«Бхомбол-ватажок »

Малюнки Г. Забалуєва

Перекладено з видання: Кхогендронатх Митро. Бхомбол-предводитель, Детгиз, Москва, 1958

Якось в середині місяця Ашшін в одному з кварталів маленького містечка зчинився страшенний переполох.

Кожен, хто дізнавався, що скоїлось, спочатку просто німів від обурення, а потім давав волю своєму гніву. «Хлопчиськів треба провчити як слід, вони всім залили за шкуру сала своїми витівками!» — чути було звідусіль.

Старійшини влаштували над «злочинцями» суд. «Засідання суду» відбулося на веранді великого, вкритого соломою будинку добродія Нідху Чокроборті. Перед будинком був просторий двір. По один бік його ріс арабський жасмин, по другий — дерево морунга, а вздовж огорожі вишикувались арекові пальми. Одна з них була зовсім гола, проте й вона разом з іншими схиляла верховіття од вітру.

Добродій Чокроборті був староста кварталу і користувався загальною» пошаною. Випнувши округле черево, з кальяном у руках, він усівся на низенькому стільці. Всі старійшини кварталу примостилися поруч на кушетках і матах. Унизу перед верандою стояли позивачі і звинувачувані. Втекти зумів тільки ватажок «злочинців» Бхомбол.

Позивачами були робітники лісного складу. Звинувачувані — група хлопчаків різного віку.

— Ей, Тогро, підійди-но сюди! — погукав одного з них добродій Чокроборті, надавши ще більше поважності своєму й так поважному голосові.

Тогра з острахом наблизився, його вважали славним хлопчиком, бо він ніколи не пустував. Саме біля добродія Чокроборті сидів батько Тогри. Він дивився на сина поглядом розлюченого тигра.

— Це правда, що ви потопили їхнього човна? — спитав хлопчика добродій Чокроборті, показуючи пальцем на робітників.

Тогра скоса глянув на батька, ковтнув слину і промимрив:

— Ні… так… він сам потонув.

— Човен — не крокодил і не черепаха, він не може сам доплисти до середини річки і пірнути у воду.

— Він ще й бреше! — пробурчав батько Тогри. — Відтоді як злигався з цим Бхомболом, зовсім зіпсувавсь!

— Ну гаразд, — мовив добродій Чокроборті, — зараз я все з'ясую… Ей, Феку, йди-но сюди! — закричав він, грізно насупивши брови.

Феку доводився йому небожем. На зріст він був дуже маленький, а голос мав писклявий, як звук флейти, тієї, що коштує одну пайсу.