«Сміливий чунг »

©    — україномовна пригодницька література

Переклав з болгарської А. ЛИСЕНКО

Переклад здійснено за виданням: Димитър Ангелов. Смелия чунг. Народна култура. София. 1955.

Художник М. Т. Чорнокапський

Гpay розплющив очі, випростав широкі лапи й голосно позіхнув. У півтемряві лігва блиснули ікла жорстокого звіра. Гострі загнуті пазури вп’ялися в м’яку і вологу землю, з якої піднімалася тепла пара. Позіх поступово перейшов у самовдоволене гортанне муркотання.

Гpay міг би лежати ще досить довго, та голод розбудив його. Хижак ворухнув чутливими кінчиками вух, неквапом підвів велику голову й гарячим, зловісним поглядом обпалив просвіти похмурого лігва. Потім, ніби засоромившись своїх незвичних лінощів, устав і, мов тінь, прослизнув поміж густо сплетеним гіллям, що прикривало вхід до його сховища.

Навколо височіли велетні-дерева. Розкинувши свої крислаті, переплетені між собою віти, вони утворили вгорі суцільне темно-зелене склепіння, крізь яке ніколи не проникав сонячний промінь, не проглядала синява неба. Непомірно товсті, безладно скупчені стовбури дерев крізь потріскану кору живили густим соком великі плями іржаво-чорного моху. Від їх кореневищ у повітря здіймалась волога.

Темний, неозорий ліс. Ліс одвічної темряви. Ліс грау.

Грау поклав передні лапи на товстелезний стовбур дерева, що з незапам’ятних часів лежав біля входу до лігва, висунув загнуті пазури і почав їх гострити за старим звичаєм. Міцне його тіло витяглось і напружилось. Потім він відступив трохи назад, зібгався в клубок і раптом звився в повітрі. Велике руде тіло, мов гумовий м’яч, легко відірвалося від землі, майнуло вгорі і м’яко впало понтон бік колоди на землю. Стрибок хижака не викликав найменшого шуму: не ворухнувся жоден сухий листок, не тріснула жодна галузка. Нечутними, легкими стрибками грау пірнув у бездонні хащі безмежного лісу.