«Нічні пастухи буття»

Костянтин Москалець Нічні пастухи буття

А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі і нічної пори вартували отару свою.

Євангелія від святого Луки, 2.8

Людина — пастух буття.

Мартін Гайдеґґер, «Лист про гуманізм»

Яскравіше палай, наше пастуше багаття! Сумно було б нам без тебе в цю пізню осінь, в ці сліпі, непроглядні ночі! Ні, я не жалкую, що пішов у нічні пастухи!

Вілій Москалець, «Нічні пастухи»

***холодний падолист вологі пасма димусурма над водами проклятими і містдалеко в небі сяє аметистрозкішного утраченого римудалеко рідний край стрункі його собориі сніг далеко — чистий золотийі триєдине втілення метиі вічні голоси дітей знадворути знов поквапився воскреснути — і отзаранні пошуки добірного народуне принесли сподіваного плодупобільшивши число земних марнотщо ж виплекай безсоння і святкуйсяку-таку нікомуненалежністьі збережи невитрачену ніжністьочікуючи смерть свою гіркуЄвапростоволоса й боса ти стоїшна вітрі з ароматом помаранчівдовкола землі світяться вигнанчівуста самі про себе шепчуть вірші ти не хочеш повертатися тудиде голос люблячий прокинутись благаєжиття теперішнє й тутешнє — сон без краютебе ніхто не зможе розбудитьХрамІ

Василеві Івашку

Я цілу ніч не спав. Густої тиші медточився спроквола на землю березневу;я по рядку пригадував сонет,якого написав Микола Зеров.I догорала свічка як на зло,дрімали по кутках сумні примари,життя пікомуненалежне пропливло,мов сірий дим над volle lacrimarum[1].…А вже коли займалося на світі очі відмовлялися від зору,сонет згадався — суто Партеніт,стрункий так само, вічний і прозорий.II

Олесеві Ільченку

Гербату п'ю. Надворі ніч густа.Далеко гори, і вуста, і доня.Сніг випав, сніг тихесенько розтаву Богових натруджених долонях.А вірш Сашків із голови не йде,і, затуляючи його, мов свіжу рану,усміхнено повторюю оте:«Як хороше летіти так до храму…»Молитви до чужогоІ             Кручуся, як мертва сороказ фіалкою в дзьобі. Її підвісилиза лапки, перед входом, вершники.             «Костику» — і мертва пташка,яка крутиться на вітрі з чотирмасходинками, відбиваючись у ошатнійвітрині зі срібними причандалами.             І тільки фіалка, щообертається вкупі із тілом,ще свідчитьпро воздаяння рубінової крові,ущерть налитоїдо фіалу.IIАякже, вежа, добре обтесане каміння,             переходи, балкони, ґалереї,