І. Ш.
Я маленький – мені не пишеться.Ти велика – у тебе небо.Нас чекає собака Вишенька.Нам поплакати трішки треба.Стільки в ночах всього намішано.Слимачок наш ховає ріжки.Нам не страшно - нам просто місячно.Нам поплакати треба трішки.* * * Ну от і все. Вона приходить знову.І мовчки пальці в кучері кладе.– Твій білий кінь стоптав земну основу.– Твій чорний кінь примчав тебе в ніде.А далі ніч. А далі буде просто.Вбіжить Овлур і звернеться на "Ви".І буде дощ. І буде час і простір.І довгий шлях під крилами сови.* * * Очі в них криваві, як неділя.Ночі їхні білі і гніді.Коні потойбічного весілля,Купані на зоряній воді.Перший кінь упав на краї світу,Другий кінь упав на краї дня.Третій кінь пішов топтати вітер.П'єте воду, – згадуйте коня.Там де тіні келихами дзвонятьВ небо оливкове від олив,Сивий циган, звихнутий на конях,На останок стайню запалив.* * *С. М.
А я все ходжу, ходжу по дощах.Старий острожник з вічною клюкою.Колись і Вам явлюся при свічах.І розкажу про все, чого не скоїв.Ще дзвонить дзвін.Ще славиться цей світ.Іще дрижить печаль його бездонна.І п'є бокал за сотні ваших літ.Кульгавий привид п'яного Війона.Вас не лякає сива-сива тінь,І чорна кров, запечена на скроні...Хай буде так. У вічності. Амінь.Допоки степом ходять білі коні.* * * У ліхтарях скінчилася весна...Оце і називається згасання.Я перший раз лишився без вікна.Моя печаль у Всесвіті остання..."А далі ж як?" – спитаю в тишини.Вона озветься хриплою струною.На звук не дочекається луни.І лишиться до ранку тишиною...* * * Він же знає, знає Місяченько.Бо на те він – Місяць, а не хтось.Всіх, кому було недалеченько.Всіх, кому дійти не довелось.Він же знає. Знає та не каже.Лиш на схилі Чорної рікиБілим потом, білим потом мажеЛики звірів, виючих в роки...І щоніч, закутавшись у славу,Крізь усе князівство степове,Він кудись на вічну переправуЖеребця каурого зове...Ну а потім язиком собачимХлебче кров з осикових сердець.
Комментарии к книге «Тінь сови», Роман Скиба
Всего 0 комментариев