«Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом»

(Оповіданнє з давніх часів)

Рік тисяча шістьсот сорок девятий був дуже славний для Хмельницького і для цїлої України. Козацьке війско, розбивши поляків на Жовтих водах, під Корсунем та під Пилявою в Подольщинї з честю й славою верталось до дому. Про ті часи склав нарід пісню:

Та не буде краще, та не буде лучше, як у нас на Вкраїнї: Де не має ляха, де не має жида, не буде ізміни.

Після нового року Хмельницький прибув до Київа. В Київі дзвонили в дзвони, стріляли з гармат. Велика сила народа вийшла на привитання Хмельницького. З цїлою козацькою старшиною Богдан в'їхав у Київ через давнї»3олоті ворота«князя Ярослава. Коло церкви святої Софії стріли його митрополит та духовенство, а студенти київо-могилянської академії співали йому вірші.

З Київа Хмельницький поїхав до Переяслава; сюди почали прибувати до його посли з сусїднїх держав. Туреччина, Молдавія, Волохи, Угри і Московщина прислали до його своїх послів: вони запобігали в його ласки, бо знали, що в його руках була сила; вони сподївались, що він, може, незабаром стане гетьманом самостійної української держави. Турецький султан, Магомет четвертий, прислав до Хмельницького посла, Агу-Османа, для переговорів. Хмельницький просив турків, щоби вони дали йому поміч проти Польщі, а за те обіцяв платити туркам грішми що-року, як Україна стане самостійною державою, ще й віддати туркам частину Польщі по Люблин. Молдавський господар Лупула бояв ся своїх бояр і просив у Хмельницького війська собі до помощі. Хмельницький післав у Молдавію свого сина Тимоша. В Лупули була гарна дочка, Олександра і Богдан задумав висватити її за Тимоша.