У Львові на початку осені 1902 року був собачий холод. Літо закінчилося раптово, і, здавалось, от-от одразу настане зима. Мрячив дрібний холодний дощ, і час від часу зривався вітер, гуркочучи погано кріпленою бляхою на дахах і жбурляючи в перехожих сміття, що не встигло прилипнути до бруківки.
Високий, дещо огрядний чоловік, закутаний у довгий сірий плащ, минув костел єзуїтів і попрямував уздовж Трибунальної до готелю «Три корони». Тут він зупинився, ставши навпроти швейцара, який, силоміць усміхнувшись, відчинив перед ним двері.
У залі навпроти рецепції чоловік полегшено зітхнув і опустив комір плаща.
– Доброго ранку, – почувся лагідний жіночий голос, – пан проживає чи бажає поселитись?
Гість побачив розкішну брюнетку, що поспішала йому назустріч, і жадібно ковзнув поглядом по її звабливих формах, що ховались за пуританським строєм рецепціоністки. Чорт забирай! Опинитися б з нею де-небудь в іншому місці і за інших обставин… Було помітно, що дівчина нервувала, і прибулий знав, чому. Він зняв капелюха і розстебнув плаща.
– Доброго ранку, – привітався він, – ні, красуне, я не поселятимусь.
– Отже, пан у нас проживає, – прощебетала вона, – провести пана до його покоїв?
Авжеж! Йому б хотілося цього паскудного ранку опинитися з нею в одних покоях. Він уявив, як біля самих дверей обіймає цю кралю за стан і силоміць заштовхує до номера. А далі зриває з неї цю ідіотську уніформу!..
– Щиро дякую, красуне. Ось він мене проведе.
Чоловік указав на поліцейського фельдфебеля, що спускався до нього згори.
– О-о, пан з поліції… – промовила брюнетка.
Усмішка остаточно зникла з її обличчя.
– Сюди, пане комісаре, – гукнув фельдфебель, зупинившись за кілька кроків від них.
– У вас добра кава? – запитав гість у дівчини, не звертаючи на нього уваги.
– Прямісінько з Відня, – понуро відповіла та.
– От і чудово, – сказав комісар, – принесіть мені нагору. В той номер, де це сталося…
Він усміхнувся їй, але усмішки у відповідь уже не дочекався. «Аякже, – подумав комісар, дивлячись услід брюнетці, що поспіхом подалася виконувати його прохання, – у готелі зараз понад усе прагнуть здихатись поліції. Тому не слід розраховувати на приязнь».
Комментарии к книге «Таємниця Єви», Богдан Викторович Коломийчук
Всего 0 комментариев