«Звіробій»

Ілюстрації Б. БРОКА

Перекладено за виданням: Works of J Fenimore Cooper, Volume one, New Iork, 1891

Є насолода в пущі лісовій,

І радість є на березі безкраїм,

І музика, коли гримить прибій

Та в небо хвилями жбурляє.

Людину я люблю, хоч ти, Природо-мати,

Мені любіша і дорожча.

З тобою я навчився забувати

І те, чим був, як був молодший,

І те, чим став під холодом років.

На лоні в тебе серцем оживаю.

Щоб виспівати це — я не знаходжу слів,

Але й мовчати сил не маю.

Байрон, «Чайльд Гарольд»[1]

На людську уяву події впливають так само, як час. Людині, що бувала в далеких мандрах і багато бачила, здається, ніби вона живе на білому світі з давніх-давен; і що багатша історія народу на важливі події, то швидше вона набуває ознак старовини. Інакше неможливо пояснити тієї солідності, якою вже встигли обрости американські літописи. Коли ми звертаємось думкою до перших днів колоніальної історії, цей період постає як далекий і темний; тисячі змін, які нижуться й нижуться в пам'яті, відсовують народження нації в таку давнину, що вона мовби губиться в тумані часу. А проте чотири життя середньої тривалості було б задосить, щоб передати з уст в уста у вигляді переказів геть усе, чого цивілізована людина досягла в межах нашої республіки. Хоча лише сам штат Нью-Йорк значно переважає населенням будь-яке з чотирьох найменших королівств Європи и усю Швейцарську конфедерацію, минуло ледь за двісті років, відколи голландці заснували свої перші поселення, вивівши цей край із стану дикості. Отже те, що здається прадавнім завдяки силі змін, стає близьке й знайоме, коли ми починаємо уважно розглядати його в строгій перспективі часу.

Цей погляд на минувшину має трохи послабити здивування, що його інакше відчув би читач, розглядаючи зображувані нами картини, а деякі додаткові пояснення перенесуть його уяву в ті конкретні умови життя, про які ми хочемо тут розповісти. Історія свідчить, що всього-то сто років тому такі поселення на східних берегах Гудзону