«Останній з могікан»

©    — україномовна пригодницька література

Малюнки англійського художника Г. Брока

Переклав з англійської Ростислав Доценко

Перекладено за виданням: James Fenimore Cooper, «The Last of the Mohicans. A Narrative of 1757.» Foreign Languages Publishing House. Moscow. 1959.

Хай не разить тебе, що чорний я, –

Це лиш палкого сонця хмура одіж.

І серце й вухо маю я готові

Почути хоч би й як гіркі слова.

Скажи, чи втратив я державу?

Характерною рисою колоніальних воєн у Північній Америці було те, що супротивні війська мусили зазнавати труднощів і небезпек переходу через дикі, незаймані нетрі, перш ніж могли зіткнутись одні з одними. Широкі й важкоздоланні ліси розляглися поміж ворожими володіннями Франції та Англії. Відважний колоніст і загартований європеєць, що боровся на його боці, не раз цілі місяці змагалися з бистринами річок та крутими гірськими перевалами і лишень аж по тому діставали змогу проявити свою мужність на полі битви. А втім, переймаючись терпеливістю та самопожертвою витривалих вояків-індіян, навчились вони долати всілякі перешкоди, і з бігом часу вже видавалося, що немає ані одної глухої закутини в лісі, ані якої криївки, котра б уникла наїзду людей, ладних важити життям заради своєї мстивості або задля догоди бездушній і свавільній політиці монархів далекої Європи.

В широкій міжкордонній смузі, мабуть, жодна місцевість за тих часів не була свідком такої затятої і жорстокої боротьби, як край межи витоками Гудзону та поблизькими озерами.