и н а. Та кажи-бо, коли нагадала; не дратуйся. Кажи, бо вилаю.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Не кажи, бо з хати втечу.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та то ми, сестро, оце радились, за кого б нам свою дочку вiддати замiж. Перебирали усi Кожум'яки, та й не знайшли нi одного панича дочцi до пари.

Г о р п и н а. Куди ж пак! Тисячi та сотнi нiколи в дiвках не посивiють. Не бiйся! Повиходять швиденько. От уже нам, бiдним, зовсiм друге дiло, хоч моя Оленка красуня не то що на всi Кожум'яки, а може, й на ввесь Київ.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та й наша Євфросина не то що на ввесь Київ, а може, й за Київ. А що вже розумна i вчена, як баришня, то нiгде правди дiти, хоч, може, матерi не приходиться своєї дочки хвалити.

Г о р п и н а. Тiльки дуже звикла верховодити, тим, бач, що великорозумна. Якби моя Оленка так верховодила в хатi, то я б їй патли обскубла.

Дзвонять до церкви.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Чи це вже й до вечернi дзвонять? Пiду ж я поможу дяковi спiвати. (Встає.)

Г о р п и н а. Вже таки й поможете дяковi. Сiдайте ж та лучче побалакаємо. Нехай там сам дяк курникає.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я оце все про свою дочку. Вже б, здається, i час замiж, та все якiсь недоладнi люди трапляються: то негарнi, то без грошей, хоч i гарнi, то не дуже розумнi. ЗоВ с i.м не до пари моїй Євфросинi.

Г о р п и н а. О, Євфросина таки вередлива. Недурно вона так дере носа передо мною, неначе я їй не тiтка.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Тут, сестро, почав до нас ходити один молодий панич, та не скажу, як звуть.

Г о р п и н а. Про мене, не кажи. Менi не йти за його замiж.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Гарний, хоч з лиця води напийся, ще й до того розумний. Як почне говорити з Євфросиною, та так говорить розумно, що я слухаю, слухаю i нiчогiсiнько не розберу. От уже вдався розумний, як наша Євфросина.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей: вiн знається не тiльки з семiнарськими басами, але навiть з митрополичими.

Г о р п й н а. Та хто ж це такий? Та скажи-бо, сестро!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Не скажу, нехай кортить.

Знов дзвонять до церкви.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, уже вдруге дзвонять! Їй-богу, втеряю вечерню. (Бере шапку i йде. Горпина його доганяє й тягне до стола.)

Г о р п и н а. I годi вам, годi. От уже наспiваєте! Шипить, як старий гусак, а йому здається, що вiн спiває.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та не слухай, сестро! Ото в дяка добра табака, якась не проста, заморська, то вiн бiжить нюхнути з дякової табатирки.

Г о р п и н а. Знайшов добро. Сiдайте-бо та побалакаємо, та вип'ємо по чарцi. (Тягне його й садовить.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ото дав господь ручки! Аж мої кiстки трiщать.

Г о р п и н а. Химко!

Входить Химка.

ВИХIД 6

Т i с а м i й Х и м к а.

Г о р п и н а. Побiжи, Химко, в церкву до дяка, нехай дяк дасть хазяїновi на один нюх табаки.

Х и м к а. Чого? Табаки? Хiба ж я дурна, щоб за чортзна-чим бiгала, та ще й до церкви! Вже цi тiтка вигадають! (Виходить.)

ВИХIД 7

Т i с а м i без Химки i Є в ф р о с и н а.

Є в ф р о с и н а (входить в свiтлицю. Побачивши Горпину, йде до неї i гордо вiтається). Добривечiр, тiтко! Це ви до нас в гостi?

Г о р п и н а. Авжеж бачите, небого! В гостi прийшла.

Є в ф р о с и н а. Ходила оце гуляти та купила щось задля вас, мамо.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що ж ти купила? Чи не черевики?

Г о р п и н а. Певно, купила матерi московську бурульку.

Є в ф р о с и н а. (розвiрчує папiр й виймає очiпок з червоними стрiчками). Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надiти матерi на голову; мати одхиляється.)

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що се ти, дочко! Схаменися! Чи годиться ж менi на старiсть убиратися в очiпок, та ще з червоними стрiчками?

Г о р п и н а. Авжеж! Воно якраз пристане до сивої коси.

Є в ф р о с и н а. Скиньте, мамо, оту мiщанську хустку з рiжками та вберiться в чепчик.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Ходила з рiжками замолоду, ходитиму й на старостi лiт.

Є в ф р о с и н а. Ви бачите, мамо, що в нас почали бувати не простi люди. Їй-богу, вiзьму ножницi та постинаю тi капоснi рiжки вам i тiтцi.

Г о р п и н а. Отак пак! На здоров'ячко матерi. Рiжте, небого, матерi, а тiтки не зачiпайте.

Є в ф р о с и н а. От уже кожум'яцька простота! Що ж то скажуть мої товаришки, що вчилися зо мною в мадами у пансiонi, як часом котра ненароком загляне до нас? (Тихо.) Що то скаже вiн, як прийде та знов побачить на матерi отi рiжки? Вiн же смiявся з тих рiжкiв менi в вiчi!

Г о р п и н а. А дайте, небого, я приберуся в той очiпок хоч на час. (Надiває чепчик перед дзеркалом, вертить головою й пританцьовує.) А що? Чи не панi ж з мене вийшла? Дивiться, Сидоре Свиридовичу, чи не пристали ж оцi червонястi стрiчки менi до лиця?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Хоч сьогодня замiж, їй же богу, хоч сьогодня.

Г о р п и н а. А брови як чорнiють при цих капосних стрiчках. Бий тебе коцюба! На двадцять рокiв помолодшала. Тепер я неначе i кругом панi. Загляну хоч у вiкно, може, на мене задивиться який ко-жум'яцький прудивус. (Заглядає в вiкно.) Ото шкода! Нiкогiсiнько нема на улицi, тiльки дурна телиця витрiщила на мене очi. Химко! Химко!

Входить Х и м к а.

ВИХIД 8

Т i с а м i й Х и м к а.

Г о р п и н а. Химко! Подивись ти на мене, чи гарно менi в цих стрiчках?

Х и м к а. Авжеж гарно. (Тихо.) Господи прости, як та потороча. (г о л о сно.) Вже, господи, що не вигадають оця тiтка, то все пiвтора людського. (Смiється.) Нема часу дивитись.

Г о р п и н а. I цур йому! Нагрiшила повнiсiньку хату, хоч зараз iди до попа та й сповiдайся.

Х и м к а виходить.

ВИХIД 9

Т i с а м i без Химки.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Вам би, сестро, i справдi треба щодня сповiдатись.

Є в ф р о с и н а. Дайте лишень сюди чiпок, бо в вас руки в гнилих яблуках, щоб часом не помазали.

Г о р п и н а. В гнилих яблуках… Цiлували мої руки кращi уста, нiж тi, що вашi ручки будуть цiлувати.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шеретує! (Приспiвує.)

Є в ф р о с и н а. Ой господи, яка кумпанiя! (Тихо.) Що, як вiн навернеться в хату та побачить оцю всю кумедiю?

Г о р п и н а. Вже яка є кумпанiя, така й буде. Ви вже нас не перевчите. Пiдiть лишень, небого, в пекарню та подивiться, чи не закипiв самовар, та напiйте тiтку чаєм.

Є в ф р о с и н а. Авжеж, i з мiсця не рушу. Заходжусь оце бiгати до пекарнi!

Г о р п и н а. А я, бувши вашою матiр'ю, послала б вас до пекарнi, щоб ви халявою самовар роздували.

Є в ф р о с и н а. Пхе! Пхе! Ви, тiтко, чортзна-що верзете. Вчiть уже свою Оленку, а я й без вас доволi вчилась.

Г о р п и н а. Знаємо вашу науку! Вчились три недiлi, а набрались у мадами хванаберiї на тридцять добрих рокiв. Прощайте! (Виходить.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Гур-гур-гур! Бери, Сидоре Свиридовичу, шапку та тiкай до церкви. Ой, хочеться нюхнути тiєї американської табаки! Коли б застати хоч на шапкобрання, щоб дяк не втiк з церкви. (Виходить.)

ВИХIД 10

Є в д о к i я К о р н i ї в н а i Є в ф р о с и н а

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Отже ж ти, серце, розсердила тiтку; ще й не прийде до нас в гостi.

Є в ф р о с и н а. Коли ж тiтка вже геть-то простий чоловiк.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та годi, годi, не сердься! (Йде i сiдає коло Євфросини.)

Є в ф р о с и н а. Дайте, мамо, менi спокiй! (Одхиляє голову.) Ще попсуєте менi на головi коафюру. (Оступається.) Сьогодня забiжать до мене в гостi мої приятельки. Ви б, мамо, побiгли в пекарню та наготували, чого там треба.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та йду, йду! Чого ти сердишся! (Виходить до пекарнi.)

ВИХIД 11

Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.

Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а (входять в хату). Добривечiр, Євфросино! Чи жива, чи здорова?

Є в ф р о с и н а (плеще в долонi). От i баришнi йдуть! Доброго здоров'ячка! Насилу вас дiждалась. (Цiлується з усiма.) Буде оце з ким хоч поговорити. Ще добре, що тiтку оце з хати виперла. Прийшла, накричала повну хату, засмердiла гнилими яблуками свiтлицю, ще й вилаяла мене на В с i. боки.

Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а. Ха-ха-ха!

Н а с т я. Слава тобi, господи, що в мене таких тiток нема.

О л ь г а. В мене таких тiток нема, але зате моя мати зоВ с i.м така, як твоя тiтка Г о р п и н а.

Н а с т я. Чого це ти, Євфросино, так убралась, як на Великдень? Певно, когось ждеш у гостi? Га? Скажи-бо, скажи! Признайся.

Є в ф р о с и н а. Може, жду, а може, й нi. Там-то менi великiй клопiт. Хто схоче, прийде, а хто не схоче, то, про мене, як схоче.

О л ь г а. Це в тебе, Євфросино, нове плаття, та ще й шовкове.

ВИХIД 12

Т i с а м i та Є в д о к i я К о р н i ї в н а.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (з порога). Авжеж шовкове, та ще й дороге: по три карбованцi платила за аршин. (Входить.) Здоровi були! (Цiлується зо всiма.) А вашi матерi живi, здоровi?

Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Живi й здоровi i вам кланяються. А вас як бог милує?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та волочуся до котрого часу. Це ми справили Євфросинi одно шовкове плаття, а оце думаємо ще й друге справити, бо…

Є в ф р о с и н а. Годi вже, мамо, хвалитись. Вже й знайшли, чим хвалитись; неначе справдi яке диво шовкове плаття.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та ще оце ми купили Євфросинi новi золотi сережки та золотi… як-бо їх… каблучки на руки… їй-богу, забула. Ось покажи-бо, Євфросино! Там такi, так i сяють на всю хату.

Є в ф р о с и н а (сердито). Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.

Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Ой, покажи! Покажи-бо, Євфросино, нехай ми подивимось. Покажи, серце!

Є в ф р о с и н а. Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до того. Iдiть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Пiду, пiду! За всi голови. (Виходить.) вихiд 13

Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.

Н а с т я (лапає пальцями Євфросинине плаття). Яке ж гарне твоє плаття! Ото якби собi таке справити. Та яке широке та добряще! А як шелестить! А перейди, Євфросино, через хату.

Є в ф р о с и н а гордо переходить через хату i зумисне шелестить хвостом.

В а р в а р а. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на вiтрi. А який хвiст! Здається, увесь шелест на хвостi.

ВИХIД 14

Т i с а м i й О л е н к а.

О л е н к а (входить). Добривечiр! З недiлею будьте здоровi!

В с i. Доброго здоров'я! Спасибi, будь i ти здорова.

О л е н к а. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: пiди до Євфросини та погуляй трошки. А я оце - й прийшла.

Є в ф р о с и н а. Сiдай, Оленко!

О л е н к а. Це в тебе, Євфросино. нове плаття? Та яке гарне, як золото.

Є в ф р о с и н а. Мабуть; чи подобається тобi хоч трохи?

О л е н к а. Де вже пак не подобається! Менi такого й до смертi не носити. Ох! (Зiтхає.)

Є в ф р о с и н а.А може, посватає хтось багатий, то й носитимеш.

Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Покажи-бо, Євфросинко, золотi сережки та браслети, покажи!

Є в ф р о с и н а. Та вже нiгде дiтись: треба показати. (Йде в кiмнату й виносить сережки й браслет.)

В с i. Ой, гарнi ж! Аж блищать, аж горять! Так i сяють на всю хату.

ВИХIД 15

Т i с а м i й Є в д о к i я К о р н i ї в н а.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (вбiгає з пекарнi прожогом). Аж тридцять карбованцiв заплатила своїми руками! Надiнь, Євфросинко, то й я подивлюсь.

Є в ф р о с и н а. Таки не втерпiли, прибiгли: ще й Химку сюди приведiть. Пiдiть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та переварить.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Пiду, пiду. (Виходить.)

Є в ф р о с и н а надiває перед дзеркалом сережки й браслет.

В с i. Ой, як блищать! А повернись, Євфросинко!

О л е н к а. Яка ти стала гарна в сережках! Вдвоє покращала.

ВИХIД 16

Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а i О л е н к а.

О л е н к а. Дай менi, Євфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не держала золота.

Є в ф р о с и н а. Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж, та тiльки не впусти, бо ще й розiб'єш.

О л е н к а (бере браслет i примiряє на руку). Отже й до моєї руки пристає; їй-богу, пристає. I моя рука не дуже чорна для золота.

В а р в а р а. Якби пак було, то й пристало б.

О л е н к а. Та горенько, що нема.

Є в ф р о с и н а. Та не держи-бо так близько коло рота: на золото не можна дихати, бо стемнiє. Дай лишень сюди! (Бере й надiває на руку.)

О л е н к а. Ой, як же на тобi блищить золото! Неначе на образi.

В а р в а р а. Як ти Євфросино, сьогодня розкiшно вбрала голову!

О л е н к а. Якi в тебе, Євфросино, стали тепер великi коси. Як ви були бiднiшi, то в мене були довшi коси, нiж у тебе, а як ви розбагатiли, то в тебе аж утроє бiльшi коси виросли.

Є в ф р о с и н а i в с i т р и п р и я т е л ь к и смiються.

Є в ф р о с и н а. От вже кожум'яцька простота! Чи вже ж ти думаєш, що у всiх панiв на головi свої коси?

О л е н к а. Невже ж чужi?

О л ь г а. А чом же не вбратись i в чужi коси, аби було гарно?

О л е н к а. А я все було дивуюсь, чого в тих багатих панiв такi здоровецькi косища, неначе в кожної куделя на головi або повiсмо конопель.

Є в ф р о с и н а. Купи, Оленко, й собi таке повiсмо та почепи на голову. Побачиш, як покращаєш.

Н а с т я. Недурно ти, Євфросино, так сьогодня прибралась. Еге? Когось ждеш?

Є в ф р о с и н а. Може, кого й жду, та не скажу кого.

Н а с т я. А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.

Є в ф р о с и н а. Ба не вгадаєш!

Н а с т я. Ба вгадаю.

Є в ф р о с и н а. Ба не вгадаєш.

Н а с т я. Бодай я завтрiшнього дня не дiждала, коли не вгадаю.

Є в ф р о с и н а. Ану скажи, як починається його прозвище.

Н а с т я. Го…

Є в ф р о с и н а. А далi?

Н а с т я. Гострохво…

Є в ф р о с и н а. А далi?

Н а с т я. Гострохво…

Є в ф р о с и н а. Попала пальцем в самiсiньке небо.

Н а с т я. Знаю я його! Бiгає за баришнями як несамовитий.

ВИХIД 17

Т i с а м i й С в и р и д I в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й входить в шляпi, в рукавичках i з паличкою.

Шляпа на головi набакир. Вiн усе тре руки - показує рукавички.

Є в ф р о с и н а (тихо). Як б'ється моє серце! Боже мiй!

Г о с т р о х в о с т и й. (кланяється). Мiй найнижчий поклiн тому, хто в сьому дому, а поперед усього вам, Євфросино Сидоровно. (Подає Євфросинi руку.) Хоч я не знаю, кого я тут бачу i з ким буду розмовляти, але в домi такої баришнi, як Євфросина Сидоровна, я сподiваюсь, що познакомлюсь не аби з ким. Рiкiмiндуйте мене, прошу вас. (Здiймає дуже помаленьку рукавички, щоб показати їх.)

Є в ф р о с и н а. Се мої близькi приятельки i сусiди.

Н а с т я. Менi здається, що ми таки не зовсiм незнакомi… Менi здається, що ми вже десь бачились.

Г о с т р о х в о с т и й. Може, може… В мене так багацько знакомих баришень по всьому Києву, що й на два вози не забереш. Може, я й забувся. Рiкiмiндуюсь вам: Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й. (Тихо.) З цiєю не варт би й знакомитись, як я придивився при свiтлi: нiс, як цибуля, а очi, як у сови. (До Ольги й Варвари.) Рiкiмiндуюсь i вам. Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й. (Побачивши Оленку, питає в Євфросини.) А це ж хто такий?

Є в ф р о с и н а. Та це моя родичка… живе тут недалечке з матiр'ю; торгують яблуками. Вбогi люди.

Г о с т р о х в о с т и й. (придивляється до Оленки. Тихо). Яка ж вона гарна оця кожум'яцька мiщаночка! Такої й на Хрещатику, i в Липках чорта з два знайдеш. (До Євфросини голосно.) Прошу вас, порiкiмiндуйте мене своїй родичцi. Для вас, Євфросино Сидоровно, я готовий познакомитись з вашими родичами, хоч би i в десятому колiнi, хоч би вони й яблуками та медяниками торгували.

Є в ф р о с и н а (тихо), Ат… простенька собi дiвчина… Зовсiм не нам рiвня.

Г о с т р о х в о с т и й. (до Оленки). Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й з своєю особою! (Подає Оленцi руку; Оленка не бере й соромиться.) Не соромтесь-бо, подайте менi свою бiлу ручку.

О л е н к а одвертає лице i ледве простягає йому руку.

Будьте ж смiливiшi!

О л е н к а. От i знайшли бiлу руку. Нема моїм рукам од чого бiлiти.

Г о с т р о х в о с т и й. То купiть рукавички.

О л е н к а. Я зроду не носила рукавичок. Далася я вам на смiх!

Є в ф р о с и н а i приятельки осмiхаються.

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Яка ж гарна ця мiщаночка! Якi в неї очки, брiвки, як шнурочки, щiчки, як палянички. Якби довiдатись, хоч де вона живе.

О л е н к а. Як вас чудно прозивають.

Г о с т р о х в о с т и й. Може, й чудно. Всяково буває. Буває й чуднiше.

ВИХIД 18

Т i с а м i й Є в д о к i я К о р н i ї в н а.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (виходить з пекарнi). Добривечiр вам, Свириде Йвановичу! Оце я почула ваш голос, та й не видержала: прийшла послухати вас, хоч у мене дiла, аж голова бiла. Сiдайте, будьте ласкавi, i я хоч на час сяду та послухаю вас. Оце шкода, що нема мого старого. Вiн вас усе згадує. От би наслухався. (Сiдає.) Ото моя Євфросина та й мiй старий все кажуть, що нема в свiтi нiчого кращого й луччого, як розумнi i вченi люди.

Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж так; що правда, то правда. Як чоловiк пiдiйметься розумом вгору аж вище од лаврської дзвiницi та гляне звiдтiль на людей, то люди здаються такi маленькi, такi маленькi, як пацюки. А вже вашi Кожум'яки здаються звiдтiля смердячим болотом, в котрому повивертали боки проти сонця товстi свинi.

Є в ф р о с и н а. О, що правда, то правда! Як я вийшла з пансiону, то менi здається, що я стою на Щекавицi або на Андрiївськiй горi та все дивлюсь на людей зверху.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Ото скажiть! Страх, та й годi! Ото шкода, що нема мого старого; от наслухався б.

ВИХIД 19.

Т i с а м i й С и д i р С в и р и д о в и ч.

С и д i р С в и р и д о в и ч (виходить). Е! Та се в мене гостi! Добривечiр вам! Спасибi, спасибi, що мене не забуваєте.

Г о с т i. Доброго здоров'я, Сидоре Свиридовичу!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Та ще й ви, Свириде Йвановичу, в мене в гостях. (Цiлується з Гострохвостим.) Оце шкода, що я загаявся з дяком. Але ж у дяка табака! Що за табака! (Нюхає пучки.) Ще й досi пучка пахне. Сiдайте ж, гостi, в мене та й не просiть сiсти, бо я оце втомився. (Сiдає; Всi сiдають.)

Є в ф р о с и н а. Мамо, чи швидко в нас буде готова вечеря? Час би давати що-небудь на закуску.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Зараз, зараз, моє серце! Що за розумну дочку маю! (Виходить.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Скажiть же нам, Свириде Йвановичу, що-небудь розумне. Ви ж там ведете кумпанiю з ученими людьми на тих розумних кутках нашого Києва. Скажiть ви менi, чи не чули ви там од вчених людей, чого-то тепер на свiтi стала така дорожнеча?

Є в ф р о с и н а. А тим усе дороге, що тепер люди стали багато їсти. Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цiлий хлiб. Якби пак усi вчились в пансiонi та їли так, як наша мадам їла i як нас годувала - всього по кришечцi, щоб тiльки язичком лизнути, тодi було б усе дешево.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Та як же його грiшним людям одним духом жити, коли не наїстись або й не випити гаразд.

Г о с т р о х в о с т и й. Одно те, як кажуть Євфросина Сидоровна, а друге те, що людей стало на свiтi дуже багато. Тепер хоч би й нашого брата цилюрника так розплодилось, що й не потовпишся. Якби половина людей вимерла, то знов би на свiтi все подешевшало.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Чи вже ж? Стара! Де це вона пiшла! Кинь там своє куховарство та йди слухати!

Є в ф р о с и н а здiймає руки i знов надiва браслет; грається ним i показує Гострохвостому.

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Чи не багата ж оця Євфросина! Грається золотом, неначе я бритвами. (Голосно.) Що то добре бути вченим! Я вчених людей i вас, Євфросино Сидоровно, ставлю без мiри високо. (Тихо.) Євфросина, одна Євфросина достойна бути моєю жiнкою; Євфросина, а бiльше нiхто! Але ж ота Оленка! Що за цяця, що за краса! То ж квiтка, а не дiвчина! Коли б з нею хоч побалакати на самотi, хоч зблизька надивитись на тi пишнi очi! Треба її десь пiдстерегти. Але сватати буду Євфросину. Старий i стара держатимуть руку за мною. Напустив я їм в вiчi туману.

Завiса падає.

ДIЯ ДРУГА

По обидва боки сцени гори: Кисилiвка i Старогородська. На Кисилiвцi сидить подольський х о р шевцiв, на другiй горi сидять старогородськi ш е в ц i i спiвають.

Вечiр. Мiсяць високо на небi.

ВИХIД 1

Подольський i старогородський х о р м i щ а н.

П о д о л ь с ь к и й ш е в с ь к и й х о р (спiває).

Не щебечи, соловейку,

На зорi раненько.

Не щебечи, малесенький,

Пiд вiкном близенько.

С т а р о г о р о д с ь к и й х о р (хоче перекричати i починає на половинi куплета, як перший хор ще не скiнчує).

Твоя пiсня дуже гарна,

Ти гарно спiваєш;

Ти щасливо спарувався,

Ще й гнiздечко маєш.

П о д о л ь с ь к и й х о р (ще голоснiше, аж дереться).

А я бiдний, безталанний,

Без пари, без хати!

Не досталось менi в свiтi

Весело спiвати.

С т а р о г о р о д с ь к и й х о р (ще голоснiше).

Менi пугач знадобився;

Стогне, не спiває…

Нехай стогне, нехай стогне

I смерть возвiщає. г о л о с з 1-го х о р у. А в нас баси кращi; а в вас баси, як побитi горшки. г о л о с з 2-го х о р у. Брешете! В нас кращi баси! г о л о с з 1-го х о р у. Брешiть самi, старогородськi шевцi. В нас на Подолi у коров кращi баси, нiж у вас. г о л о с з 2-го х о р у. Брешете, як ми шевцi! Мiж нами нема нi однiсiнького шевця. Ви самi шевцi! г о л о с з 1-го х о р у. У вас баси, як старi циганськi решета. У флоровських черниць багато кращi баси, нiж у вас! г о л о с з 2-го х о р у. У нас корови спiвають такими басами, як ви, кожум'яцькi шевцi. г о л о с з 1-го х о р у. Бий їх, старогородсь-ких шевцiв! (Кидають грудками. З другого хору кидаються так само.) Бий їх, щоб i не наближались до нас. (Збiгають з гори i нападають. Б'ються i пхаються. 2-й хор розбiгається.) Ганяй їх! Бий їх! От такого перцю дали! Будуть вони пам'ятати нас до нових вiникiв. г о л о с з 1-го х о р у. Повтiкали старогородськi шевцi, мабуть, до чорта в зуби. Коли б тобi один. Неначе чортяка похапала. А ще казали, що в їх баси кращi. Та в нас баси такi, що i в семiнарiї таких не знайдеш!

2-й г о л о с. А який тепер хор найкращий? Чи семiнарський, чи братський, чи бурсацький?

3-й г о л о с. Я кажу семiнарський.

4-й г о л о с. А я кажу бурсацький.

1-й г о л о с. А я кажу братський.

5-й г о л о с.Ая кажу архiєрейський.

2-й г о л о с. А я кажу митрополичий.

3-й г о л о с. Ба семiнарський.

1-й г о л о с. Ба братський.

3-й г о л о с. Ба брешеш.

1-й г о л о с. Ба не брешу.

3-й г о л о с. Ба брешеш-бо.

1-й г о л о с. Та бреши сам. Хто бреше, тому легше. А хто не йме вiри, тому в спинi дiри!

3-й г о л о с. В семiнарськiм хорi сам Тарас як попре горою: го-го-го! (Показує голосом.) А Кирило! як ревне низом (показує)… гурр! го! го! го! Або Орест як суне октавою (пускає октаву)… рррр… гурррр! аж хори дрижать.

1-й ш в е ц ь. А вгадайте, хто найрозумнiший в Києвi: чи семiнарист, чи академiст, чи унiверситант?

2-й ш в е ц ь. Я кажу семiнарист.

1-й ш в е ц ь. Я кажу академiст.

3-й ш в е ц ь. А я кажу унiверситант.

В с i до 3-го ш е в ц я. О, цей тягне за старогородськими шевцями! Бий його!

3-й ш в е ц ь. Ба справдi унiверситант.

1-й ш в е ц ь. Я кажу академiст.

2-й ш в е ц ь. Ба нi; найрозумнiший семiнарист: семiнариста нiхто на словах не переможе. I баси найкращi в семiнарiї.

1-й ш в е ц ь. Семiнарист то бурсак.

2-й ш в е ц ь. Ба брешеш! Семiнарист найрозумнiший.

1-й ш в е ц ь. Ось тобi за те! (Дає стусана.)

2-й ш в е ц ь Ось тобi здачi!

4-й ш в е ц ь. А хто мiж нашими найрозумнiший?

В с i. Г о с т р о х в о с т и й.! Г о с т р о х в о с т и й.! Про це нiчого й голову ламати. Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й.! Вiн знається з семiнарськими i митрополичими басами. Вiн найрозумнiший на всi. Кожум'яки, бо так набрався розуму, що як начне говорити, то нiхто нiчого не второпає.

Г о с т р о х в о с т и й. виходить i проходжується на сценi.

В с i. (до його). Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! А хто найрозумнiший: чи семiнарист, чи академiст, чи унiверситант?

ВИХIД 2

Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й. (авторитетно). Ви й того не тямите? Авжеж семiнарист, бо в семiнаристiв найкращi баси. Та що з такими дурнями, як ви, й говорити!

4-й ш в е ц ь. Яка ж у вас, Свириде Йвановичу, чудова жилетка, якi рябi штани! Як зветься ця матерiя?

Г о с т р о х в о с т и й. Жилетка з физiчеської матерiї, а штани з матерiї моральної.

3-й х л о п е ц ь. Яка гарна матерiя! Ряба-ряба, як зозуля. Як менi хазяїн дасть грошi, то собi пошию физiчеський сiртук.

4-й х л о п е ц ь. А я б собi пошив такi самi моральнi штани, як у Свирида Йвановича.

3-й х л о п е ц ь. Один Г о с т р о х в о с т и й. скаже, де найлуччi баси.

В с i. Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! Ось ходiть до нас: про щось маємо вас спитати.

Г о с т р о х в о с т и й. Питайте, то й скажемо.

В с i. У якому х о рi тепер найкращi баси?

1-й ш в е ц ь. Еге у братському?

Г о с т р о х в о с т и й. Може, у братському, а може, й нi.

3-й ш в е ц ь. А правда, тепер у семiнарському найкращi баси?

Г о с т р о х в о с т и й. В братському тепер баси за-снадiли, а в михайловському неначе галушками подавились. Найдужчi баси в семiнарiї. Там один Орест стане за десять братських басiв.

3-й г о л о с. Ага! А що! Чи не моя правда вийшла? Там один Тарас як ревне. Недавно вiн був у гостях в мого хазяїна i так спiвав, що наш хазяїн трохи не здурiв, аж на стiну лiз.

Г о с т р о х в о с т и й. А все-таки найкращий тепер бас. у мiщанському хорi. У Йоньки Шелихвiста така басюра, що нi одна бочка з ним не справиться.

В с i. до 3-го хлопця. А ба, й ти вбрехався, а ба, вбрехався! А що!

Г о л о с и з г о р и. Свириде Йвановичу! А йдiть до нас спiвати.

Г о с т р о х в о с т и й. Куди ж пак! Так i полечу оце на гору людям на смiх! Не знав, з ким заходити у патьохи! Отут треба постояти, пiдождати, чи не побачу Оленки. Сюдою дiвчата ходять по воду, сюди виходять пiсень послухати. Коли б вдалося хоч натiшитись до заручин з Євфросиною, бо як заручуся, то тодi годi тобi, Свириде Йвановичу, до дiвчат липнути! Євфроси-на, здається, вхопить мене в свої пазури; але ж тi пазури в золотi! А тут доконче треба поправити свої дiла, бо лусне цилюрня незабаром. Старого Рябка струсну, то так i посипляться карбованцi. Тодi я позакидаю свої бритви iк чортовому батьковi через голову в Днiпро та й буду купцем. Але ж О л е н к а, серце моє, любка моя! Коли б хоч углядiти, хоч подивитись! (Ходить взад i вперед.)

Х о р (спiває).

Вийду на поле, гляну на море,

Сама ж я бачу, що менi горе;

Сама ж я бачу, чого я плачу…

А ще милого хоч раз побачу.

Буду стояти на цiм каменi,

А чи не вийде милий до мене;

Буду терпiти велику муку,

А чи не скаже: дай менi руку!

ВИХIД 3

Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.

Через сцену переходять дiвчата з вiдрами; деякi зостаються й слухають х о р, балакаючи.

З гори сходять кiлька хлопцiв i пристають до їх. О л е н к а виходить з вiдрами i стає.

О л е н к а. Як гарно спiвають хлопцi! Стану та послухаю хоч на часок. За тими яблуками, за тiєю бiганиною нема менi цiлiсiнький день просвiтку. Може, й Г о с т р о х в о с т и й там сидить на горi та спiває? Боже мiй милий! Нащо ж я його полюбила, коли я знаю, що вiн на мене й не гляне, й слова до мене не промовить!

Г о с т р о х в о с т и й. (вглядiвши Оленку). Вона йде з вiдрами! Вона! (Пiдходить.) Добривечiр вам, Оленко! (Скидає шляпу, кланяється i подає руку.)

О л е н к а (засоромившись). Доброго здоров'я! (Подає йому руку.) Ой, не давiть так здорово! Ой, як ви мене злякали, що я й нестямилась! (Важко дише. Тихо.) Боже мiй! Серце моє трохи не вискочить з грудей.

Г о с т р о х в о с т и й. Може, ви втомились, несучи вiдра? Дайте, я вам трошки пiднесу. (Хоче взяти вiдра.)

О л е н к а. Що це ви? Чи то можна, щоб ви несли вiдра?

Г о с т р о х в о с т и й. Нiчого; тут нiхто не бачить. Для вас я готовий не тiльки що вiдра нести, для вас я перенiс би усю криницю до вашої хати.

О л е н к а (спокiйно). Не треба менi вашої помочi. Донесу й сама, як здужатиму…

Г о с т р о х в о с т и й. Для вас, для вас я готовий цiле Днiпро перенести у вашу хату.

О л е н к а. Перенесiть для своєї Євфросини. Таких помагачiв менi не треба. (Одходить з вiдрами.}

Г о с т р о х в о с т и й. (доганяє й бере її за руку), Коли б ви знали…

О л е н к а. Я нiчого не знаю. (Одпихає його руку.) Йдiть собi до своєї Євфросини або до тих ба-ришень, що були в гостях у Євфросини, а мене, бiдної, не зачiпайте.

Г о с т р о х в о с т и й. Тi всi баришнi не вартi однiєї вашої брови. Ви найкраща панна на всi Кожум'яки. Вам нема тут рiвнi на цiлий Київ.

О л е н к а. Яка я панна! От Є в ф р о с и н а, то панна: вона убирається в шовковi сукнi; їй мати купила золотi сережки; в неї на головi пiвпуда кiс. Ото так панна! Ви з мене смiєтесь. Йдiть собi до Євфросини.

Г о с т р о х в о с т и й. Коли б ви знали, якi ви гарнi, яке у вас гарне личко, якi очки (заглядає), то ви б не говорили того. Правда, вам нiхто не казав в вiчi, що ви гарнi?

О л е н к а. Може, ваша й правда, але ви будете сватати Євфросину.

Г о с т р о х в о с т и й. I хто вам наговорив оце? Божусь вам i присягаюсь перед братською чудовною богородицею, що се все брехня. Бодай я покалiчився i навiть зарiзався своїми ж бритвами, коли цьому правда. Я вас, Оленко моя дорога, люблю i бiльше нiкого не буду любити!

О л е н к а (тихо). Боже мiй! А що, як вiн правду каже? Я аж умлiваю. (голосно,) Не так ви увивались коло Євфросини, не так ви говорили до неї, щоб я вам пойняла вiри. Ви зо мною говорите просто, а з Євфросиною говорили по-вченому, бо ви її любите.

Г о с т р о х в о с т и й. Але ж божуся вам, присягаюсь! Нехай мене святий хрест поб'є, нехай мене покарає братська богородиця! Ще не вiрите?

О л е н к а мовчить i задумується.

Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канавi, в оцiм болотi! Ще не вiрите?

О л е н к а думає.

Нехай мене кожум'яцькi собаки загризуть! Щоб я до своєї хати не дiйшов, щоб моя цилюрня згорiла цiєї ночi, коли я брешу, коли я вас не люблю! Ще не вiрите?

О л е н к а (тихо до себе). Боже мiй, який вiн гарний! Я ще зроду не бачила нiкого такого гарного, одколи бiгаю з кошиком по Києву. Серце моє, серце моє бiдне! Не вдержишся ти в грудях.

Г о с т р о х в о с т и й. Ще не вiрите?

О л е н к а. Я рада б вiрити, та ви дуже розумнi, як усi кажуть, а я дуже бiдна й проста. Коли б я була багата, я б вам повiрила.

Г о с т р о х в о с т и й. Навiщо вам те дороге убрання, коли вашi очi, вашi брови красять вас лучче од Євфросининих золотих сережок. Виходьте до мене тихенько од матерi сюди хоч щовечора. Добре?

О л е н к а. Як моя мати довiдаються про те, битимуть ломакою так, що я не потраплю, куди втiкати.

Г о с т р о х в о с т и й. То скажiть своїй матерi, що я буду сватати вас, що я буду женитись iз вами. (Тихо.) Ой, страшна ж її мати! Ще як попаде мене в свої лапи, то витрясе з мене душу. (Оглядається на всi боки,)

О л е н к а. Чи вже ж тому правда? Хiба ж я вам рiвня?

Г о с т р о х в о с т и й. Оленко моя! Серце моє! (обнiмає її,) Я впаду отут серед шляху перед тобою на колiна, бо я люблю тебе.

О л е н к а (кладе йому руки на плечi i припадає на плече). Свириде Йвановичу! Я люблю вас, як ще нiкого так не любила.

ВИХIД 4

О л е н к а, С в и р и д I в а н о в и ч i Г о р п и н а К о р н i ї в н а.

Г о р п и н а (шукає когось i придивляється до Оленки i Гострохвостого), Невже ж се моя О л е н к а обнiмається i цiлується з якимсь волоцюгою! Бач, де вона! А я її жду та жду! (До Оленки.) Чи се ж тобi не стид та не сором обнiматись з хлопцями? Та це Свирид Iванович! Та це Г о с т р о х в о с т и й.! То це той великорозумний, що дурить отого старого дурного Рябка та й його великорозумну Євфросину! От так-так! Сього я од вас уже не сподiвалась! (Кидається до Оленки.) Чого ти тут стоїш iз ним серед улицi? (Присiкується.) А ти, поганко! Та в тебе ж ще на губах молоко не обсохло, а тобi вже з хлопцями цiлуватись!

Г о с т р о х в о с т и й. От i не обсохло. зовсiм вже обсохло!

Г о р п и н а (соваючи кулак пiд самий нiс Оленцi). Постривай же ти, погана дiвчино! Я тобi дома обiрву отi патли на головi! Бери вiдра! Йди додому та зараз лягай спати. Щоб i твого духу тут нiколи не було! Щоб твоя нога тут не була! (Пхає Оленку; О л е н к а одходить з вiдрами й плаче.)

ВИХIД 5

Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й. Менi здається, що пхати й бити дочку свою вам зовсiм не приходиться…

Г о р п и н а. Цить, бо я тобi очi видеру! (Показує нiгтi.) Нащо ви зводите мою дитину з пуття? Га? Вiн думає, як убрався у рукавички та в шляпу, то вже має право знущатись над нами, бiдними! То це тi великорозумнi, що говорять по-писаному? Ти думаєш, що я така дурна, як Рябко, як Є в ф р о с и н а! Я за свою дочку готова очi видерти, готова тут галасу наробити на всю улицю!

Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнiївно! Бога ради, не кричiть та послухайте, що я маю казати. (Тихо.) Оця горлата баба наробить такого крику, що й Є в ф р о с и н а почує. (г о л о сно.) Горпино Корнiївно! Се! Се!.. От послухайте мене! (Хоче ут екти.)

Г о р п и н а (доганяє, хапає його руками i кричить). Не пущу! Не втечеш! У мене одна дитина, як одно сонце на небi! Не пущу! Дай менi одвiт, нащо ти зводиш з розуму мою Оленку, коли сватаєш Євфросину? Нащо вам здалася моя О л е н к а? (Г о с т р о х в о с т и й. пручається. Г о р п и н а кричить.) Не пручайтесь, не пущу! Гвалт! Гвалт! Полiцiя! Полiцiя! Квартальний!

Г о с т р о х в о с т и й. Ой, пропав я! Їй-богу, репетує бiсова баба так, що розбудить всю улицю. (г о л о с- но.) Горпино Корнiївно! Бога ради, не кричiть! Я чесний чоловiк! Я зроблю все, що ви скажете!

Г о р п и н а (кричить ще дужче). Полiцiя! В полiцiю його! Я знаю вас, паничикiв! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите бiдних дiвчат. Ой боже! Певно, вже моя О л е н к а не вперве вибiгла до сього проклятого брехуна, що вмiє тiльки по-письменному брехати. Ой, згубив же вiн мою єдину дитину! (Плаче.)

Г о с т р о х в о с т и й. Їй же богу, вперве! Клянусь вам, божусь вам i присягаюсь, Горпино Корнiївно, що вперве! Ви думаєте, що i в мене таки душi немає, що в мене бога нема? Нехай мене покарають В с i. печорськi святi, нехай мене покриє лаврський великий дзвiн, коли я брешу!

Г о р п и н а. Докажи! Докажи! Бо я не вiрю твоєму одному слову. В твоїх словах нема правди. Твої слова - гнилi яблука! Божися! Присягайся! Iди до церкви, присягни перед богом!

Г о с т р о х в о с т и й. Я ще ж таки, борони боже, не вбив чоловiка, щоб йти серед ночi до церкви присягати.

Г о р п и н а. Божися, присягайся, бо ти згубив мою дитину, їж святу землю, то я повiрю. На, їж! (Бере жменю землi.)

Г о с т р о х в о с т и й. (смiється). Хiба я вовк, щоб їв землю.

Г о р п и н а. Їж! На, їж, то повiрю.

Г о с т р о х в о с т и й. (регочеться). Чи ви, Горпино Корнiївно, при своєму умi! Батьковi своєму понесiть, нехай покуштує, яка земля на смак.

Г о р п и н а. То вiн ще глузує над нами, бiдними сиротами! Зводить з ума мою Оленку, ще й знущається над нами! Полiцiя! Полiцiя! В полiцiю його, сибiрного! В тюрму! В Сибiр його! Там йому мiсце!

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). От здурiла баба зоВ с i.м. Наробить менi шкандалу на В с i. Кожум'яки, не можна буде завтра й очей людям показати. (г о л о сно.) Не кричiть, бо…

Г о р п и н а. Що бо? Га? Що то за бо?… Кричу, бо маю право! Полiцiя! Квартальний! Десяцький! Сюди! В'яжiть його, берiть його!

ВИХIД 6 Г о р п и н а, Г о с т р о х в о с т и й. й О л е н к а.

О л е н к а вертається, ставить вiдра, прожогом вибiгає на сцену, ридає i кидається до матерi.

О л е н к а. Мамо! Не зачiпайте, бо я люблю його! Свирид Йванович любить мене. Мамо! Прошу вас, благаю, не зачiпайте!

Г о р п и н а. Щоб я його так пустила, пiймавши на гарячому мiсцi? Нiзащо в свiтi! Нiзащо! Не була б я Г о р п и н а Скавичиха, щоб я таки не постановила на своєму. Коли зачiпаєш, то зачiпай чесно, не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобi не iграшка.

Г о с т р о х в о с т й й. Ви на мене, Горпино Корнiївно, i се й те, i сяк i так, i сякий i такий, а ви не знаєте, що я хочу сватати Оленку.

Г о р п и н а. Дурiть уже дурного Рябка та великорозумну мою небогу Євфросину, а нас, убогих, не пiддурите.

Г о с т р о х в о с т и й. Їй-богу, правду говорю вам… Ви менi не вiрите? Ви думаєте, що я нечесно жартую з Оленкою? Вiрте менi, я чоловiк чесний. I божусь, i присягаюсь, що не пiддурюю. Бодай я завтрiшнього дня не дiждав, бодай я завтра повiсився на своїх ремiнних пасах, в своїй хатi, коли ви менi не вiрите. Щоб я вас пiддурював? Я ходжу до Рябка так, як ходять знакомi до знакомих, а женитись не женюсь. Горпино Корнiївно! Чи можна ж рiвняти Оленку до Євфросини? Подумайте ви.

Г о р п и н а. О, вже що правда, то правда. Моя О л е н к а… (До Оленки.) Геть одiйди… (До Гострохвостого.) Як гляну на базарi на свою Оленку, то нема кращої од неї не то що мiж нашими мiщанками, але мiж тими баринями, що вештаються по базарi. Таки така гарна, хоч води з лиця напийся! I бiс її зна, в кого вона вдалась.

Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж не в вас… В неї голосок, як у флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашiм шевськiм хорi у Йоньки Шелихвоста, їй-богу!

Г о р п и н а. Ну й прирiвняв.

Г о с т р о х в о с т и й. Так я незабаром до вас i на заручини.

Г о р п и н а. Про мене, й просимо; тiльки, здається, у вас нi за собою, нi перед собою… так, як i в нас. Тiльки й добра, що бритви та язик у ротi, як бритва.

Г о с т р о х в о с т и й. Не думайте так, Горпино Корнiївно! В мене, ви самi знаєте, i О л е н к а знає, своя цилюрня…

Г о р п и н а. Мабуть, тiльки що цилюрня. Та вже бог iз вами. Коли вам моя О л е н к а сподобалась, то й приходьте до мене в гостi. В мене швидко будуть гостi, бо я в четвер iменинниця; обiцялись i напрошувались таки самi мої куми з Кожум'як, з Старого Києва I навiть Печорська. Для кумiв я вже не пожалiю хлiба-солi.

Г о с т р о х в о с т и й. То буде пир на ввесь мир.

Г о р п и н а. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте, може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як вашi бритви.

Г о с т р о х в о с т и й. Добре-добре. (Тихо.) Яка ж краса Оленчина. Для її краси варт навiть пану Гострохвостому оцi вiдра занести до хати. (г о л о сно.) Вiзьму ж я вiдра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько. (Бере вiдра на плечi i крекче. Тихо.) Ой, обшмульгаю ж я собi плечi! Се надибав лихо ко-жум'яцьке! Коли б ще яка чортяка не вглядiла та не розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на ввесь Київ.

Пiсню на горi ледве чуть.

Хлопче молодче, який ти ледащо,

Задумав женитись, сам не знаєш нащо;

Будеш гiрко плакать, долю проклинати,

I кулаками сльози утирати!

Пiсня замирає.

Г о р п и н а. От таки й Г о р п и н а Скавичиха дiждалась, що її дочцi Оленцi такi паничi носять вiдра з водою!

Завiса падає.

ДIЯ ТРЕТЯ

Просторна Горпинина хата. Збоку - дверi в пекарню. Коло груби завiшенi пiчурки; в однiй пiчурцi-здорова макiтра з пирогами, в другiй пiчурцi - пляшки з настойками. День.

ВИХIД 1

Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й. (входить). Нема нiкого. Що це за диво! Де се вони подiвались? А казала вчора Скавичиха, що в неї буде пир на ввесь мир… Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачнi пироги. (Ходить по хатi й нюхає.) Їй же богу, десь пироги пахнуть, та ще й недалечке. (Нюхає кругом стiн.) От уже надiлив мене бог своїми дарами: окрiм розуму доброго, маю до того доброго носа. Ой, пироги пахнуть, та не знаю де! (Знаходить пiчурку, одслоняє заслонку.) Ось де вони! Повнiсiнька макiтра! Що бог дасть, а вже попробую: не видержу! (Хапає два пироги в обидвi руки i їсть, 3 пекарнi чуть голос Педорi.)

ВИХIД 2

Г о с т р о х в о с т и й i П е д о р я.

П е д о р я (з пекарнi). А хто там? А кота! А тпрус, псявiро! Простягає пироги. (Вбiгає i розставляє руки.)

Г о с т р о х в о с т и й. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобi пирiжка! А то прискаєш, аж губи бренькають, неначе струни.

П е д о р я. Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?

Г о с т р о х в о с т и й. (запихаючись пирогами). Потривай, бо пельку заткнув начинкою… А як тебе звуть?

П е д о р я. Кого вам треба! Хто ви такий?

Г о с т р о х в о с т и й. А як тебе звуть?

П е д о р я. Як крупи деруть. (Видирає з рук пирога.) Оце лишенько! Було шiстдесят пирогiв. Сама хазяйка полiчила. Скажуть, що я поїла… (Кричить у вiкно.) Тiтко Горпино, тiтко! Було шiстдесят пирогiв, а теперечки тiльки п'ятдесят вiсiм. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й узяло два пироги. (Гострохвостий. бере знов два пироги. Педоря кидається до його, однiмає макiтру.) Оце якась московська пеня вшелепалась у хату! Геть же! Не берiть, бо пироги лiченi! Тiтко Горпино! Вже тiльки п'ятдесят шiсть…

Г о с т р о х в о с т и й. Та цить! Як-бо тебе звуть? (Моргає й женихається.)

П е д о р я. Та Педоря! Одчепiться од мене та не зачiпайте вирогiв.

Г о с т р о х в о с т и й. Негарно тебе звуть, а молодиця з тебе непогана! А признайся, чи багато тiтка Горпина понапiкала та понаварювала?

П е д о р я. А вам нащо?

Г о с т р о х в о с т и й. На те, що треба. Чи й запiканка й варенуха є? Га? Чи не ковтнути трохи, га?

П е д о р я. Оце вже й бiс його видав так робити. Щось улiзло в хату, поїло пироги, ще й горiлку вип'є, а на моїй шиї все те окошиться. Тiтко Горпино! Та йдiть-бо сюди!

Г о с т р о х в о с т и й. (п'є горiлку нахильцi з пляшки). Та потривай! Не кричи! Я сам признаюсь. Я свiй чоловiк в сiм домi.

П е д о р я. Та й своїм не припадає горшки дерти. Полiз по горшках, наче котяка. (Виходить.) вихiд 3

Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

Г о р п и н а (входить). Хто тут улiз у хату? Чого це Педоря репетує? Чи це ви, Свириде Iвановичу?

Г о с т р о х в о с т и й. Це я, мамо! Добридень вам в вашiй господi. Поздоровляю вас з сьогоднiшнiм днем, з святими вашими iменинами та й з пирогами. (Кидається до Горпини й цiлується з нею.) Дай вам господи щастя й здоров'я, й чого ви тiльки просите в бога!

Г о р п и н а. Та годi, годi! Як була я молодиця, цiлували мене в лиця, а тепер… Але ж гарний оцей вражий панич! Як мед з маком! А я вже вас i не сподiвалась; думала, що випустила вас з рук, так i навiки втеряла.

Г о с т р о х в о с т и й. Погано робили, коли так думали. А я покинув своє дiло, а до вас таки приблудився, ще й пирогiв ваших покуштував. Тут ваша Педоря незгiрше вас, трохи менi не провалила ганчiркою голови!

Г о р п и н а. О, Педоря зубата! Сiдайте ж, будьте ласкавi, коли ви зайшли до мене та ще й з доброю думкою, та побалакаємо любенько.

Г о с т р о х в о с т и й. А от я й прийшов. А ви ж менi вчора не вiрили, як я божився, як я присягався! Ви думали, що я похожий на других наших паничiв. Нi, Горпино Корнiївно! Свирид Йванович не з такiвських. Не на те мене розуму багато в головi, щоб дурити дiвчат.

Г о р п и н а. То було вчора, а це сьогодня. Коли так, то вибачайте менi, старiй бабi. Я, бачте, чула, як ви увивались коло моєї небоги Євфросини, та вже собi iнакше мiркувала…

Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнiївно! Хiба ж я слiпий? Хiба ж менi баньки бiльма заслiпили? Хiба ж я не бачу, що таке Євфросина, а що таке Оленка? Гай, гай, милий боже! Вже б говорив хтось другий, а не ви, Горпино Корнiївно!

Г о р п и н а. Коли ви вже прийшли до мене з чесним словом, то й менi нiчого таїтись перед вами. Якби я була паничем, я б обминала Євфросину десятою улицею. Дарма, що вона менi доводиться небога. Тiльки я в хату до їх, вона вже задере до стелi носа та й нюхає сволоки (передразнює), взявшись у боки:

"Тiтко! Од вас гнилицями тхне". Куди ж пак, який делiкатний носичок причепив господь до пики!

Г о с т р о х в о с т и й. О, що носичок, то носичок! Певно, не такий, як у Оленки.

Г о р п и н а. Такi носички, як у Євфросини, тiльки коло байдакiв. Мабуть, у тих паничiв баньки на потилицi, що не бачать її носичка. Якби я оцими своїми руками взяла Євфросину, я б їй утерла того носа! Я б її приборкала.

Г о с т р о х в о с т и й. Вiрю вам, вiрю, Горпино Корнiївно! (Тихо.)

Чи не бiсової ж п'яти баба! А що, як Євфросина скинулась на цю свою тiточку! Але ж розум, але ж панський тон, але ж золото, золото! Ой-ой-ой, мiй милий боже! (Зiтхає. голосно.) А я прийшов до вас, Горпино Корнiївно…

Г о р п и н а. Щоб пирогiв наїстись?

Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Що це з вами! Я прийшов сватати Оленку, коли буде ласка ваша. Я знаю, що Оленка не спротивиться.

Г о р п и н а. Оленка не спротивиться, а я то, може, спротивлюсь, бо маю свої норови й примхи.

Г о с т р о х в о с т и й. То одженiть їх чи свяченою водою, чи кропилом або чим там треба.

Г о р п и н а. Еге! Бабськi норови не чоловiчi: не сплоха одженеш i кочергою, не то що кадилом. Чи не дурите ви нас, паничу?

Г о с т р о х в о с т и й. Ой, Горпино Корнiївно, Горпино Корнiївно! Чи вже ж вам од бога не грiх? Чи вже ж ви менi й досi не ймете вiри? Але ж ваша дочка Оленка… то ж краса на ввесь Київ. (Тихо.) Коли б прийшла, хоч подивився б на тi оченята!

Г о р п и н а. Мою Оленку не грiх хвалити своїй матерi. Тiльки, бачте, раз те, що тепер паничi дурять молодих наших мiщанок, а друге те, що в вас, здається, нi перед собою, нi за собою! Еге так?

Г о с т р о х в о с т и й. А чи ви ж лазили в мої кишенi? А що, як там так i забряжчать карбованцi?

Г о р п и н а. Карбованцi чи забряжчать, чи нi, а п'ятаки, може, й забряжчать.

ВИХIД 4

Г о с т р о х в о с т и й, Г о р п и н а i О л е н к а.

Г о р п и н а. Де це ж ти в гаспида так барилась? Ти не знаєш, що тебе тут дуже треба.

Г о с т р о х в о с т и й. (йде назустрiч Оленцi). Мiй вам низенький поклiн i шанування! Де се ви так забарились? (Подає Оленцi руку.)

О л е н к а. Добридень вам.

Г о с т р о х в о с т и й. Доброго здоров'ячка, доброго здоров'ячка. Вся моя душа стрепенулась, як зачув я ваш янгольський голосок. Менi здається, що я слухаю найкращих дискантiв у концертi у семiнарiї, як зачую ваш голосок.

Г о р п и н а. Та й умiє ж тобi прикласти й приказати - незгiрше, як наша Євфросина. Ще й недавно познакомились з Євфросиною, а вже перейняли од неї язичка…

Г о с т р о х в о с т и й. То ще невiдомо, хто од кого перейняв язичка. (Гордо.) Вмiємо ми говорити й без вашої Євфросинки. Ми не ходимо по хатах позичати розуму та язика. Маємо доволi й свого.

О л е н к а. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите: на вербi грушi, а на осицi кислицi.

Г о р п и н а. А це що? Це так матерi? Це вже й ти, мабуть, учора позичила язичка у Євфросини? Гляди лишень менi! Ще ти в моїй господi; я ще тобi втру носа…

Г о с т р о х в о с т и й. Не встигнете, Горпино Корнiївно, втерти носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не з порожнiм ротом, не з пустими словами, а з словом розумним i вченим. Ви менi не йняли вiри вчора ввечерi, а от я i справдив своє слово; бо моє слово, слово Свирида Йвановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки. Я прийшов до вас свататись.

О л е н к а. То ви покинете Євфросину?

Г о с т р о х в о с т и й. Нехай вона сниться кому iншому, тiльки не менi. (Бере Оленку за руку.) Я тiльки вас нiколи не покину: (Тихо.) Коли б чорт винiс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти її. Якi ж у неї очi! Так i печуть, так i голять, як аглицькi бритви. Хоч трохи пограюсь з гарною дiвчиною.

О л е н к а. А я думала, що ви глузуєте з мене.

Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не можу жити. Лучче нехай мене винесуть на Щекавику, нiж я маю жити без вас.

О л е н к а. Ой, яка я щаслива! Я нiколи не була така щаслива в матерi.

Г о р п и н а. Оце! А чого ж тобi ще треба було в матерi? Оце так! Ще не встигла винести ноги за мiй порiг, а вже нахваляється.

Г о с т р о х в о с т и й. Хоч не винесла ноги за порiг, та швидко зовсiм винесе.

Г о р п и н а. Куди ж пак! Стане великою панею!

Г о с т р о х в о с т и й. А чом би пак i не панею? Та я вберу Оленку так, що їй позавидує не тiльки що Євфросина, але найбагатiша купчиха! Я почеплю їй на голову такого капелюха з бiлими стрiчками, таку коафюру, що вам i не снилося нiколи.

О л е н к а. Лучче з червоними стрiчками. Яка там краса в бiлих стрiчках: i сорочка бiла, i капелюх бiлий i стрiчки бiлi.

Г о с т р о х в о с т и й. I ваше личко бiле. А яку я вам стругну сукню! З чистого шовку!

О л е н к а. Я про шовковi сукнi нiколи й не думала! Вони менi нiколи й не снились!

Г о с т р о х в о с т и й. Я вам куплю золотi сережки! Я вам ушкварю такi сережки, що перед ними i Євфро-сининi потемнiють.

О л е н к а. Я вже звикла думати, що менi не доведеться носити золотих сережок. Мати не справляють i не пускають заробити…

Г о р п и н а. Як це ти говориш з матiр'ю? Крутить язиком, неначе в пансiйонi вчилась. Та я тобi…

О л е н к а. Е, годi, мамо!

Г о р п и н а. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе бiльше до Євфросинки. Накадила вона тебе своїм ладаном.

Г о с т р о х в о с т и й. Не сердьтесь, Горпино Корнiївно! Не сердьтесь!..

Г о р п и н а. Цур тобi, пек тобi! Ти неначе собачої блекоти наїлась. (Виходить.)

ВИХIД 5

Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.

Г о с т р о х в о с т и й. (бере Оленку за руку). Оленко! Щастя моє! Чи будете любити мене, виходити до мене щовечора? Бо я без вас не можу жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не держатиму вас за оцi ручки щодня, щогодини!

О л е н к а. Втечу од матерi, а таки буду виходити до вас. Вже менi так осточортiло бiгати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що менi й свiт немилий. Люди гуляють в недiлю, в празник, а менi нема нi празника, нi недiлi.

Г о с т р о х в о с т и й. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання поговоримо про що веселiше. Оленко! Серце моє! Як я вас люблю! Дайте надивитись на вашi брiвки, на ваше личко…

О л е н к а. Як гляну я на вашi очi, забуваю все своє горе! Я неначе знов народилась на свiт божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива! Як менi легко на душi! Я неначе вперше на вiку одпочила од роботи. (Схиляється на плече Гострохвостому,)

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо сам до себе). Яка тепла в неї душа! Що то якби до сiєї душi, до сього личка та Євфросинине золото, та Євфросинину крамницю з крамом, та Євфросинин розум, та Євфросининi кучерi! Тут моє кохання… та… (голосно.) Красо моя! Серце моє! (Обнiмає Оленку.)

ВИХIД 6

Г о с т р о х в о с т и й, О л е н к а й Г о р п и н а.

Г о р п и н а (входить). Готуй лишень, Оленко, обiд, бо вже куми йдуть справляти день мого святого янгола.

Г о с т р о х в о с т и й. (заглядає в вiкно). Йдуть! Мабуть, сам бог їх несе на повiтрi на крилах. Та й чимала ж череда суне!

Г о р п и н а. Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не цураються мене, простої, мого хлiба й солi.

Г о с т р о х в о с т и й. Я й сам не люблю тих, що цураються хлiба й солi; я так ж люблю таких гордих людей, що їм голови постинав би.

ВИХIД 7

Т i с а м i, г о с т i й П е д о р я.

В хату входять м i щ а н к и; деякi з кошиками, деякi убранi в празникову одежу.

М i щ а н к и. Добридень вам, Горпино Корнiївно! З днем вашого янгола поздоровляємо вас! Дай вам боже, чого ви тiльки забажаєте собi з неба! А вашiй дочцi пошли боже гарного жениха.

О л е н к а й Г о с т р о х в о с т и й осмiхаються.

Г о р п и н а. Сiдайте ж, щоб старости сiдали в мене.

Деякi сiдають.

Г о с т р о х в о с т и й. (до гостей). Ой кумки мої, голубки мої, цокотушки мої! От пирiжки, так пирiжки у Горпини Корнiївни! Недурно вас тут повнiсiнька хата! Знаєте й ви, де раки зимують!

О д н а м i щ а н к а. Та й чи не жартливий же з бiса оцей язикатий панич, та ще й гарний! Не зачiпайте нас, бо як причепимось усi, то мусите нам ставити могорича!

Г о с т р о х в о с т и й. А зачiпайте мене! Я дуже люблю, як молодицi мене зачiпають… але тiльки молодi, чорнобривi, такi, що тiльки моргни, та й… гм…

М i щ а н к и. Хи-хи-хи! Оцей панич наговорить три мiшки гречаної вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий i син вдався.

Г о р п и н а (до гостей, що стоять). Але чого ж оце ви стоїте? Сiдайте ж у мене, будьте ласкавi. Сiдайте, кумо! Сiдайте, свахо! Сiдайте, кумасю! Прошу покiрно, кумко!

Г о с т р о х в о с т и й. Та й кумiв же в вас. Мабуть, ви перехрестили ввесь Київ.

Г о р п и н а (кричить у дверi). Педоре! Педоре! А внось сюди столи! Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторнiше балакати й пити.

Г о с т р о х в о с т и й. От i я поможу. (Бiжить i з Педорею вносять один стiл, потiм другий i ставлять їх серед хати.) Та повертайся, Педоре, так прудко, як я! Насилу волоче ноги!

П е д о р я. За вами похопишся! Не В с i.м такi нiжки мати, якi бог дав пановi.

Г о с т р о х в о с т и й. Але в цiй хатi язики! Зiбрались з усiх Кожум'якiв.

О д н а м i щ а н к а. Ще й з Либедi прибули на помiч, хи-хи-хи!

Г о р п и н а. Чого це ти, Оленко, стоїш, неначе привезена невiстка! Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже мої кумочки та й заскучали.

Г о с т р о х в о с т и й. Ой-ой! (Зiтхає.) Ще й як заскучали без чарочки!

Г о р п и н а. Як я буду йти замiж, то вiзьму вас собi за свата.

Г о с т р о х в о с т и й. Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом води, як ви будете сидiти на посадi.

Г о р п и н а (вдаривши кулак об кулак). Отже ж нiяк не переговориш оцього панича, їй-богу, не переговориш.

Г о с т р о х в о с т и й. То покличте на помiч з десять кумiв, то, може, й переговорите. Педоре! А де ж пироги! Ке сюди пироги! Та чи В с i., бо я й знаю, скiльки їх усiх у макiтрi: п'ятдесят, ще й шiсть.

М i щ а н к и. Ха-ха-ха! їй-богу, знає, скiльки пирогiв у макiтрi!

П е д о р я. Та тут панич лазили, як кiт, по горшках.

Г о р п и н а. Геть собi, йди до печi. Ще й вона! Вип'ємо ж по чарцi за живих й за мертвих! (Наливає й п'є.) Щоб живим жити й не вмирати, а помершим, коли померли… ет… (махає порожньою чаркою).

Г о с т р о х в о с т и й. Бодай не встали…

В с i. Ой, хто видав так говорити! Це з великого розуму та в голову заходите! Оце так!

Г о р п и н а. Глядiть лишень, ви, великорозумнi! Говорiть, та не проговорюйтесь! Мертвi лежать на Щекавицi та нiкому не шкодять, а живi часом дуже й дуже шкодять.

Г о с т р о х в о с т и й. (наливає чарку). Про мене, вип'ємо й за здоров'я мертвих. Пошли, боже, з неба, чого нам треба! Помершим чарка, а нам горiлка! (Випиває.)

Г о р п и н а ходить кругом стола i наливає всiм

Мiщанки випивають i приказують.

О д н а м i щ а н к а. Даруй же, господи, цей празник проводити, будущого року дiждати.

Д р у г а м i щ а н к а. Щоб ми дiждали в доброму здоров'ї пити за куму й на будущий рiк, як тепер п'ємо живенькi та здоровенькi.

Г о с т р о х в о с т и й. (наливає й приказує до чарки). А звiдкiль ти? - 3 Ромна! - А бiлет є? - Нема.- В тюрму шельму! (Разом вливає чарку в рот. До однiєї мiщанки.) Чого ж ви сидите та не кидаєте в тюрму безбiлетних бродяг?

М i щ а н к а. Я не лихого роду.

ВИХIД 8

Т i с а м i й б у б л е й н и ц я М а р т а.

М а р т а (входить з кошиком на руцi). Добридень вам, Горпино Корнiївно! Ой, вибачайте менi, кумцю-голубцю! Бiгала з бубликами та трохи не пробiгала ваших святих iменин. Насилу згадала!

Г о с т р о х в о с т и й. А таки не пробiгала, згадала.

Б у б л е й н и ц я. Авжеж! Чи то можна поминути хату моєї дорогої кумоньки. (Цiлується тричi з Горпиною.) Поздоровляю ж вас, моє серце, з вашими iменинами. Дай вам боже з неба, чого вам треба, чого тiльки ви просите в бога. Добридень вам, Оленко! (Цiлується.) Добридень вам, сусiдки! (Цiлується з гiстьми.)

Г о с т р о х в о с т и й. А зо мною i не можна цiлуватись? Коли цiлуєтесь, то цiлуйтесь зо всiма пiдряд.

Б у б л е й н и ц я. Хiба ж ви кума, щоб з вами цiлуватись? А я оце забiгала до сусiди та випила по чарцi, а це з гостей та знов у гостi!

Г о р п и н а. То й добре! Сiдайте ж, будьте ласкавi!

Б у б л е й н и ц я. Еге! Де вже там сидiти! Менi аж танцювати хочеться, так весело було в сусiди!

В с i. То й танцюй, а ми подивимось!

Б у б л е й н и ц я (приспiвує).

Уберусь я, молоденька, в новенькi сап'янцi,

Та винесу бублички на базар уранцi.

Бублички гарячi,

Бублички свiжi,

Бублички з маком,

Бублички з таком,

Бублички з яйцями!

Г о р п и н а (з чаркою). От люблю за веселий звичай! От люблю! (Цiлується.) Сiдайте ж.

ВИХIД 9

Т i с а м i й б а ш м а ч н и ц я.

Б а ш м а ч н и ц я О р и н а (входить з кошиком). Добридень вам, iмениннице! Поздоровляю з iменинами! А я оце йду в лавку з черевиками та згадала, що в сiй хатi сьогоднi горiлочку п'ють, та й забiгла на часок. Нате й мене, нате й мiй глек на капусту!

Г о р п и н а. Спасибi, моє серце! Спасибi, що згадала мене, стареньку куму.

Г о с т р о х в о с т и й. Iще кума! Мабуть, у вас на В с i.м свiтi нема людей, та все куми. Вашими кумами можна на Днiпрi греблю загатити й Чорторию закидати.

Г о р п и н а. А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова.

Г о с т р о х в о с т и й. Нехай всохне; чорт його бери!

Б а ш м а ч н и ц я. Ой, як у вас весело та людно!

(Спiває.)

Дивiтеся, чоловiки,

Якi в мене черевики.

Це ж менi панотець покупив,

Щоб хороший молодець полюбив.

А панчохи панiматка дала,

Щоб я гарна молодичка була.

Гоп, чук, чуки, чуки!

Гарнi в мене черевики,

Бо я панського роду,

Не ходила боса зроду!

Полюбив мене дяк

Чорти батька зна як!

Купив менi черевички,

Закаблучки не так.

Черевички невеличкi,

За цiлого п'ятака,

А щоб же я, молоденька,

Вибивала тропака.

Гоп, чук, чуки, чуки!

Гарнi в мене черевики,

Бо я панського роду,

Не ходила боса зродуi

(Пританцьовує.)

Г о р п и н а. Ой веселi ж мої iменини! (Бере чарку в руки.) Даруй же. боже, щоб мої iменини щороку були такi веселi. Кумо Меропiє, чом ти не п'єш? Вже й видно, що печерська кума, бо вся в чорному, мов черниця. Чи не присвятили тебе печерськi ченцi? Випий-бо, кумцю!

М е р о п i я (бере чарку й одходить на перед сцени, Тихо). Ой лишечко моє! Ой грiх мiй! Як же тут на Подолi грiшно живуть! Що ж то скаже отець Модестiй, як, борони боже,- довiдається про це грiховне гульбище?

Г о р п и н а. Випивай-бо, кумо Меропiє! Не шепоти так довго над чаркою, бо чарку нетерплячка бере: хоче в другi руки.

М е р о п i я. Ой, боюся грiха! Спокушають мене куми.

Г о р п и н а. А ви, кумочко Магдалино, чого сумуєте? Чи не скучили за своїм Печерським? Випийте, прошу вас. (Подає чарку.)

М а г д а л и н а (виходить на перед сцени з другого боку). Ой боже мiй! Согрiшила я, багато нагрiшила!.. Що ж то скаже преподобний отець Пахомiй, як довiдається про се грiховне зборище!

М е р о п i я (тихо). Що ж то скаже отець Модестiй! Та вiн же накладе на мене покуту на мiсяць, як тiльки признаюсь! Хiба не признаюсь: сама закаюсь пити…

М а г д а л и н а (тихо). Ой отче Пахомiє! Помолись за мене, грiшну, бо не видержу. Куми спокушають, як тi чорти. Вип'ю та й признаюсь Пахомiю. Що бог дасть, те й буде.

Г о р п и н а. Та пийте-бо, ви, черницi печорськi! Що ви там нашiптуєте?

М е р о п i я й М а г д а л и н а. Та вже нiгде дiтись! Треба випити.

Г о р п и н а (тягне набiк бублейницю). Чи знаєте, серце кумасю, що я сьогодня два празники справляю: iменини й заручини. Отой красунь, то жених моєї Оленки. Тiльки, серце кумо, не кажiть нiкому, бо, може, ще з того сватання весiлля не буде. (Цiлується.)

Б у б л е й н и ц я. Нiкому, нiкому й слова не скажу. Хiба ж я дурна чи навiсна! Борони боже!

Г о р п и н а одходить.

Б у б л е й н и ц я кличе б а ш м а ч н и ц ю набiк.

Б у б л е й н и ц я (тихо). Чи ти знаєш новину? Оцей гарний та язикатий панич сьогодня заручився з Оленкою. Тiльки нiкому, нiкому не кажи. Борони тебе боже! Такий приказ, бач.

Б а ш м а ч н и ц я. Не скажу, не скажу нiкому. Побий мене хрест святий, коли скажу. (Башмачниця кличе Магдалину.) Ой, серце кумо, що я чула!

М а г д а л и н а. А що? Скажи, кумо, скажи!

Б а ш м а ч н и ц я. Оцей панич сьогодня заручився з Оленкою, тiльки нiкому не кажи, щоб нiхто не знав. Чуєш?

М а г д а л и н а. Оце! Чи я дурна, чи я мала, щоб рознесла, як сорока, на хвостi! Тiльки ти та я знатимемо, а бiльш нiхто, анi душа. (Кличе Меропiю.) Чи ви, кумо, знаєте, за що це ми п'ємо могорич?

М е р о п i я. Мабуть, за душу покiйного Скавики Горпина справляє поминки.

М а г д а л и н а. Де там поминки! Отой панич посватав сьогодня Оленку.

М е р о п i я. Ой господи! А я думала, що це разом з iменинами й поминки, бо як прийшла в хату, то нiби ладаном запахло.

М а г д а л и н а. Та то, кумо, од вашої одежi пахне ладаном на всю хату; нiкому ж не кажiть.

М е р о п i я (сумно). Про мене там! За всi. голови! Байдуже менi! (Меропiя шепче на вухо сусiдi, сусiда другiй кумi i т. д.)

Г о р п и н а. Що це ми сидимо, пхаємось коло стола, наче овечки! Сядьмо, куми, долi!

Б у б л е й н и ц я. I я затого не всиджу на стiльцi, аж коливаюсь. Педоре! Давай килима! Сядьмо, куми, долi на килимi, щоб було не високо падати, бо Меропiя вже коливається, як жид з богомiллям коло вiкна.

П е д о р я стелить килим долi.

Б у б л е й н и ц я бере стiльчик, ставить серед килима.

Б у б л е й н и ц я. Ви, свята iмениннице, сiдайте посерединi на стiльчику, а ми сядемо долi кругом вас.

Горпину садовлять на стiльчику.

В с i сiдають кругом неї.

Г о с т р о х в о с т и й скидає сюртука й собi сiдає.

Б у б л е й н и ц я. Ви, Горпино Корнiївно, наше сонце, а ми вашi яснi зорi.

Г о с т р о х в о с т и й. Бувають усякi зорi. Яснi зорi, та не всi..

В с i. Ви, iмениннице, наше ясне сонце, а ми вашi зорi.

Г о с т р о х в о с т и й. А мене ж куди приткнете? Нехай я буду хоч мiсяцем.

В с i. Вам на небi нема мiсця.

Г о с т р о х в о с т и й. Ой не вгадали! Не вам те знати!

Г о р п и н а (з чаркою в руцi). Куми мої, любi мої! Заспiвайте менi, прославте мене, свою куму, Горпину Скавичиху. Нехай я трохи заплачу.

В с i (спiвають).

I лiд трiщить, i комар пищить,

А то кум до куми порося тащить.

Кумцю, голубцю! Звари менi порося,

Звари менi порося, щоб i юшка була!

I юшечка, i петрушечка.

Кума моя, люба моя, моя душечка!

Г о р п и н а. Ой, не спiвайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу. (Втирає сльози). Так мене розжалобили, так розжалобили! (Тягне Меропiю до себе й цiлує її.) Спасибi вам, що ви мене не забуваєте та не цураєтесь мого хлiба-солi. Поки жива на свiтi, не забуду вас; буду за вас щоранку, щовечора молитись богу, подам за вас часточку в Братському монастирi.

М е р о п i я. Помолiться, Горпино Корнiївно, за мене, грiшницю; вже ж я сьогодня нагрiшила, так нагрiшила (складає руки до бога), що не знаю, чи й простить менi отець Модестiй.

Г о с т р о х в о с т и й. I за мене не забудьте подати чарочку, бо й я так нагрiшив, так нагрiшив! Не знаю, чи простить мене… гм… не знаю, й хто там прощає.

Г о р п и н а. А хто видав передражнювати? Хто видав кривитись? Глядiть лишень, бо я вас так поскубу за чуба!

Г о с т р о х в о с т и й. То й скубiть, та скубiть добре,- бо є за вiщо поскубти. Патли добрi.

Г о р п и н а. Розтривожили ви мене пiснями. Плачу я, що мене моя рiдня цурається, небога Євфросинка мене цурається; не бажають вони менi щастя-долi, коли не прийшли покуштувати моєї хлiба-солi. Ой господи! Ота менi Євфросинка… Та що й казати… коли вона менi небога. Грiх менi осуждати, та ще й свою родину.

М е р о п i я й М а г д а л и н а. Ой господи! Який-то тепер свiт настав: брат встає на брата, сестра на сестру.

Г о р п и н а. Небога Євфросинка на рiдну тiтку. Нехай уже бог скарає її за мене, смиренну рабу божу.

В с i. Нехай уже її господь покарає, коли вона така.

Г о р п и н а. Нехай її курка вбрикне. Вона менi не небога, а я їй не тiтка однинi й довiку. Анахтема! Анахтема! Анахтема!

В с i. Анахтема! Анахтема! Анахтема!

Г о р п и н а. Оце згадала таке смутне та й засмутилася!

Б у б л е й н и ц я. I треба було згадувати в такий день! Коли б у мене така небога, то я б на неї пху! Та й годi.

Г о р п и н а. То й я на неї пху!

В с i. Пху-пху-пху на неї, сатану, та й будьмо знов веселi! Цур їй, пек їй, коли вона одцуралась од роду.

Б у б л е й н и ц я. Є i в мене, признатись, така родичка, та… не хочеться тiльки розказувати, та ще й при людях. А!.. аж язик свербить…

В с i. Та кажи, кажи! Нащо жалувати таких псяюх.

Б у б л е й н и ц я. Та розказала б, та, як-то кажуть, стiни слухають.

Г о с т р о х в о с т и й. Педоре! Вiзьми кочергу та повигонь стiни з хати.

Б а ш м а ч н и ц я. Я вже знаю, про кого мова мовиться. Це в наше вiкно камiнь ударив.

Б у б л е й н и ц я. Не знаю, може, в ваше. На злодiєвi шапка горить. Що ж робити, коли ваш рiд такий удався, бо то з вашого кодла.

Б а ш м а ч н и ц я. З нашого кодла? А яке ж наше кодло? (Схвачується з мiсця.)

Б у б л е й н и ц я. Та таке ж…

Б а ш м а ч н и ц я. Та яке ж? Кажи!

Б у б л е й н и ц я. Не чiпляйся, Орино, бо й скажу. Так i крикну на всю хату. (Встає з мiсця.)

Б а ш м а ч н и ц я. Про мене, крикни не то що на всю хату, i на всю улицю, бо я тебе не боюсь, бо я тебе не злякаюсь.

Б у б л е й н и ц я. Ба злякаєшся, як скажу, бо вже твiй рiд отут менi сидить у печiнках. То ваше кодло! Такi ви всi., не тiльки ваша Степанидка.

Б а ш м а ч н и ц я. То ми В с i. такi? То й я така?

Б у б л е й н и ц я. Та й ти така. I твоя мати була така!

Б а ш м а ч н и ц я. Та й моя мати була така? Яка ж була моя мати?

Б у б л е й н и ц я. Хiба ж не знаємо, яка була твоя мати? Та твою ж матiр били жиди на улицi патинками по мордi. Твоя мати в острозi сидiла.

Б а ш м а ч н и ц я (кидається до бублейницi), Мою матiр жиди били патинками? Моя мати в острозi сидiла? Хто бачив? Хто докаже?

Б у б л е й н и ц я. Я докажу!

Б а ш м а ч н и ц я. Ба не докажеш!

Б у б л е й н и ц я. Ба докажу!

Б а ш м а ч н и ц я. Ба брешеш, не докажеш.

Б у б л е й н и ц я. (наближається). Ба не брешу, бо докажу! Бреши сама з собаками.

Б а ш м а ч н и ц я. Ой, люди добрi! Хто чув, хто бачив, щоб моя мати сидiла в острозi? (Пiдходить до кожної мiщанки й питає.) Ти бачила, як сидiла моя мати в острозi?

М i щ а н к а. Нi.

Б а ш м а ч н и ц я. (до другої мiщанки). А ти докажеш?

М i щ а н к а. Нi!

Б а ш м а ч н и ц я. (до третьої). А ти докажеш?

М i щ а н к а. Нi, не докажу!

Б а ш м а ч н и ц я. (до Горпини). А ви докажете?

Г о р п и н а. Нi, не докажу!

Б а ш м а ч н и ц я. (питає усiх i обертається до бублейницi з кулаками). Що ж ти менi кажеш, що моя мати сидiла в острозi, коли нiхто не докаже? Що ж ти, сяка-така, обговорюєш мою матiр i всю нашу рiдню?

Б у б л е й н и ц я. Присягаюсь i божусь, падаю на колiна до братської богородицi (падає на колiна), що твоя мати сидiла в острозi, що твою матiр били жиди патинками по мордi.

Б а ш м а ч н и ц я. Падаю на колiна (стає на колiна), присягаюсь i божусь, що ти брешеш, що ти набрехала на мою матiр. Брешеш, брешеш, брешеш, сибiрна!

Тим часом Г о с т р о х в о с т и й виходить з хати i приводить к а т е р и н щ и к а.

Катеринка грає й перебиває лайку.

В с i. Де це музики взялися? Хто це найняв?

Г о с т р о х в о с т и й. Це я, це я найняв, щоб Горпинi Корнiївнi веселiшi були iменини. Як маємо лаятись, давайте лучче гуляти!

В с i. (схвачуються). Давайте лучче гуляти або танцювати!

Г о р п и н а. Авжеж танцювати веселiше, нiж лаятись. Розступiться, куми мої милi! Горпина Корнiївна гуляє.

В с i розступаються на обидва боки.

Б у б л е й н и ц я й Б а ш м а ч н и ц я розходяться на обидва боки й показують одна другiй кулаки.

Г о р п и н а (розставивши руки). Дайте мiсце, кумки мої, голубки мої! Горпина Скавичиха гуляє! (Починає танцювати з башмачницею.)

М а г д а л и н а (пiдiймає руки вгору). Ой, що ж то скаже завтра отець Пахомiй!

М е р о п i я (з другого боку, спереду сцени). Ой, що ж то завтра скаже отець Модестiй!

В танець виступають декотрi м i щ а н к и.

Г о с т р о х в о с т и й. в однiй сорочцi садить гопака.

Завiса падає.

ДIЯ ЧЕТВЕРТА

Свiтлиця Рябкова.

С и д i р С в и р и д о в и ч сидить коло стола й позiхає, хрестячи за кожним разом рота.

Вечiр.

ВИХIД 1

С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а.

С и д i р С в и р и д о в и ч (позiхає й хрестить рота). Ой господи, помилуй мене, грiшного раба свого! (Знов позiхає й хрестить рота.) Пху, чого це я так позiхаю?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (позiхає й хрестить рота). Оце! Ти позiхаєш, а я за тобою!

С и д i р С в и р и д о в и ч (позiхає й хрестить рота). Пху на тебе, сатано! Позiхнув так, що трохи не роздерся.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (позiхає й хрестить рота). Пху! Не позiхай-бо, бо й я рот собi роздеру.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце, не позiхай та не позiхай, бо й вона позiхає!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. То затуляв би рота, а то так негарно дивитись… що й…

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ати думаєш, що менi гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. От i вершу… З которого це часу стала верша з мого рота?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Та хiба ж вже й не час! Що то тi жiнки за мудрий народ! До смертi збирала б губи на оборочку.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Пху! Пху! Аж треба одплюнутись, таке верзеш. Чи не вередуєш ти оце знов?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Нечиста його мати знає, може, й вередую. Здається, хочеться чи чаю, чи горiлки.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Про мене, пий чай, тiльки не пий горiлки, бо Євфросинка буде сердитись, як побачить.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не пити менi хочеться; здається - їсти, та не знаю, чи солодкого, чи кислого; чи хвигiв, чи солоних огiркiв? Як тобi здається?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. А як же менi про те знати? Хiба в мене твiй рот?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Що б ти тепер їла, чи солодке, чи кисле? Чи хвиги, чи солонi огiрки?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я б їла хвиги.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Чортзна-чого їй хочеться. Хвигiв схотiлось, наче малiй дитинi.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Чи то ж менi? Та то ж тобi!

ВИХIД 2

Т i с а м i й б а ш м а ч н и ц я.

Б а ш м а ч н и ц я (вбiгає з кошиком). Добривечiр вам, Сидоре Свиридовичу, i вам, Євдокiє Корнiївно! Як же вам можна не бути на iменинах у Горпини Корнiївни!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Як же пiти, коли Євфросина шапку сховала! Якби пак увечерi, то можна б i без шапки, а то вдень.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Схаменись, старий! Що ти верзеш? Не пiшли, бо чогось послабли усi.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге! Чогось справдi у нас роти послабли: й самi не розберуть, чого хотять. (Позiхає.) Ой, це неспроста щось.

Б а ш м а ч н и ц я. Мабуть, наслано. Було й менi таке торiк пiсля iменин Горпини Корнiївни. Цiлий день так позiхала, що мусила кликати шептуху.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Сiдайте ж та розкажiть, як там було в сестри? Що їли, що пили, хто був, хто що робив?

Б а ш м а ч н и ц я. Були на обiдi пироги, була локшина з гускою, печена курка, печене порося, шулики, ще й катеринка на закуску. Так нагулялись, так натанцювались! Але не сяду, бо забiгла до вас по дорозi. Там був i Гострохвостий: таки добре витрусив кишенi на горiлку та на музики. Чи ви знаєте, що Оленка вже засватана за Гострохвостого?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Чи вже ж? За Гострохвостого?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Брехня!

Б а ш м а ч н и ц я. Вибачайте-бо, Сидоре Свиридовичу: хто бреше, тому легше. Пропили ми навiки Оленку! Гострохвостий найняв катеринку та аж сiртука й жилетку скинув, так вибивав тропака. Ой боже мiй, як колiна й литки болять, наче хто ломакою побив! Прощайте, серце! (Цiлується з хазяйкою.) Та нiкому, та нiкому, нiкому не кажiть, бо такий приказ. Я оце тiльки вам i кажу. (Виходить i на порозi збiгається з бублейницею.) Ой лишенько! Оце трохи з нiг не звалила! (Виходить.) вихiд 3

Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i б у б л е й н и ц я.

Б у б л е й н и ц я. Бий тебе сила божа! Трохи менi носа не розбила своєю мордою. Добривечiр вам, кумо! (Цiлується.) Чи живi, чи здоровi? А вас не було на iменинах у Горпини Корнiївни, а ми пили сватання! Чи ви знаєте, що Оленка засватана за Гострохвостого, тiльки нiкому, нiкому не кажiть, бо такий приказ, щоб нiхто не знав. Прощайте! Так загулялась, так загулялась, аж очiпок з голови злазить. (Поправляє очiпок i виходить. На порозi збiгається з Меропiєю.) Ой! Оце! Аж забилась об вас!

ВИХIД 4

Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i М е р о п i я.

М е р о п i я. Оце! Аж тiм'ям об дверi вдарилась. (Входить.) Господи, Iсусе Христе, сине божий, помилуй нас!

С и д i р С в и р и д о в и ч (басом). А-мi-нь.

М е р о п i я. Добривечiр вам! Як вас господь милує?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Вашими молитвами ще ворушимось до котрого часу. Сiдайте, прошу вас!

М е р о п i я. Спасибi вам, нiколи. Далеко дибати додому. Коли б ви, Євдокiє Корнiївно, знали, як я сьогодня нагрiшила у Горпини Корнiївни; так нагрiшила, що насилу несу свої прегрiшення на Пе-черське.

С и д i р С в и р и д о в и ч. То вкиньте ту в'язку грiхiв у канаву, нехай там потоне у безднi. Чи варто ж нести таку нечисть аж на Печерське!

М е р о п i я. Якби ж пак можна було… Так нас приймала Горпина Корнiївна, так частувала, так припрошувала, що я одмагалась, одмагалась та й… (Маха руками.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Та й нагрiшили повне сито й решето.

М е р о п i я. Та ще й як приймала нас! Бо Оленку засватали. Гострохвостий засватався. Гарного зятя матиме Горпина Корнiївна! (Заточується.) Прощайте! Зоставайтесь собi дома. (Виходить i не потрапляє в дверi та в вiкно, пiдiйма ногу.) Оце як високо поробили пороги! (Знаходить дверi й виходить.)

ВИХIД 5

С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а.

С и д i р С в и р и д о в и ч (вдаривши об поли руками). От тобi й жених! Коли не брешуть оцi сороки.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (вдаривши об поли руками). От тобi й Гострохвостий! Та, мабуть, i не брешуть, бо аж втрьох одно говорили.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж утрьох трудно брехати, не те що одному. От тобi втеряли розумного чоловiка! Де ж тепер достанеш такого розумного зятя?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (з плачем, взявшись за голову). Ой бiдна моя голiвонька! Що ж то станеться з нашою Євфросинкою? Де ж тепер у свiтi знайти такого жениха для нашої Євфросини?

С и д i р С в и р и д о в и ч хапається за голову. Обоє бiгають по хатi.

ВИХIД 6

С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а i Є в ф р о с и н а.

Є в ф р о с и н а (виходить з кiмнати). Що це з вами сталося? Чого це ви так бiдкаєтесь?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Де ж пак не бiдкатись?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Де ж пак не бiдкатись! Коли б ти знала… та не хочу казати… Кажи вже ти! (До Сидора Свиридовича.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Кажи вже ти, бо в мене язик став, як колода: нiяк не повернеться.

Є в ф р о с и н а. Кажiть-бо, не мучте мене! Яке там нещастя сталося? Певно, щось таке, що доброго слова не варто.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Де ж там не варто, коли варто. Ой боже мiй!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Тут забiгали до нас аж три куми Горпини Корнiївни та казали, що на iменинах у Горпини Корнiївни був Гострохвостий…

Є в ф р о с и н а. Був Гострохвостий! А як вiн смiв там бути, не спитавшись мене? Потривай же, мосьє Гострохвостий! Я ж тобi виварю воду!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, вивариш воду, коли вiн уже посватав Оленку.

Є в ф р о с и н а. Оленку? Посватав Гострохвостий? Ха! Ха! Ха! Оцьому диву я нiколи не пойму вiри! Ха! Ха! Ха! Ха!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре ха-ха-ха, коли вже й могорич пили, а може, вже й заручини були. Тут аж три сороки прилiтали та брехали… трохи не побились отам, на порозi.

Є в ф р о с и н а. Коли б сюди прилетiло сто сорок i сто ворон з ними, то я б не пойняла їм вiри. Гострохвостий i Оленка! Гострохвостий посватав Оленку! Ха! Ха! Ха! (Iстерично регочеться.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ха! Ха! Ха! А справдi, трохи смiшно!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Євфросинко! Як ти страшно смiєшся! Боже мiй! Перестань! Не смiйся! А ти, старий, чого скалиш зуби? На кутнi засмiєшся! Не смiйся!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Не смiйся, коли смiшно. Ха-ха-ха! (Смiється.)

Є в ф р о с и н а. Ха-ха-ха! От би послухати, як Гострохвостий говорив там з Оленкою! I об чiм вiн говорив з нею? А вона, мабуть, тiльки очима клiпала, слухаючи його. Ха-ха-ха! Неправда тому, неправда! (Падає на канапу й задумується.) А що як правда! Оленка гарна… А що як правда! Не дурно вiн тодi так поглядав на Оленку, так чiплявся до неї. Вже вiн не дурно забрiв до тiтки в гостi. Постiй же, мосьє Гострохвостий! Попаду я тебе на свої зуби!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Не журися, серце Євфросино! Хоч Гострохвостий i гарний, i розумний, кат його не взяв, але не тiльки свiту, що в вiкнi.

Є в ф р о с и н а. Ой боже мiй, ще й допiкають.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце, боже мiй!

Є в ф р о с и н а (встає й ходить по хатi). Ой, не допiкайте менi, дайте менi спокiй, йдiть собi до кiмнати.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а виходить у пекарню,

С и д i р С в и р и д о в и ч виходить до кiмнати.

ВИХIД 7

Є в ф р о с и н а сама. Ходить по кiмнатi й думає.

Є в ф р о с и н а. Чи вже оце Оленка причарувала його своїми чорними очима? Вже не розумом, не язиком вона приворожила його… Чи вже ж у неї очi темнiшi, брови чорнiшi, лице бiлiше, нiж у мене? (Дивиться в дзеркало.) Оленка гарна, нiгде правди дiти: брови, як оксамит, як шовковi шнурочки, очi блискучi… Ой серце моє, серце моє! Нащо ж вiн приворожив моє серце своїми чорними кучерями, тими карими очима, тими розумними солодкими словами… (Падає на канапу й плаче. Схоплюється з канапи.)

Покинув мене для простої мiщанки, для перекупки, для дочки Горпини Скавичихи. Постiй же ти, Свириде Йвановичу! Не подарую тобi цього! Вмру - не подарую! (Бiгає по хатi.) Я тобi оддячу, не тепер, то в четвер. Я тобi докажу, хто я i що я! Я тобi докажу, що я - Євфросина Рябкова, а не якась Оленка Скавичiвна. (Бiгає по хатi.)

ВИХIД 8

Є в ф р о с и н а i Є в д о к i я К о р н i ї в н а.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (виглядає з пекарнi). Євфросино! Євфросинко! Гострохвостий йде! Їй-богу, йде! Химка прийшла з льоху та й бачила, що вiн ввiйшов у нашу хвiртку. (Виходить.)

ВИХIД 9

Є в ф р о с и н а сама.

Є в ф р о с и н а. Iде! (Тривожно.) Що ж менi робити, як iз ним говорити! Чи стоячи, чи сидячи, чи лежачи? Ага!! Прийму я його лежачи, як прийняла колись наша мадам у пансiйонi свого вусатого копитана. Я, на моє щастя, все чисто бачила у дiрочку. Вiн прийшов, а вона вхопила книжку, лягла собi на диванi та й читає, та й читає, i не дивиться на його. Потривай же, мосьє Гострохвостий! Виварю я тобi воду. (Хапає книжку й лягає на диванi.) вихiд 10

Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й. Добривечiр, Євфросино Сидоровно!

Є в ф р о с и н а мовчить i читає.

Г о с т р о х в о с т и й. Добривечiр вам! Низенько кланяюсь вам, Євфросино Сидоровно, аж до сирої землi! Що це ви читаєте? Певно, щось дуже, дуже цiкаве, коли й не можете одiрватись. (Сiдає коло Євфросини й заглядає у книжку.) Єруслан Лазаревич! Мабуть, дуже вчена, дуже розумна книжка, коли ви не можете одiрватись! (Заглядає в книжку.) Дуже вчена, дуже ласа рiч! (Встає й ходить по хатi.) Як же ваше здоров'я, ваше драгоцiнне здоров'я, Євфросино Сидоровно!

Є в ф р о с и н а мовчить i перегортує листки.

Г о с т р о х в о с т и й. (знов сiдає й заглядає в книжку).

"Прекрасный Еруслан Лазаревич"… Дуже вчена рiч. (Встає й заглядає в кiмнату, в пекарню й кашляє. Тихо.) Е! Щось тут та є! Читає та читає, й слова не промовить до мене! Чи не знає вона, що я оце гуляв у Горпини та й дурив стару вiдьму, нiби я хочу сватати Оленку? Але хто ж оце принiс сюди звiстку? Не сама ж Горпина або сорока на хвостi! (голосно.) Євфросино Сидоровно! Чи не сердитесь ви чого на мене? Чи не обидив я вас чим, бувши у вас в гостях?

Є в ф р о с и н а схоплюється й ходить по хатi.

Г о с т р о х в о с т и й встає, падає на канапу й затуляє очi руками.

Є в ф р о с и н а. Химко! Химко! Йди сюди та накури в хатi пахощами, бо так i тхне на всю хату гнилими кислицями, неначе тiтка Горпина тiльки що вийшла з хати. Пхе! Пхе!

Г о с т р о х в о с т и й. (встає й ходить слiдком за Євфросиною). Вам щось наговорили на мене, просто таки набрехали на мене. Правда, Євфросино Сидоровно? Клянуся вам, божуся; не вiрте тому: все те брехня.

Є в ф р о с и н а. Рада б не вiрити, та треба вiрити.

Г о с т р о х в о с т и й. Ви заговорили до мене! Який я щасливий, що почув ваш срiбний голосочок, Євфросино Сидоровно! За одно ласкаве слово дякую вам. (Кланяється.)

Є в ф р о с и н а. Не дякуйте, бо нема за вiщо. Менi не дуже потрiбно вашої дяки. Обiйдемось.

Г о с т р о х в о с т и й. Ой Євфросино Сидоровно! Я б оддав половину свого вiку, щоб тiльки знати, за що ви караєте мене так тяжко! (Сiдає на стiльцi й затуляє очi долонями.)

Є в ф р о с и н а. Отак. Виплачтесь на похмiлля. В Оленки пили, а до мене прийшли похмелятись.

Г о с т р о х в о с т и й. Хто вам набрехав, що я пив у Горпини Корнiївни?

Є в ф р о с и н а. Менi нiхто не брехав, ми з такiвських, що все знаємо. Пхе! Як од вас тхне на всю хату; зовсiм так, як од моєї тiтки Горпини. (Одмахується хусточкою.) Химко! Химко! Давай сюди курева.

ВИХIД 11

Т i с а м i й Х и м к а.

Х и м к а (дме в покришку). Оце схотiлося вам того курева! Кахи! Кахи! Таке добре, аж у горлi душить! (Тихо.) Це все примхи! Хочеться їй цього курева, неначе велика панi! (Голосно.)Чи годi, чи ще?

Є в ф р о с и н а. Кури ще, поки не викуриш злого духа.

Х и м к а. Та вже так накадила, що всi чорти повтiкали б з хати, якби тiльки були, не проти ночi згадуючи.

Є в ф р о с и н а. Коли не всiх викурила, то викуриш, може, хоч одного. Пхе! Пхе! Насилу перемогло тiтчин дух.

Х и м к а виходить.

ВИХIД 12

Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

Є в ф р о с и н а. Чи добре ж вам там гулялось, Свириде Йвановичу? Мабуть, було що їсти, пити й по колiнця в вiвсi бродити.

Г о с т р о х в о с т и й. Ат, мусив зайти, коли стара затягла. Посидiв трохи, побалакав… Та хiба ж ви не знаєте, яке там балакання. Мiщанки попились, почали спiвати, потiм почали плакати, потiм почали лаятись. Насилу-силу втiк та оце прийшов до вас, щоб одвести трохи душу.

Є в ф р о с и н а. Сюди б то принесли свою душу… А може, ви покинули свою душу в тiтки?

Г о с т р о х в о с т и й. Ви жартуєте, Євфросино Сидоровно. Їй-богу, жартуєте. Я своєї душi не покину будлi-де. Хiба покинув би її там, де буде ваша душа, Євфросино Сидоровно, там - i бiльше нiгде.

Є в ф р о с и н а. Чи гарно прибралася Оленка на той бал? Мабуть, надiла шовкову сукню, убралася в золото та в срiбло, натягла кринолiн отакелецький (показує), розпустила коафюру на головi, як гору. Ото шкода, що менi не довелось подивитись на Оленчин убiр.

Г о с т р о х в о с т и й. Що це ви, Євфросино Сидоровно! Хiба ж ви не знаєте Оленки! Їй-богу, жартуєте! Хе-хе-хе!

Є в ф р о с и н а (з злiстю). Але правда, що вона гарна? Яке в неї бiле личко, неначе хто обсипав борошном. Якi в неї блискучi великi очi. А брови! Чи правда моя, Свириде Йвановичу?

Г о с т р о х в о с т и й (важко зiтхає. Тихо). Ой правда, правда! Де вже не правда! Ой очi, очi! А щiчки! (Голосно.) Як ви гостро жартуєте, Євфросино Сидоровно. Але Оленка зовсiм не така, як ви малюєте; то ваш язик такий гарний, що з-пiд нього виходить якось все гарно. Ой Євфросино Сидоровно! (Встає й наближається до неї.) Як послухаю вашої розмови, то аж поздоровшаю.

Є в ф р о с и н а. Одначе слухали цiлий день, аж сiртук i жилетку скинули з себе… Химко! Курева! Аж катеринку на радощах мусили найняти, аж пiввiдра сивухи мусили купити. Химко! Курева! Ха-ха-ха!

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Чи не бiсовi п'янi мiщанки! Певно, вже котрась забiгала сюди i все дочиста розбрехала. (Голосно.) Цьому всьому неправда! Вам хтось набрехав, щоб нас посварити, щоб нас розвести. Я вам докажу, що я тут нi в чому не винен…

Є в ф р о с и н а. Куди ж пак! Докажу, що нi в чому не винен! Ха-ха-ха! Химко! Давай курева!

Г о с т р о х в о с т и й. Не вiрте!

Є в ф р о с и н а. Вiрю!

Г о с т р о х в о с т и й. Ба не вiрте!

Є в ф р о с и н а. Ба вiрю! Бо як ви були в нас, то говорили до мене облесливими словами, а очима поглядали скоса на Оленку. Я все постерегла. Я постерегла, що нема правди на вашому язицi. (Бiгає по хатi.)

Г о с т р о х в о с т и й. (слiдком за нею). Ба не постерегли, бо я на Оленку не дивився скоса. Я на вас дивився й хочу дивитись, i бiльш нi на кого.

Є в ф р о с и н а. Я серджусь на вас! Я палаю огнем! Ой гаряче менi, ой душно менi! Води! Води!

Г о с т р о х в о с т и й. Боже мiй! Бодай покорчило язики тим проклятим брехухам, що набрехали на мене та розтривожили вас. (Бере пляшку з водою, наливає води.),

Є в ф р о с и н а. Не дам над собою кепкувати. Ви думаєте, що менi треба вас, що в мене в паничах недостача? Та я вийду на ганок та тiльки свисну, то назбiгається їх повнiсiнький двiр. Євфросина Сидоровна не на те вчилась в пансiйонi, щоб дати водити себе за нiс. Ой душно менi! Ой горю, ой палаю! (Бiгає по хатi.)

Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч вбiгають в хату.

ВИХIД 13

Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й,

Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Євфросино! Що це з тобою? Чого тобi душно?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Що тут за галас? Хто тут наробив галасу?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що тут таке дiється, що аж до крику доходить? Що з тобою, Євфросино? Чого це ти така червона? Чого це ти так страшно розгорiлася?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Така червона, як жар. Борони боже чого! Що це з вами, Євфросино Сидоровно?

Є в ф р о с и н а. Чого вам треба? Що вам до того, чого я розчервонiлась? Дайте менi покiй!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Де вже, дайте покiй. Люди молодi. Борони боже чого: до напастi недалеко.

Є в ф р о с и н а. Ви, тату, йшли б босi в кiмнату спочивати; нащо вам знати, чого я розгорiлась? Ви нас не розумiєте, то й не питайте.

С и д i р С в и р и д о в и ч. То й не питатиму, а то швидко старий стану.

Є в ф р о с и н а. Йшли б, мамо, в пекарню!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ходiм, стара! Це, бач, у них не по-нашому: не так, як колись у нас було; пам'ятаєш? Це в них по-модному, по-теперiшньому. (Позiхає.) От як свiт мiняється, та й мода мiняється. (Виходить до кiмнати. Є в д о к i я К о р н i ї в н а виходить в пекарню.)

ВИХIД 14

Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й. Заспокойтесь, Євфросино Сидоровно! Прошу вас, благаю, заспокойтесь! (Тихо.) Оце бiда! Ще як розсердиться та прожене мене з хати, то прощавайте мої надiї на Рябкове срiбло-золото! Ох! А тут Волько та Берко пристають з векселями за довги. (Голосно). Сядьте та поговоримо тихенько та любенько.

Є в ф р о с и н а. Про мене… говорiть що хочете, бо я втомилась. (Сiдає на канапi.)

Г о с т р о х в о с т и й. Чи вже ж ви, Євфросино Сидоровно, думаєте, що я й справдi люблю Оленку? Чи можна ж менi, Свиридовi Йвановичу, любити мiщаночку, що з кошиком ганяє по городу та кричить: "Сюди яблучок, сюди солодких". Пхе! Цього нiколи, нiколи не може бути.

Є в ф р о с и н а. Менi здається, що не може.

Г о с т р о х в о с т и й. А чи правда ж тому, щоб я таку дiвчину взяв собi за жiнку? Чи такої менi треба жiнки! Я знаюсь з неабиякими людьми. В мене бувають вченi люди, в мене бувають усi митрополичi баси.

Є в ф р о с и н а. I справдi!

Г о с т р о х в о с т и й. Побий мене хрест святий, коли брешу; до мене ходить в гостi сам Тарас, семiнарський солiст. Часом до пiвночi гуляємо та спiваємо. Ну, скажiть же, чи можна ж менi мати таку жiнку, як Оленка? Чи вона ж дотепна поговорити з ученими людьми, прийняти їх? Менi треба такої жiнки, як ви, Євфросино Сидоровно!

З дверей кiмнати виглядає голова Рябкова, з дверей пекарнi висовується голова Євдокiї Корнiївни, а з-за неї виглядає Химка, сп'явшись навшпиньки.

Рябко, вглядiвши жiнчину й Химчину голови, мотає головою й киває рукою, щоб вони поховались. Жiнка свариться на його.

Є в ф р о с и н а. Тiльки такої, як я? Спасибi вам за честь, коли ви так думаєте; ми не гонимось за такою честю.

Г о с т р о х в о с т и й. Ви мене не розумiєте, Євфросино Сидоровно! Я не хотiв би iншої жiнки, окрiм вас. Ви - й бiльше нiхто! Або ви, або нiхто!

Є в ф р о с и н а (тихо). Чом же це вiн не стає передо мною навколiшки, як той вусатий копитан перед мадамою?

Г о с т р о х в о с т и й. Ви не вiрите? (Приступає.) Ви не вiрите? Так знайте ж, що я бiльше нiкого не любив, не люблю й не любитиму, окрiм вас. Як побачив я вашу, таку заввишки, як дзвiниця, коафюру на головi, то трохи не вмер на мiсцi. Як почув я вашу вчену розмову, то й поклав, що для моєї компанiї треба такої жiнки, як ви.

Є в ф р о с и н а (тихо). Оце менi трохи подобається. (Голосно.)

Може… не знаю. (Кокетливо.)

З дверей знов виглядають голови Сидора Свиридовича й Євдокiї Корнiївни.

Вони обоє сваряться одне на другого й кивають головами.

Г о с т р о х в о с т и й. (падає навколiшки перед Євфросиною).

Євфросино Сидоровно! Без вас менi не жити на свiтi! Якби я так часто ходив до Братського монастиря, як часто ходжу попiд вашими вiкнами, я б давно уже присвятився. Вiрте менi, що говорю правду!

Є в ф р о с и н а. Якби пак можна було заглянути в вашу душу та подивитись в ваше серце!

Г о с т р о х в о с т и й. То там ви побачили б, що золотими слов'янськими буквами написано: Євфросина Сидоровна Рябкова. Ой, якби золотий ключ од вашого серця та лежав в моєї душi в кишенi, який би я був щасливий! А! Я б щогодини одмикав би ваше серце та все дивився на його! Я б не їв, я б не пив, я б не курив три днi, тиждень, та все заглядав би в ваше серце. Євфросино Сидоровно! Що ж ви скажете? (Бере її за руку.)

З-за дверей Рябко i його жiнка радiсно кивають одно другому.

Є в ф р о с и н а. Я… я… дайте менi трохи подумати! (Затуляє очi й лоб долонею.) Я так стривожена, так стривожена; так якось все сталось несподiвано, негада-но! Я… Я даю вам свою руку (подає руку), але треба попереду спитати батька-матерi! Вибачайте менi, що я вас на часочок покину. (Виходить у кiмнату. Мати йде з пекарнi слiдком за нею в кiмнату.)

ВИХIД 15

Г о с т р о х в о с т и й сам.

Г о с т р о х в о с т и й. Ну, випав деньок менi сьогоднi! Якби два такi деньки, то хоч i на Щекавику. Так Євфросина моя! Яку ж жiнку матиму тепер! Ффф! Висока, та широка, та на головi пiвпуда кiс! Кругом панi! А шлейф! А розуму, а розуму! От тепер, Свириде Йвано-вичу, гуляй на всi застави! Грошi є, лавка є, ще й до того жiнка панi! А Оленка… Та що менi Оленка? Знайдемо десять таких Оленок, аби тiльки охота. Не перший i не останнiй Свирид Йванович дурить жiнок та дiвчат.

ВИХIД 16

Г о с т р о х в о с т и й, Є в ф р о с и н а,

Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч.

Є в ф р о с и н а, Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч виходять.

С и д i р С в и р и д о в и ч все нюхає табаку й прикашлює.

Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу i ви, Євдокiє Корнiївно! Я переговорив з вашою розумною дочкою Євфросиною Сидоровною про одну дуже важну рiч, про котру ви вже, певно, знаєте. Я хочу женитись з Євфросиною Сидоровною, i вона вже дала менi своє слово, а тепер прошу й вас, як батька й матiр, чи згодитесь ви на те?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Як моя дочка Євфросина Сидоровна так хотять, то нам, старим, нiчого перечити.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Еге… нiчого перечити. Я ж кажу, нiчого перечити.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Тiльки, тiльки… менi казала звiсна на ввесь Печерська брехуха Меропiя i цiлосвiтня брехуха башмачниця i пiдбрехачка бублейниця… нiби ви посватали Оленку: так нам якось нiяково одбивати жениха од Оленки.

Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу i ви, Євдокiє Корнiївно! Ви самi сказали, що то за люди Меропiя, башмачниця й бублейниця. Може, я вам не до вподоби, а ви тiльки Оленкою хочете мене одiпхнути?

С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми кращого жениха не хочемо для Євфросини, як ви, Свириде Йвановичу.

Г о с т р о х в о с т и й. Коли так, то кланяюсь вам низенько i дякую вам за ваше слово. (Цiлується тричi з Сидором Свиридовичем i Євдокiєю Корнiївною.) Об iнших рiчах я пришлю сватiв поговорити хоч би й завтра.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Хоч i сьогодня! Я не ворог своїй дочцi. Що в мене в скринi, то все Євфросинине.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Все Євфросинине: аж чотири шовковi сукнi, та ще й дорогi: по три карбованцi за аршин сама платила; п'ять пар черевикiв на таких високих закаблучках…

Є в ф р о с и н а. Годi вам, мамо!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що правда, то не грiх.

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Одначе з тих закаблукiв та черевикiв мало користi! (г о л о сно,) Придбали ви своїй дочцi, мабуть, дещо й лучче од черевикiв.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Чого в моєї Євфросини тiльки нема! Одного золота накупили…

Є в ф р о с и н а. Годi-бо, мамо! Є ж охота розказувати!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Про мене, хоч i до зару- чин. За мною дiло не стало. Тiльки, мабуть, у нашої Євфросини й золотого персня нема. Вона така молоденька! Об тiм ще й не думала й не гадала.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Де там нема! Ще позаторiк купила.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли є перснi, то й помiняйтесь, дiти, нехай ми, старi, на старостi лiт натiшимось вами.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а виносить з кiмнати перстень i надiває

Євфросинi на палець;

Г о с т р о х в о с т и й i Є в ф р о с и н а мiняються перснями.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли так добре склалося дiло, то й за могорич. Покликати б, стара, сестру Горпину.

Г о с т р о х в о с т и й. (як опечений). Ой, не треба! Вони з Оленкою тепер натомились: мабуть, вже сплять.

Є в ф р о с и н а. Неначе зроду не бачили тiтки! Сказати правду всiм у вiчi, менi б не хотiлось, щоб моя тiтка була на моїм весiллi. Вона тут нашуробурить так, що менi буде сором перед моїми пансiонськими подругами.

Г о с т р о х в о с т и й. Який у вас великий розум. Євфросино Сидоровно! Я тiльки стою та дивуюсь, витрiщивши очi. Отак i менi здається, як вам. Чи не можна б було нам повiнчатись хоч би i сiєї недiлi, щоб Скавичиха i не прочула про те?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Трохи буде швидко. Та треба ж i дочцi сукню бiлу пошити.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Вже готова й сукня, й бiлi черевики купила я сама. Тiльки взяти в лавцi бiлi трясучки на голову та дещо до сукнi попришпилювати, та хоч i завтра до вiнця.

Г о с т р о х в о с т и й. Ото й добре! То й повiнчаємось у недiлю.

В с i. Хоч i в недiлю. Нiчого нам одкладати.

Завiса падає

ДIЯ П'ЯТА

Двiр Рябка; на дворi стоїть хата з ганком; направо - баркан з брамою i хвiрткою, налiво, пiд гору - сад, обгороджений тином.

Далеко видно гори, на горах - Андрiївська церква, Десятинна, Софiйський собор.

Сонце на заходi.

ВИХIД 1

Х и м к а с а м а.

Х и м к а (замiтає двiр мiтлою). Другим людям недiля, а тобi нема нi празника, нi недiлi в сих хазяїнiв. Вони весiлля справляють, а ти мети двiр у недiлю, ще й пiском посипай, ще й зеленою травою потруси, бо бач велика панi поїде вiнчатись. Знаємо, з яких ви панiв. I я була б такою самою панею, якби був живий мiй чоловiк.

ВИХIД 2

Х и м к а й С и д i р С в и р и д о в и ч.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Химко? Пiймай собаку та прив'яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не обiрвала якiй-небудь паннi весiльної сукнi. (Входить у хату.)

Х и м к а. Хiба в мене собачi ноги, щоб я за собаками бiгала? вихiд з

Н а с т я, О л ь г а й В а р в а р а.

Н а с т я входить в хвiртку i йде до ганку.

За нею входять О л ь г а й В а р в а р а, убранi по-весiльному.

О л ь г а i В а р в а р а (до Настi). Добривечiр тобi! Потривай лиш! Як ми разом з'їхались, неначе змовились.

Н а с т я (стає серед двора). Доброго здоров'ячка, мої дорогi. (Цiлується з обома.)

О л ь г а (до Настi). Як же ти гарно убралась! Зовсiм, як до вiнця. Яка гарна матерiя! (Лапає.) А по чому аршин?

Н а с т я. Трошки дорога матерiя: по два карбованцi платила.

В а р в а р а (тихо). Отже й збрехала; я вже знаю, що платила по пiвтора карбованцi.

О л ь г а (до Настi). Для твоєї сукнi коли б не одкинувся Гострохвостий од своєї Євфросини.

В а р в а р а. Я б на його мiсцi одкинулась од неї й без того.

Н а с т я. Вже й бере! I де в його тi очi були? Хiба ж у нас нема кращих паннiв. Сам як чорнобривець, а бере сову.

В а р в а р а. Вже й бере! Нiс, як карлючка! (Смiється.)

О л ь г а. Очi, як цибуля. (Смiється.)

Н а с т я. Одначе чого ж ми тут стоїмо? Ходiмо в хату.

В с i т р и. Ходiмо! Ходiмо! (Йдуть у хату.)

ВИХIД 4

В хвiртку входять два м и т р о п о л и ч i б а с и в сiртуках.

1-й б а с. Та цей дом менi по знаку. Я тут був з Кирилом та Тарасом.

2-й б а с. Чи добре ж приймали?

1-й б а с. О, ще й як добре! Хазяїн i хазяйка дуже люблять пiснi i трохи нас на руках не носили. Та тут ми гуртом уклали в копи мало не двi вiдрi горiлки. Он де Гострохвостий надибав собi дiвчину! Ой братику, та тут нас жде велика випивка. Спасибi Гострохвостому, що попросив нас на весiлля. За те ж я йому так одкатаю апостола, що церква буде дрижати!

2-й б а с. Пiддам i я басом жару. Ну вип'ємо ж цього вечора!

1-й б а с. О, що вип'ємо, то вип'ємо! От буде лахва! вихiд 5

Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й з двома ш а ф е р а м и.

Г о с т р о х в о с т и й. (до басiв). Здрастуйте! Як живете, як двигаєтесь!

Б а с и. Вашими молитвами помаленьку живемо! Цей двiр нам трошки по знаку. Добрi люди живуть в цiм дворi i, здається, не вбогi.

Г о с т р о х в о с т и й. О, не вбогi.

Ш а ф е р и. Авжеж не вбогi. Рябкова лавка швидко перейде на першу улицю на Подолi.

Б а с и (до Гострохвостого). Наберете в кишенi всякого добра?

Г о с т р о х в о с т и й. (гордо). Авжеж наберемо: не в дурнiв удались.

В с i. От щасливий чоловiк. Багатому чорт дiтей колише.

В с i йдуть до хати.

Г о с т р о х в о с т и й зостається й виглядає в хвiртку.

Г о с т р о х в о с т и й. Ой боже мiй! Аж трушусь. А що, як почує та й прибiжить скажена Скавичиха! Ой-ой-ой! Душа моя тривожиться. (Зiтхає i йде в санок. Йому назустрiч виходить Сидiр Свиридович, обнiмає його й цiлується.)

ВИХIД 6

Г о с т р о х в о с т и й, С и д i р С в и р и д о в и ч, ш а ф е р и й д в а б а с и.

С и д i р С в и р и д о в и ч. От тепер ви вже наш. Вже нас нiхто не розлучить. Будьте ж щасливi в новiй жизнi. Вас жде Євфросина. Прошу до хати. Поблагословимо вас, та, про мене, й до вiнця. Здрастуйте. (Здоровкається з паничами. Всi входять у хату. Сидiр Свиридович з сiней.)

Химко! Йди, голубко, одчиняй ворота, та широко-широко.

Х и м к а виходить, одчиняє ворота.

В ворота заглядають п о г о н и ч i й м i щ а н к и.

Х и м к а вертається в хату.

З хати на ганок виходять ш а ф е р и з образами й свiчками, сходять по схiдцях i стають по обидва боки ганку; за ними виходить о д и н б а с i несе хлiб-сiль, за басом виходить д р у г и й б а с.

Г о с т р о х в о с т и й i Є в ф р о с и н а, С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а, убрана в чудний старомодний чепчик, д р у ж к и, к i л ь к а м i щ а н о к i Х и м к а.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а i м i щ а н к и плачуть i втирають очi хусточками.

ВИХIД 7

Г о с т р о х в о с т и й, Є в ф р о с и н а, С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а, ш а ф е р и, д р у ж к и, м и т р о п о л и ч i б а с и, м i щ а н к и й Х и м к а.

Г о с т р о х в о с т и й. (до одного баса). Гукнiть, будьте ласкавi, щоб звощики пiд'їхали пiд самi ворота.

1-й б а с (вибiгає за ворота й гукає). Гей, звощики! Сiдайте на козла та подавайте конi, бо вже молодi йдуть. (Вертається.)

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (плачучи). Нiхто не знає, одна мати знає, як тяжко видавати замiж одним одну дочку. Була, жила в хатi, а завтра хто його зна де й дiлась. Нi до кого буде й слова промовити. Так, неначе й не було в мене дочки.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Не плач, стара! Не тепер, то в четвер, а все-таки дiвчат не мине те лихо. Треба ж колись оддати дочку.

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Нема Скавичихи на весiллi. Слава ж тобi, господи! Збувся я клопоту.

С и д i р С в и р и д о в и ч (бере хлiб i сiль). Ще раз благословляю вас святим хлiбом перед вiнцем. Даруй же вам, боже, щастя й здоров'я i добра повну хатуї

ВИХIД 8

Т i с а м i й Г о р п и н а К о р н i ї в н а.

Г о р п и н а К о р н i ї в н а (прожогом вбiгає в ворота, розпихаючи людей, i кидається з плачем i з криком до ганку). Стiй, брате! Стiй, не благослови!

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо, ламаючи руки). Боже мiй! Нещастя моє! Скавичиха прибiгла i все розкаже! Який шкандал! Який шкандал!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Так оце у вас крадене весiлля, ховане вiнчання! Так оце ви недурно справляєте весiлля крадькома од своєї сестри! Ви мене не просили на весiлля, а я перечула через людей та й сама прийшла. Ви хотiли вкрасти мого зятя, жениха моєї Оленки, та не вкрадете! Я вам докажу, що не вкрадете!

С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Сестро! Бога ради, не кричи! Бога ради, не роби сорому! Дивись, люди дивляться в ворота.

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Нехай збiгаються з усiх Кожум'якiв, нехай збiгаються з усього Києва! Нехай дивляться на моє горе! Люди добрi! Дивiться на мене, дивiться на оцього шибеника (показує на Гострохвостого), що манив мою дочку, дурив моє дитя. Дивiться на сестру, що хотiла вкрасти в мене зятя!

Ш а ф е р и (кричать). Зачиняй ворота, виганяй людей з двору! (Бiжать, виганяють людей за ворота i зачиняють ворота.)

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Ти, Свириде Йвановичу, покинув мою дитину i береш носату багачку!!!

Є в ф р о с и н а й д р у ж к и. Ой, який страм! Який шкандал!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Не пущу до вiнця! Стiй! Не пiдеш вiнчатись! Не пущу! (Розставляє руки перед ганком.) Не пущу без суда! Пiд суд його, в полiцiю, в тюрму! Дай попереду одвiт за моє дитя!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (сходить з ганку). Сестро! Горпино Корнiївно! Не безчесть нас, не губи моєї Євфросини! Голубко сестро!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Сестро! В тебе дочка, i в мене дочка! Нехай я буду сяка й така, i проста, i п'яниця, нехай я буду ликом шита, а все-таки я мати своїй Оленцi. Не дам знущатись над моєю дитиною! (До Гострохвостого.) Нащо ти дурив моє дитя? Нащо ти топтав до неї стежку, нащо заручався, коли ти не думав її брати?

Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнiївно! Я вам не дозволю так говорити на мене публiчно, перед людьми!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Я не буду й просити в тебе дозволу. Я перед цiлим свiтом буду кричати, буду плакати, буду голосити, бо я мати своїй дочцi. Як тобi не робити страму, коли ти пройдисвiт, цiлосвiтнiй брехун, поганець, сибiрний!

Г о с т р о х в о с т и й. (сходить з ганку). Я такого шкандалу не попущу, не прощу нiколи. Мене та лаяти публiчно! Наробити такого шкандалу на цiлий Київ! Менi, Свиридовi Йвановичу Гострохвостому, наговорити такого чортовиння? Брешеш, стара! Вона з ума зiйшла! Вiзьмiть її та одвезiть в Кирилiвське i запрiть трьома замками. Це сумасшедша женщина. Нiчого нам звертати увагу на дурну бабу!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Я сумасшедша! Мене одвезти в Кирилiвське? Мене, Горпину Корнiївну Скавичиху, чесну хазяйку й матiр, одвезти в Кирилiвське й заперти трьома замками! Не дiждеш, поганий.

Г о с т р о х в о с т и й. Цитьте, бо своїми руками одвезу в Кирилiвське, а таки сьогоднi звiнчаюсь.

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Не дiждеш ти, нi твiй поганий батько, нi твоя дурна мати. А вiнчатись не будеш! Не пущу!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а й С и д i р С в и р и д о в и ч плачуть.

Є в ф р о с и н а. Ой, який страм, який шкандал! Не видержу далi! (Збiгає з ганку.) Не видержу бiльше! Тiтко! Ви ж оце мене обидили, острамили на всю губернiю на всю мою жизнь! Хоч за границю тiкай! Я вас випхну з двора оцими своїми руками!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Ану, ну! Приступи до мене. (Показує кулаки.) Побачимо, чий батько дужчий! А вiнчатись все-таки не будете! Побiжу слiдком за вашим возом в церкву, нароблю галасу в церквi при всiх людях, при всьому хрещеному мировi. Не пущу вiнчатись! Не пущу попа в ризи! (Розставляє руки перед молодими.)

В с i. Ой боже мiй, яке нещастя! Ой, який шкандал!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Побий вас сила небесна, скарай вас братська богородице на душi й на тiлi, на ваших унуках i правнуках! (Плаче.) Дочко моя! Оленко моя! Я ж тобою втiшалася, як весняною квiткою! Я ж думала, що вже прийшло до тебе твоє щастя, що я вже спокiйна ляжу в домовину i не покину тебе на смiх поганцям. Ой, сирiтство наше гiрке! Нема в нас батька, нема нас кому оборонити! (Дуже плаче")

ВИХIД 9

Т i с а м i й О л е н к а.

О л е н к а (вбiгає в двiр через хвiртку i прожогом кидається до Гострохвостого). Милий мiй! Любий мiй, серце моє! Чи вже ж правда, що ти покинув мене? Чи вже ж ти з iншою йдеш вiнчатись? Я не вiрю!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Коли не ймеш вiри, то подивись! Оце тобi твiй Свирид Йванович.

О л е н к а (дивиться мовчки на церемонiю i кидається до Гострохвостого.) То ти йдеш вiнчатись з iншою? Скажи ж менi сам, бо я не вiрю рiднiй матерi. Скажи! Еге не скажеш?

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Боже мiй милосердний! Що тут їй казати? Оце попався! (Голосно.) Що ж маю робити, коли так дiло само склалося.

О л е н к а. Чи вже ж я тебе втеряю навiки? Я ж тебе люблю, несамовито люблю, люблю й не соромлюсь говорити перед людьми. Я люблю тебе i вмру за тобою! (Кидається Гострохвостому на шию. Вiн одпихає її.)

Г о р п и н а К о р н i ї в н а (кидається до Оленки). Безстиднице! Нема тобi сорому перед матiр'ю, перед людьми, перед богом! Ти б постидалася праведного сонця, що не зайшло ще й дивиться на тебе.

О л е н к а. Ти мене одпихаєш, Свириде Йвановичу! Я собi смерть заподiю. Дай виплакати всi. свої сльози, бо мене сльози душать, давлять, хапають за груди, йдуть у горло, давлять, як гарячий камiнь. (Хватається за груди й кричить.) Ой, душить мене гаряче залiзо в грудях… Ой!.. Рятуйте!.. ой?.. поможiть… хтось ухопив мене за горло. (Ледве дише.)

Ой, умру… мамо! Серце! Рятуйте, бо вмираю! (Падає на землю.)

Всi паничi кидаються до Оленки, виносять на ганок i садовлять на стiльцi.

Дружки пiддержують її.

Г о р п и н а К о р н i ї в н а (кидається до дочки). Вбили моє дитя, вбили мою Оленку! Бодай ти була маленькою вмерла, нiж мала терпiти таку напасть од своєї рiднi! Серце моє, дитя моє! (Плаче.)

В с i. Ой боже, яке нещастя! Що то з того буде? Що то з того буде?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (плаче). О боже мiй милостивий! Десь покарав нас милосердний господь, вже й не знаю за вiщо! I хто ж його знав, що в вас було сватання, а не жарти! Якби не Сидiр Свиридович, я б зроду не пристала на те сватання. А то Сидiр Свиридович носився з Свиридом Йвановичем, як з писаною торбою, доки доносився до такого лиха… (Втирає сльози.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, носився, доки не доносився. Сама цяцькалась с Гострохвостим, не знала, де й посадити, чим приймати, а тепер назад нашi! А хто ж, як не ти, сидiла цiлий вечiр, роззявивши рота, та слухала теревенi Гострохвостого?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я слухала теревенi Гострохвостого, ще й рота роззявляла?.. Цього я вже не знесу, та ще й при людях. Тепер повертай своїм розумом, коли набрався його од Гострохвостого.

Г о с т р о х в о с т и й. Що це за напасть! Говорять про мене при менi, неначебто я десь за Андрiївською горою або за Днiпром.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Годi тобi, Євдокiє Корнiївно, допiкати менi до живого серця! Сама трохи не вiшалась на шию Гострохвостому разом з дочкою, а тепер я ще й винен.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. А це що далi буде! Так розходився, так розходився, що вже й не знаю, що далi буде. Все я винна, а не вiн. Виплутуйся собi i дочку виплутуй, я готова i в хату йти.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре, їй-богу, добре! А як i я пiду в хату за тобою, то що буде?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. А хiба ж я знаю, що буде! Були надворi, а то будемо в хатi, от що буде! Ти в нас хазяїн, ти в нас голова: роби як знаєш.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Я, бач, голова, а ти що ж? Не хвiст же?

Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу! Коли почали дiло, то треба якось кiнчати. Прибiгла одна баба й держить нас усiх отут, неначе привела з собою вiйсько!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Не баба прибiгла, а наша сестра! Говорiть, та й мiру знайте. Йти нам не можна, бо та одна баба нас не пускає. Робiть, як самi знаєте.

Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти.

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Ба не пiдеш, бо не пущу!

Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти!

С и д i р С в и р и д о в и ч. А я кажу нi!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Коли ти кажеш нi, то й я кажу нi, бо ти в домi голова.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли ви, Свириде Йвановичу, так погано зробили, так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого зятя.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Еге, i я не хочу мати такого зятя.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Сестра й небога будуть до смертi на нас нарiкати; скажуть, що ми згубили Оленку; вони люди бiднi, вони сироти.

Г о с т р о х в о с т и й. Чи це ви правду говорите, чи вередуєте?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Я зроду не жартував i не вередував.

Г о с т р о х в о с т и й. Може, це жарти, Сидоре Свиридовичу? Ми ж, здається, вийшли з хати до вiнчання?

С и д i р С в и р и д о в и ч. То й вернемось у хату, так як i вийшли. Коли зачепили Оленку, то йдiть з нею й вiнчатись.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Еге ж, йдiть з нею й вiнчатись.

Г о с т р о х в о с т и й. Я? Вiнчатись з Оленкою? Я, Свирид Йванович, матиму жiнку Оленку?

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Бач, як потрiпує Оленку! Чи так же ти говорив у мене в хатi i на улицi, як я пiймала тебе коло своєї Оленки? А ти ж божився, а ти ж присягався!

Г о с т р о х в о с т и й. Та що тут балакати! Коли Євфросина Сидоровна того хоче, то нiчого й балакати. Ми й обминемо Скавичиху, а церков доволi скрiзь по Києву! Знайдемо церкву!

С и д i р С в и р и д о в и ч. А ми то що ж таке? А моя жiнка що ж таке? За се я готовий розсердитись, готовий накричати повний двiр, готовий i не знаю що зробити!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. I я готова розсердитись, готова накричати повний двiр. Що це таке? Говорив розумно, а це вже говорить таке, що й купи не держиться!

С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Берiть Оленку та йдiть до вiнця, а Євфросини ми не пустимо.

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Щоб я з ним тепер пустила до вiнця Оленку? Борони боже! Про мене, нехай iде в Флоровський монастир.

О л е н к а (прислухається, встає i кидається до Євфросини). Ти вкрала в мене жениха, ти одбила од мене моє щастя своїм золотом, своїми шовковими сукнями! Яка ж ти менi сестра? (Плаче.)

Є в ф р о с и н а. Оленко! Ти з ума зiйшла, опам'ятайся, що ти говориш, та ще й при людях! Я твоя сестра, а не твiй ворог. Ти тепер сама не своя, та й сама не знаєш, що говориш.

О л е н к а (плаче). Боже мiй, боже мiй! Як вiн божився, як присягався! Де ж та правда в свiтi? Як вiн мене любив, як милувався мною!

Дружки беруть Оленку пiд руки, одводять її на ганок i садовлять на стiльцi.

Г о с т р о х в о с т и й. Євфросино Сидоровно! Довго ми будемо слухати оцi бабськi теревенi?

Є в ф р о с и н а. Свириде Йвановичу! Я до сього часу винуватила свою тiтку. Менi все здавалось, що тiтка й Оленка тiльки хотiли одбити од мене вас i пригорнути до себе. Менi здавалось, що тiтка затягувала вас до себе, до своєї дочки.

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. А нехай вiн сказиться! Затягла б оце собi бiду в хату!

Є в ф р о с и н а. Менi здавалося, що тiльки Оленка вас любить, а не ви Оленку; але ви любили Оленку, може, й тепер любите.

О л е н к а (прислухається, встає з стiльця й кричить). Ой, як вiн мене любив! Згадай, як ти милувався моїми очима, як ти цiлував мої брови! (Ридає й падає на стiлець.)

Є в ф р о с и н а. Так он куди тягло вас, Свириде Йвановичу, ваше серце! Так он де були В с i. вашi думки, як ви ходили до мене, як говорили зо мною! (Кидається до Гострохвостого.) Нащо ви зачiпали мене, коли мали iншу на умi? Я цього вам не прощу! (Бiгає по сценi.) Я цього не знесу, не прощу во вiки вiков! Я вам докажу, що я неабияка мiщанка, з которою можна все витворяти. Я вам не перекупка, не яблушниця, котрiй можна в вiчi наплювати. Я наплюю вам в вiчi. Пху-пху-пху! (Плює в вiчi Гострохвостому.) Вон з мого двору, щоб i нога твоя тут не була од сього часу i довiку!

С и д i р С в и р и д о в и ч (приступає до Гострохвостого.) Вон! Вон з мого двору! Щоб i слiд ваш тут не смердiв!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Вон з нашого двору! Вон! Не треба нам такого зятя!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Еге, вон, вон з двору! В тюрму його, в москалi! Обголить йому лоба та в арештанти! В Сибiр його, в каторжну роботу!

Г о с т р о х в о с т и й. Що це таке з вами? Цiлували мене, а тепер плюєте на мене, виганяєте з двору? Що менi Рябко та Скавичиха? Та я вам зробив велику честь, що переступив ваш порiг, що їв вашу погану стряпанину!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Моя погана стряпанина!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Моя погана стряпанина!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Мою стряпанину їли не такi пани, як ви, та й тi хвалили! Мої паляницi хоч вези за границю! Оце дожилась! Погана моя стряпанина!

Г о с т р о х в о с т и й. Не вартий ваш хлiб, щоб Свирид Йванович душив ним своє горло.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а й Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Пху на тебе, сатано! Острамив нас на ввесь куток.

Г о с т р о х в о с т и й. Тичуть менi за жiнку якусь яблушницю, якусь мiщанку, якусь Оленку… Що менi Кожум'яки? Нащо менi здалися оцi кожум'яцькi шевцi? Завтра пiду на Липки й посватаю разом десять Євфросин, кругом обкованих золотом; завтра поїду вiнчатись отут попiд вашим двором, щоб заздрiсть скрутила вас оттак! Оттак!

С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а, Г о р п и н а К о р н i ї в на i Є в ф р о с и н а. Вон з двору! Вон з двору! Щоб твого й духу не чуть було! Щоб твiй слiд не смердiв на нашому подвiр'ї. (Приступають все ближче до Гострохвостого, вiн оступається до хвiртки.)

Г о с т р о х в о с т и й. (трохи подається назад до хвiртки). Чого ви приступаєте до мене? Ви думаєте, що я вас боюсь? Я зараз приведу сюди роту москалiв, вiзьму силою Євфросину й повiнчаюсь.

Є в ф р о с и н а. Мене вiзьме з москалями! Мене москалi поведуть в церкву до вiнця? Ой, люта ж я, люта! (Бiгає по сценi.) Я думала, що вiн чоловiк розумний i благородний, а вiн швець, а вiн прахвост!

Г о с т р о х в о с т и й. Я швець? Якби на вас не дiвочий убiр, я б вам дав знати шевця.

Є в ф р о с и н а. То. вiн смiє таке на мене говорити! Вон!

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо.) А сто чортiв на його голову! Пропало золото й срiбло! Завтра спродають мою цилюрню! Ой, бiда, бiда! Йди, Свириде Йвановичу, додому та знов шкреби свинячi рила. (Тяжко зiтхає.)

В с i. Вон з двору! Вон з двору! Щоб i дух твiй тут не смердiв, а то киями будемо ганяти!

ВИХIД 10

Т i с а м i й Б е р к о та В о л ь к о.

Б е р к о й В о л ь к о входять з векселями.

Б е р к о (до молодих). Поздоровляю вас з вiнчанням. Дай вам боже, щоб ви жили довго, та грошей багато нажили, та щороку менi довги платили.

В о л ь к о (кланяється Євфросинi). Поздоровляю вас з молодим мужем. Чи не заплатите ви за свого мужа довгiв? Ми маємо його векселi, а вiн казав, що ви пiсля весiлля зараз заплатите.

Б е р к о. Вони казали, що ви все заплатите, бо ми вже ходимо до їх, ходимо та й ходимо, та й ходимо.

В о л ь к о. Щодня ходимо, i вранцi, i ввечерi ходимо, а вiн не платить. Каже, жiнка заплатить. Ви багатi.

Є в ф р о с и н а. Яка жiнка? Ми ще не вiнчались i не будемо вiнчатись.

Б е р к о. Ой гвулт!

В о л ь к о. Ой вей мiр! Що це буде! Ой гвулт! (Хапається за пейси.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. О! Бач. стара! Бач. куди б нашi грошi пiшли.

Є в ф р о с и н а.Та, хвалить бога, не пiдуть.

Б е р к о. Ой гвулт! Тателе! Мамеле!(Кричить.)

В о л ь к о.А гiра шварц ур! Ми його в суд, в тюрму! (До Гострохвостого.) Давайте грошi! Нащо нам цi векселi?

Б е р к о. Ми продамо його цилюрню! Ходiм в суд!

Г о с т р о х в о с т и й. От тобi й кожум'яцька багата молода. По губах текло, та в рот не попало.

Б е р к о й В о л ь к о (приступають до Гострохвостого). Ходiм в суд позиватись. Ви нас надурили.

Г о с т р о х в о с т и й хоче втекти, жиди його ловлять за руки й ведуть з двора.

Б е р к о й В о л ь к о (кричать). Гвулт! В суд його! Гвулт! (Виходять з Гострохвостим.)

Є в ф р о с и н а, С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а т а Г о р п и н а К о р н i ї в н а. О туди тобi дорога!

ВИХIД 11

Т i с а м i без Гострохвостого, Волька та Берка.

1 - й б а с.От тобi й на!То це нам не прийдеться й випити.

2 - й б а с. Авжеж не прийдеться. коли молодий втiк з двору.

1 - й б а с. В мене аж слинка котиться.

О л ь г а. Ой, який же шкандал вийшов! (Тихо.) Дурно плаття шила!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Чого ж оце ми стоїмо та святу землю топчемо? Ходiмо до хати! (До гостей.)Прошу покiрно до хати, та хоч вип'ємо по чарцi. Одначе готувались к весiллю.

М и т р о п о л и ч i б а с и й ш а ф е р и. Ото розумна рiч, бо в нас аж горло пересохло, дивлячись на цю кожум'яцьку комедiю.

В с i йдуть в хату.

Завiса падає.

К i н е ц ь

This file was created

with BookDesigner program

bookdesigner@the-ebook.org

09.08.2010

Оглавление

ДIЙОВI ОСОБИ

ДIЯ ПЕРША

ДIЯ ДРУГА

ДIЯ ТРЕТЯ

ДIЯ ЧЕТВЕРТА

ДIЯ П'ЯТА

Реклама на сайте