«Лагідний янгол смерті»

Росіянин Андрій Курков із раннього дитинства живе в Україні й відчуває себе українцем по духу, хоча й пише книжки рідною — російською — мовою. Він — письменник, журналіст, сценарист.

У доробку має понад десять романів і декілька творів для дітей, а за його сценаріями зняли щонайменше два десятки художніх, короткометражних і телевізійних фільмів. Романи найвідомішого на Заході письменника пострадянського світу перекладені тридцятьма трьома мовами, зокрема англійською, французькою, німецькою, іспанською, японською, й потрапили в першу десятку європейських бестселерів.

...Нарешті лопата Жори вдарила об дерево, і вони пожвавилися. Розчистили віко труни.

— Піднімати будемо чи так пориємося? — запитав у мене Жора.

— А якщо не піднімати, то віко зняти можна? — поцікавився я, чомусь подумавши, що бомжі краще розуміються на розкопуванні могил.

Жора діловито поглянув униз, у вириту яму.

— Можна віддерти, а потім згори прикласти. Навіть якщо трохи обламається — воно йому байдуже, до одного місця!

Жора і Сеня підколупнули лопатами віко неглибоко закопаної труни і витягнули його нагору. Місячне світло, яким би не було воно яскравим за підтримки міріад зірок, однаково не могло освітити вміст відкритої труни, що лежала в розритій могилі. Щось темне й суцільне виднілося в ній. Я нахилився й очікував побачити хоча б якісь обриси тіла, але марно. І запах звідти, знизу, піднімався солодкий, неначе насотаний корицею.

— Ну шо? — раптом запитав Жора. — Сам полізеш?

Я збагнув, що він звертається до мене. Озирнувся.

— Чому сам? Ми ж домовлялися... — обурився я.

Раптом ззаду на мою голову різко опустилося щось важке. Воно накрило мене глухим сачком із темної непрозорої тканини, наче я був метеликом. І наступної миті, ніби ловець метеликів різко підсік сачок, я втратив рівновагу, заточився і впав на теплу нічну землю, чуючи віддалений і обережний шепіт чужих голосів...