При залишенні Червоною армією регіону, НКВС перекинув групу Солдатенка в катакомби. Як зазначали у звіті керівництву співробітники румунської спецслужби Сигуранца, загону поставили «шпигунські і терористичні завдання». На початок листопада в підпорядкуванні Солдатенка знаходилося дев’ятеро бійців – звичайних радянських людей. Командира супроводжувала «похідно-польова жінка» – Олена Малицька (комсомолка з 1935 року), яка до війни була бухгалтером «Держприбутків». Документи Центрального архіву громадських об’єднань України дозволили ідентифікувати інших членів загону: головного кондуктора станції «Одеса Товарна» Опанаса Колоса (1914 р.н., комсомолець з 1935 р.), голову колгоспу ім. Хрущова Михайла Бистрицького (1909 р.н., член КП(б)У з 1939 р.), комсомольця Петра Драчука (1918 р.н.), що до війни працював стрілочником на залізниці, а також безпартійного слюсаря Івана Мельникова (1907 р.н.). На жаль, поки не вдалося встановити біографічні дані ще чотирьох бійців: Михайла Богушевського, Леоніда Чорного, Леонтія Буряка і В. Ніколенка.
Виявивши групу, румуни замурували частину виходів з катакомб, а до решти поставили охорону. Партизанський загін мав солідні запаси зброї і амуніції, а ось шанцевий інструмент був відсутній, як, втім, і достатні запаси продовольства.
Ситуація була безвихідною, і через брак продуктів ставала дедалі критичнішою, проте коли боєць Ніколенко запропонував здатися, Солдатенко його розстріляв. Пізніше командир віддав наказ і про знищення біженців, що прибилися до загону – Бяліка і його дружини Євгенії. Судячи із прізвища жертв, вони рятувалися в катакомбах від антисемітського терору. Оперативники Сигуранци в конфіденційному документі на ім’я маршала Антонеску писали, що рішення «…було прийняте Солдатенком на підставі специфічного більшовицького критерію. Бялік і його дружина не були членами цієї групи і не були членами комуністичної партії». Тіла нещасних «…були розрізані на шматки, покладені в бочки і засолені. Це продовольство споживалося деякий час…».
Комментарии к книге ««Священна вiйна»… мiж одеситами i москвичами», Алексей Макарович Савчин
Всего 0 комментариев