«Війна та міфи»

«Багатовікова боротьба слов'янських народів за своє існування й незалежність закінчилась перемогою над німецькими окупантами та тиранією. Віднині буде майоріти великий прапор свободи народу й миру між народами».

Йосип Сталін

Вождь та вчитель, корифей усіх наук, товариш маршал. Тоді ще не генералісимус, але вже недовго залишилося. Ось так він оцінив по гарячих слідах, одразу по капітуляції Німеччини, значення тієї перемоги. При цьому, до речі, відзначивши, що сама капітуляція де-юре відбулася 8 травня 1945 року.

Принагідно підставте замість «слов'янських народів» — «арійських», замість «німецьких окупантів» — «жидобільшовицьких». І ви отримаєте те, що мав би сказати партайгеноссе Гітлер у разі, якби перемогла його сторона.

Іншими словами, товариш Сталін зопалу вельми непоштиво повівся одразу з кількома чільними соціальними міфами про війну. Міфами, які ретельно вибудовував совєтський агітпроп, і які живі й донині:

— про докорінну відмінність двох соціально-політичних устроїв, двох політичних ідеологій, представники яких зійшлися на полі смертельної борні;

— про багатонаціональний совєтський народ, який вів цю війну;

— про якихось там пролетарів-усіх-країн, котрі начебто мусять єднатися.

Ну, а заодно — і міф про капітуляцію Німеччини 9 травня…

А водночас товариш Сталін започаткував і нові міфи — про свободу європейських народів, яку начебто принесла їм Червона армія, про мир, який прагнув установити Совєтський Союз, про непорушне слов'янське братерство…

Братерство, яке Червона армія наочно засвідчила, скажімо, «зачепивши» у своєму марші на Захід наприкінці 1944 року частину Сербії та зґвалтувавши там тисячі сербок і вбивши просто так, для розваги сотні сербів. Ну, а одночасно зі штурмом Берліна тривало справжнє полювання на тих вояків польської Армії Крайової, які не склали зброю перед маріонетковим комуністичним урядом.

Визволення, яке дуже швидко обернулося відновленням роботи концтабору Бухенвальд. Щоправда, у дещо менших масштабах, але ж і народу у «визволеній» Європі залишилося куди менше. Туди потрапили не тільки колишні нацистські функціонери, а й діячі «неправильних» партій — усілякі там соціал-демократи, ліберали, християнські демократи. Причому дехто з них уже сидів у тому ж самому, або таких самих таборах при Гітлері.