«Басаврюк XX»

Твір, який пропонується зараз до вашої уваги, виник унаслідок збігу досить несподіваних обставин, першою з яких стала знахідка рукопису невідомого автора зі середовища українських політичних емігрантів покоління УНР. Рукопис зберігався в архіві журналу «Вольное казачество — Вільне козацтво» і, вірогідно, належав до періоду 20–30—х рр. ХХ сторіччя. Автор, працюючи над науковим дослідженням про національну революцію 1917–1921 рр., не звернув спочатку увагу на цей белетристичний твір, але декілька нових документів (обставини, за яких автор зміг з ними ознайомитися, поки не можуть бути розголошені) довели, що він зіткнувся з дивовижною історією, яка навряд чи може бути охарактеризована як звичайна белетристика. Єдиною заслугою автора можна вважати обробку документів у напрямі осучаснення їх мови та об’єднання в певній логічній послідовності.

Почалася для мене ця історія теплим весняним вечором 1926 року в кав’ярні «У старого вепра», яку обрали своїм клубом козаки й старшини нашої кінної бригади. Усі Подебради були всіяні такими затишними схованками для численних українських емігрантів, які за декілька років уже встигли досить добре обжитися в майже неушкодженій останніми світовими завірюхами гостинній Чехословацькій Республіці.

Колишні козаки й старшини Армії УНР, незважаючи на старанне дотримання останніх досягнень європейської моди, усе ж досить чітко відрізнялися від привітних і доброзичливих чехів своєю незнищенною військовою поставою, а головне захованим десь у глибині очей болем колишніх перемог і поразок. Тільки іноді, десь вранці, ідучи по місту на лекції або на роботу, миттєво впізнавали один одного — вояк непереможеного Чехословацького корпусу й козак непереможеної Армії, яка так і не змогла зберегти свою Державу. Вони миттєво зустрічалися поглядами й розходилися, але за цю мить в їх очах проминали роки й події, незбагненні для решти мешканців цього спокійного європейського академічного містечка…