© — україномовна пригодницька література
Переклав з російської Микола Якубенко
Малював Б. Доль
Перекладено за виданням: Евгений Федоровский, «Штурмфогель» без свастики, «Детская литература», Москва, 1971.
ПРОЛОГКрем'янистою дорогою Кастілії йшла військова вантажна машина з німецькими льотчиками. Вони поверталися з Валенсії, де відбували короткочасну відпустку. Бадьорі, засмаглі, молоді, вони горлали «Любу пташку» й неохоче урвали пісню, коли побачили на дорозі молодика з піднятою рукою. Водій загальмував. У хлопця було типове обличчя мешканця півночі — білявий, ясноокий, з веснянками на тонкому, прямому носі. Він був одягнений у напіввійськовий френч, солдатські штани. За спиною теліпався ранець з рудої телячої шкіри, що їх носять баварські гірські стрільці.
Упізнавши співвітчизника, льотчики вхопили його за руки й легко втягли до себе в кузов. Виявилося, молодик їхав у ту ж частину до Мельдерса[1], куди прямували й льотчики.
Аеродром, що курів од спеки, був майже безлюдний. Винищувачі вилетіли на завдання. Солдати-марокканці з аеродромної охорони пекли на розжареному камінні просяні коржі й ліниво відганяли великих зелених мух. Трохи далі біля бочок з водою юрмилися техніки. Вони охолоджували воду, кидаючи в бочку покриті інеєм балони із стиснутим повітрям. Коли хто-небудь занурювався у воду, то відразу вискакував, наче ошпарений окропом.
Новачок підійшов до довгого, в зморшках механіка, який завзято розтирав рушником руді груди. Механікові було близько сорока років. Чимось він скидався на Жана Габена, який уже завойовував славу на екранах Європи.
Очевидно, новачок зацікавив механіка.
— Прийміть душ, вода холодна, як у Шпрее, — порадив він. — Ви одразу відчуєте себе ангелом.
Новачок заперечливо похитав головою.
— Ви до нас?
— Так. Направлений після школи Лілієнталя.
Комментарии к книге ««Штурмфогель» без свастики», Евгений Петрович Федоровский
Всего 0 комментариев