«Діва Млинища»

Ну що б, здавалося, ще потрібно цьому хлопчиськові, потім підлітку, далі юнакові, молодому чоловікові? Невисокого зросту, не вельми показному? Потрапивши до континентальної Франції (Корсику тільки-тільки приєднали), він вступає до військового училища. Лейтенант королівської гвардії з блискучими еполетами. Мрія не корсиканського вискочки, але сотень синків знаних французьких аристократів. Та вже діють суспільні тектонічні здвиги. Тим, хто танцює на місці поруйнованої в’язниці-фортеці Бастилії, немає діла до маленького незграбного офіцерика. Але офіцерик-метелик змахує крильцями. Поки що крильцями. А не крилами.

Він сам творить свій ланцюжок. І водночас є його частинкою, з’єднувальною ланкою.

Що ще потрібно людині з низів, яка у 24 роки стає генералом? Ще більше! Стати першим з генералів і першим консулом Республіки. Зробити низку блискучих походів. Підготувати 18 брюмера[1]. Метелик, який усвідомив, що він зробить бурю. Таким метеликом і був Наполеон Бонапарт. Але справжня буря тільки готувалася. Визрівала.

У травні 1804 року його проголошують імператором усіх французів. Проголосити себе королем Франції означало б повернутися до минулого, і, по суті, стати одним із Бурбонів, хай і незаконним з їхньої точки зору. Вище! Метелик-Наполеон прагне бути в епіцентрі бурі, яку сам розпочав. В епіцентрі бурі!

Корона лягає на його завелику, як для такої короткої постави, голову. Імперії у Франції ще не було. Але вже є.

«Це виклик», — думає російський посол. Завтра його звіт про інавгурацію (звісно, незаконну) повезе фельд’єгер посольства до Санкт-Петербургу. Через якихось два чи три тижні запечатаний сургучем пакет ляже на стіл російського імператора Олександра Першого. Він читає і супиться. Він не дурний, цей онук німецької принцеси Софії-Августи Анхальст-Цербської і російського графа Салтикова. Його царський нюх (точніше, слух) відчуває далекий шум ще далекої, більшої бурі, яку накликає метелик на ім’я Наполеон.

Наполеон, позаяк уже наважився проголосити себе імператором (подумати тільки — поставити себе на одну дошку із домами Романових, Гогенцолернів і Габсбургів), на цьому не зупиниться. Йому мало Франції — територіальні претензії до Австрії і Пруссії, союзників Росії, неминучі. Отже, неминуча й нова війна. Потрібно збільшувати військо. А де його візьмеш?