Художнє оформлення та ілюстрації Г. В. Малакова
17 лютого 1957 року берлінська газета «Дер Морген» повідомила:
«Наприкінці минулого року екіпаж американського судна міжнародної арктичної служби безпеки, що курсувало у водах, де проходять шляхи плавучих айсбергів, натрапив на дивну знахідку».
ТАЄМНИЦЯ АЙСБЕРГА НОМЕР 77Свіжий бриз злегка морщить спокійну поверхню моря. Рівномірно і плавно перекочується зиб по Великій банці. Дрібні, пружні хвилі розбиваються об борт патрульного судна, що несе вахту на південний схід від Ньюфаундленду. Небо до самого обрію чисте, тільки легенькі хмаринки де-не-де біліють на його ясній блакиті.
Як запевняв матрос Пат, така чудова погода встановилася саме тому, що сьогодні день його народження. Дев'ятнадцять безтурботних років прожив цей хлопець. Високий, широкоплечий, з великими незграбними руками, він міцно тримався на дебелих ногах і без особливих зусиль міг захистити себе, коли це було потрібно. Добродушні блакитні очі на широкому обличчі Пата завжди сміялися.
Сьогодні вранці Старик ляснув його по. спині й сказав:
— Тримайся так і надалі, Пат. З тебе ще вийде добрий моряк!
Цього дня Пат був вільний, якщо можна називатись вільним, коли судно патрулює в морі. Він вилежувався на койці, а товариші годили йому, наче якійсь красуні. Зараз у його величності іменинника не було ніяких бажань. Заклавши ногу за ногу, підсунувши під голову руку, Пат дрімав, приємно марячи про струнких дівчат. Коли це надокучило йому, він спробував плюнути так, щоб попасти плювком на кінчик чобота. Але жувальна гумка щоразу прилипала до перебірки кубрика.
Пат постукав ногою в койку над ним.
— Чого тобі? — пробурмотів спросоння сусід.
— Сигарету!
— Тільки не кури!
— Не мели дурниць!
На верхньому — поверсі зашелестіло, потім звісилася рука, і на живіт Пата впала сигарета.
— Дякую!
— Дивись, побачить Старик! Він тобі дасть такої сигарети, що в тебе свічки засвітяться.
Клацнула запальничка раз, удруге, втретє. Потім почулося попихкування.
Пат жадібно затягувався сигаретою.
Раптом він відчув поштовх. Здавалося, по борту провели залізом. І в ту ж мить підсилився глухий гул моторів, їх пульсуючий ритм став швидший. На столі тихо дзенькнула чашка.
— Ей, Деві! Ти чуєш? — гукнув Пат. — Повний уперед, повернули руль на борт… Щось сталося, кажу тобі.
Комментарии к книге «Корабель приречених», Гюнтер Крупкат
Всего 0 комментариев