У середовищі як юристів, так і непрофесіоналів побутують вислови: «Закон, як дишло...», «Була б людина, а стаття знайдеться». Вони з'явилися невипадково, відображають існуючий стан у правозастосуванні, коли при правовій оцінці діянь допускаються натяжки та пересмикування. Внаслідок цього є непоодинокі випадки, коли винні не притягаються до відповідальності, а діяння осіб, котрі не порушували закону, оцінюються як злочинні; однакові діяння отримують різну правову оцінку.
Разом з тим курс на створення правової держави передбачає, що вирішення питань право-застосування має здійснюватися не на підставі суб'єктивних уподобань, політичної доцільності чи інших подібних чинників, а з врахуванням об'єктивно існуючих закономірностей, на основі принципів, які не залежать від обставин конкретної справи, особи, діяння котрої кваліфікуються. І особливої гостроти це набуває у сфері боротьби зі злочинністю.
Встановлення відповідних закономірностей, формулювання принципів застосування кримінального закону взагалі і кваліфікації, зокрема, на перший погляд, не повинно становити особливих труднощів. Адже правозастосуванням людство займається тисячі років, віки нараховує історія теоретичних досліджень у цьому напрямі. Однак більш уважний аналіз свідчить, що рівень розробки відповідних питань явно недостатній, не відповідає існуючим потребам.
Комментарии к книге «Основи кримінально-правової кваліфікації», В’ячеслав Олександрович Навроцький
Всего 0 комментариев