«Чинність і дія кримінального закону в часі»

Кінець ХХ і початок ХХІ століть увійдуть в історію України як роки значних перетворень майже у всіх сферах суспільного життя. За відносно невеликий проміжок часу в нашій державі одна суспільно-політична система змінилася іншою, один економічний уклад – іншим. Цілком природно, що зміни економічного, громадського та політичного життя в Україні потягли за собою необхідність зміни їх регуляторів. Навіть суспільна мораль – оплот стабільності і консерватизму громадянського життя – зазнала відносно суттєвих змін. Тому не є дивним, що у суперечність із сучасною системою суспільних відносин, яка за своєю природою є об’єктивною, вступила і система законодавства України, яка значною мірою є продуктом суб’єктивної діяльності законодавця, що відзначається певною інертністю.

Вказане зумовило ситуацію, коли у законодавстві України особливо яскраво проявилося протиборство двох тенденцій його розвитку. З одного боку, вітчизняне законодавство, як і законодавство будь-якої іншої країни, прагнуло і прагне до стабільності. З іншого – постала потреба у його динамічності, мінливості, пристосуванні до змінюваних потреб суспільного життя. При цьому, стабільність і динамізм законодавства продовжили залишатися взаємопов’язаними і діалектично обумовленими його властивостями. Практика підтвердила слушність висновку З.К. Симорота про те, що законодавство не може бути тільки стабільним або тільки динамічним. Для нього завжди характерні обидві ці властивості. Інша справа, що в одні періоди розвитку держави і права переважає динамічність правових рішень, в інші – їх стабільність[1]. Тож цілком виправданим стало те, що на сучасному історичному етапі в Україні динамізм законодавства став превалювати над його стабільністю. Більше того, сама стабільність законодавства стала досягатися шляхом внесення до нього змін та доповнень. Адже “стабільність закону не можна розуміти як його абсолютну незмінність”