«А листя падають...»

ВАЛЕНТИН КУДРИЦЬКИЙА ЛИСТЯ ПАДАЮТЬ...Лірика, Гумор, Сатира

2009р.

ПОЛЕОй, як вийду я ранком на полеІ подивлюсь як шумують поля,Поле моє! Життєрадісне поле,Ти ніби казка моя чарівна.Стану я тут, де жита грають хвилькамиЙ сам я неначе не свій,Як мені хороше тут під тополями -В ніжній красі весняній.Хочеться враз свої груди юначіїКитом морським підійнять,І салдафонів, що з бомбами граютьсяПодихом в пил розім'ять.Щоб пам'ятали й не забували -Поле для того, щоб жить!А не для того, щоб нас убивали,Й нашою кров'ю це поле кропить.Ой, як вийду я ранком на полеІ подивлюсь як гуляє весна,Поле моє, життєрадісне поле,Ти ніби пісня моя чарівна..20.10.1953 р.СТОЮ НАД ВСЕСВІТОМХвиля життя приходить і уходить,За нею інша набіга,І так усі мільярди роківІз небуття у небуття.Треба ж було Творцю на небіУстановить таке реле,Що кожен рік міняє зимиІ осінь, що дощами льє.А я стою над цим всім світомДесь в невідомім пункті 'А'.Й вдивляюсь в невідомі даліЙ шукаю відповідь, хто я?Певно, у цім незнанім світі -Де ні початку, ні кінця,Нічого я не розумію,Звідки прийшла душа моя?Звідки прийшла, куди полине -Коли промчать літа мої,Невже і справді світ безмежний? -Це не вкладається в мені.І як могло з'явитись слово,Як ще і людства не було?Як слово це було з нічого,То хто ж придумать міг його?І звідки те їх розмаїття,Звідки ті мінуси й плюси?Звідки вони? Мовчать століття.Одні загадки та ікси.Чому таке їх розмаїттяІ стільки в світі різних мов,А може їх, простіть за дерзість,Не Бог придумав а - любов?Нащо Йому, пробачте люди,Знать було в світі стільки мов,Як не було з ким говоритиІ світ не відав про любов?20.8.2001 р.РОЗМОВЛЯЮ З КОСМОСОМВ голові, ніби, в морі - прибій,Що от-от, як фугас розірветься.Скільки задумів, мрій і надій,І не знаю, де все це береться?А думки прибувають, летять,Мов метелики втягнуті грою,Що не знаєш, що з ними робить,І немає від дум тих відбою.Ніби з Космосом я на зв'язку,Й хтось ввімкнув у мій мозок комп'ютер,Щоб ту мудрість з їх вуст записавІ її передав я всю людям.6.6.2005 р.МОЯ ГОРДІСТЬЯ не женусь за славою поета,Бо слави в мене й так хоч відбавляй.І хоч сьогодні вже не та Планета,І вже не той, що був раніше край,Але за честь, за віру, і за волюЯ прославляв і буду прославлять,Бо я одну з народом маю долю,І це уже від мене не віднять.Слава моя на кожному масиві,В будинках тих - які побудував.І я горжусь собою і щасливий,Що все тепло, що мав - я людям передав.18.10. 1968 р.ЩОБ ЛЮДИ РАДІЛИЦе вже не той Ірпінь, що був,