«Великий секс у Малих Підгуляївцях»

Нє, я цього не переживу! Ви тіко подумайте: оце нещастя біга по селу і наставля мені роги! А шоб йому його бурулька та й відпала! Я б оце поголосила день-два — і забулася. Забулася б і успокоїлася б. А то нема ніякої жисті!

І шо я тіко не робила: і на віск зливала, і била його, окаянного, і йому, п’яному, яйця зільонкою обмазувала, шоб стидно було шастать по бабам, і виварювала його труси зо своїми, шоб хотів тіко мене — а йому хоч би хни! Як горохом об стелю! Не помага!

Оце одна отрада мені січас, дівчонки, — оцей-о гранчак. Без нього тепер жисть моя — сплошна чорна лінія! І за шо ж мені отаке-о наказаніє? Людоньки добрі! Посудіть самі! Ви тіко подивіться на мене — і на його. Я ж женщина — кров з молоком, а він — жалко даже плюнуть!

А як же воно, падло лисе, за мною ухажувало! Ізвівалося, як гадюче кодло, клялося в вєрності, гівно всрате! Та я ж йому, дівчонки, повєріла! Я ж йому пошти незайманою оддалася! (Ну, було там у мене пару раз в бураках з Брігадіром, так то ж не щитаїцця…) Да-а! Брігадір за мною так упадав, так упадав! От дурна я була, шо проміняла його на цього інтелігента очкастого! Думала, він мене буде на руках носить! Ну, канєшно, в переносному смислі. Думала, він мені вечорами буде Ахматову читать. Я ж із дєтства мічтала Ахматову почитать. Так хіба дадуть! Це ж тобі не Царське Село. Це ж тобі не Кончизаспа! Це ж Підгуляївці! Це ж тімнота! Вони ж про Ахматову і чуть ніколи не чули! А я була її фанаткою.

Був у нас такий учитель росмови і літератури і по совмєстітєльству воєнрук. Звали його Охванасій Іннокентійович. Оце мужик був! Як вип’є грахвинчик мутної, так і начина ностальгіровать: «Ах-мат-това! Ах! Ах-мат-това! Ах, мать твою!» І з тих пір для мене Ахматова — це ідіал баби. Якщо вже наш Охванасій Іннокентійович — за яким вся учительська пісяла кип’ятком — якщо вже він так за нею всихав, значить вона того стоїла!