Приготовлений кінь на день бою, але перемога від Господа.
Книга приповістей СоломонаА після того: та вбереже Аллах нас і тебе від сумніву та не покладе він на нас того, що нам не під силу.
Ібн Хазм. «Намисто горлиці»Хто буде цю молитву знати… не буде звір його поїдати, не буде гад його засисати.
Б. Гринченко. «Этнографическіе матеріалы» ІКорчмаВід заїзду до Києва рівно день шляху.
Пішки.
Завжди і в корчмі, і на подвір’ї велелюдно і гамірно.
Тільки не сьогодні.
Учора звечора Бен Сімха закрився в своїх покоях. Почав справляти суботу. Добре замкнувся. Але страхи пробивались до його серця навіть через щире і ревне читання молитов.
Завтра Спаса.
Куховарка Марія в п’ятницю подалася до кумів. У сусіднє село. На храм. З нею пішов робітник, якого Бен Сімха винайняв у сусіднього пана.
Зосталось у заїзді лише троє хрещених — парубчак Ілько та мірошник із своєю молодицею. Ілько доводився сином куховарці Марії і був їй добрим помічником при здоровенній печі та цілій горі посуду.
Мірошник із дружиною прибув позавчора. Мандрували здалеку, десь аж із Поділля. До святих Печер, щоб вимолити собі дитинку. Їхали добрим возом. Везли щедрі дари для чернечої братії. Прибули вони спільною валкою разом із галицькими купцями та прочанами.
Однак уночі на п’ятницю щось із мірошником скоїлось. І ось він лежав слабий. Вчора його молодиця дуже засмутилась, що не потрапить до Печер на Спаса.
Та вже сьогодні, вранці-рано, коли Ілько готував затірку, весело підсипалась до нього.
— Поможи мені, золотце, коней почистити й помити…
— Та я ж увечері чистив… Тобто Михайлові помагав…
— А чи тобі важко?.. Я б і сама попорала. Але в чужім місці воно незручно. Ти їх тільки відведи до води, а я тобі там поможу. Га? — Вона схилила до плеча кругленьке личко. Довгі кінці намітки заметелялись, наче пташині крила.
Намітка була із тонкого полотна. Запаска і пояс найкращого виробітку. Однак досить помизкані в дорозі.
Ілько підгріб жар до горщика, комору замкнув, а двері корчми приткнув лозиною.
У темряві стайні Ілько особливо не роздивлявся. А коли вивів коней — здивувався. Масть така ж — булані. Але вищі за тих, окостуватіші.
Ілько оглядав коней і не рушав з місця.
— Ти чого?
Комментарии к книге «Закляття відьмака», Юрий Григорьевич Логвин
Всего 0 комментариев