«Скiфська Одiссея»

ПІЩАНЕ — село Золотоніського р-ну Черкас. обл., поблизу якого в заплаві р. Супою (лівої притоки Дніпра) 1960—61 знайдено залишки човна, рештки кістяка людини та 15 античних бронзових посудин, оздоблених рельєфним орнаментом. Цей унікальний комплекс датується кін. 6 — поч. 5 ст. до н. е.

Знахідка з П. свідчить про торг. і культур. зв’язки землеробського праслов’янського населення цієї території з античними містами, що їх здійснювали дніпровським водним шляхом.

Човен з П. експонується в Історичному музеї УРСР в Києві; 14 бронзових позолочених посудин — у його філіалі — Музеї історичних коштовностей УРСР, 1 лутерій — в археологічному відділі Переяслав-Хмельницького історичного музею.

УРЕ, том 8, Київ, 1982, с. 388

Ріка Супій, і що там тої річечки?

Ох, недарма на праведній воді

латаття жовте світиться, як свічечки! —

то на чиїйсь біді, то на чиїйсь біді…

Ішли віки. Ріка собі міліла.

Довкіл наверствувався торф’яник.

Стара верба од старості зомліла,

забула, що сказав їй водяник.

Цвіло латаття. Плавали качки.

Звичайна річка, як усі річки.

І корови ішли до водопою,

не знали тайни річечки Супою.

Аж поки човен видобула з дна

якась машина торфодобувна.

А трохи далі, в торфі під корчами,

лежав скелет з коштовними речами.

Античний посуд, амфори, лутерії.

Соми, що наковтались біжутерії.

Великий дзбан з Афіною Палладою.

Відтак зробився той гречин баладою.

Але ж бо й справді, щоб таке утнути! —

Дніпро пройти, в Супої утонути!

Яка біда спіткала тут гречина,

сама себе забула вже причина.

Чи, може, він з напасником боровся?

А чи на камінь човен напоровся?

Чи він ужив добрячого напою

та й сам схитнувся посеред Супою?

Чи необачно здумав припочить?

Ріка тече. Історія мовчить.

Але, слізьми заплакавши гіркими,

коли човна вантажив чоловік, —

чи ж думала тоді ота грекиня,

що він пливе уже в двадцятий вік?!

Він плив до Скіфів. Човен був надійний.

Товар путящий. Сам він не простак.

— Чого ревеш, нікуди я не дінусь, —

сказав той грек, мабуть, приблизно так.

І вже ніхто його не дочекався,

мов ухопив його який хапій.

Дніпром допливши, де тепер Черкаси,

він завернув у річечку Супій.

І п’ять віків, ще й десять літ по двісті

нема про нього чутки ані вісті!

І та печаль давно вже не скорбота.