«Чигиринський сотник»

Допіру автор цього роману вважався батьком кримінального жанру в сучасній українській літературі, будучи автором перших в Україні бойовиків з «національною» підкладкою. В який спосіб уже нині вшанувати Леоніда Кононовича? Український Толкін? Вітчизняний Ден Браун і Перес-Реверте в одному жанровому флаконі? У будь-якому разі в його «Чигиринському сотнику» тішить око щира козацька автентичність, а такої яскравої оповіді ще пошукати в сучасній українській літературі. В неукраїнській, можливо, знайдеться, але хіба що за часів трубадурів зі скальдами і лицарями Круглого столу, де геральдика стилю поєднується із бойовою динамікою історичної саги.

Натомість сьогодні, як знати, всі полюють за сюжетом, і мало хто дбає про орнаментальність, жанрово-стилістичну канву, відповідну поетику героїчної оповіді, де не лише вибухи гармат і мушкетів, але й мудра сповідь історії достоту в усьому, що згадується зокрема в романі Кононовича. Зброя, вбрання, традиції і ритуали, коли герої «в кожухах, вивернутих догори вовною, у шапках пелехатих, і під кожним бахмат добрячий», і «тільки зблизька знати було, що то щирі запорожці, бо в шаблі, ратиська й огневу стрільбу озброєні».

Зчаста українська традиція перегукується в цьому романі з чужинними світоглядними практиками, але на це так само існує слушна одповідь. Особливо, коли, наче у «Володарі перснів», де орки мчать верхи на варгах, «з-за річкової кручі, хоркаючи, сапаючи і повискуючи, висипало стадо диких вепрів, на кожному вепрові сиділа верхи старезна кощава відьма зо щитом на плечі та мечем при боці». Отже, про що це свідчить? Про спільну міфологію як коріння казки під колискою людства? А чи про спільні вірування, які проростали у переказах різними мовами, якими люди в усьому світі молилися до одного-єдиного Бога в різних подобах? У будь-якому разі, в історії літератури ця межа, наче у «Чигиринському сотнику» Кононовича, пролягає поміж білим світом і пеклом. «Така се місцина, куди й ворон кості не заносить, бо воно ні те, ні се — ні Богу не належить, ні чортові! Ото й водиться тут нечисть, та ще татаре тирлуються, як мають в Україну йти».