«Дев’яносто третій рік»

Наприкінці травня 1793 року один із паризьких батальйонів, приведених у Бретань Сантерром[1], робив розвідку в страшному Содрейському лісі, поблизу Астілле. В батальйоні налічувалось не більш як триста чоловік, бо він зазнав великих втрат у цій суворій війні. То була епоха після Аргонни, Жемаппа і Вальмі[2], коли в першому паризькому батальйоні з шестисот волонтерів лишилося двадцять сім чоловік, у другому — тридцять три, у третьому — п’ятдесят сім.

У батальйонах, посланих з Парижа до Вандеї, було дев’ятсот дванадцять чоловік. Кожен батальйон мав три гармати. Їх сформували дуже швидко. 25 квітня, — в той період міністром юстиції був Гойє, а військовим міністром — Бушотт, — секція[3] Бон-Консей запропонувала послати батальйони волонтерів до Вандеї; член комуни Любен зробив про це доповідь. 1 травня Сантерр мав готових до виступу дванадцять тисяч солдатів, тридцять польових гармат і батальйон канонірів. Ці батальйони, хоч і дуже швидко створені, були, проте, організовані так добре, що й досі правлять за зразок при формуванні лінійних рот, змінено тільки співвідношення між числом солдатів і унтер-офіцерів.

28 квітня Паризька комуна[4] дала волонтерам Сантерра наказ: «Ні милості, ні пощади!». Наприкінці травня з дванадцяти тисяч людей, які покинули Париж, вісім тисяч було вбито.