«Святослав»

Святослав (fb2) - Святослав 3847K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Семён Дмитриевич СкляренкоСемен СкляренкоСвятослав Княгиня і рабиня Книга перша Мандруючи понад старим Дніпромсвітанками, удень і вечорами,вночі, під чистим зоряним шатром,перед вогнем, що руки грів теплом,я думкою летів через тумани.Туди, в минувшину далеких днів,коли діди, забуті й незабутні,уперше стали між високих гір,оглянули широкий виднозір,за покоління дбаючи майбутні.Трудилися у поті своїх чіл,орали землю, ставили оселі,воздвигли городи і частокілі в клопоті буденних трудних ділсади садили, будували села.Сварилися, бо рід ішов на ріді плем’я кров братерську проливало,на князя князь ішов, і був розбрід,і знов був мир, за рало брався рід,Русі знамена сонце осявало.Боролись предки. З моря і степівворожі хижі орди налітали,палили городи і нищили засів,та проти них вставала тьма списів,мечі із піхов люди витягали.Спасибі вам за цю тернисту путь,в труді й на раті гідно ви стояли,нікому з нас ніколи не забуть,і кожному годиться пом’януть,що ви створили, що ви збудували.Почнемо ж нині повість цю смутнупро порохом повиту давнину,про ті часи далекі й незабутні,коли діди, прославлені в віках,виходили на свій великий шлях,за покоління дбаючи майбутні.Прийміть же ви, далекі прадіди,від вашого праправнука Семенацей скромний труд, а ви, живі, – да не судіть,якщо не все сказав – то доскажіть,якщо не так сказав – то допишіть, —зробив я те, на що хватило сили в мене… Розділ перший 1

Вийшовши на вал городища, Ант довго дивився й прислухався. Усе віщувало добру днину: від Дніпра ледь повівав теплий низовий вітер, небо вгорі було чисте, а зорі на ньому ясні, срібний серп місяця спускався до правого берега, на травах лежала щедра роса, на Дніпрі і в затоках, прокидаючись, весело перекликались птахи.

Тож Ант вирішив, що йому не слід ждати, й одразу повернувся до хижі. Переступивши в темряві кілька кам’яних східців, що вели вниз, він відчинив важкі набряклі двері і опинився в хижі.

Там було дуже тепло, парко. Посередині, у викладеній камінням ямі, тліло вогнище, над яким, ніби велике кінське вухо, звисав виплетений з лози й обмащений рудою глиною широкий димар. Ант знайшов у півтемряві сухих дров, підкинув до вогнища, і воно ожило, загоготіло, у димар хвилею покотив густий дим.