Жанр:

«Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці "традиційні антисеміти")»

2782

Описание

Видатний український політичний діяч, історик, журналіст Петро Мірчук пише в своїй книзі про перипетії і труднощі майже півтисячолітнього співіснування українського та жидівського народів, розкриває міфи сіоністських кіл про "антисемітизм" українців та про так званий "голокост".



Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

Др. Петро Мірчук ЗУСТРІЧІ Й РОЗМОВИ В ІЗРАЇЛІ (Чи українці "традиційні антисеміти")

ПРО АВТОРА

Др. Петро Мірчук народився 26 червня 1913 р. в Дробівлянах біля Стрия, в Україні, як син малоземельних селян. Гімназію закінчив з відзначенням в Стрию в 1932. Студіював право і політичні науки, на Львівському Університеті, на Українськім Вільнім Університеті в Празі і на німецькім Карловім Університеті в Празі і в червні 1941 одержав докторат права і політичних наук. В 1960 р. одержав на Дрексель Університеті у Філядельфії, ЗСА, ступінь магістра бібліотекарства. В 1969 р. докінчив на УВУ в Мюнхені, Баварія, студії історії України й одержав ступінь доктора філософії. В 1936-39, студіюючи, працював у в-ві "Українська преса". Після війни працював у Німеччині як редактор і адвокат, в Америці як журналіст, бібліотекар і проф. університету як викладач політичних наук. Тепер на емеритурі.

Член ОУН від 1932 р. (в 1930-32 член Юнацтва) був шість разів арештований польською поліцією. Від вересня 1941 до травня 1945 політв'язень німецьких тюрм і концлагерів (три роки в Авшвіці). В 1948 р. червоно-московські окупанти арештували його родину в Україні і замордували батька, маму і найстаршу сестру, а дві молодші сестри засудили на десять літ концлагерів і по відбутті присуду змусили залишитися "добровільно" на Сибірі.

Видав досі друком поверх двадцять праць, між ними історію УПА, історію ОУН, історію Гайдамаччини ("Коліївщина") та життєписи Міхновського, Коновальця, Бандери, Шухевича-Чупринки.

Від 1946 р. жонатий, батько трьох синів, з яких один є українським католицьким священиком.

Член головних управ багатьох українських організацій. А також почесний член Jewish Identity Center, Chapel of Four Chaplains і член Єврейсько-Українського Товариства Співпраці в Ізраїлю.

                                                                            Автор — в" язень концтабору Аушвіц, — липень 1942 р.

ПРОБЛЕМА УКРАЇНСЬКО-ЖИДІВСЬКИХ ВЗАЄМИН

Жиди живуть на українській землі вже поверх тисячу літ, якщо прийняти, що хозарські жиди таки були жиди, а поверх шість століть, якщо брати до уваги лише тих жидів, що прийшли в Україну з Палестини через західню Европу. Тож було аж надто багато часу, щоб взаємини між ними і місцевим, українським населенням прийняли дійсно добросусідський характер. Бо одна справа відношення між членами народу поневолювачів і місцевим населенням, як от у випадку українців: поляки — українці, москалі — українці, а зовсім інше мирні імігранти, так сказати б гості. Такими мирними імігрантами були в Україні в давнину греки в надчорноморській смузі, а після них серби, болгари, а в північно-західній частині чехи й німці, білоруси. Усі вони або поволі українізувалися, або зберігали свою етнічну окремішність, ніколи не викликаючи конфліктів із автохтонним українським населенням, законним господарем.

Жиди ні в давнину, за Київської Руси, ні в 14-ім століттю й опісля не прийшли в Україну як завойовники, як окупанти. Вони приїхали шукати захисту, тікаючи з західньої Европи перед дошкульним переслідуванням. То й повинні були ладнати в скорому часі добросусідські взаємини з українцями й заслужити собі пошану серед місцевого населення, як всі ті греки, серби, болгари, чехи, німці, що імігрували в Україну.

Але вийшло зовсім не так. Чому? Хто винен? Господарі, які не вміли і не вміють догодити непрошеним гостям, чи може "гості" винні, які в чужій хаті поводяться весь час так, що господареві терпець рветься?

Професор Стефан Поссони, Співробітник Інституту Гувера в Станфорді, Каліфорнія, у своїй праці про "плюральні спільноти" займався теж проблемою жидів в Україні і прийшов до такого висновку:

"Якщо йдеться про жидів, то виглядає, що вони в величезній більшості переконані, що українці — невилічимі антисеміти. А тому жиди і їхні організації вперто ангажуються в протиукраїнську пропаганду. У висліді цього, тут ролі помінялися: Жиди, які всюди є обєктом ворожої пропаганди, в Україні стали переслідувачами українців. Воно не значить, що жидівська пропаганда проти царської і комуністичної Росії і проти нацистівської Німеччини взагалі не існує. Тільки ж різниця в тому, що коли переслідування жидів нацистівською Німеччиною є незаперечним фактом, то антисемітські переслідування українцями й українськими урядами суперечить історичним фактам. І про совєцько-московський антисемітизм, який є очевидним, жиди говорять отягаючись і дуже неохоче й чомусь не беруть його серйозно". (Ukrainian Quarterly, Summer 1975, p. 139–140.)

Щождо пришиваних українцям жидівських погромів в періоді Хмельницького то проф. Поссони у тій же статті стверджує: "Масакри жидів і взагалі цивільного населення були в тих часах частим явищем. Прикладом "Тридцятилітня війна". Найжахливішими в той час були масакра й плюндрування Магдебургу. Цей жахливий погром був вчинений німецькою армією під командою генерала Йогана Тіллі, але його ніхто не обвинувачує в погромах, а навпаки вважають його невинним".

Проф. Поссони пригадує теж, що в часі воєн Хмельницького найжахливіший погром жидів був вчинений у Люблині польською армією. Але напастливе обвинувачення в антисемітизмі й погромах жиди вперто зберігають для українців.

В 1961р. визначний жидівський журналіст у статті "Українці й Жиди" інформував:

"18 червня 1961 року президент Ізраїля Ісаак Бен-Цві прийняв 150 представників українських жидів, що тепер живуть в Ізраїлю. Він сам теж родився в Україні і там організував в Полтаві перший жидівський відділ самооборони перед московськими чорносотенцями в 1905 році. Він з гордістю витав членів уряду Ізраїля, та визначних науковців, поетів, письменників, професорів, політиків і членів парляменту, що були між тими 150 українськими жидами, яких він запросив до своєї палати в Єрусалимі.

"Бен-Цві кілька разів підкреслив у своїм привітанню величезний вклад українського жидівства у постання й розвій Ізраїля. Жиди в Україні були передовиками в рості модерного сіонізму, що добився визволення Святої Землі з двотисячної неволі і привернув батьківщину розсіяним по всьому світі жидам". (Ukrainian Quarterly, Summer 1961, p. 107.)

Здавалось би, що бодай тих провідних 150 жидівських інтелектуалів, що родилися й виросли в Україні, де як в ніякій іншій країні світу могли свобідно плекати й розвивати свою культуру, зберігаючи свої традиції, із вдячності за гостинність захистять добру славу українського народу перед злобними й напастливими обвинуваченнями в "традиційнім антисемітизмі" і замилуванню в жидівських погромах.

В останніх двох роках українсько-жидівські взаємини помітно оживились. У двох протилежних напрямах. З одної сторони, стали появлятися товариства українсько-жидівські чи жидівсько-українські: в Ізраїлю — єврейсько-українське товариство співпраці і подібні в ЗСА. І в той же час посилилася жидівська протиукраїнська дія, головно в ЗСА: напастливі статті й окремі книжкові видання, в яких жидівські автори представляють українців як "історичних, налогових" антисемітів, і поява й дія "Спеціяльної слідчої комісії ЗСА" для вишукування й притягання до судової відповідальности "воєнних злочинців", яка відразу ж набрала характеру жидівської "святої інквизиції", що ганяється за "відьмами" якраз серед українців, недавніх "ДП".

Українці в ЗСА, особливо ж українська інтелігенція з нової еміграції прийняли жидівські залицяння не то з приязню, а з захопленням. Вже першого жидівського гостя д-ра Штерна, що приїхав з Ізраїлю до ЗСА, щоб відвідати українські громади з доповідями, українці прийняли краще, ніж, наприклад, довголітнього політичного в'язня українця С.Караванського і його дружину, хоч д-р Штерн, живучи в СССР нічогісінько спільного з українською національною боротьбою не мав. Одна з українських асекураційних установ відразу асигнувала йому кілька тисяч долярів як подарунок. За кожний виступ з доповіддю для українців йому платили, а в додаток видали й розпродали йому окрему книжку про нього. Майже всі українські політичні "середовища" наввипередки стараються нав'язати контакт з жидівсько-українськими товариствами. Не бракувало навіть таких українських "політиків" і "вчених", які готові прилюдно прийняти за правду жидівське обвинувачення українського народу в "традиціному антисемітизмі", битися прилюдно в груди і просити прощення…

А з жидівської сторони? Чи відважилося хоч одне жидівсько-українське товариство в ЗСА або хоч один жидівський учений чи політичний діяч виступити прилюдно в пресі проти жидівських напастей на українців? З приводу судових процесів проти українців, обвинувачених у "воєнних злочинах" (бо вони, мовляв, антисеміти і сорок років тому були в українській поліції), опанована жидами американська преса захоплювалася нападами на українців. Молоді жидівські нацисти робили галасливі демонстрації проти запідозрених (не засуджених тільки запідозрених!) в заподіянні сорок років тому кривд комусь із жидів, підкреслюючи безупинно, що обвинувачений українець! Навіть першого в серії судження за "воєнні злочини" Федоренка безупинно називали українцем, хоч він "совєтський" чоловік, ніколи нігде не виявив, що він українець, потрапив у полон як вояк совєтської армії, зголосився до служби в німецькій поліції на заклик москаля ген. Власова, приїхав до ЗСА як росіянин заходами фундації ім. Толстого, належав до російської православної церкви і, врешті, по засуді зголосився на добровільний поворот до СССР, бо вже раніше їздив з ЗСА до СССР. Ажидівська журналістка Давидович опублікувала в "Ню Йорк Таймсі" протиукраїнський пашквіль, точно в такому стилі, як колись гітлерівський "Штюрмер" писав проти жидів. І ні одного прилюдного голосу з боку жидів в обороні українців, проти нічим не спровокованих жидівських напастей. Мимоволі нагадалася споконвічна жидівська глумлива приказка: "Іван за Сальцею пропадає і коло Сальці припадає, а Сальця Іванові й на добрий день відповісти не гадає"…

Заскочені таким станом "жидівсько-українських стосунків" українці пробують вияснювати, що це така невмолимо протиукраїнська настанова жидів у ЗСА, а в самому Ізраїлю жиди у ставленні до українців вже протверезіли і шукають контактів з українцями для співпраці проти спільного ворога — Москви. Доказом цього, мовляв, є власне поява товариств для жидівсько-української співпраці. На доказ такого звороту українська преса подавала як факт, що "оце вперше в історії українсько-жидівських взаємин уряд Ізраїля запросив троє українців з Чікага в гості до Ізраїлю, і вони зустрілися там з дуже теплим прийняттям".

Чи це справді так? Правильну відповідь могла дати лише поїздка до Ізраїлю приватно, щоб на місці це простудіювати в зустрічах і розмовах з різними людьми.

Про конечність провірки на місці, в Ізраїлю, можливостей праці товариств жидівсько-української чи українсько-жидівської співпраці, немає що й казати. Тут ми знаємо цю справу тільки так, як вона нам, українцям видна. Ми знаємо, як ми собі таку співпрацю уявляємо. Але, як уявляють собі таку співпрацю охочі до цього з жидівської сторони там, в Ізрaїлю? Чи є там дійсно бодай такий напрямок серед загалу жидів, громадян Ізраїлю, чи це тільки окремі одиниці, особисто заінтересовані з якихось мотивів у контактах з українцями у вільному світі, зокрема в ЗСА? Які це мотиви? Щире бажання в них змагати до прочищення атмосфери в українсько-жидівських взаєминах і нав'язуванню в дії співпраці, корисної для обох сторін, чи може лише на цьому свій власний поплатний "Гешефт".

СПРАВА МИТРОПОЛИТА АНДРІЯ ШЕПТИЦЬКОГО

Окремою справою, яка вимагала поїздки до Ізраїлю, щоб вияснити її, була справа Митрополита Української Католицької Церкви Андрія Шептицького. Точніше — питання, чому Митрополитові Шептицькому компетентні чинники Ізраїлю ще й досі не признали звання "праведника", щоб цим офіційно висловити подяку всего жидівського народу за те, що український Митрополит одинокий в тодішній Европі окремим листом до Гітлера і Гімлера запротестував проти жорстокого переслідування й винищування жидів, а вслід за тим у своїй резиденції у Львові, в підземеллях катедри св. Юра, врятував життя кільканадцять рабінам з їхніми родинами і доручив усім українським священникам, монахам і монахиням помагати жидам і рятувати їх від смерти.

Геройська постава Митрополита Шептицького і його гуманітарна дія в користь жидів широко відома серед самих жидів. Жидівський вчений Леон Гайман у статті, поміщеній у Ukrainian Quarterly наводить свдчення про це рабіна др. Давида Кагана:

"Я присягаю на Біблію, що граф Шептицький був одним із найбільших в історії всего людства гуманітарних чоловіколюбців і найкращим приятелем жидів. Оце я свідчу не тільки тому, що він врятував мені життя самому, моїй дружині і моїй дитині і не тільки тому, що він поміг врятувати від певної смерти з рук нацистів безліч інших жидів. Прошу мати на увазі не тільки те, що він зробив, але й мотиви його дії. В тому часі граф Шептицький був уже старшою людиною, немічний тілесно, але велет духом. Віком понад 80 років, спараліжований і напередодні смерти, він зовсім певно не шукав якихось політичних користей чи респекту до себе. Усе це було вже за ним. Якщо б німецькі нацисти були знайшли в підземеллях катедри св. Юра, або в монастирях жидів, вони б на місці постріляли чи повішали священиків, монахів чи монахинь і спалили б церкву чи монастир, або здемолювали б і перемінили б у стайню для своїх коней. І якщо Митрополит готов був ризикувати життям власним, своїх священиків, монахів і монахинь, то робив це виключно з мотивів правдивого, шляхетного християнства, приязні до жидівського народу і з почуття національної гідности".

З таким признанням свідчить про дію Митрополита УКЦ Андрея Шептицького й другий рабін, др. Курт Лєвін, що теж завдячує своє життя українському Митрополитові:

"Ізраїль знаходив мало приятелів у критичних моментах своєї історії. Місцеве населення було звичайно байдуже до долі жидів. Мало хто виявляв співчуття, а ще менше відважувалися помагати. І в тій то годині жаху жиди знайшли правдивого приятеля в особі Його Ексцеленції, Митрополита Андрея Шептицького…"

"Резиденція Митрополита це була мала палата барокового стилю поруч катедри св. Юра… Двері митрополичої резиденції були завжди відкриті для кожного, хто бажав зайти до Митрополита. Бувало нераз, що й жидівська делегація з котрогось містечка коло дібр Шептицького заходила сюди з проханням, щоб великий Митрополит дав пожертву на жидівські харитативні чи релігійні потреби. Фактично, неодна синагога у тих місцевостях була збудована подарованим деревом з лісів Митрополита Шептицького…"

"Жиди віддячувалися за те виявом найвищої пошани і вдячности. Як Митрополит візитував якесь місто, чи село, його витала числена українська громада, на чолі якої йшли українські священики і обовязково місцевий рабін…"

Андрей Граф Шептицький (1865–1944)

Митрополит Галичини 1900–1944 рр.

Митрополит Андрій Шептицький одинокий на всю окуповану гітлерівською Німеччиною Европу виступив відкрито в обороні жидів. Як голова Української Католицької Церкви він вислав листа до Гітлера й Гімлера гостро протестуючи проти винищування жидів. Окремим пастирським листом він заборонив під загрозою екскомунікації всім українцям брати участь в переслідуванню жидів. Всім українським священикам, монахам і монахиням доручив помагати переслідуваним жидам і рятувати їх від смерти. Один із врятованих самим Шептицьким рабінів заявив: "Андрей Шептицький повинен дістати від жидів почесне ім'я "Князь Праведників". Але…

"Але найважливішим було те, що він дав моральну піддержку всім тим, кого він і на його доручення українські священики, монахи й монахині переховували. Гнані й переслідувані жиди, позбавлені всяких людських прав і будьякої правної охорони під впливом дії Митрополита відзискували віру й гуманність і в людство. І всі ті монахи і монахині та священики зберігали мовчазно таємницю. На протязі поверх двох років ніхто сторонній не знав про те, скільки то жидів переховується в кожнім українськім монастирі і навіть у приватнім помешканню самого Митрополита".

На підставі таких свідчень самих жидівських рабінів про Митрополита Української Католицької Церкви Андрея Шептицького здавалося, що коли створений у Єрусалимі "ЯД ВАШЕМ", музей жидівського голокосту, почав відзначувати із вдячности іменем "праведника" кожного, хто в час гітлерівського винищування жидів врятував життя комусь із жидів, то першим з відзначених буде власне Митрополит Української Католицької Церкви Андрій Шептицький а за ним, всі ті українські священики, монахи й монахині, що на доручення свого великого Митрополита врятували сотням жидів.

На диво — цього не сталося. Хоч "Сад Праведників" у ЯД ВАШЕМ у Єрусалимі начисляє вже сотні деревець, засаджений в честь визнаних "праведників" і кожного дня збільшується, звання "праведника" ні Митрополит Андрей Шептицький, ні інші українські священики, монахи й монахині й досі не одержали і нікому з них деревця вдячности в саді ЯД ВАШЕМ не засаджено. Навпаки більшість членів Комісії рішуче противиться тому.

Чому?

Відповідь на це питання може було дістати тільки в безпосередній, особистій зустрічі й вичерпній розмові з членами Комісії ЯД ВАШЕМ у Єрусалимі.

Тому то я відбув в жовтні 1981 р. три тижневу поїздку до Ізраїлю.

ПЕРЕД ПОЇЗДКОЮ

Про плян моєї поїздки до Ізраїлю я з головою Товариства єврейсько-української співпраці проф. Яковом Сусленським в часі його побування в ЗСА. Це товариство прийняло мене в члени вже раніше, але з певною резервою. Цю резерву висловив проф. Сусленський у своїх доповідях в ЗСА і при особистій зустрічі пояснив її мені. Не подобалися йому мої виступи в судах ЗСА і в пресі в обороні суджених українців з виразним виясненням, що то не українці, але самі таки жиди коляборували з німецькими нацистами у винищуванню жидів: жидівські "Юденрати", жидівська поліція, жидівські інформатори і зложені з самих молодих жидів у конц. таборі "зондеркоманда".

— Навіщо говорити про це? — питав він невдоволено. — Ізраїльська преса, що не хоче містити нічого доброго про українців, отаке відразу помістила на доказ українського антисемітизму.

— А хіба я сказав якусь неправду? Чи не було це справді так, як я свідчив? Де ж якийсь антисемітизм?

— Та це правда, але краще того не згадувати, щоб не дразнити жидів.

— А чого жиди не тільки словами, але й у пресі напастують українців та ще й використовують свої впливи в ЗСА для того, щоб робити з українців жертовних козлів як "воєнних злочинців", щоб ще раз і ще раз показувати американцям, як то жидів винищували в Европі в часі війни. Не українці ж то робили.

— Ну це окремі випадки, і ви на них не звертайте уваги.

— Тобто як? Коли жиди напастують українців і їх провокативно знеславлюють, то українці повинні на це не звертати уваги, а як українці обороняють себе і виявляють немилу жидам правду, то це антисемітизм, це дразнить жидів і цього робити не треба. Така постава виключає співпрацю з жидами як рівні з рівними, а йде фактично про збирання "шебесгоїв" для використовування їх жидами для їхніх потреб. Я вважаю передумовою для щирої співпраці прочищення атмосфери шляхом відвертого обговорення конфліктової ситуації. Це моє становище і тільки згідно з ним я діятиму для поліпшення жидівсько-українських взаємин. Якщо це вам сприємливе, я залишуся членом товариства, а як ні, то відразу викресліть мене зі списка своїх членів.

— Я респектую вашу поставу, — відповів Я. Сусленський — і повторюю запрошення приїхати до Ізраїлю. Буде змога краще взаємно себе пізнати.

Запрошення проф. Сусленського було щире. Це я бачив у часі мого побування в Ізраїлюю Він і його молода дружина прийняли мене незвичайно гостинно, помагали в чому могли, він сам завжди помагав організувати зустрічі, з ким треба було і сам брав у них участь.

Щиру приязнь виявив теж д-р Ізраель Клейнер, який кілька літ тому приїхав з України і на Українському Вільному Університеті закінчив студії й одержав ступінь доктора філософії.

Тільки ж — ясно, що особисте відношення невільно ніколи утотожнювати з політичними поглядами й політичною настановою.

ІЗРАЇЛЬ

На вступі подам дуже коротенько загальну характеристику сьогоднішнього Ізраїлю як держави й нації.

В Українській пресі було вже багато описів "Святої Землі", тобто старого Єрусалиму, місць страстей і смерти Христової. Тому цю частину мого репортажу я пропускаю.

Держава "Ізраїль" постала в 1948 році. Перед першою світовою війною Палестина, де в старовинних часах існувала жидівська держава "Ізраїль", була під владою Туреччини. В 1917 році, коли Англія була в стані війни з Туреччиною, вона проголосила так званою "деклярацією Бальфура", що Палестина по відібранню її від Туреччини повинна стати жидівською державою. Ліга Націй у 1922 піддержала цю деклярацію і в 1923 передала Палестину як мандат Ліги Націй Англії під опіку на 25 років. Але на протязі тих 25 років жидам не вдалося створити з Палестини жидівської держави, бо такий їх плян зустрівся з дуже сильним опором всіх арабів, і Англія не хотіла конфлікту з Арабами. У травні 1948 року мандат Англії скінчився і 14 травня 1948 року жиди проголосили переміну Палестини в самостійну жидівську державу "Ізраїль". Це викликало першу жидівсько-арабську війну, яку закінчила інтервенція Організації Об'єднаних націй. Рішенням ООН Палестину поділили на дві частини: жидівську, під назвою Ізраїль, та арабську, що стала в основному частиною Трансйорданії під новою назвою "Йорданія". Місто Єрусалим було поділено на "східний", арабський і західний, або новий Єрусалим, жидівський. Згідно з рішенням ООН цілий Єрусалим повинен був стати міжнародною територією, але жиди вже при проголошенню самостійного Ізраїлю проголосили Єрусалим столицею Ізраїлю. Фактично столицею зразу було місто Тель Авів, але після захоплення в 1967р. східної частини Єрусалиму уряд Ізраїлю проголосив цілий Єрусалим неподільною столицею Ізраїлю.

Територія Ізраїлю займає простір 8,000 кв. миль, приблизно такий, як стейт Ню Джерзі, з того білше як половину займає майже безлюдна пустиня Негев. Північна частина, основна частина Ізраїлю, теж мало врожайна, з вапнякуватими горами й горбами, що ще й сьогодні в більшості зеленіють тільки в дощову погоду. Мінеральних покладів дуже мало, нафтових джерел немає зовсім. До часу постання Ізраїлю тільки невеликі смуги коло Назарету, коло Вифлеєму і над морем надавалися до збіжевого хліборобства, решту використовували для випасу овець.

Але Ізраїль, як з гордістю говорять жиди, зробив три чуда: розбудував зразкове хліборобство, зорганізував найкращу в світі армію і привернув жидам національну гордість і віру в свої сили. Багаті води Галилейського озера, що віками плили собі спокійно до Мертвого моря, мусіли працювати для хліборобства країни: бетонними, залізними і плястиковими рурами вода розходиться з озера по всім ІзраїлюЮ при чому доплив до кожного господарства регулюють автоматично компюторами. Завдяки тому все морське побережжя вкрилося овочевими деревами, головно виноградниками і помаранчевими садами та збіжевими полями. При використанню найновішої технології вся країна покрита модерними дорогами, на диво широко розбудовані міста. Розбудовують індустрію, напр. обрібка діямантів, привожених з Південної Африки, є найбільша і найкраща в усьому світі. Для електрики побудовані атомові реактори.

Ця імпозантна розбудова ведеться головно завдяки дуже сильній фінансовій допомозі ЗСА, жидівської громади в ЗСА і федерального уряду ЗСА. Та мимо цього економічне положення країни важке, податки дуже високі, а валюта паде на вартості 130 % річно (тому то зразу були "ізраїльські фунти", потім "ліри", а тепер "шекелі"). Соціяльна опіка розбудована зразково, але вона є теж важким тягаром для державних фінансів. Державне заборговання — п'ять більйонів долярів (пропорційно до населення — таке, як у Польщі).

Населення самого Ізраїлю становить сьогодні кругло чотири мільйони, з того два мільйони і 800 тисяч жидів, а мільйон двісті тисяч арабів. Згідно з конституцією, араби є повноправними й рівноправними громадянами Ізраїлю, й арабська мова є другою мовою Ізраїлю. У війні в 1967 році Ізраїль окупував зайорданську частину Йорданії, що її жиди звуть Галилея і Самарія, та смугу Газа, а від Сирії Голянські пагорбки, разом з населенням мільйон триста тисяч, повністю арабським. Захоплення тих частин колишньої Палестини збільшило територію Ізраїлюі, головно, вирівняло кордони вздовж ріки Йордану і забезпечило Галилейське озеро Голянськими пагорбками.

Захоплення Трансйорданії на західному березі Йордану прийняли жиди як звільнення "споконвічно жидівської" землі, даної їм Єговою в домовленню з Мойсеєм. Тому й настанова всіх жидів без виїмку, є — ніколи її арабам не віддавати.

Але це створило дуже важкі зовнішньо-політичні і внутрішні проблеми. Навіть найкращі союзники Ізраїлю, ЗСА, такої інтерпретації ніяк визнати не хочуть і піддержують вимогу арабів, що ці терени мають бути повернені арабам. На тому тлі постав і збільшується конфлікт між Ізраїлем і ЗСА. Тепер питання цієї території особливо болюча проблема для Ізраїлю, і її в ізраїльській пресі, в політичних дискусіях і приватно дуже пристрасно обговорюють. З одної сторони, всі жиди згідні в тому, щоб не віддати, а з другої, страх перед розривом із ЗСА, без допомоги яких економічне становище Ізраїлю стало б відразу катастрофільним.

Внутрі ж Ізраїлю — що робити з чисто арабським населенням цієї території, яке сьогодні становить 1.3 мільйона. Якщо залишити його як повноправних громадян Ізраїлю, визнавши офіційно цю територію як невідємну частину Ізраїлю, Самарію і Галілею, то в додатку до1.2 мільйона арабів у самому Ізраїлю становило б майже стільки, що жидів: 2.5 мільйона арабів і 2.8 мільйона жидів, при чому майже 300 тисяч жидів, громадян Ізраїлю, які мають подвійне громадянство — ізраїльське і американське, живе постійно в ЗСА. Природний прирість арабського населення дуже великий — їх родиться два рази більше, як жидів. А приплив жидів до Ізраїлю не лише припинився, але зменшився: два рази стільки жидів в останніх п'ятьох роках виїжджає з Ізраїлю, як приїжджає: а з тих, що приіжджають із СССР менше як третина залишається в Ізраїлю, решта з поспіхом переїжджає до ЗСА або куди інде. При такому розвитку жиди скоро стануть в Ізраїлю меншістю.

То що робити?

А що якби Ізраїль мусів дозволити вернутися на його територію хочби частині тих трьох мільйонів арабів, що їх при постанню Ізраїлю прогнали?

Нюйорський рабін д-р Кагане, що є одночасно американським та ізраїльським громадянином і діячем (він творець "Джуіш Дефенс Ліг") має дуже просту розв'язку — вигнати одного дня всіх арабів і кінець, світ покричить і привикне до того. Така пропозиція подобається всім жидам, але в теперішній ситуації її не тільки неможливо здійснювати, але й отверто говорити про неї не в інтересі Ізраїлю. Тому д-р Кагане попросив уряд Ізраїлю повернутися "на час" до ЗСА. Та сама проблема загострюється і про неї пристрасно дискутують. Тим більше, що для нікого з жидів не є таємницею, що навіть ті араби, що від 1948 року є громадянами Ізраїлю є явно вороже наставлені до жидів.

Для ілюстрації настанови арабів такий епізод: я сидів в ресторані в сорочці з короткими рукавами, і один з присутніх арабів побачив на моєму рамені число в'язня Авшвіцу.

— Ти жид? — звернувся він до мене, здивований, що я говорю з дружиною і сином нежидівською і неангліською мовою.

— Ні, - кажу, — я українець. У німецьких концтаборах були українці й інші християни. А ти хіба, знаєш, що це таке?

— Знаю, — каже молодий араб. — То Гітлер знищив у другій світовій війні шість мільйонів жидів, а ми, араби, знищимо тепер дванадцять мільйонів жидів. — Я посміхнувся здивовано: Чи не забагато? Їх в усьому світі дванадцять мільйонів, а тут, в Ізраїлю, лише три.

— Ми це знаємо. Тому я й кажу дванадцять мільйонів ми знищимо так, щоб у всьому світі ніодин з них більше не залишився в живих!

Горячою проблемою є питання мирового договору з Єгиптом. Президент Єгипту Садат геніяльним маневром пропозиції миру заскочив ізраїльських політиків з Бегеном включно, у справу вмішалася Америка, і Бегін не спам'ятався, як мимо його героїчної впертості в Кемп Девіді його таки притиснули погодитись віддати Єгиптові увесь Синай за підписання миру з Ізраїлем. В тодішній важкій атмосфері окруження Ізраїлю ворожим арабським світом підписання мирового договору з визнанням Ізраїлю Єгиптом виглядало в першій хвилі успіхом Ізраїлю, зломанням одностайного фронту арабів. Але згодом жиди почали критично аналізувати, що це за "бизнес". Захопити увесь Синай і задержати його на завжди як частину Ізраїлю було мрією жидів: стратегічно Синай становить виміряне забороло для Ізраїлю проти Єгипту, а економічно — присутність Ізраїлю вздовж східного берега Суєзького каналу дало б змогу стати поволі співвласником каналу і крок за кроком перебрати в свої руки "бизнеси" з усіми, хто вживає Суезький канал. А ще й виявилося, що на Синаю є поважні поклади нафти, якої Ізраїль дуже потребує. Але все це треба перекреслити, віддати все Єгиптові. За яку ціну? Мировий договір? Яке нині в світі значіння мають договори? Єгипет хоче миру, поки не дістане назад увесь Синай. А як дістане, за кілька днів може зірвати договір і що?

Найболючіше віддати тепер останню частину Синаю, бо на ній є два наймодерніші жидівські воєнні летовища. Віддавати їх не нарушеними? Загальна думка така, щоб забрати все, що можна, а решту знищити і віддати голі скали. Тільки ж американці обіцяли два більйони долярів Ізраїлеві на побудову тих самих летовищ на території Ізраїлю з вимогою, щоб Ізраїль за те віддав Єгиптові синайські летовища ненарушеними. Іти на явний конфлікт з Америкою? А що як озлоблені американці не дадуть тоді ні цента?

А взаємини ЗСА і Ізраїлю стали в останньому часі взагалі "проблемою проблем" для Ізраїлю. Всім відомо, що Ізраїль виріс економічно, політично й мілітарно завдяки велетенській допомозі ЗСА. Американські президенти часто повторяли, що ЗСА мають "спеціяльні зобов'язання супроти Ізраїлю". Один з ізраїльських політиків окреслив це так: "Ізраїль є непереможний, бо має колонію, що є найбільшою світовою потугою і називається ЗСА". Вирішний вплив жидівської громади в ЗСА на уряд ЗСА вважався безсумнівним і незламним. І ось несподівано той вплив почав зменшуватися. Якраз в часі мого перебування в Ізраїлю, у Вашінгтоні відбулися важлива проба сил між тими впливами і президентом ЗСА Регеном в справі продажі Савдійській Арабії наймодерніших літаків: хто має більший вплив, вірніше вирішний вплив на американський сенат — президент ЗСА чи жидівське "лабі"? Президент переміг з великим трудом, але переміг! Ізраїль прийняв це з переляком як грізну осторогу, що ЗСА, точніше, уряд ЗСА починає мати власні пляни і, як треба для інтересів ЗСА йти проти вимог Ізраїлю й американських жидів, спеціяльно у відношенню до арабів. Це кидає грізну тінь на питання, а що зробить ЗСА у випадку нової війни Ізраїлю проти арабів?

Ізраїль має найкращу в світі армію. Найкраще вишколену завдяки системі, згідно з якою кожний мужчина від 18 до 21 року життя мусить відбути трирічний військовий вишкіл, а кожна дівчина дворічний, і завдяки пристрасному патріотизмові всієї жидівської молоді і найкраще вивінувану завдяки великанській допомозі ЗСА. Власне, завдяки ЗСА. В останній війні, званій "Йом-Кіпур", якби не велетенська, неймовірно швидка допомога ЗСА модерними танками, літаками й амуніцією, то саме існування Ізраїлю було б під знаком питання. Така допомога ЗСА для Ізраїлю конечна в кожній майбутній війні з арабами. А що буде як "збунтований" уряд ЗСА при найближчій потребі відмовиться її дати?

В Ізраїлю діє двадцять кілька партій (кілька більше, як має українська політична еміграція). Усі вони "жеруться" між собою — у внутрішньо-жидівських справах. Що ж до зовнішнього світу, всі вони об'єднані. Дрібні розходження виринають тільки в питаннях тактики. Всі згадані проблеми обговорюються всесторонньо в ізраїльській пресі, особливо в дуже добре редагованім щоденнику англійською мовою "Джерузалем Пост".

Цей коротенький перегляд дає ясний образ того, які проблеми стоять перед державними і політичними діячами Ізраїлю, проблеми, що заторкують саме існування Ізраїлю, тому й не дивно, що між ними немає місця для зацікавлення українськими справами. Жиди наскрізь практичний нарід. Вони рахуються тільки з наявною силою. Що їм можуть дати сьогодні українці? Власне, нічого. Протиукраїнська настанова й дія зовсім певно зустрінеться з апробатою Москви, і Варшави, а навіть мадярів та румунів. З Москвою можна українцями торгувати… Чи важливе становище України як вільної держави в майбутньому? Безперечно, але як українська держава постане, то Ізраїль відразу нав'яже з нею якнайкращі взаємини. Українці тоді пригадають, як жиди ставляться до українців тепер? Нічого подібного! Українці лише між собою один одному до смерти не простять, що той не так "добрий день" сказав; чужинцям вони за кілька днів прощають усе. Хіба ж не забули вони за кілька днів по програній гітлерівської Німеччини всі злочини і звірства проти українців? А татарам, які віками пустошили Україну, хіба не раді б сьогодні українці віддати увесь Крим і шукати за ними по всім Сибірі, щоб привезти назад на Крим?..

Коротко: В державно-політичних колах Ізраїлю місця для зацікавлення українською справою немає.

Для ясности мушу спростувати подану минулого року в українській пресі в ЗСА інформацію, нібито "вперше в історії українсько-жидівських взаємин" уряд Ізраїлю запросив троє українців з Чікага відвідати Ізраїль. Ніякого запрошення представників українців від уряду Ізраїлю не було. Це відділ пропаганди Ізраїлю у співпраці з жидівською організацією в Чікагу зорганізувало поїздку до Ізраїлю 15 мешканців Чікага, між якими опинилося й троє українців. Тому й ніякої зустрічі їх як представників українців з будь-ким з уряду Ізраїлю не було. Публіковане в українській пресі інтерв'ю одного з тих українців було проведене із згаданим на початку д-ром Клейнером, членом товариства жидівсько-української співпраці, недавно прибулим з України, що на УВУ в Мюнхені закінчив свої студії. До уряду й урядових чинників Ізраїлю він абсолютно ніякого стосунку не має.

Інша справа — ставлення жидів в Ізраїлю до українців як окремих людей, жидівських громадських, культурних і наукових установ.

“ЯД ВАШЕМ”

Ми б назвали це поукраїнські “Музей мучеництва”. Так звичайно перекладають цю назву жиди, коли їх питати про дослівне значення слів “Яд Вашем”.

Але рабін, професор єврейської теології пояснив мені, що воно не так. Дослівно треба б перекласти це так: “Яд” — рука, “ва” — і, “шем” — ім’я, отже ціла назва “Рука й імя”. Ці два слова взяті з псальму старого завіту, в якім говориться про те як жиди попали були в важку вавилонську неволю і Єгова потішив їх: “Утратиш ти, Ізраїлю, синів і дочок. Але я дам тобі руку (рамя) і ім’я (славу) і буде твоє рамя і твоя слава важніші як сини і дочки” Отже ці двоє слів незрозумілі тому, хто не знає того псальму, є символічною пригадкою, що хоч загинуло мільйони синів і дочок Ізраїля, то залишилося таки жида міцне рамя і імя вибраного народу. От чому “Яд Ва-Шем” — “Рука й імя”.

Яд Ва-Шем займає кілька гектарів на перемістю Єрусалиму. Скелясті раніше невжитки вирівняли й перетворили в велику площу з кількома будинками, де міститься адміністрація, музей, бібліотека, архіви, мавзолей, великий обеліск і пам’ятники на просторій площі, велика паркова площа і “сад праведних”, тобто ряд деревець, засаджених для тих “праведних”, що з нараженням власного життя врятували в окупованій гітлерівською Німеччиною Европі життя комусь із жидів. При кожному деревці плитка з іменем і прізвищем “праведного” і поданням його національності і країни.

Усю шкільну дітвору привозять оглянути “Яд Вашем” з усіх закутин Ізраїлю.

Головні відкриті кімнати музею вкриті рисунками й різьбами сцен винищування жидів у гітлерівській Німеччині із статистичними даними.

В часі моїх оглядин цієї частини “Яд Вашем” увагу усіх звернули дві молодих студентки, одна з них гістерично ридла, а її товаришка намагалася її заспокоїти. Я підійшов до них і запитав, чому вона плаче.

— Як я можу спокійно дивитися на оце? То там, в Авшвіці загинула моя бабка, мій дідусь, моя тета, стрийко, вуйко… Це страшне варварство! Жахіття! Тобі, може, важко повірити в те!.. Ти не годен уявити собі…

— Не тільки можу собі уявити, алей це все бачив власними очима, сам пережив то особисто — кажу й показав своє кацетівське число на руці.

Вона зірвалася, кинулась мені на шию, почала пристрасно віцільовувати.

— Ти там був? Ти один з них? Ти сам пережив те пекло?!..!

— Так, але я не жид, я українець.

Вона остовпіла, вухам своїм не довіряючи. Відсахнулася, руки опали.

— Якто українець? Ти ж був в'язнем, маєш число на руці, а українці були есесами, що помагали гестапові мордувати жидів! — Вона, її товаришка й інші вдивлялися в мене з виразом найбільшого здивовання й недовір'я.

— Ти, мабуть, український жид, або твій тато чи мама були жиди…

— Ні — кажу. — Я чистокровний українець і всі мої предки від часів Мойсея були чистокровні українці. Ви є жертви протиукраїнської пропаганди. Гітлерівці вели таку пропаганду, що жиди мордують кожного року християнського хлопця, щоб брати його кров на "мацу". А московські й інші нацисти ведуть пропаганду проти українців, нібіто українці помагали мордувати жидів. Я сам був чотири роки в гітлерівських тюрмах і конц. таборах. Таких як я, були тисячі українців. І тисячі їх згинуло. Німці знищили, як ось тут читаєте, шість мільйонів жидів. І три мільйони українців. Жидів стріляли на відлюддях і газували в конц. таборах, українців заморювали насмерть у таборах полонених, стріляли, вішали прилюдно по всіх містах і селах України… Я знаю, що вам важко в це вірити. В америці є багато таких, що не вірять в існування жидівського "голокосту". В Каліфорнії є нібинаукове американське товариство, яке каже, що німці ні одного жида ніколи не газували й не розстріляли…

Я бачив по обличчях усіх, що слухали, що їм справді дуже важко сприйняти правду, яку я їм подавав. На мене дивилися, як на істоту з Марса. Українець — чотирирічний в'язень німецьких гітлерівських тюрем і концтаборів, з тавром Авшвіцу на руці?… І таких було тисячі — українців?

Сад "праведних", це ряди дерев попри головний будинок "Яд Вашем" і позад нього. Разом з дружиною уважно придивляюся табличкам поруч кожного дерева, шукаємо українців. Знайшли тільки один напис "Україна": ім'я — Олена Вітер. Аналізуємо прізвища тих в яких є окреслення "Польща" або "СССР". Віднотовуємо прізвища, на нашу думку українські: Марія Бабич, Олена Григоришин, Михайло Яцюк, Теодор Калинчук, Домка Семенюк, Охрим Сирочук, Андрій Станко, Василь Свистун, Ісидор і Ярослава Волосянські, Богдан Загайкевич з родиною, Катерина Шевченко. В секретаріяті зі списка тих, що їм призначено і буде посаджене деревце винотовуємо: Ляхович із Льос Анджелесу, що врятував жида д-ра Йосиповича і Качмар.

Директорка "офісу" Віра Правсніц дуже привітно нас прийняла, побачивши на моїм рамені число Авшвіцу, а почувши, що я українець, заскочено і з недовір'ям потрясла головою. Коротко пояснюю. Ввічливо слухає і хотіла б усьому помогти. Українці між "праведними"? Ніколи такого питання їй ніхто не ставив і над ним ніколи не думала. Окремої рубрики "українці" нема, бо для цього не було потреби. Олена виразно подала "Україна" і це їй так написали. Іншим ніхто цього питання не ставив. Про признання назви "праведника" митрополиту Андреєві Шептицькому знає, бо на комісії кілька разів про це була мова, і секретарка бачила живу кореспонденцію в цій справі. Знає, що митрополит Шептицький життя багатьом жидам. Але чому ще й досі не признали йому імені "праведника", не знає. Може знає директор східноевропейського відділу д-р Лівія Роткірхен.

Заходжу до неї. Зовсім подібна сцена, як у секретаріяті. Приязна усмішка і співчутлива чемність, коли почула, що я колишній "авшвіцяк" і побачила "число" на руці, і констернація, коли кажу, що я укpаїнець.

— Українець? Ну, то ми сусіди, ви українець, а я румунка, і обоє — жиди.

— Ні, - поправляю, — ви румунська жидівка, а я український українець. Ви хіба знаєте багато про українців.

— Так, знаю, але, на жаль, нічого доброго. Знаєте, я жидівка, а Хмельницький, гайдамаки, Петлюра… А недавно українська поліція… Я родилася в Румунії, приготовляю тепер працю про винищування жидів у Румунії і все в рапортах стрічаю звіти, як то українська поліція помагала німецьким нацистам винищувати жидів.

— В Румунії? Українська поліція в Румунії? Звідки ж там узялася українська поліція?

— Ну, ви знаєте, що в Румунії, на Буковині й Бесарабії дуже багато українців. Казали, що більше як один мільйон.

- І вони там жили завжди, так? І завжди мали там свій уряд, свою поліцію?

— Та ні, то була Румунія, румунська влада і румунська поліція.

- І ви не чували, що румуни дуже переслідували українців, саджали до тюрем.

— Ну, чула. Знаєте, українці були одні націоналісти, другі комуністи й одні хотіли забрати Буковину й Бесарабію, щоб прилучити її до самостійної України, а другі до СССР. То румуни їх переслідували. Вони не вірили ніяким українцям.

— Цікаво: не вірили, не любили, переслідували українців, а як почалася німецько-московська війна, то відразу створили з тих українців румунську поліцію, яку ще й назвали "українська поліція"? А не боялися, що та українська поліція помститься тепер, маючи зброю в руках, на румунах за переслідування?

— Гм… Над таким питанням ніколи не задумувалась. Гадаю, що не боялися, тому що старшини в тій поліції були все німці й румуни, а українці лише рядовики.

— Як же вони порозумівалися? Прості українці не знали ані німецької, ані румунської мови. І як же це так: прості рядовики, українці з української поліції в Румунії, організували на терені Румунії гетта й винищували жидів? А румунський уряд на таке дозволяв украхнцям?

— Ну над такими питаннями я ніколи не застановлялася. Але, ви знаєте, всі українці є антисеміти, вони все били жидів, в Галичині, на Україні…

— А за що? Як же це так — жиди українців все любили, а українці за те жидів били? Чому?

— Не знаю. Нас у жидівській школі так учили, в наших книжках так пишуть.

— А про українського митрополита Шептицького чули?

— Чула. Знаю, що він багато жидівських родин врятував перед смертю з рук німців, кільканадцять рабінів врятував.

— Ви простудіювали справу жидів у Румунії в часі другої світової війни. Чи румунський православний патріярх, румунський католицький митрополит чи єпископ або хтось з румунських священників складали письмові протести проти винищування жидів німцями й румунами? Чи вони активно помагали жидам, рятували їх життя ризикуючи власним життям і румунськими церквами?

— Ні, про таке я ніколи не чула, ніяких документів, що потверджували б таке не бачила. Навпаки, ми маємо документи, що румунський уряд і особливо румунська партія "Залізна гвардія" помагали німцям винищувати жидів.

— От і бачите! І все одно ви кажете, що не румунський уряд, не румунська "Залізна гвардія", які ненавиділи українців гірше, як жидів, але українці "гірше, як німці" винищували жидів. Чому така українофобія?

— Не знаю. Я тільки повторюю те, що думають і говорять про українців усі жиди. Я сама перший раз бачу перед собою українця, що був в'язнем Авшвіцу. Я вам вірю, що таких, як ви були тисячі українців, але я ніколи про таке не чула.

— Але про митрополита Шептицького чули? Чому про нього жиди не говорять. І ви тут в "Яд Вашем", навіть не хочете йому подякувкати і визнати його "праведником". Таж його портрет повинен бути тут, в першій кімнаті музею з виразним зазначенням що він, митрополит української католицької Церкви, єдиний в Европі письмово протестував перед Гітлером і Гімлером проти винищування жидів і сам, а з його доручення сотні українських священників, монахів і монахинь рятували життя жидам, рискуючи власним. Чому того нема?

— Не знаю. Про справу Шептицького говоріть з Комісією голокосту, з директором Яд Вашем і його заступником.

Директор Яд Вашем д-р Іцак Арад і його заступник д-р Гедеон Гавзнер виразніше протиукраїнсько наставлені. Але чемні і здержливі. Моя Авшвіцька "виказка" на рамені — несподіванка для кожного жида і спинює протиукраїнську напасливість. Вони — кажуть, — ніякої різниці між тими, хто рятував жидів, з уваги на їх національність, не роблять. Якщо хтось подав, що він українець чи українка при розгляді внеску на визнання його чи її "праведником", то так на таблиці біля деревця і подано. Обидва пригадують, що на таблиці Олени Вітер виразно подано "Україна" бо так вона подала.

— Поможіть нам розшукати тих українців, що врятували життя жидам, хай врятовані внесуть зголошення, щоб їм признали їх спасителіназви "праведника", хай ті виразно подають, що вони українці і вимагають, щоб на їх дощинці було позначено "українець" чи "українка", то так і буде подано. Це буде добре й для всіх українців, коли тут, у Яд Вашем, будуть відвідувачі читати, скільки то українців рятувало жидів.

Із справою митрополита Шептицького ознайомлені обидва. Цю справу вже сім разів розглядала комісія, але позитивного рішення не видала ніколи. Найкраще знають про причини такого стану голова комісії д-р Мойше Бейськи і його заступник, голова справ східньої Европи, головний рабін Тель Авіву д-р Давид Кагана. Він жив у Львові, він знав Митрополита Шептицького особисто і він справу тут веде.

ПРО ПОЛІТИКУ, РЕЛІГІЮ І ДЕЩО З ІСТОРІЇ

Давид Кагана, головний рабін Тель Авіву, зустрів мене у своїй скромній, але гарній віллі на передмістю Тель Авіву, найбільшого міста Ізраїлю, що донедавна був столицею. (Більшість держав, у тому й ЗСА, не визнали перенесення столиці Ізраїлю до Єрусалиму й визнають далі столицею Тель Авів і тут, в Тель Авіві вдержують свої амбасади). З ним провели ми обидва, в присутності теж проф. Сусленського, живу дискусію про політику, релігію, історію та дещо інше пів дня. Як колишній головний рабін жидів у польській армії з рангою полковника, він свобідно говорить по-польськи, тому тою мовою ми й вели нашу розмову. Українську мову він колись знав, але за сорок літ призабув. Вже на вступі просить виразно вимовляти й писати його прізвище "Кагана" ("а" на кінці), щоб не мішати з прізвищем нюйоркського рабіна Кагане, голосного і в ЗСА, і в Ізраїлю.

— Це два різні прізвища, два різні роди, дві різні особи з дуже різними характерами й політичними та релігійними поглядами.

Причина й ціль моїх відвідин йому вже відомі.

— Граф Шептицький? — рабін з видним зворушенням гладить бороду — це найшляхетніша людина, яку я коли-небудь зустрічав у своєму життю. Як би я мав вірити в християнських святих, то тим святим, в якого я вірю, є граф Андрей Шептицький. Про це я й пишу у своїх споминах, виданих єврейською мовою. Він врятував життя мені, кільканадцятьом іншим рабінам з їх родинами і сотням жидів. З чисто ідейних мотивів, гуманітарних, з любови до людини навіть тоді, коли він, Шептицький, християнин, а той кого він рятував з риском власного життя — жид. Кожному іншому, що рятував жидів чи помагав їм у ті страшні часи, можна причепити, що він то робив за гроші, за якусь винагороду, за надію скапіталізувати це, якби ситуація змінилася. Але нічого такого не можна й подумати про графа Шептицького. На схилку свого благородного життя він не потребував сам уже нічого: ні нагороди, ні грошей, ні слави, ні спекуляцій "якби все змінилося". Такі моральнодуховні велетні з'являються в історії людства раз на тисячу літ. Йому належиться від жидів назва не "праведника", але "принца праведних"! Йому належиться не одно дерево в Яд Вашем, а цілий парк в Яд Вашем у Єрусалимі, і в Тель Авіві, і в усіх святих місцях Ізраїлю. Цього не заперечує ніхто. Але — зупинився в потоці признання й похвал рабин і потер в задумі бороду.

— Про оце "але" я й хочу почути від вас, — пригадую.

— Справа в тому, що граф Андрей Шептицький був митрополитом, головою української католицької Церкви, а ви хочете, щоб ми дали наше найвище признання не графові Андрею Шептицькому, але митрополитові Андрієві, голові української католицької церкви, так?

— Так, раббі! Адже він писав протести проти винищування жидів до Гітлера, Гімлера й інших не як "граф Шептицький" але як голова української католицької Церкви, не як граф у своїх графських маєтках він переховував рабінів та інших жидів, але в підземеллях церкви св. Юра та в інших українських монастирях, не як "граф" доручав він українським священникам, українським монахам і монахиням рятувати жидів, їх жінок і дітей, але як голова української католицької Церкви, їх церковний зверхник і тільки як своєму церковному зверхникові, а не "графові" вони повинувалися, ішли за ним готові своє життя віддати на німецькій шибениці.

— Знаю, і у цьому й суть справи, що ми не можемо признати, що українська католицька Церква помагала жидам. Вона помагала німцям. Всі українці колябурували, і сам ваш митрополит теж. Він писав пастирські листи з закликом, щоб українці здавали німцям контингенти харчів, збіжжя, щоб їхали на роботи до Німеччини і так помагали Гітлерові виграти війну. Ваш митрополит доручав своєму помічникові, тодішньому ректорові Й.Сліпому вітати хлібом-сіллю губернатора Франка, коли той приїхав до Львова з наказами повного винищення жидів. Тому митрополитові української католицької Церкви Андреєві Шептицькому, ми не можемо звання "праведника" й засадити деревце в Яд Вашем. Ніколи, ніколи, ніколи! — рабін встає схвильований.

— Раббі, звертаю йому увагу, — в цьому дразливому питанні нам треба відділити дві справи: перше — подяка жидів митрополитові Шептицькому за врятування сотень жидів, рабінів, мущин, жінок, дітей перед смертю з рук німецьких нацистів; друге — питання, чи українська католицька Церква і її голова митрополит Шептицький справді "коляборували" з нацистами. Розгляньмо спокійно перше питання. Вам жидам, здається, мабуть, що признанням комусь звання "праведника" і засадженням деревця у Яд Вашем ви робите йому ласку й даруєте якісь особливі почесті. А мені здається, що тут іде про зовсім просту справу: Чи вміють жиди подякувати тому, хто рискуючи власним життям рятував у страшні часи життя жидів. Ви самі раббі, свідчили на початку нашої розмови, що Шептицький рятував жидів не ради якихось похвал, признань, медалів, дипломів.

— Так, я так казав і ще раз кажу!

— Ось бачите, йому навіть вашого "дякую" не треба. Але нам, українцям, які повинувалися дорученням нашого великого митрополита, щоб шанувати людину навіть тоді, коли вона жид, і тому рятували жидів у страшній для них небезпеці, нам хочеться знати, чи жиди вміють сказати йому за те "дякую".

— Що значить "навіть якщо та людина — жид"? Що ви цим хотіли сказати?

— Ось що: Ви як рабін знаєте дуже добре, що згідно з вашою релігією є жиди, "діти Божі", яких Єгова створив і з якими різні договори робив. І є нежиди, "гоїм", щось гірше.

Рабін здригнувся і хотів щось сказати, але я його здержав.

— Раббі! З цим питанням я знайомий дуже добре завдяки тим жидам, з якими я чекав нашої черги смерти в Авшвіці. А ви як рабін знаєте це ще краще, тому не пробуймо один одного обдурювати. Так ото таке ваше становище до поняття "людина". Німецькі нацисти обернули це: вони "іберменші" а жиди "унтерменші" найнижчої категорії, які повинні бути винищені. А наш великий митрополит Андрей Шептицький вчив нас, що всі люди в Бога рівні, всі однакові Його діти і тому навіть той знецінений, знеславлений німцями жид — теж людина, яку він поручає нашій опіці.

— Ну я вже два рази казав і втретє кажу: граф Шептицький, це найбільша людина-гуманіст, для якого в мене найбільші похвали і признання.

— А я втретє кажу вам, що ніякий граф, а митрополит української католицької Церкви виявив неперевершений героїзм у рятуванні жидів. В Европі, як знаєте, графами, баронами, князями — хоч гать гати. А чи можете назвати мені, який безкорисно з нараженням власного життя рятував жидів? Але вертаймося до нашого другого питання: Як на вашу думку, українська католицька Церква коляборувала з німецькими нацистами?

— Я вже казав. Митрополит, а за ним священники закликали усіх українців бути послушними німецьким наказам, здавати контингенти, їхати на працю…

— А ви, рабіни, не закликали всіх жидів слухняно виконувати всі доручення німецьких властей? Казав вам Гітлер, Гімлер чи Айхман створити гета і ви, рабіни, закликали всіх жидів слухняно виконувати це. Доручали вам зігнати всіх жидів до гета і ви закликали всіх жидів, щоб слухняно йшли всі до гета. Казали вам створити Юденрати і жидівську поліцію, ви їх створили і рабіни закликали всіх жидів, щоб слухняно виконували всі накази юденрату та жидівської поліції навіть тоді, коли треба було їхати до газових камер чи йти на розстріл…

Рабін нервово засувався на кріслі:

— Йой, йой, а що ж ми мали робити? Ми мусіли! То були страшні часи. Смерть, усюди смерть, що ми мали робити?

— А українцям не грозила смерть за невиконання німецьких наказів? Українці здавали контингенти збіжжя, їхали на невільничі роботи, щоб рятувати себе, інших українців, свою рідню від шибениці, від розстрілів. Кого ж ви, жиди, думали врятувати коляборуванням з нацистами в винищувані жидів? Ви ж знали, що вони і вас, рабінів, знищать. Українців не чіпали ще тоді поголовно.

— Але жидів нищили! Усіх! Мордували!

- І ви хотіли б, щоб українці вас рятували, ставали з голими руками проти німецьких танків, скорострілів, літаків, виставляючи на смерть своїх рідних, себе, весь український нарід? Хай загинуть всі українці, щоб лиш врятувати жидів? Ми, українці, творили повстанські загони, що збройно боролися проти німців. Чому ви, жиди, не схопили за зброю, щоб самим себе захищати? Із шістьох мільйонів жидів у Европі можна було створити півмільйонову жидівську армію, а якби й жидівські дівчата включилися, то мільйонову армію.

— Де ж ми мали взяти зброю?

— А де брали українці? На початок взяти від німців, як ми робили. А тоді вам скинули б парашутами англійці, американці і совєти. Нам ніхто не хотів помагати, а жидам були б помогли зброєю, амуніцією і грішми. З Америки були б прийшли жидівські командири, адже в Америці було тоді п'ять мільйонів жидів і багато з них були в американській армії полковниками, генералами…

Рабін схопився за голову.

— Йой, не говоріть таке! Нам ніхто не помагав, ніхто не хотів, ніхто. Усі були проти нас. В Европі всі християни, а кожний християнин хотів, щоб усі жиди пропали…

"ХРИСТИЯНСТВО ВИННЕ…"

— Раббі, - здивувався я, — то не лиш українці, але всі християни ненавидять жидів і винні в вашому нещастю?

— Так, усі християни. Християни від самих початків свого існування стали страшними антисемітами. Вже апостол Павло підбурював проповідував проти жидів, хотів нашого знищення.

— Читав я такий закид у книжці жида Равла Гільберга "Дестракшин оф де Юропієн Джус", в якій він на початку книжки зіставив витяги з писань Лютера і постанови католицької Церкви з протижидівськими декретами гітлерівської Німеччини з висновком, що гітлерівські акції проти жидів були продовженням дій християнсьтва. Але я думав, що це видумка жидівського суперпатріота. А тепер чую те саме від вас, раббі! Виходить, що ви всі так думаєте.

— Очевидно, бо це свята правда! Християнство винне в нещастях жидівського народу!

— Вибачте, раббі, але християнство існує лише дві тисячі років, а жидів били й винищували відколи ви існуєте. Старинний Єгипет, Вавилон, Ассирія, Персія, филистинці, римляни…

— Ні, то все було вислідом історичних подій, Країна Ізраїлю лежить на шляху між месопотамією і Єгиптом, тому імперії, які існували в давні часи, хотіли володіти їх землею і вимагали від жидів послуху. Жиди бунтувалися і поносили консеквенції. Але ні римляни, ні вавилонці, ні асирійці, ні єгиптяни не були антисемітами, не хотіли знищення жидів. А християни проголосили нас Христоубийцями, проклятими, які повинні бути знищені бо ми, кажуть християни, вбили Бога. Як ми могли вбити Бога, коли Бог безсмертний?

— Тут, раббі, конечне уточнення: Кажуть християни, що жиди "вбили Бога", чи що "розпняли Христа"?

— Хіба ж це не те саме? Кажуть же Християни, що Христос Бог. А Бог є один, чи так?

— Очевидно! Кожна інтелігентна людина вірить, що Бог є один. Але таке ствердження дуже цікаво було почути від жидівського рабіна.

— Ов, а це чому? — здивувався страшенно рабін. — Таж усі знають, що жиди були перші, що стали вірити в одного Бога!

— Трошки не так, раббі! Історія старовинного Єгипту повчає, що першим визнавцем одного, єдиного Бога був єгипетський фараон Ахнатон. Він же поверх сто років перед Мойсеєм запровадив в Єгипті як обов'язуючу віру в одного бога, Адона. Це від нього перебрав Мойсей сто літ пізніше віру в єдиного бога і навіть назву Адон впровадив у жидівську Релігію як "Адонай".

— То ви заперечуєте старий Заповіт Святого Письма?

— Я вже на початку нашої розмови на цю тему сказав вам, що одна справа релігія, а друга — наука, знання. Як історики, ми мусимо підходити до даного питання з наукової точки зору. Але вертаймося до запитання віри жидів в одного Бога.

— Ну, цього вже хіба не заперечите!

— Так, і щодо цього я маю дуже глибокі сумніви!

— Ви бачите, жиди, завжди говорите про вашого Бога, Адонаї, Єгову, чи як там ще ви звете Його. Як то? Не є він богом всіх народів? Має кожен нарід свого Бога? Якщо ви, жиди, таку віру визнаєте, то це значить, що ви вірите не в одного Бога, а в стільки, скільки народів є на світі. Якщо ви дійсно вірите в одного Бога, то мусите вірити, що він є Богом, творцем і батьком кожного народу і кожної окремої людини. Кожний нарід має лише своє власне слово, свою власну назву Бога і своє власне розуміння Бога: Хто Він, який Він і чого від нас вимагає. Так, і тільки так вірять усі, хто вірить в одного бога.

— Ну так і ми, жиди, віримо. Тільки той один Бог особливо полюбив жидів і вибрав собі жидів за своїх дітей, за свій вибраний нарід.

— Це абсурд. Бог є батьком всіх народів, кожної людини. Як може добрий батько одного сина ставити понад усіх інших? Чому?

— Це дуже складне питання, теологічне. В кожному разі, повторюю, ми ніякого Бога не вбили, як це нам закидають християни.

— Але розіп'яли Христа, творця християнської релігії.

— То не правда! То не жиди його розіп'яли, то римляни, бо Христос проголосив себе царем Юдейським, а Юдея і вся решта жидівської землі підлягала Римові. Римський цісар призначив намісників для Юдеї. Римське право, римська влада рішала про все, жидів ніхто не питався.

— Але ж римський намісник Пилат вмив руки і заявив, що він не бачить в Ісусі ніякої вини, а жиди кричали "Розпни, розпни його, хай його кров впаде на нас і на дітей наших!"

— Ні, ні! — пристрасно заперечив рабін. Це все вигадки християн. Це й стало джерелом антисемітизму. Найвищий час, щоб папа викинув цю вигадку з християнських книг, бо від цього почався антисемітизм. Римляни навіть за кару жидів що повстали проти Риму, лиш вигнали з Палестини. Аж двіста літ після смерті Христа, коли Костянтин зробив Християнство урядовою релігією римської імперії, почався антисемітизм, намагання знищити всіх жидів, Свята Інквизиція, антисемітський нацизм…

— Виходить, що все християнство винне у вашому лиху, кожний християнин.

— Так християнство є джерелом антисемітизму, голокостів…

— Значить, для добра жидів треба було б знищити християнство до основ.

— Я того не кажу.

— Але ви так думаєте, бо такий логічний висновок.

Рабін глибоко задумався і відповіді не дав.

УКРАЇНСЬКО-ЖИДІВСЬКІ ВЗАЄМИНИ ПРОТЯГОМ ВІКІВ

— Але вертаймося раббі до наших українсько-жидівських справ, — збудив я його з задуми. — Згідно з вашим твердженням, українці є антисемітами не тому, що вони українці, а тому, що вони християни, так?

— Не зовсім. Тому що такими зробило їх християнство і взагалі українці традиційні антисеміти. Крім докторату з жидівської теології я маю теж докторат з історії. А ви, як мені відомо, крім докторату з права маєте також докторат з історії. Значить, можемо про ці справи говорити як історики, так?

— Не зовсім, Бо моя історична настанова спирається мимоволі на правничих принципах і вимогах, отже факти, дати, цифри, — а в вас мимоволі виявляється теологічно-релігійна настанова — віра в нелогічне, сприймання "об'явлення" за позадискусійну правду, перетворювання легенд в історичні факти.

— Як ви це розумієте?

— Зараз побачимо в дискусії. По-вашому, історія українсько-жидівських взаємин починається страшним Хмельницьким, який знищив більше невинних жидів, як біблійний Гаман. І гірше їх катував, як Гаман, так?

— Так, Хмельницький знищив пів мільона жидів — мужчин, жінок, дітей…

— От бачите, ми вже відразу зачепились за оту нашу додаткову освіту, мою — правничу, і вашу теологічну. У п'ятикнижжю Мойсея, у книзі чисел написано, що коли Мойсей з наказу Єгови перевів перше обчислення жидів, які втекли з Єгипту, то виявилося, що мужчин понад двадцять років, здібних до військової служби, було тоді понад шістьсот тисяч. Додайте до цього стільки ж дівчат і жінок у такому ж віці, а до того всіх нижче двадцятого року життя і старших, нездібних до військової служби, то вийде понад два мільйони. Як рабін ви очевидно, вірите, що це число правдиве. Але я питаюся вас як історика: Чи можливе, щоб два мільйони людей мандрувало через пустиню Синай? Чи не думаєте, що їх, логічно бравши, не могло бути більше, як двадцять тисяч?

— Гм… Можливо, що число символічне, тому перебільшене…

— В мене немає сумніву, що перебільшене і то всотеро, з двадцять тисяч вийшло два мільйони. Ось так і записав у своїх мемуарах про Хмельницького рабін Гановер, а ви за ним повторюєте, приймаючи за правду все, що подане в жидівських книгах. А я питаюся, а які докази, джерела, наукові статистичні дані? І знаходжу, що всіх жидів в Україні за часів Хмельницького було не більше, як п'ятдесять тисяч. То логічно виходить, що козаки кожного жида вбивали на смерть десять разів і ще — найменше половина з них усіх залишилися далі живими, бо сто літ пізніше їх в Україні було знову поверх п'ятдесять тисяч.

Рабін від несподіванки зловився за бороду:

— А звідки ви таке число взяли?

— Читайте вашу "Універсальну жидівську енциклопедію", то знайдете там, що згідно з обчисленнями 1578 року в Польщі було 75 тисяч жидів, в "Литовських" землях, до яких належала Україна, 27 тисяч жидів, отже на терені самої України було яких двадцять тисяч. Сто років пізніше їх повинно було бути два рази стільки, отже не більше, як п'ятдесять тисяч. Припускаю, що в висліді воєнних дій їх згинула половина, отже яких двадцять п'ять тисяч. До того ж не забувайте, що згідно із свідченнями самих жидів, тодішній польський "гетьман" Чарнецький масакрував жидів більше ніж Хмельницький, тому п'ятнадцять тисяч жидівських жертв у війні в Україні в часі Хмельницького треба признати, згідно з правдою, полякам. На рахунок українців, на Хмельницького, залишається всього десять тисяч жидів. Не пів мільйона, а десять тисяч. Українців згинуло тоді понад триста тисяч.

Рабін зніяковів.

— Ну, але все таки та жорстокість, убивання жінок, дітей…

— Але й тут рабін Гановер перебільшив, тобто просто приписав українцям те, що вичитував у книгах Мойсея, про те, що робили тоді жиди. Випадково я маю тут виписки про те з п'ятикнижжя Мойсея, то дозвольте, що для пригадки прочитаю їх.

Рабін кивнув головою на знак згоди, і я читав:

П'ятикнижжя Мойсея. Книга "Числа".

31, 1: Промовив Господь до Мойсея: "Помстись на мідіянах за синів Ізраїля… 7.1 вирушили вони (т. зн. жиди — П.М.) в похід проти мідіян, як заповідав Господь Мойсеєві, і повбивали всіх чоловіків… 9. Позабирали сини Ізраїля в полон мідіянське жіноцтво та дітей і всю скотину й отари та здобутки їхні пограбували. 10. Усі ж їхні міста, де вони жили, з усіма їх оселями, спалили вогнем… 14. І розгнівався Мойсей на воєводів, на тисячників і на сотників, які повернулися з військового походу, 15. Та й каже до них: "Ви зоставили живими всіх жінок… 17. Тож повбивайте всіх дітей чоловічої статі й усіх жінок, що спізнали чоловіків, також повбивайте. 18 А всіх дітей жіночої статі, що не знали чоловіка, позоставляйте живими для себе".

Книга "Второзаконня"

2,32: І виступив Сихон проти нас, він сам і весь його люд до бою під Ягцою. 33. Та Господь Бог віддав його на поталу й ми побили його й синів його та весь люд його. 34. Ми тоді забрали всі його міста та й піддали знищенню кожне місто, чоловіцтво, жіноцтво й дітей, та й не зоставили живим нікого.

3. Ог: 3. І віддав Господь Бог наш нам в руки так самого Ога, башанського царя, і весь його люд, і побили ми його так, що не зостався ніхто живим. 4. Зайняли ми тоді всі його міста, не було міста, щоб ми не взяли від них: шістдесять міст, увесь край Аргов, царство Ога у Башані. 6. І піддали ми їх знищенню як це ми зробили з Сихоном, царем Хешбохським, віддавши на смерть по всіх містах чоловіцтво, жіноцтво й дітей, 7. А всю скотину й луп по містах забрали як здобич для себе.

7,2. І як віддасть їх Господь, Ьог твій тобі на поталу, ти їх поб'єш і піддаси цілковитому знищенню; не укладатимеш з ними союзу та не матимеш пощади до них. 3.Не будеш своячитися з ними: не віддаси твоєї для його сина, і дочки його не братимеш для свого сина.

Книга Ісуса Навина

6.2. І сказав Ісусові Навину: "Ось дано тобі в руки Єрихон і його царя та його сильних войовників… 21. І знищили вони (т. зн. жиди) вістрем меча як анатему все, що було в місті, чоловіків і жінок, молодих і старих, волів, овець і ослів.

8.24. Як же Ізраїль вибив геть усіх мешканців Аї в полі та в пустині, куди погналась була за ними погоня, і як усі вони полягли до останнього від вістря меча, увесь Ізраїль вернувся в Аї і вигубив його вістрям меча. 25. А було всіх тих, що полягли того дня, чоловіків і жінок, дванадцять тисяч, усі мешканці Аї… 28. Аї ж спалив Ісус та обернув його на раз на завжди в могилу — руїну. 29. А царя Аї повісив на дереві аж до вечора.

11,10. Тоді то Ісус (Навин) завернув, здобув Гасор і вбив мечем тамошнього короля. 11. І побили вони мечем все живе, що в ньому було, винищивши їх до ноги, так що не залишилось у ньому ні душі живої. Хацор же спалив вогнем.

— Раббі! Чи так це записано у П'ятикнижжю Мойсея? У вас он на поличці оригінал в єврейській мові, можемо відразу перевірити, може, щось не так перекладено.

— Я не заперечую. Так це написано в наших книгах.

— От бачите. Оце все, що Ізраїль чинив з мідіянами, башанцями, сихонцями та іншими мешканцями старинної Палестини приписав рабін Гановер, жидівський літописець Хмельниччини, українцям і Хмельницькому. Якби Мойсей або його наслідник Ісус Навин були на місці українців, то вони напевне зробили б те саме з жидами в Україні, що робив Ізраїль на їх накази з мідіянами, филистинцями й іншими. Але в дійсності Хмельницький таких наказів українцям не давав, не покликувався на доручення українського Єгови, і українці такого не чинили. Бо український "Єгова" милосердний, чоловіколюбець, а не такий кровожадний, як жидівський, який лише жидів уважає своїми дітьми, а інших велить знищити дощенту, без милосердя — навіть старців, жінок і дітей.

— То, по-вашому хронікар рабін Гановер видумував і перебільшував? — дивувався задумано Кагана.

— Зовсім певне. До такого висновку прийдете й ви самі, коли як доктор історичних наук не рабін, критично проаналізуєте все, що він написав, і сконфронтуєте це з іншими джерелами і фактами. Милозвучно кажучи, жидівський літописець часів Хмельниччини рабін Гановер писав біблійним стилем, стилем П'ятикнижжя Мойсеєвого.

Дозвольте одну ілюстрацію достовірности свідчень Гановера. У вашій літературі дуже популярна розповідь Гановера про героїзм молодої жидівки з Немирова. Коли, — пише він, — у час Хмельницького один козак хотів оженитися з гарною жидівкою, вона сказала йому, що згідна, але хоче взяти шлюб у церкві за мостом, попри яку вона дитиною ходила. Козак згодився, і коли вониїхали туди попри міст, жидівка скочила у шлюбному вбранню у ріку і втопилася, щоб не стати християнкою. А ви, раббі, візьміть мапу і подивіться, чи коло Немирова була якась річка. До річки Бога десять миль, день їзди фірами, на яких в Україні завжди їхали весільні гості. Гановер, бачите, знав дуже популярну тоді козацьку думу про Татарівну-Немирівну, яка, коли пан до неї залицявся, "білу ручку підвернула, пану в пику дала" і на коні стала втікати, а коли пан з посіпаками її над рікою наздігнали, вона скочила в воду і втопилася. Цю думу ваш Гановер переробив і заступив українку, дочку титаря з Немирова, жидівкою. Так, як у книгах Мойсея перероблювали старовинні сумерівські, вавилонські, єгипетські, асирійські легенди й оповідання на "факти жидівської історії".

— То може скажете, що Хмельницький ніодного жида не вбив?

— Думаю, що сам Хмельницький справді ні одного жида не вбив. Я вже казав, що в ході кривавих воєн часів Хмельницького поруч круглого триста тисяч українців і приблизно стільки поляків, згинуло теж в Україні яких десять тисяч жидів. Ніхто з об'єктивних сучасників не свідчив про садизм козаків. Це тільки поляки вславилися садизмом, що, як писали таки польські сучасники, перейшов садизм американських індіян, саджаючи українських повстанців на палі, на яких жертва у страшних муках конала годинами. З козацьких старшин тільки полковник Кривоніс, з походження шкот, теж казав саджати польських панів на паль. Козаки ворогів стріляли, рубали шаблями, або кололи списами чи косами.

— А звідки ж ті описи жахливих знущань козаків над жидами, виколювання очей, розпорювання животів вагітним жінкам, кидання псам жидівських немовлят, про що так часто згадує літописець рабін Гановер?

— Це все витвір його фантазії. Переляканий на смерть тим, що козаки можуть зловити його, він уявляв собі, що може статися. Перед його очима стали всі ті кривди, заподіяні жидами закріпощеним українським селянам, всі ті зневаги, пониження, наруги, що їх жиди арендарі обсипали українців кріпаківі — мариво відплати. Як знаєте, жиди є дуже мстиві і жорстокі. Таж хочби кошерне різання телят, на яке жиди змалку дивляться, яке жорстоке! То рабін Гановер уявляв собі, що то він, Гановер, робив би з жидами, якби то він був українським кріпаком, для якого прийшла нагода відплатити. Він бачив у своїй уяві свої жертви в становищі кошерно різаних ним телят і ті виплоди своєї уяви приписував українським козакам і повстанцям і записував у своїй хроніці як факти.

Рабін нервово відхилився на поруччя крісла і помовчав.

— Ну, — озвався по хвилі, - хоч би і не знущалися, а тільки рубали шаблями. Але ж рубали всіх жидів!

— Ні, раббі, не всіх. Тільки тих, що заслужили на кару, на помсту, або що зі зброєю в руках разом з поляками боролися проти козаків. Чи вам, раббі, відомо, хто був у Хмельницького міністром фінансів?

— Ну?

— Герцик. Чули таке прізвище? Не є це зукраїнщене Герцог?

— Я вже припускаю, що скажете, що то був жид?

— Не я скажу. То його батько і його мати сказали йому й повторяли, що він жид, бо ж вони обоє чистокровні жиди. Його батьки були багатими купцями у тій частині Волощини, що тоді була заселена українцями. Він ще до повстання познайомився з Хмельницьким, провадив з ним "ганделес". А як почалося повстання, то Герцог став фінансовим дорадником Хмельницького, керував закупом зброї на Волощині, Молдавії, Угорщині, в Німеччині і скоро став у Хмельницького міністром фінансів, зукраїнщивши своє прізвище на Герцик. Други таким був Самуель, син Марка, жид, що приєднався до українських повстанців Хмельницького як Самійло Маркович. Його син був козацьким полковником.

- І що воно значить?

— А то значить, що, по-перше, ніякого поголовного винищування жидів за Хмельницького не було. І Герцик, і Маркович були чистокровні жиди. Але порядні, чесні купці, кривди українцям не робили, кров з "мужика" не смоктали. То їх ніхто не мордував, а навпаки, Хмельницький і козаки прийняли їх до свого гурту. По-друге, якщо б Хмельницький дійсно отак поголовно мордував жидів, то чи герцик і Маркович, бачучи це, були б далі вірно служили Хмельницькому? Чи не були б використали першу поїздку в торговельних справах до Волощини, щоб більше в Україну не вертатися? А вони ніколи того не зробили.

— Ну, хоч би лиш десять тисяч жидів знищено, то страшне, тож були теж жінки, діти…

— Раббі, кожна війна жахлива, жорстока. А що ви, ізраїльці, робите сьогодні, не в часі війни, а в часі миру? Скільки ви в ваших "відплатних акціях" проти арабів вбиваєте безборонних жіно і дітей? В однім бомбленню Іраку вбили понад триста безборонних жінок і дітей.

— Ну, ми мусимо боронитися, відімститися.

— За що відімститися, раббі? Чи ті жінки й діти, що ви їх повбивали в "відплатних акціях", заподіяли кривди?

— Вони самі ні, але взагалі араби. Відповідають усі.

— Тобто "зуб за зуб, око за око; так?

— Як хтось скривдив жида, то так. Єгова казав помстити кривди супроти дітей божих.

— Так ото й сказано в тому уривку з П'ятикнижжя Мойсея, що я вам читав. І — знаєте, раббі, це власне з мойсеєвого П'ятикнижжя, а не з декретів християнських зродився плян Айхмана знищення жидів до щенту. Айхман уважно студіював вашу Тору і Талмуд та інші книги, читав там, як Єгова казав Мойсеєві винищувати дощенту, щоб ніодного в живих не залишилося, — мідіян, і хто там ще жив тоді у Палестині, та зробив богохульний висновок: "А тепер Єгова сказав мені: провинилися жиди переді мною, тому винищуй їх до останнього" Ось де корінь "голокосту".

— То ми, жиди, винні в голокості?

— Раббі, проблеми жидівсько-німецьких стосунків, це окрема тема, яку я не хочу тут обговорювати. Я тільки хотів спростувати принагідно ваше твердження, залюбки повторюване в жидівській публіцистиці і в наукових працях, нібито християнська Церква, католицька й протестанська, зродила антисемітизм і викликала гітлерівську ідеологію знищення жидів. Тому я вказав вам, що якраз із книг Мойсея про доручення Єгови винищувати дощенту інші народи зародився плян Айхмана обернути це "доручення Єгови" проти жидів. Ми вертаймося до нашого питання українсько-жидівських взаємин.

— То ви кажете, що в цій ділянці ми винні, жиди, що нас українці винищували?

— Що винищували, то це вигадка для пропаганди. А що ви самі винні, то так. По-українськи це кажеться "Сама свиня мішок дре і сама кричить". А по-жидівськи — "хуцпа". Ви, очевидно, знаєте це жидівське слово.

— Ну?

— Один рабін пояснив мені це слово так: Як хтось уб'є свого тата й маму і на суді просить милосердя, бо він круглий сирота, то він має "хуцпа" таке казати. Отож, якщо жиди визивають українців "традиційними антисемітами" й обвинувачують, що українці робили все жидам страшну кривду, то це й є ота спеціяльна відвага таке казати, яку ви звете по-жидівськи "хуцпа".

— Ну? Як то?

— А так, що перш за все пам'ятайте, що не українці до Ізраїлю прийшли і тут вам кривди вчинили, а жиди в Україну прийшли. Коли ви в чужій хаті, то й поводіться так, щоб здобути пошану й любов господаря".

— А що ми кому з українців зле зробили? А нас українці все били…

— Українська приповідка каже, що "Жалувався хлопець, що його били, а не сказав, за що били". Про це "за що?" поговоримо відверто. Ви доктор історичних наук, знаєте й історію України, так?

— Так, знаю.

— То й знаєте, що історія жидівсько-українських стосунків не починається Хмельницьким і козаками. Вже тоді, коли наші предки скити міняли своє ім'я на "Русь", існувала над Каспійським морем держава хозарів, провідна верства якої була жидівська".

— О, ні, то не були жиди, вони лиш були жидівської релігії.

— Того сьогодні ніхто перевірити не може. Записано, що жиди. І от вже ті жиди далися взнаки нашим предкам. Хозарські орди нападали на Русь, вимагали, щоб Русь платила їм данину, брали до неволі мужчин і продавали магометанам і римлянам в неволю, а дівчат до гаремів. Ясно, що одного дня тодішнім українцям — русичам урвалася терпеливість, тому вони під проводом князя Святослава знищили хозарську державу грабіжників. Чи це по-вашому був "початок українського антисемітизму"? І по знищенню Хозарської держави українські князі дозволили жидам переїхати з Хозарії на Україну й займатися торгівлею, так?

— Ніби так, історично, але ж далі кажу, що то не були жиди.

— Чомусь же записано "жиди". В кожному разі, вони опісля зіллялися з тими жидами, що прийшли в Україну з заходу. Змішалися й кров'ю, якщо не були чистокровні жиди. Наші предки русичі вважали їх жидами. І чи винищували їх?"

— Ну, в літописі записано, що в 11-м століттю був у Києві погром жидів.

— Так, щось таке є в літописі, але то був бунт київської бідноти проти купців, які обманювали покупців, здирали жахливі відсотки за позики і завдяки тому мали кращі палати, ніж сам князь. А що ті купці це були жиди, то чия тут вина? Не за жидівство їх били, а за лихву, за шахрайства.

— Ну, це дуже давні часи. Ми про них не згадуємо.

— Але варто згадувати, щоб пригадати, що з одної сторони, вже тоді надавалися жиди в знаки українцям, а з другої, що українці не шукали помсти, але дали хозарам-жидам захист у себе і на протязі пів тисяч літ, за весь час існування Киівсько-руської держави жидам в Україні жилося безмірно краще, аніж у будь-котрій середнєвічній чи старинній державі. Це основно змінилося, коли монгольські орди знищили Русь-Україну й Україна в 14-м століттю опинилася в польській неволі.

— За польського короля Казимира, знаю. Король за намовою своєї коханки, жидівської красуні, дозволив на велику еміграцію жидів до Польщі з середньої і західньої Европи, де вони важко переслідувані, ховалися в лісах.

— Так, тоді прийшли на українські землі під Польщею, як ви кажете — правдиві жиди. І тоді почалося. Поляки, захопивши Україну, відібрали українцям землю і обернули українських селян у панських рабів. А жиди стали виконавцями грабіжницького визиску українців польскими панами. Кожний пан мав свого жида — економа й арендаря. Український селянин мусів працювати на пана від сходу до заходу сонця і в додатку платив різні податки. Жид економ здирав ті податки. До панського грабіжку докладав на селянина додатково податок для себе. Пан робив горілку й призначував скільки кожен селянин мусить тієї горілки випити, бо то був бажаний спосіб ще й тим способом здирати селянина. До панської норми жид додавав свою норму, додавав до державної від пана горілки воду й заправляв тютюном. Як селянин не мав чим платити, жид-орендар позичав йому, але брав відсотки на сто процентів. На кожному кроці визискував немилосердно. До того признається у своїх споминах і сам рабін Гановер?

— Ну, то правда, що польські пани використовували жидів для такої прикрої роботи. Але жиди мусіли то робити, щоб жити.

— Мусіли обдирати українців щоб збагачуватись? Приїздив жид у село зовсім бідний, а за двадцять років позичав самому королеві тисячі талярів.

— Ну, бувало всяко…

— Але це ще не все. Жид-орендар приймав у пана й церкву, бо польський пан, грабіжник, уважав, що навіть церква, збудована українськими селянами була його власністю. І жид-орендар торгував церквою. Хотіли українські люди помолитися в церкві, треба було платити орендарові щоб відчинив церкву. Українці ще й досі на Великдень співають гаїлку про жида-орендара "Їде, їде Зельман", щоб за оплату від кожного церкву на Великдень відчинити. З жидівськими божницями навіть гітлерівці такого не робили. Скажіть, раббі: було українцям за що жидів любити?

— Я не кажу любити. Ми знаємо, що нас ніхто не любить.

— Знаєте, а не хочете сказати чому. А я сказав ще не все. Жиди коршмарі виконували ще одну роботу. В коршмі вони підслуховували, що селяни чи козаки говорять про панів і доносили зараз панові. Якщо пан на підставі такого доносу визнавав, що даний селянин чи козак "бунтар", то його панські посіпаки схоплювали, катували і саджали на паль, щоб на очах зігнаних селян конав у страшних муках для залякування інших. Часто жид орендар доносив панові на того селянина як бунтаря, що не так низенько жидові вклонився, що відважився сказати якесь слово спротиву жидові орендарові. А пан люто карав, винного чи не винного, як поляки казали "для прикладу", тобто для залякування всіх селян.

Рабін нервово здрігався:

— Ну, могли трапитися й такі жиди…

— Таке ви можете сказати як рабін. Але як історик, доктор історичних наук, ви мусите сказати: "Ну, може й були жиди які такого не робили". Бо таку жахливу болячку мусіли українські селяни, закріпощені польською шляхтою, терпіти у кожному селі. Таке зустріло й самого Богдана Хмельницького, що жиди зробили на нього донос, нібито вони підслухали, як він змовлявся з козацькими старшинами організувати нове повстання. Польські посіпаки схопили Хмельницького й замкнули у тюрму і якби не таємна допомога полковника Кричевського в утечі з тюрми, то Хмельницький був би згинув на палі або шибениці. То що ви, раббі, думаєте: Як прийшло повстання, повинен був Хмельницький дати за таке жидам золоті медалі, а селяни золото, відібране в польських кровопивців?

— Я такого не кажу. Але все ж таки, ваші козацькі літописи виразно подають, що Хмельницький "вичистив всю Україну від поляків і жидів".

— Так тільки ж "вичистив" не значить "вимордував усіх". Як пожар повстання в Україні спалахнув і Хмельницький над Жовтими Водами і під Корсунем розгромив польські війська вщент, поляки, а з ними й жиди, стали масово втікати до Польщі. Думаю, що половина всіх жидів утекла, а пізніше, як поляки знову захопили Україну вернулися знову туди, де — як ви кажете — їх усе били.

— Що били, то таки правда. А що робили з жидами гайдамаки? Спеціяльно в часі коліївщини? Скільки тоді, в 1768 році, в одній Умані вирізали жидів?

— Не розумію, раббі, як могли гайдамаки різати жидів, коли ви самі щойно сказали, що Хмельницький вирізав усіх жидів до одного. І як виходило із зіставлення жидівських чисел вимордуваних тоді жидів з дійсною кількістю жидів тоді в Україні, винищив Хмельницький усіх жидів так, що кожного мордували на смерть десять разів. Звідки ж по Хмельницькім знову взялися в Україні сотні тисяч жидів?

— Ну, ви сказали, що вернулися, бо втекли були до Польщі.

— Бачите, раббі, ви вже зрозуміли і признали, що не всіх жидів Хмельницький вимордував. Але скажіть: тим, що втекли до Польщі, добре було в Польщі?

— То чого ж вони лишали гарну, безпечну Польщу і знову пхалися в ту антисемітську Україну, де козаки, а потім гайдамаки так знущалися над жидами?

— Ну, ви знаєте, жиди люблять бізнес, ганделес, а в Україні краще це робити.

                                                                                          Богдан Хмельницький (1593–1657),

                                                                                            Гетьман України 1648–1657 рр.

Як провідник всенародного повстання українського народу Богдан Хмельницький прогнав польських окупантів з України і відновив самoстійну Українську Державу. Тому, що в кривавих війнах тоді поруч ок. триста тисяч українців і стільки ж поляків згинуло теж приблизно десять тисяч жидів, або як озброєні члени частин польського війська "посполіте рушенє", або з рук месників за кривди і наруги, заподіяні українському населенню на службі польських окупантів, жиди зневажають Хмельницького як одного з найгірших "погромщиків" і "антисемітів" всупереч фактові, що жид Герцик був фінансовим міністром Хмельницького, а жид Маркович старшиною козацької армії Хмельницького.

— От бачите, вернулися і далі робили те саме, що й до Хмельниччини. І навіть одному з провідників Коліївщини, Іванові Гонті, зробили точно те саме, що колись Богданові Хмельницькому. Гонта був сотником надворових козаків пана Потоцького. Напередодні коліївського повстання жиди донесли полякам, що вони підслухали, як Гонта змовлявся з післанцями Залізняка перейти з усіми надворовими козаками до повстанців. Гонту арештували, тортурували на допитах і привели під шибеницю, щоб на очах у всіх повісити. Потоцький дуже любив освіченого козацького сотника, то й приїхав особисто перевірити справу. Гонта, очевидно, заперечив обвинувачення. На вимогу Потоцького Гонта під шибеницею присягнув, що він вітчизни ніколи не зрадить і за неї до смерти буде боротись. Задоволений Потоцький велів звільнити Гонту з-під шибениці. Очевидно Гонта перехитрив Потоцького і жидів, бо, присягаючи на вірність вітчизні, він мав на думці дійсну свою вітчизну Україну, за яку й згинув, а не Польщу, як думав Потоцький. От тому то знову точно те саме питання, що про Хмельниччину і жидів: чи повинен був Гонта, захопивши Умань, заплатити тим, які вчинили були йому таку прислугу, заплатити золотом і видати наказ не торкати їх, бо вони "сини вибраного народу"?

— Ну, як би там не було, але тоді знову українці в самій Умані винищіли десятки тисяч безборонних жидів.

— Ви, докторе Кагана, знову перескакуєте з доктора історії на доктора жидівської релігії і старозаконним стилем перебільшуєте бодай вдесятеро. Про добу Коліївщини є вже досить точні статистичні дані. Я сам опрацював і видав окрему працю про Коліївщину, то раджу вам її прочитати. Польська статистика подає, що на правобережній Україні, де була Коліївщина, жило тоді поверх два мільони українців, двісті тисяч поляків і понад сто тисяч жидів. На території всієї України жило тоді шість мільйонів українцівю Поясніть мені, раббі, логічно: Як воно вийшло так, що від Хмельницького, коли було всіх українців три мільйони, до Коліївщини, тобто за 120 років, число українців лише подвоїлося, а число жидів зросло в десять разів, якщо брати, що по війнах Хмельницького жидів таки залишилося в Україні десять тисяч?

— Ну, ви знаєте, що жиди тоді втікали з західної Европи.

— Чого втікали? І чому якраз в Україну? Бо там під охороною польських загарбників шляхтичів найвигідніше було пити кров з безборонних, закріпощених українських селян?

— За панщину відповідають поляки. То поляки таку звірську систему завели, а на бідних жидах за те вся лють козаків і гайдамаків скопилась. Різня в Умані була страшна. Так записано в наших книгах.

— Думаю, раббі, що різня невинних народів, яку учинили ізраїльтяни під проводом Мойсея, як записано в ваших святих книгах, була страшніша. Там справді вирізували жиди всіх доноги, так і записано. І за що? А в Умані поруч сім тисяч поляків загинуло в безоглядній боротьбі на життя і смерть теж коло п'ять тисяч жидів, тому, що крім усього іншого, поляки озброїли всіх жидів і жиди воювали проти коліїв. Коли почалася облога Умані Гонта візвав усіх поляків і жидів забратися з України і запевняв, що нікому з них в часі виїзду нічого не станеться. Чому жиди не виїхали, але хотіли разом з поляками вимордувати всіх коліїв? Як у тій кривавій боротьбі жид убив українця-повстанця, то це було геройство, а як українець убив жида, то це вже була "страшна різня безборонних жидів", бо "а що жид кому злого зроби, за що його бити?"

— Це ви так кажете, бо ви не любите жидів.

— Що я не люблю жидів, то це пропаганда. Нам треба прочистити атмосферу, а для цього конечно сказати правду в очі, ми вам, а ви нам. Погоджуєтись з цим, раббі?

— Погоджуюся. Але за царської Росії в Україні погромів жидів теж не було? Це теж лише протиукраїнська пропаганда?

— Що це протиукраїнська пропаганда, то ви, раббі, кажете щиру правду! Але наперед дозвольте знову трохи статистики. Я згадував, що в часі Коліївщини було в Україні шість мільйонів українців і яких сто тисяч жидів. Півтора століття пізніше українців було вже 30 мільйонів, отже п'ять разів більше, а жидів понад два мільйони, отже двадцять разів більше. І то після того, як колії нібито, як ви кажете, майже всіх були вирізали. Чи не чудасія?

Рабін невдоволено погладив бороду:

— Ну, лишім статистику. Кажіть про погроми за царської Росії в Україні.

— Всім відомо, що за царської Росії були погроми жидів. Очевидно, що в Україні, бо в Московщині жидам було заборонено жити. Тільки у вийняткових випадках цар дозволяв окремим жидам жити в Москві чи Петрограді. Жиди жили в Україні, то тільки там і могли бути якісь погроми. Тільки ж хто їх робив?

— Ну, хто робив? Козаки і цивільні люди!

— Раббі, як доктор історичних наук ви мусите знати, що царські "козаки" нічого спільного з правдивими українськими козаками не мали, крім назви, яку їм хитрі москалі вмисно присвоїли, щоб компромітувати колишніх українських козаків. Українські козаки, запорожці, то були українці, борці за волю, за рівність усіх людей, за пошану людської гідности людини. Їх московський уряд жорстоко винищував, зруйнувавши Січ, раз на наказ царя Петра в 1907 році, а вдруге на наказ цариці Катерини в 1775 році. Царські "козаки", натомість, 19-го і на початку 20-го століття, то була царська кінна поліція, зложена з усяких народів Росії, найменше українців. Вони сліпо виконували накази московського уряду, царя, і тому все, що вони робили, мусите записати на рахунок московського уряду й московського народу. Відношення українців до того таке, як було відношення жидів до римських легіонів і римлян у Палестині в часі римської окупації Палестини.

— А те, що робили цивільні? Погроми жидів в Україні?

— Якщо ви колись зустрічали тих, що бачили такі погроми, то як вони казали, що кричали погромники? "Бий жидів, спасай Україну!" чи "Бей жидов, спасай Рассию!" Казав вам хтось про це?

— Ну, казали, кричали "Бей жидов, спасай Рассию!" Тож була Росія.

— Україна, раббі, не Рассия. Вона була поневолена. Московський уряд проголосив, що "України нє било, нєт і бить нє может!", видав присуд смерти на українську мову й українську культуру. То українці за те били жидів і кричали "Бей жидов, спасай Рассию!", так? Ви про "Чорну сотню" московських нацистів не чували, яка за царських часів робила погроми, очевидно, в Україні, при кривавій піддержці московського уряду? Хіба ж вам, історикові, невідомо, як крайнє вороже до жидів ставилися всі московські царі і весь московський нарід? Думаю, що ви це все добре знаєте, але вам дуже не вигідно це казати, бо москалі й сьогодні мають імперію, тому ви собі вибрали українців, щоб усе те, всякі погроми, звалити на українців. Бо в обороні українців ніхто не стане, а самі українці сьогодні безборонні.

— Ні, я говорю про факти. Бодай так, як це подано істориками в історії.

— Ні, раббі, ви не контролюєте закидів проти українців навіть тим, що подають ваші історики.

— Наприклад, хочби те, що подає ваш, жидівський, визначний історик Семен Дубнов. Про нього скажу окремо. Але наперед про те, що Дубнов подає про погроми в царській Росії. Описуючи погроми жидів в Росії в 1905 році Дубнов виразно подає, повторюючи це багато разів, що всі погроми були організовані й проводжувані московською нацистівською організацією, що звалася "Чорна сотня" і що для тієї акції "Чорна сотня" спеціяльно привозила з Московщини в Україну "кацапів". У вас же є праця Дубнова "Історія жидів в Росії і в Полщі" в російській, німецькій чи англійській мові. Візьміть її й уважно прочитайте розділ про революцію 1905 року. Там Дубнов підкреслює, що для погромів жидів в Житомирі, в Троянові, в інших українських містах організатори погромів, московські ярі патріоти, спроваджували "кацапів", тобто "великоруських" робітників. Дубнов цитує свідчення жида, що пережив "погром" в Житомирі, в якому вбито кільканадцять жидів і там той свідок теж весь час свідчить, що жидів масакрували "кацапи". А всім відомо, що "кацапи" звали українці москалів, а москалі українців звали "хахлами". Нікотрий з свідків, ні сам Дубнов ні разу не згадують, щоб якийсь погром жидів чинили українці, або, як їх звали "хахли".

— А звідки ви так знаєте працю Дубнова?

— Про це я згадую у моїх споминах про Авшвіц. В час, коли я там як в'язень працював у пральні, хтось із жидів приніс туди всі три томи праці Дубнова в німецькій мові і під час нічної шихти я уважно прочитав увесь той твір. А тепер, коли жидівські нацисти почали нагінку на українців, визиваючи їх антисемітами, я ще раз переглянув Дубнова в англійськім перекладі. Той самоук не знає зовсім історії українського народу і при кожній згадці про українців говорить про них образливо як про якись пів-диких африканців. А все ж ніколи не обвинувачує їх у погромах. Навпаки, він раз-по-раз обвинувачує в антисемітизмі й організовуванню погромів московський, чи як він каже "великоруський" уряд, московську інтелігенцію і весь московський нарід. Він подає, що такі погроми організували москалі теж на Білорусі, в литві і в Польщі.

— Можливо, що за царату жидівські погроми в Україні робили не українці, а московська кінна поліція звана "козаками" і московська нацистівська "Чорна сотня". Але Петлюва був український отаман і всі військові частини, якими він командував, були самі українці. Неправда? А які страшні погроми жидів він робив і його загони?

— Ви, раббі, неправильно сформулювали правду. Ви повинні були це сказати так: "А яких страшних погромів сподівалися тоді жиди від Петлюри і від українців".

Рабін нервово здригнувся:

— Якто сподіватися? Що ви цим хочете сказати?

— Те саме, що говорив про інші часи: Як поводилися жиди супроти українців у цю добу нашої історії? Ваш теперішній історик М. Френкін недавно у своїй праці "Національно-визвольний рух у Росії під час лютневої революції 1917", уривки якої друкувалися в українській "Сучасності", свідчить на підставі документів про поставу жидів-комуністів до вимоги самостійности України. Я ось маю це число "сучасности": "Пятаков, Горовіц, Оболєнскій, Бош та інші (жиди) стали на великодержавні позиції. Вони висунули як політичний аргумент проти українського національно-визвольного руху ту думку, що Росія без української цукрової промисловости, вугілля, хліба не може існувати". Вони "категорично висловилися проти відокремлення України". Значить живучи в Україні, з українського люду, жиди вже напередодні революції заявилися рішуче проти самостійности України й підсилювали в тому московських імперіялістів у компартії.

— Та там всяке балакали…

— Ні, не тільки балакали. Вже в перших днях революції збольшевичений полк москалів вела на Київ жидівка Євгенія Бош! Тенерал Скоропадський роззброїв той полк, скерував москалів на Московщину, а Євгенію Бош не розстріляв, як повинен був зробити, а пустив на волю. А вона? Вона поїхала до Києва, зорганізувала там московсько-жидівський червоний загін і коли Центральна Рада проголосила Четвертим універсалом незалежність України, той загінпідняв повстання, захопив арсенал і якби не полковник Евген Коновалець із Січовими Стрільцями, то відновлення української держави було б уже другого дня втоплене в морі крови з рук большевиків. А війну большевицької Московщини проти України почав "народний комісар війни Троцький" — жид Лейба Бронштайн.

Весь час до того ми порушували "контроверсійні" питання і д-р Кагана від часу до часу нервово мняв бороду. Тепер він став особливо поденервований, уставав, переривав мені, пристрасно заперечував.

— То все антижидівські вигадки. То все робили росіяни і самі українці. Самі українці хотіли комунізму й самі ліквідували УНР. Жиди в тім ніякої участі не брали!

— Чи можете подати імена тих українських провідників? Я згадав жидів: Пятаков, Горовіц, Євгенія Бош, Бронштайн-Троцький, а далі Кагановичі, Зіновєв-Апфельбавм, Камєнєв-Розенфельд, Літвінов і сотні комісарів. А хто з українців?

— Не пригадую прізвищ, забув.

— Ні, раббі, ви не забули, ви ніколи й не чули. То й не пробуйте пригадувати, чого не було. Кожним загоном большевиків в Україні керував політрук, майже завжди жид. Комісарами міліції, а особливо кривавого ГПУ в Україні були поголовно жиди. Ті політруки керували боями проти української армії, а комісари ГПУ катували й розстрілювали ранених українських вояків, що впали в полон, переводили масакри цивільного українського населення.

— Я те все чув, так говорять всі українці, але то протижидівська пропаганда.

— Ні, раббі, це гірка правда. Жиди стали добровільно опорою червономосковської окупації України, кривавого большевицького терору. А, може, й організаторами. Видними й скритими керівниками.

— Це голословні обвинувачення. Давайте факти!

— Добре, раббі! Ось вам один страхітливий приклад з тих трагічних часів, як переконливий доказ. В історії визвольних змагань українського народу 1917–1923 ті події мають назву "Зимовий похід". Пригадаймо: На початку листопада 1921 року дванадцять сотень бійців УНР проривається через польсько-большевицький кордон в районі коростеня, щоб з'єднатися з повстанцями для прогнання московсько-більшовицьких орд з України. Червона орда, маючи величезну перевагу, розгромила в важких боях українську групу. Коло 500 бійців української армії попало в полон. В культурних народів воєнно-полонені підлягають охороні згідно з міжнародним правом. Але не в кровожерних більшовиків. Їх усіх передано на допити із звірським катуванням злославній ЧеКа. Їх допитувала і засудила на кару смерти "пятьорка" ЧеКа, зложена з кого? З одного москаля і чотирьох жидів. Зрозуміло, що їх прізвищ я не пам'я таю, але повернувшись домів у ЗСА, я розшукаю їх в документах і вам подам. (Повернувшись, я знайшов детальні дані, про це в звідомленні полк. Романа Сушка "Базар", альманах "Червоної калини" на 1930 р., стор. 104–123. Ось імена членів тієї "Комісії ЧеКа": Предсідник Гарькавий, жид, члени: Лівщиц, жид, Іванов, руський, Катовський, руський, Фріновський, жид, Літвінов, жид.) Присуд: Кругло сорок старшин і підстаршин пердати на подальші допити, а 359 бійців, що ще залишилися після допитів живими, засуджено на кару смерти. Під містечком Базар їх заставлено самим викопати для себе велику братську могилу і скошено скорострілами. Трагічна загибель 359 українськіх бійців під Базаром відома кожному українцеві, бо їхню пам'ять вшановується кожного року. Цей варварський злочин супроти українських борців за право бути вільними на своїй власній землі записано на конто червоної Москви. Але документи свідчать, що на шістьох воєнних злочинців, членів комісії ЧеКа, аж чотирьох, із предсідником включно, були — жиди!

— То була російська ЧеКа. То не була жидівська. Як жид став членом ЧеКа, то перестав бути жидом. Він був росіянин.

— Але, як такого "росіянина", ката ЧеКа, що то катував українських патріотів українці покарали за те карою смерти, то це вже, по-вашому, "антисемітизм" і "погром жидів".

Рабін нервово мняв свою бороду.

— Та ви певно скажете, що й Ленін був жид.

— Ні, він був пів-жид: батько москаль, а мама жидівка. А Маркс, Енгельс, Фаєрбах, Роза Люксембург — не заперечите, раббі, стопроцентові жиди.

— Ой! які вони жиди? Що вродилися жидами? Вони виреклися жидівства!

— То хай вони згорять! — як кажуть наші полтавці. — Вертаймося до нашого. От, вам раббі, в той час революції дійсність: Червоні від крови комісари — жиди, кати ГПУ — жиди. Команда червоної міліції — жиди. Політруки — жиди. Входить українська військова частина в українське місто, а з вікон жиди з червоними опасками на рукавах стріляють у них. Чидивно, що розлючені до краю українські вояки дивились, щоб у тих "міліціонерів" не тільки опаска на рукаві, а й ціла голова стала червоною. І цю розправу з загонами большевицької Москви називаєте жидівськими погромами? Чому ви, раббі, не признаєте, що це були жидівсько-московські погроми українців на українській землі?

— Ну, я там не був, я того не бачив.

— То й не повторюйте безпідставного обвинувачення, нібито українці антисеміти, робили жидівські погроми, за тими, що обертають усе навиворіть. Спитайте простих українців з якої хочете частини східної й центральної України, що жили там тоді і кожен з них потвердить вам те саме, як жиди насміхалися: "Тепер ми вже маємо вас усіх у мішку і зав'яжемо, що й не пікнете!" І таки зав'язали!..

— Я в це ніяк не можу повірити! То все самі українці робили! Може кілька жидів десь там замішалося…

— Ні, кілька було порядних. Горстка інтелігенції, що співпрацювала з українцями. І тієї горстки було досить для українців, щоб дати жидам в Україні широку персональну автономію, якої ніде поза Україною жиди ніколи не мали, і приняли до уряду самостійної України не тільки кілька жидів як громадян України, але й одного, як спеціяльного представника жидів. Такого ви, жиди, навіть в Америці не маєте, хоч кажете, що ЗСА, це жидівська колонія.

— Це правда, що в уряді України були жиди міністрами, був спеціяльний представник жидів, була в конституції УНР персональна автономія для жидів, були жидівські написи на грошах УНР, але й були жидівські погроми за Петлюри. Хто ж їх робив?

                                                                                Головний Отаман Симон Петлюра (1880–1926)

Симон Петлюра — жертва подвійного морду з pук жидів. Большевицький агент, жид Шварцбарт, що на доручення Москви застрілив у Парижі С.Петлюру, виступив на суді як "месник жидівського народу" і таким його прийняли жиди. Тоді, і до сьогодні, поповнюють жиди морально-політичний морд, знеславлюючи Петлюру, як кривавого "погромщика жидів", всупереч доказаному вже фактові, що Петлюра не тільки ніколи ніякої участи в жидівських погромах не брав, ані до них не закликав, але якраз навпаки — як Головний Отаман видав спеціяльний наказ армії УНР не дати спровокувати себе до якихось погромів і ініціював спеціяльні права для жидів у конституції Української Держави, яких жиди в ніякій державі не мали й не мають.

— То ви кажете, що в Україні в 1918-20 роках жидівських погромів не було?

— Такого я не казав і не кажу. Я щолиш виразно підтвердив факт жидівських погромів, широко й систематично ведених частинами російської "білої" армії генерала Денікіна. Були й інші погроми. То ж була війна на життя й смерть трьох головних сил: УНР, большевицької Москви і біломосковських денікінців. В додатку всякого роду атамани. Справа тільки в тому, що як жертвою якогось бою впали українці, то це були "жертви війни".

Так окреслювали й московські жертви більшовиків і денікінців. А коли загинули жиди, то це був "жидівський погром", припписуваний, очевидно, українцям, хто б не був причиною смерти жидів у данім випадку і як би жиди не загинули. Большевицькій пропаганді конечно було компроматувати українців і Петлюру, отже большевики барабанно ширили знеславлювання: "Українці антисеміти, погромники! Петлюра антисеміт, погромник".

Те саме робили біломосковські нацисти, денікінці, хоч знали добре, що це саме вони були тими антисемітами, які переводили погроми жидів в Україні. Жиди, як я вже вам казав масово ангажувалися по стороні червоно-московських імперіялістів і найголосніше виспівували і ще й досі виспівують ту нечесну пісеньку "Українці антисеміти, погромники! Петлюра антисеміт, погромник". Таку протиукраїнську роботу на службі червоної Москви жиди припечатали вбивством Симона Петлюри, якого вбив жид-комуніст Шварцбарт, кинувши тим нестерте тавро ганьби на жидів.

— Ви говорите як прокуратор, що обвинувачує жидів на лаві обвинувачених.

— Щож, в мене озвався правник, що, обвинувачуючи, виявляє всю правду, дуже немилу для обвинуваченого. А в вас все озивається рабін, який вірить, що тільки жиди вибраний нарід, діти Божі, тому невинні, нікому ніколи ніякої кривди не вчинили, а натомість усі "гоїм", особливо ж українці, усі антисеміти, які все своє життя тільки про те й думали, як би то знущатися над невинними, безборонними "дітьми Божими".

Навіть коли жид дусив українського селянина, смоктав з нього кров як панський орендар чи корчмар або катував у підвалах ЧК, ГПУ, НКВД як большевицький комісар, то це було правильно, чесно, справедливо, згідно з наказами вашего Єгови. А як той українець захищав себе, то це вже був злочинний "антисемітизм" і "погром невинних, безборонних жидів"… Але вертаймося до історії, до фактів. Що діялося в Україні далі…

— Ну, що діялося? Далі всюди жиди?

— Бачите, нова назва московської імперії стала по революції "СССР". А знаєте, як "гої" в тій імперії це читали? "Три Срулі, один русский". Чому? Тиждень перед тим, як я їхав до Ізраїлю, я був свідком оборони на суді українця на Флориді, якого жидівська "Свята інквізиція" вибрала собі на жертву. Там я дав до уваги судді книжку THE RULERS OF RUSSIA, by Rev. Denis Fahey. Автор книжки університетський професор теології й історії. Ця книжка ось у мене. Дивіться! На стор. 9-12 поіменний список першої ради народних комісарів і зіставлення за національністю: три русскі, один грузин, один вірменин і сімнадцять жидів. Поіменний список першого Центрального виконкому і зіставлення: 5 руских, 6 лотишів, 1 німець, 2 вірмени, 1 чех, 1 "українець" (Сурюпа) і 41 жид. Центральна команда ЧеКа: поіменний список і зіставлення: 1 поляк, 1 німець, 1 вірменин, 2 русскі, 8 лотишів і 23 жиди. На ст. 36 ось список амбасадорів СССР: три русскі і тринадцять жидів.

І так уся книжка: факти, прізвища…

— Це пропаганда! Це все антисемітська пропаганда! Такої антисемітської літератури багато. І ви таке повторюєте, і на підставі того, що хтось там з жидів був у совєцькій адміністрації, обвинувачуєте всіх жидів у створенню більшовицької влади в Україні! Це антисемітизм!

— Раббі, чому кожне слово правди, вам немилої, ви відразу п'ятнуєте "антисемітизм"? На самому початку нашої розмови я сказав вам, що я бажаю співпраці між українцями й жидами, але співпраці не на сприйнятті нами ваших безпідставних обвинувачень у "традиційнім антисемітизмі українців", погромі жидів Хмельницького, гайдамаків, Петлюри, в другій світовій війні, а на спокійнім виясненню історичної правди, що кожний вияв українців, який ви звете "погром", був тільки реакцією на дії жидів в Україні.

Ви хотіли б, щоб українці були завжди покірними кріликами, на яких кожний жид може переводити свої експерименти? Кожна акція викликає реакцію, правда? Кожна погана акція мусить викликати болючу, для того, хто ту погану акцію чинив. Ви, жиди, мусите мати відвагу признати свою вину супроти українців і признати, що ніколи апріорного українського антисемітизму не було, що в період кривавої розплати українського люду з польськими гнобителями в добу Хмельниччини й гайдамаччини згинуло теж з рук українців чимало й жидів тому, що вони своїми діями на службі польської шляхти немилосердним економічним зиском, глумом над релігією, донощицтвом жиди озлобили українців до крайніх меж.

В час революції й українсько-московської війни 1918-20 років гинуло й багато жидів не тому, що вони були жиди, а тому, що як комуністи на службі московського імперіялізму боролися проти самостійности України. Вдартеся в груди ви, бо ми не маємо за що. То ж ваша релігія вчить "Око за око, зуб за зуб!" Чи ви це розумієте так, що тільки жид мусить вибрати око за око і зуб за зуб, а українець, як йому жид вибере око, має усміхнутися щасливо і сказати "Пане жиде, я маю ще друге око, виберіть ще й його"? Чому вас так сердить одверте слово правди"?

— Ну, бо українці таки не люблять жидів і їх переслідують. От скажіть правду, як було за Польщі у Східній Малопольщі між першою і другою війною? Ви пам'ятаєте, і я пам'ятаю. Чи ж не вели українські націоналісти кампанію проти жидів, щоб у жидів нічого не купували? А по українських селах — чи ж під впливом тої антисемітської пропаганди селяни не гнали жидів з села, не палили жидівських зат?

— Заторкнене вами питання варте спокійної аналізи, бо на ньому можна дуже добре побачити, що таке "антисемітизм українців" у розумінні жидів. Але, насамперед уточнення: Говорячи про "Малопольську Всходню" і "Польське Зємєвходнє" ви, раббі, маєте на думці українські західні землі. Чи так?

— Ну, так. Тепер це називається "Західня Україна", бо тепер це частина УССР, а тоді це звалося "Малопольська Всходня". А хіба це важне?

— О, дуже важне, бо й воно характеризує поставу жидів до українців. Як історик ви знаєте, що Галичина й Волинь з Поліссям були споконвіку частиною України. В половині 14-го століття поляки захопили Галичину, а далі й решту спустошеної монголами України. Але, якби вони цю територію і її мешканців не звали, це не міняло факту, що це Україна, а її законний власник український нарід. Після першої світової війни поляки знову захопили західню Україну і назвали її "Малопольська Всходня", а її мешканців "Русіні". Ми, українці, законні власники цієї землі вияснювали, що це не так "Мало-Польська", як "Вцалє-нє-Польська" (зовсім не Польща), бо це ж Західня Україна. Весь час ішла важка боротьба українського народу проти польського окупанта. По чиїй стороні стали ви, жиди, що жили на тій українській землі і з того українського люду? Ви, жиди, як і колись, стали опорою польських окупантів. Ви, жиди, завжди з тим, хто має владу. І це є причиною, чому місцеве, поневолене населення вас не любить.

Жиди до політики польської влади не мішалися. Жиди займалися торгівлею, провадили "ганделес", тобто по-американські "бізнес" і з того жили. Що в тому злого? Чи хтось в Америці є проти "бизнесменів"?

— Ясно, що ні. Головно тоді, коли це чесні "бизнесмени".

— То чому ж українці були проти жидівських "бизнесменів"? Чому весь час закликали "Не купуй у жида!" Не тому, що українці вроджені антисеміти?

— Мені, раббі, тяжко повірити, що ви, людина інтелігентна, не зрозуміли того, що діялося на українських землях під Польщею між першою і другою світовою війною. Не спостерігали, що відродження українського народу охоплювало все більше всі ділянки життя, отже захопило й ділянку торгівлі. Як знаєте, до того часу торгівля в Польщі, отже й на окупованих Польщею українських землях, була майже всеціло в руках жидів. Чому ж не мали перебрати торгівлю на українській землі місцеві українці? Тим більше, що багато українців кінчали вищі студії, а поляки не допускали їх до професійної праці. Що вони мали робити: іти носити жидам воду? Бралися до торгівлі. Організували українську кооперацію. Святим обов'язком кожної української людини було піддержати своїх купців, своїх братів, своїх дітей. Тому й кинено між українців клич: "Свій до свого по своє!" При чому ж тут "антисемітизм"?

— Якто, при чому? Як українець мав іти до свого, українського купця, до української кооперативи, то мусів не йти до жидівського купця. Він свідомо бойкотував жидівського купця, бо йому казали "Не йди до жида!"

— Так ясно, що "Іди до свого", значить "Не йди до чужого" А що всі "чужі" були жидами, то й виходило "Не йди до жида!" тільки ж — не тому, що він жид, а тому, що він чужий, а ти ж мусиш піддержати свого. Якщо в якомусь селі чи містечку були б китайські купці, то були б казали "Не йди до китайця, а йди до свого!" Чи це було б "антикитайством"? Раббі: якщо ви несете своїм курам хліб, на який дуже ласо дивиться чужий пес і ви так кинете той всій хліб для своїх курей замість дати його чужому псові, то чи це значить, що ви "антипсяр", що ненавидите псів? Ви, жиди, доводите те своє напастливе "антисеміт", "антисемітизм" до абсурду.

— А зі сіл у Галичині ви жидів не виганяли? Хат їм не палили?

— Ні! З українських сіл втікали жиди коршмарі. Коршми були прокляттям для українського селянина. Коршма перевертала чесну, працьовиту людину в пяницю і висмоктувала з нього всю кров. Жінка й діти голодували, куска хліба не мали, бо розпіячений коршмою селянин ніс до коршми на горілку останній сотик. Коршмар, звичайно, радів тим. Бо скоро, незамітно, селянське майно ставало його. Ми повели успішну протиалкогольну акцію. Селяни перестали пити. Коршмар не мав більше що робити в селі, то й виїзжав з села нарікаючи, що то "українські націоналісти" його вигнали з українського села.

— А для чого ж їм, жидам, палили хати?

— Ви, раббі, думаєте, коршми палили? Це зовсім певно робили не "українські антисеміти". Тоді, коли коршмар вирішив їхати зі села до міста і добре заасекурував свою коршму і свою хату, тоді то власне коршма "сама" згоряла, а бідна жертва "мусіла" брати гарненьку асекурацію. Отакі "акти антисемітизму" проти збанкрутованих "бизнесменів" є в Америці щоденним явищем. Лише що тут кожному ясно, в чому справа і ніхто не зве цього "актами антисемітизму".

— Ви що лиш сказали, що жиди в Україні, як і в польщі, майже всі займалися торгівлею Інакше кажучи, майже всі жиди жили з торгівлі. То чи не була це плянова протижидівська акція, коли українці відбирали жидам з рук торгівлю в Україн?

— Це правда, що жидам розбудова української торгівлі й промисловости страшенно не подобалася і вони, замість чесно конкурувати, підносили крик, що українці антисеміти й тому ведуть протижидівську акцію нищення жидівських купців. Чи, ви жиди, хотіли, щоб українці на своїй власній землі без слова спротиву робили, як воли, найважчу роботу і найменше платну, щоб годувати своєю кервавицею польського дідича і жидівського купця і навіть не сміли мріяти про кращу працю для себе? Але, чи українці в Західній Україні робили якісь жидівські погроми?

— Ну, ні. Бог нас милував від того.

— А польські погроми жидів забули? Забули, як польські студенти гнали жидів з польських університетів, проголошували "дзєнь без жидуф", як заставляли жидівських студентів на університетах сидіти окремо, по лівій стороні, в гетто? Пам'ятаєте, скільки жидівських студентів загинуло з рук польських шовіністів? Про це ви не кричите, цього не звете "антисемітизмом". У вас лише українці були антисеміти, бо бралися до торгівлі.

— Ми польського шовінізму такою не хвалимо.

— От, бачите, як влучно це ви самі висловили: Польського антисемітизму ви не хвалите, хоч він і існував, а український антисемітизм без зупину засуджуєте, хоч він вами видуманий.

— То може скажете, що українці найкраще з усіх відносилися завжди до жидів?

— Святу правду ви сказали оце, раббі! От, тому то всупереч усьому й сьогодні жидів в поза Ізраїлем і Америкою таки найбільше в Україні!

— Ну, а за що українці мстилися на жидах, як у 1941 прийшли в Україну німці.

— Вибачте, ось я бачу між вашими книжками книгу Равла Гілберга "Дистракшин оф де Юропієн Джуз". Можу її взяти й покористуватись нею для відповіді на ваше питання? Я бачив цю книгу в часі судових процесів в Америці, коли жиди обвинувачували безпідставно українців у "воєнних злочинах проти жидів".

Д-р Кагана здивовано подав мені книжечку:

— Прошу дуже!

Я відкрив книжку на сторінку 330 і переклав по-польськи:

— У вересні 1943р. французський співробітник гестапо, що виступав під іменем д-р Фредерік, мав дискусію з монсіньйором Шептицьким, митрополитом греко-католицької Церкви у Львові. Митрополит обвинувачував німців у нелюдяній акції проти жидів… Д-р Фредерік відповів, що згідно з його інформаціями українці теж брали участь в виступі проти жидів, але в обличчі факту, що тільки у Львові і поблизу Львова знайдено 18 тисяч змасакрованих українських політичних в'язнів, це була природна реакція. До того ж майже всі члени НКВД були жиди.

Рабін слухав мій переклад й уважно сам читав, бо англійську мову розуміє.

— Ось вам, раббі, відповідь жидівського свідка. Після втечі червоної армії і відчиненню тюремних брам українські маси побачили по келіях, на коридорах, на подвір'ях 18 тисяч жахливо змасакрованих трупів своїх синів, дочок, батьків. Чи дивно, що вони готові були порвати на кусники кожного звироднілого садиста, члена НКВД, що то чинив? Чому ж ви називаєте той акт розпучливої помсти "антисемітським погромом", вчиненим українцями? Тому що — як це засвідчено в документі в книжці жидівського історика — майже всі ті звироднілі садисти з НКВД були жиди? Чи і в тому українці винні?

Рабін нервово гладив бороду і мовчав.

— Ви, раббі, були тоді також у Львові. Скажіть, чи такий, як ви кажете "погром жидів" проводили українці весь час?

— Ні, це сталося того дня, як німці ввійшли до Львова. Після того затихло. Переслідування, гетто, розстріли, вивози почалися в осени 1941р. як у Львові закріпилося гестапо.

— Ви пригадуєте, що 30 червня 1941 року українці проголосили відновлення української держави і створили українську владу.

— Пригадую.

— Тоді була створена українська міліція. Чи тодішня українська міліція переслідувала жидів, вбивала, громила?

— Я такого не кажу, бо такого не було.

— Пригадую, що український староста міста Львова відразу видав був спеціяльний наказ, щоб ніякого відсування жидів у чергах по харчі на кінець черги не стосувати. Чи бачили ви колись за української влади у Львові, щоб українська міліція, яка пильнувала порядку, витягала жидів з черги і ставила їх на кінець черги.

— Ні, такого я не бачив і про таке тоді не чував.

— А чи ви чули тоді, що сталося з українською владою?

— Чув, казали, що Гітлер велів ліквідувати українську владу, Бандеру, Стецька й інших заарештували і вислали до кацету. Жиди знали, що всі тюрми у Львові були тоді переповнені арештованими бандерівцями, яких звідти брали до конц. таборів. Пригадую, це було в серпні й вересні 1941 року.

"Отже ви самі кажете, що не жиди, а "бандерівці", українські самостійники були першими жертвами гітлерівського терору в Західній Україні в 1941р.

— Я того не заперечую, але ж не всі українці були бандерівцями, були й мельниківці, УЦК, українська поліція…

— Пождіть, раббі! Жиди в Україні тоді підлягали якійсь українській установі, мельниківцям, уцеківцям, українській поліції, чи вашій власній жидівській Раді, званій "Юденрат"?

— Очевидно, що не українцям. Тож була німецька влада. А що таке Юденрат? То були німецькі коляборанти, вони робили лиш те, що їм німці наказували.

— Але ж жиди той "Юденрат" вибирали, її слухали, на її накази йшли до гетта, на роботи, на розстріл, на вивіз до газу.

— А що ми мали робити? Що ми могли робити? Нас усі били, всюди смерть.

— Ми вже про те говорили. Я тільки пригадую, щоб ви не винуватили українців, не винуватили український Центральний Комітет, українську поліцію, але свою власну жидівську Раду "Юденрат", яка послушно виконувала накази Айхмана і яку всі жиди, яких я зустрічав в Авшвіці, проклинали гірше, ніж німецьке гестапо: Жидівські інформатори, за юдин гріш вишукували й видавали гестапові тих жидів, що пробували десь сховатися. Показуйте тих, що справді винні. Чи вам відомо, що в Авшвіці весь час екзекутором, що вішав в'язнів, був жид Якуб. Його прізвища не знаю".

— То я вам скажу — він називається Якуб Козєльчук. Ми його в Ізраїлю судили, бо він пережив і переїхав до Ізраїлю. І суд в Ізраїлю його звільнив.

— Звільнив? — здивувався тепер я.

— Так, бо багато колишніх польських в'язнів Авшвіцу свідчили, що він співпрацював з таємною польською організацією і при нагоді екзекуцій таємно переносив листи від присуджених на смерть членів польської організації в Авшвіці. Таке він робив і для жидів. І вішати мусів. Якби не він вішав, то вішав би інший. Тому його звільнили від усякої вини і кари.

Признаюся, що про долю авшвіцького ката Якуба я до розмови з рабіном Кагана ніколи не чув і тепер був здивований.

— Раббі, - кажу, а звідки хто знає, чи він усі ті таємні листи, які переносив від присуджених на вішання, на показував гестапові в "Політичнім відділі" в Авшвіці й не інформував гестапо, від кого й кому він передає?

Це питання несподіване було для рабіна.

— Гм… Такого підозріння на суді ніхто не підносив. А чому ви підозріваєте?

— Тому, що коли в вашім суді в Ізраїлю судили жида за вішання в'язнів концтаборі Авшвіці, то вам вистачило свідчення, що він помагав переношенням таємних листів, а вішати мусів, бо якби не він, то хтось інший вішав би, щоб його звільнити від усякої вини й кари. А коли от у Філядельфії українця В.Осідача обвинувачували, що він, працюючи перекладачем в поліції, нібито щось злого робив жидам, то суддя не взяв зовсім до уваги, що обвинувачений, як під присягою cвідчила його дружина, переховував у своїм помешканню жидівку з дитиною. А за таке грозила смерть не лиш йому, але й дружині і маленькому синові. І американські судді, а перш за все американська слідча комісія, яка в дійсності виявляється жидівською "святою інквізицією", ніколи не бере до уваги, що коли в якомусь випадку й була якась співдія української поліції з німецькими властями, то ті українці виконували наказ німців, бо за невиконання наказу їм грозила шибениця або розстріл, і "якби не зробили були це вони, то зробили б інші". Чому, рабіни, закликали жидів слухати й виконувати всі накази німецьких властей, іти з жінками й дітьми до гетта, іти на розстріли, їхати до газових камер, а ваша жидівська Рада "Юденрат", і ваша жидівська поліція на наказ Айхмана все це виконувала, то ви кажете — "А що ж ми могли робити? Ми мусіли?"; Але коли українські священники закликали повинуватися німецьким властям і їхати на роботи та здавати контингенти збіжжя, то це вже була злочинна коляборація з нацистами? Чому ви не шукаєте тих, що давали накази все робити, казали стріляти жидів і вішати українців — колишніх старшин гестапо, що спокійно живуть тепер у Німеччині? Їх там тисячі.

— Ми вишукуємо і їх, і тих, що їм помагали. Бо кожна кривда жидам мусить бути помщена!

— Раббі, мені страшно слухати це. Для мене це звучить як крик якоїсь страхітливої недуги. Це саме вона породжує і ширить антисемітизм. Маючи нагоду, ви мститесь дуже безоглядно й жорстоко і цим викликуєте нову ненависть до вас. Помста родить помсту. І доки так буде? Чи не час все те забути? Ваша напасливість і хвороблива жажда помсти робить ваших же приятелів вашими ворогами, а вам конечно приятелів, а не нових ворогів. Чи ви справді не усвідомлюєте, що ви не маєте ніде приятелів у світі?

— Ми це знаємо. Ми всі знаємо це дуже добре. Ми знаємо, що нас усі ненавидять.

— А чому, раббі, чому? Ось кілька днів тому ваш премієр Бегін назвав уже й президента Америки Регена антисемітом, і Гейга, і Вайнберга. Кожний, хто не хоче бути лялькою у ваших руках — антисеміт. В ЗСА трапилась уже була й така чудасія, що коли голови сорока американсько-жидівських організацій засудили неуступчивість Бегіна в переговорах з Єгиптом як шкідливу для жидівських інтересів, то жидівські газети назвали і їх, жидівських провідників, антисемітами.

— Бо ми тут, в Ізраїлю знаємо краще, що добре для жидівства, аніж деякі надто замериканізовані жиди в Америці.

— Але ж, раббі, Ви не опам'яталися з одного страшного голокосту, німецько-нацистського, а вже над вами висить другий голокост, арабський, а ви ставите основи для третього голокосту, перетворюючи ваших приятелів в Америці силоміць на антисемітів. Чи ви справді не бачите грізної тучі, що насувається на вас?

— Ми вже всяке пережили, Єгова нас врятував. Три тисячі літ пережили. Переживемо й тепер.

— А що, коли у випадку нової ізраїльсько-арабської війни американці, нарід і уряд скажуть, що то "не наш бізнес". То війна Єгови з Аллахом і нам, християнській Америці, до того мішатися не слід. І тоді Ізраїлеві ані зброї, ані танки, ані літаків, ані амуніції, ані не то більйонів, а просто десятка долярів допомоги не дадуть? Що тоді?

— Такого ніколи не буде, ніколи! Такого ще не було й ніколи не буде!

— Не знаю, це не моя справа. На закінчення я хочу ще раз вам підкреслити, що я не був і не є антисемітом, і український нарід не був і не є "традиційним антисемітом". Не робіть його антисемітом ви самі жиди.

Рабін задумався.

— То які ваші конкретні поради й суггестії? — відізвався він.

— Перш за все — те, що я згадував уже кілька разів. Я переконаний, що основною причиною того, що жидів ніхто у світі не любить, а багато й ненавидить, є жидівський нацизм, тобто ідея вищости жидівського народу з виразною погордою до всіх не-жидів як "гоїв", сотворених для того, щоб служити жидам. Ідея "вибраного" народу, "іберменів", єдиних правдивих "дітей Божих".

— Та що ви таке говорите! — здригнувся рабін. — Як ви можете звати нацизмом нашу віру в те, що ми вибраний Богом нарід? Це ж наша релігія. Так вірили жиди від Авраама, Ісака, Мойсея і так мусять вірити жиди до кінця світу!

— Раббі! Я знаю, що це надзвичайно делікатна тема. Але й про неї конечно говорити й думати спокійно й відважно. Так, треба мати відвагу усвідомити собі наслідки такої постанови. Це не важно, чи це вислід релігії, віри, чи холодно викалькуваного, політичного, чи морального або неморального наставлення. Фактом є, що кожне проголошення одного народу вищим від усіх інших викликає завжди ворожість до того народу, а понижування "вищим", "вибраним" народом інших викликає непоборне бажання помсти за неспровоковане понижування. Зберігаючи гордість і віру у свій нарід, ви мусите проголосити жидів не вищим, але рівним з усіми іншими народами світу.

— Це абсурд! Це було б грізніше самогубство, аніж гітлерівський голокост! Незламна віра в те, що ми, жиди, вибраний нарід, прадиві діти Божі, якими особливо опікується наш Єгова, є основою жидівства. Знищите це і жидівство знищене в корені. Скажіть: Чому жид у будь-якій країні світу мав би вперто триматися жидівства, будучи за те переслідуваним, якби він перестав вірити, що він член вибраного народу, з предками якого сам Єгова говорив і укладав договори. Таж навіть ваш апостол Павло завжди писав: "Насамперед до євреїв, а далі й до греків і всіх інших" Євреї — перед усіми!

— Якщо так, то ви мусите бути завжди бути свідомими, що причина того, що вас усі не люблять, не в них, а в вас, в жидах.

— Ми це знаємо. І так воно мусить залишитися. А що далі? Ще в чомусь ми, жиди винні?

— Так. У політичній ділянці. Ваша батьківщина — Ізраїль. В усіх інших країнах світу ви — гості, то й повинні вести себе, як гості. А ви всюди хочете верховодити. Всюди хочете бути таємною керівною силою. Насамперед в ділянці економії, а далі в пресі, радіо, телевізії і навіть у політиці. Це обурює кожного господаря. Особливо дразливе воно тоді, коли йдеться про країну поневолену, в якій ви, жиди, стаєте на службу окупанта проти місцевого населення. Це стосується не тільки поведінки жидів в Україні, про яку ми оце говорили.

— А де ще?

— Скрізь. Ось вам приклад. Учора проф. Суслевський дав мені переглянути видану вами брошурку: World Zionist Organization. JEWISH HEROIZM IN MODERN TIMES. Jerusalem, Hanuka, 5726. В ній на стор. 122–123 я знайшов дуже характеристичну інформацію. Прочитаймо. (Подаю у моїм перекладі).

"Погром у Кельцах"

— це був погром у Кельцах 4 липня 1946 р., що став зворотним пунктом у організації Бріга. Виглядало, що й після того, як мільйони польських жидів загинули в часі нацистівської окупації, масакруванню жидів таки не прийшов кінець. Погром у Кельцах (Польща) забрав життя 42 жидам після того, як у листопаді 1945 р. в погромах (у Польщі) загинуло 351 жидів. Цю масакру плянували й перевели елементи, які боряться проти нового (комуністичного) уряду і їхня пропаганда мала типово антисемітський характер з обвинуваченням в ритуальнім вживанні християнської крови та в "жидо-комунізмі".

Застрашуючою новістю було те, що й організоване робітництво взяло участь у тім пролитті жидівської крови. Постава польської церкви виявилася скандальною, так в часі погрому (як це здемонстрував епископ Кельц), як і опісля (як це показав примас Польщі кардинал Гльонд). Заяви тих достойників польської церкви говорять ясно, що — мяко кажучи — польська Церква й пальцем не кивне, щоб запобігти тому, щоб погроми жидів не повторилися. Те, що сказав кардинал Гльонд, капітальне: "Жиди намагаються грати критичну ролю в політичному житті країни і тим граються з вогнем".

— По-перше, хочу показати вам, що жиди безупинно обвинувачують у погромах українців, а тут ось бачимо, що і в найновіші часи криваві погроми жидів проводили поляки. По-друге: Чи не повинні ті нові вияви "антисемітизму" заставити вас, жидів, призадуматися, чому отаке повторяється в тій Польщі, де тільки-що німці знищили мільйони жидів. Заяву кардинала Гльонда ви берете, як яскравий вияв антисемітизму найвищого достойника католицької Польщі. Може воно й так. Але чи не показує він вам причини погромів — провокативне вмішування жидів у місцеву політику на службі окупантів? Більшовицька Москва заводила у "звільненій" Польщі своє, большевицько-московське панування і горстка жидів, що спаслася від німецького погрому, відразу стає на службу Москви проти поляків і то на верхах державної адміністрації. Точно так, як це було в 1917-23 роках і пізніше в Україні.

— То ви виправдовуєте оті польські погроми, хвалите їх і робите відповідальними за них самих жидів?

— Нічого подібного! Я хочу вам лише звернути увагу на слова остороги кардинала Гльонда, що жиди, стаючи на службу окупантів проти місцевого населення граються з вогнем. У Польщі, в Україні, скрізь. А як викличуть пожар, що попече їх, тоді кричать, розпучливо на весь світ, що жиди ніколи нікому ніякої кривди не зробили, а кровожадні антисеміти даної країни чинять бестіяльські погроми жидів.

— То по-вашому — жиди не повинні мати ніяких політичних прав у тій країні, де живуть?

— Одна справа, раббі, рівні права для жидів у даній вільній країні, а зовсім інша служба жидів окупантам проти поневоленого народу. Ми ж говорили вже про те, що уряд Української Народної Республіки дав був у своїй конституції такі самі права жидам в Україні, як українцям. Отож, як громадяни України всі жиди мали стати в ряди української армії проти московських наїзників, бо ж маючи однакові права, жиди мусіли мати й однакові обов'язки супроти України. А вони — масово стали на службу червоної Москви проти українського народу.

— Я вже це чув. Давайте далі ваші поради. На майбутнє.

— На майбутнє — хай жиди перестануть в Україні вислуговуватися більшовицькій Москві, головне в КГБ, проти українців, а поза Україною, починаючи в Ізраїлю, хай спинять україножерну кампанію проти українців з брудними обвинуваченнями українців в погромах жидів за Хмельницького, в період Гайдамаччини за Петлюри, в другій світовій війні. Чесно покажіть жидам, що вина була повністю таки по стороні самих жидів. Станьте в обороні правди.

— Що-о-о?! — здригнувся нервово рабін. — Ви вимагаєте, щоб ми міняли й виправляли наші підручники історії жидівського народу, нашу національну настанову?

— Раббі, a чи ви, жиди, не вимагаєте від Папи Римського й цілої католицької Церкви, щоб вони виправляли християнську традицію і викидали з усіх писань Нового Завіту все те, що не подобається жидам, про вину жидів у розпняттю Христа? Чи не домагалися ви, жиди, щоб навіть німці в Оберамергав викинули зі своєї славної драми Мук Христових все те що вам не подобається. Ну то й ми домагаємося подібного від вас, бо то україножерство. В додатку, ви домагалися, щоб не говорити немилої вам правди, а ми домагаємся, щоб жиди нас не обклевечували.

Наступила хвиля довшої мовчанки. Врешті він озвався:

— То ви хотіли б, щоб ми, жиди, ревідували й виправляли всі наші шкільні підручники в Ізраїлю, та й не тільки в Ізраїлю, щоб виправляли наші всі наукові праці про історію жидівського народу в Україні від найдавніших часів по сьогодні і навіть наші релігійні писання?

— Так, раббі. І навіть ваші молитви, в яких ви проклинаєте наших національних героїв гетьмана Хмельницького і Симона Петлюру. В ім'я історичної правди. В ім'я наукової об'єктивности. І в ім'я доюрих взаємин між нашими народами, між жидами й українцями.

— Та це щось таке, як би ви хотіли обернути гору Синай верхом на долину, а дном на верх! То ж сотнями літ писано й записано в нашій історії, в наших книгах про кривди жидів, вчинені їм українцями так, а ви хочете все те обернути, що це жиди українцям все кривду робили?

— Бо треба ж врешті, раббі, сказати жидам правду. Немилу їм, тому вони й кривитись будуть дуже, але таки правду! А що сотні літ писано неправду. Християни, як знаєте, вже майже дві тисячі літ мають у своїх книгах записано, що жиди в час суду Христового кричали "Розпни, розпни його! Його кров хай впаде на нас і на дітей наших!" І всі християни вірять, що так воно і було. А ви, жиди, таки домагаєтесь тепер, щоб це викинути з християнських книг, з Євангелія, з молитов. То чому не мож викинути й виправити з ваших книг усі наклепи на українців і зневажування їх, коли й усі чесні жиди знають, що то вигадки й умисні перекручування правди. Очевидно, не все нараз. Крок за кроком. Насамперед спинити нові клевети. А тоді висянювати старе.

Рабін глибоко задумався. Врешті відізвався:

— Наша розмова була дуже цікава!

— А я думаю, що й корисна. Багато до передумування я сказав вам, а ви мені. Передумаймо спокійно все те, ще раз, і ще раз. Щоб ми могли бажати один одному добра щиро, а не як ті два сусіди-жиди з вашої жидівської анекдоти.

— Ну? Пригадайте!

— Два сусіди, Іцик і Мошко, завжди сварилися і бажали один одному всего найгіршого. Але на судний день Іцик каже Мошкові: Сусідо, чого ми маємо все сваритися? Ми ж сусіди, забудьмо все і живімо у згоді". "Добре, Іцику". "Ну, то я тепер бажаю тобі, ну — того самого, що ти мені". А Мошко підскочив: "Іцик, ти вже знов зачинаєш?!"

— Як на жарти, то я вам скажу наш жидівський жарт до нашої дискусії. Христос був жид, так? То що вас усіх обходить, що жиди з жидом робили? То наша справа, розумієте?

— Я теологічних справ не хочу торкати, але відповім вам вашим, жидівським дотепом, теж до нашої розмови. Молиться жид: "Єгова, я знаю, що ми Твій вибраний нарід. Але я прошу Тебе, вибери собі хоч на якийсь час вже когось іншого. Щоб, як будуть знову бити вибраний нарід, щоб не били мене й моїх дітей!" Розумієте?

"УКРАЇНСЬКИЙ ГЕНЕРАЛ ВЛАСОВ"

З головою Комісії праведних Яд Вашем, д-ром Мойше Бейски, суддею найвищого суду в Єрусалимі, провели ми двогодинну розмову в його "офісі" в будинку Найвищого суду Ізраїлю. Привітний, але відразу відчувається в нього ворожість до українців. По-англійськи говорить свобідно. Присутніми були теж проф. Сусленський і д-р Клейнер. Про ціль моєї візити вже поінформований, як і про мене. Зміст моєї дискусії з рабіном Кагана вже поінформований самим рабіном.

— Справа Шептицького? І мені, і всім іншим 16 членам Комісії вона знана дуже добре. Вперше вона виринула, мабуть у у 1964 році. Відтоді про цю справу говорили найменше на 7 засіданнях, останньо у жовтні 1981 року, коли Товариство єврейсько-української співпраці інтервеніювало в цій справі, долучуючи до листа багато підписів жидів з Ізраїлю й Америки.

— Вислід?

— Після вашої інтервенції ми вернемося до справи на нашому найближчому засіданні. Але раббі Кагана вияснив вам уже вичерпно. Він, власне, цю справу завжди реферує. Я знаю який буде вислід голосування цим разом, але я особисто погоджуюся з доктором Кагана. За визнання графа Андрея Шептицького праведником, я голосую обома руками, але визнати праведником митрополита Шептицького, голову української католицької церкви — ніколи, ніколи, ніколи! "Невер, невер, невер!" І такого внеску від себе я ніколи не поставлю!

— Чому?

— По-перше, з правничого боку: ми признаємо таке відзначення тільки особам, і ніколи установам чи організаціям. Ми мали випадок, що відділ польських партизан врятував групу жидів і тепер хотіли щоб ми дали наше відзначення цілому відділові партизан. Ми відкинули, а признали лише командантові. В цьому випадку даючи відзначення Шептицькому як митрополитові й голові української церкви, ми признавали б, що ціла українська церква рятувала жидів, а так не було. Навпаки, Українська Церква помагала німцям проти жидів. І навіть сам Шептицький вітав губернатора Франка хлібом-сіллю, коли той приїхав до Львова давати доручення, як винищити жидів.

- І ви вірите, що митрополит Шептицький справді сам, особисто, витав Франка хлібом-сіллю?

— Так, вірю, чому б я мав сумніватися, коли є свідки, які це бачили.

— Хто ті свідки — Франк, українці, німці?

— Ні, жиди.

— Подивляю, пане докторе, ваше довір'я до жидівських свідків. Як же митрополит міг подавати губернаторові тарілку з хлібом-сіллю, коли він був спараліжований і однією рукою взагалі не володів? Не ставили ви такого питання тим "наочним" свідкам? Ви ж суддя найвищого суду Ізраїлю, отже зобов'язані дуже критично перевірювати кожного свідка. Хто були ті "наочні свідки"? Як міг жид бути присутній на прийняттю німецького губернатора? Гестапо кожну дірку провіряло там, де мав бути генерал-губернатор Франк.

— Я не пригадую подробиць. То д-р Кагана просліджував усе.

- І він в розмові зі мною два дні тому казав, що не сам митрополит Шептицький, але з його доручення тодішній ректор Сліпий. Докторе Бейски, я мушу по-жидівськи кричати "гвалт" на таке досліджування правди про українців. Ваш рабін каже, нібито на доручення митрополита Шептицького ректор богословської Академії вітав Франка, а ви, суддя найвищого ізраїльського суду на підставі того подаєте як безсумнівний факт, що це сам митрополит Шептицький вітав. Ось маєте доказ, як твориться ваша правда про українців.

Д-р Бейски дуже змішався.

— Ну, як там не було, але факт, що українці вітали німців квітами і, спеціяльно губернатора Франка…

— Я того не бачив, бо я в тому часі не вітав німців, але німецькі садисти мене і моїх друзів українців вітали в Авшвіці гумовими палками. А щодо вітання, то чи не відомо вам, що коли в вересні 1939 року московсько-большевицька армія окупувала Західну Україну, то в кожнім місті й містечку західної україни їх вітала жидівська делегація? І не тільки вітали. Відразу й голосила команді НКВД готовність активно помагати в вишукуванню й винищуванню українських націоналістів? Та й німців пробували жиди вітати делегаціями, але відразу й перестали, коли побачили, що німці, довідавшись, що це делегація жидівська, саджали ту делегацію на авта, вивозили за місто і розстрілювали.

— Що? Жиди вітали гітлерівських злочинців?!

— Так, докторе Бейски. Точніше буде — пробували вітати, хотіли вітати. Якби про це була мова не сьогодні, а двадцять років раніше, то я б вам дав десятки наочних свідків, які власними очима бачили цю трагікомедію. Шкода, що ті свідки сьогодні, по сорока роках, вже не живуть.

— Ні, це щось дуже неймовірне!

— Сьогодні так. Але тоді, як я сам пригадую з розмов із жидами у Львові, жиди не вірили в можливість того, що скоро потім сталося. Навпаки, вони вірили, що як колись польська шляхта в окупованій ними Україні, так тепер і німці будуть потребувати жидів, бо всі жиди знали українську й німецьку, як теж і польську мови. В перших днях багато жидів голосилося до німців на перекладачів. І в багатьох випадках, коли гестапо арештовувало українців, то й користувалося жидами як перекладачами. Не так давно совєцький журнал подав, начебто на підставі знайдених документів гестапа, що коляборантом гестапа був голосний сьогодні д-р Візенталь. Ви чули про це.

Чув, це большевицька провокація! КГБ фальшує документи! Їм ніхто розумний не може вірити. Вони специ в фальшуванню документів і свідків!

— В цьому я погоджуюся з вами. Тільки ж чому це так, коли йде про свідчення КГБ проти жидів, про Візенталя, то ніхто з жидів не сумнівається, що це все фальш КГБ, а коли жиди в Америці на підставі таких самих "свідчень" обвинувачують українців у співпраці з нацистами, то жиди-слідчі, а то й судді, приймають це за правду, а пофальшовані КГБ "документи" за оригінальні, правдиві документи? Чому в ЗСА на лаві обвинувачених поруч Федоренка не посаджено д-ра Візенталя?

— Як ви можете таке говорити? Хто не знає, що всі жиди були призначені німцями на фізичне знищення? А українці відомі антисеміти. Вони не тільки в Україні помагали німцям винищувати жидів. У травні 1945 року Гітлер уже не жив, німеччина капітулювала, а український генерал Власов із своїми українськими загонами в Празі вистрілював тих жидів, що врятувалися від німців.

Я остовпів.

— Український генерал Власов? Зі своїми українським загонами?

— Так, чи ж не правда? Що ви на це скажете?

— А що ви, докторе Бейски, скажете, коли я скажу вам як приклад жидівської ненависти до християн "факт", що сьогодні, в мирний час, жидівський генерал Арафат зі своїми жидівськими загонами, яких він називає ПЛО, в Ливані немилосердно винищує християн?

Д-р Бейски здивовано видивився на мене.

— Не розумію, що ви хочете сказати?

— Дуже просто — генерал Власов був такий українець, як Арафат є жид, а загони тен. Власова складалися з таких же українців, як Арафатова ПЛО з жидів. Ген. Власов московський шовініст та імперіяліст, так любив українців, як Арафат любить жидів. Ясно?

— Ну, може я впав жертвою фальшивої інформації. Але ж усі говорили, що ген. Власов українець, що всі його вояки українці і тому навіть у Чехії мордували жидів.

— Дивуюся, що ви ще Айхмана не визнали українцем. Чи, може, зі страху, що у відповідь на таке українці почали б розшукувати документи що батько Адольфа Айхмана був жид-вихрест, як про це говорили в Німеччині?

— Ну, але в ліквідації гетта в Варшаві участь таки українська поліція! Чи й це заперечите?

— Українська поліція під командою полк. Камінського?

— Так.

— Те саме, що з генералом Власовим і його українцями. Полк. Камінскі польський або російський фольксдойч. Але ту поліційну частину справді чомусь називали "українською поліцією". Про неї я згадую у своїх споминах про Авшвіц. Вона була якийсь час у Бабіцах біля Авшвіцу і одного дня їх усіх привели до фотографічної робітні в конц. лагері Авшвіц. Робітня містилася на бльоці, де я тоді працював у відділі дезинфекції. Поляк, що працював зі мною, сказав мені: "Пьйотрусь, дивись, там привели українську поліцію для фотографування". Вони всі стояли в черзі, рядом. Я вдавав, що ходжу з речами й паперами з одного кінця бльоку до другого і йдучи поволі попри них, питався кожного, хто вони. На три сотні тільки 3 сказали, що вони українці. Всі інші були кавказці й росіяни. Всі говорили по-російськи. Це й була ота "українська поліція", що брала участь у ліквідуванню жидівського гетта в Варшаві.

Слова польського в'язня я вмисно сказав по-польськи. Д-р Бейски підхопив:

— О, то ви говорите по-польськи і я волію говорити по-польськи.

Дальшу розмову ми вели вже польською мовою.

— То ви, певно скажете, що української поліції за німців взагалі не було, так?

— Ні, українська поліція в тому часі була. Але не в Празі, чи де там, і не під командою московського генерала Власова, ані не в Варшав під командою польського фольксдойча Камінського, але в Україні. І то не скрізь, бо територію України німецькі окупанти порозривали: Галичину прилучили до польського генералгубернаторства я к "дистрикт Галіцієн", карпатську Україну дали мадярам за коляборацію з гітлерівською Німеччиною, Румунії за те саме дали Буковину, Басарабію і частину території вздовж східного берега Дністра, що його румуни назвали "Транссістрія", а з решти створили "Райхскомісаріят України".

Українська поліція була зорганізована після ліквідації німцями української адміністрації по відновленню самостійности України 30 червня 1941 р., восени 1941. Вона начисляла шість тисяч членів. Центральної команди не було. Її функції були адміністраційні, такі, як американської поліції в ЗСА. Вона працювала серед українського населення.

Поляки мали свою, польську поліцію. А жиди мали свою Раду, Юденрат, і свою, жидівську поліцію. Спитайте рабіна Кагана як наочного свідка, а він як жид жидові потвердить, що все те, що приписують у відношенню до жидів українській поліції, в дійсності робила жидівська поліція. Зрештою, вам і д-р Кагана не треба питати. Ви ж тут, в Ізраїлю, судили багато тих членів Юденрату і, головне, жидівської поліції, і знаєте, якими безоглядними в відношенню до жидів і якими наполегливими в виконуванню наказів гестапа вони були. Чи так?

Д-р Бейски мовчав.

— Чув я теж тут, що багато з них втекли перед відповідальністю за свою коляборацію з нацистами в винищуванні жидів перед судами Ізраїля до Америки. Чи не їх, власне, повинна вишукувати американська Спеціяльна Слідча Комісія в ЗСА як воєнних злочинців і судити замість невинних українців як Осідач, Козій?

Д-р Бейски здригнувся.

— Але в Бабиному Ярі біля Києва українська поліція таки розстрілювала жидів разом з німецькою?

— Ні, в бабиному Ярі німецька поліція стріляла українців разом з жидами. І то українців перших. Ще до захоплення Києва гестапо слідкувало пильно за "бандерівцями", які готувалися проголосити відновлення української держави в Києві. Їх як членів "похідних груп", що входили до Києва, від перших днів переловлювало гестапо і розстрілювало в Бабиному Ярі. А потім прийшла черга на жидів, і на інших українців… Не жиди, але українці, "бандерівці", були першими жертвами німецького терору у Львові і в Києві. Ви — суддя, то й обов'язані бути свідком правди. Як суддя ви вимагаєте від кожного свідка, щоб він говорив щиру правду і тільки правду. То чи не повинні бути вірним такій присязі насамперед ви сам, суддя, в осуджуванню українців?

— Але в нашім архіві я бачив знімку української поліції при скорострілах, якими вони розстрілювали над могилами жидів.

— Не перечу, таку знімку ви могли бачити. Але звідки в вас така знімка? Дало вам услужне КГБ? Коли ми говорили про документи КГБ щодо коляборації д-ра Візенталя з гестапом при винищуванню жидів, то ви рішуче заявили, що КГБ відоме з фальшування будь-яких документів. Чи це значить, що й знімка, на якій нібито українська поліція розстрілює скорострілом жидів під командою німців, є фальшивкою КГБ? Як хочете, КГБ дасть вам "оригінальну" знімку, як жиди Христа розпинають, чи як жиди тримають за ноги християнського хлопця з підрізаним горлом і збирають його кров у горщик на "мацу".

— Як то? Ви виключаєте навіть можливість, що українська поліція сама чи під командою гестапо розстрілювала скорострілом жидів?

— Не тільки я виключаю таку можливість. Кожний, кому відомі тодішні стосунки в окупованій німцями Україні, і хто має здоровий глузд, відкине таке обвинувачення як абсурд. Самій українській поліції невільно було навіть арештувати жидів без дозволу чи наказу німецької поліції, не то що розстрілювати. Для цього були німецькі поліційні частини, а помагала їм жидівська поліція. Якби навіть таке було трапилось, що на наказ німецької поліційної команди українська поліція помагала б транспортувати жидів на розстріл, то німці ніколи б не дали б в руки українцям скоростріли, бо українцям німці не вірили. Бо український поліцист, діставши в руки в руки скоростріл, міг би ним покористуватись і поки німці опам'ятались б, міг би пустити в них скорострільний вогонь так що й одного німця за кілька хвилин не залишилося б в живих? Гестапо знало, що в кожній частині української поліції є вмисно підісланий "бандерівець", а майже вся решта симпатизує з "бандерівцями". Адже чимало частин української поліції перейшло до УПА, захопивши від німців зброю й зліквідувавши при цьому гестапівців. Розстрілювання жидів було строго зберіганим привілеєм німецьких поліційних частин. Українські поліцисти мали один кріс на двох поліцистів і два набої на один кріс.

— Але якби німці дали були українцям скоростріли й наказали стріляти жидів, то вони з насолодою виконали б наказ?

— Не беруся вгадувати "що би було, якби було". Але я читав у спомині одного німця, що був членом поліційної "Айнзацкомандо", таку історію. Німці привели над яму групу жидів і українську поліційну частину. Німецький командир велів жидам розібратись і стати рядом над ямою, а українцям дав скоростріли із сліпими набоями, чого українці не знали, і дав наказ стріляти в жидів. Всі українські поліцисти відмовилися виконати наказ. Тоді німці наказали жидам одягнутися і дали їм скоростріли, а українським поліцистам наказали розібратися і стати рядом над ямою. Тоді жиди дістали наказ "стріляй", і на українських поліцистів посипалися сліпі набої зі скорострілів. "Чи це вас чогось навчило?" — сказали німці українським поліцистам і відіслали їх на станцію. В ночі всі українські поліцисти втекли в ліс до УПА.

— Неймовірне! Важко повірити. Я стільки наслухався від жидів важких обвинувачень, що українці помагали німцям винищувати жидів! Дуже часто я чув від жидів, що українці були гірші, страшніші, ніж німці! Чому це так?

— Тому, що "в страха великі очі". Жиди в Україні знали дуже добре правду про себе — що вони робили і міряли українців власною жадобою помсти, сподівалися найгіршого від українців. На смерть перелякані, вони представляли як факти те чого вони боялися і що було страшним маривом у їх уяві.

Але дійсність була зовсім інакша. Бо українській душі жадоба помсти чужа. Ви ж самі при розгляді справи митрополита Шептицького наслухалися свідчень самих таки жидів, як то "у відплату" і митрополит Шептицький, і безліч українських священників, монахів і монахинь, і світські люди українці рятували життя жидів рискуючи своїм власним життям і своєї рдини. У ваших архівах напевно є німецькі документи про те, скільки то українців згинуло на шибениці за рятування жидів. Жиди сподівалися тоді від українців жорстокої помсти, а вони заплатили вам рятуванням вас від смерти. А після того — ми сподівалися від вас якоїсь подяки, а ви далі вперто й послідовно тавруєте українців перед світом як якихось кровожадних "традиційних антисемітів". І навіть митрополитові Шептицькому не хочете бути вдячними.

— Ну, після вашої інтервенції ми ваше прохання візьмемо до уваги і справу ще раз на найближчому засіданні комісії розглянемо.

— Вибачте, я ніякого прохання не ставлю. Я вже вияснював докторові Кагані, і вам, що тут про ніяку ласку не йде. Митрополитові Шептицькому вашого визнання "праведником", ні деревця в Яд Вашем не потрібно. На честь нашого великого митрополита ростуть в Україні, в Карпатах дерева скроплені гарячою кров'ю бійців УПА. Тут справа у вашій вдячності. Ніхто не просить, щоб ви йому дякували, і я та й усі українці, не просимо, щоб ви подякували митрополитові Шептицькому за врятування сотень жидів. Таких прохань не ставимо і не поставимо. Ніколи, ніколи. Невер, невер, невер! Але дозвольте вияснити ще одне питання.

— Прошу дуже.

— Чи ви про коляборацію митрополита Шептицького і всіх українських священників довідалися аж тепер, чи вже давніше жиди це знали?

— Ну, жиди вже тоді це знали.

— Всі ті, кільканадцять, рабіни, що їх митрополит врятував з їх родинами також знали це тоді?

— Що значить, чи знали? Очевидно, що знали.

- І ніодин рабін не сказав тоді: "Ви, пане Шептицький, коляборант і я вашої допомоги не хочу. Ваші священники, монахи і монахині коляборанти і я не хочу, щоб вони мене, порядного жида, рятували!"

— Та цо пан муві! — вигукнув здивовано д-р Бейски — та ж вони мусіли рятувати своє життя, своєї жінки, своїх дітей!

- І не боялися, що "коляборант" усіх їх видасть гестапові?

— Не думаю, що в когось таке підозріння могло постати. Всі знали, що граф Шептицький найшляхетніша людина в світі. Всі свідчать, що він скоріше сам би був загинув, аніж видав би жида гітлерівцям на смерть.

— Такій людині ви й досі не хотіли сказати "Дякуємо!"

"А ДЕ ВАШІ ДОКУМЕНТИ, НАУКОВІ Й ПУБЛІЦИСТИЧНІ ПРАЦІ!"

Директор архівів і документації Яд Вашем д-р Шмуель Краковскі родом з західної Польщі. Зустрілися в його "офісі" в Яд Вашем. Привітний, зрівноважений, настанова така ж, як у всіх; обвинувачування українців у "традиційнім антисемітизмі" і в масовій участі у винищуванню жидів. Але відразу впадає в очі різниця між ним і рабіном Кагана та д-ром Бейским. Ці два вперто і пристрасно обстоюють свої обвинувачення, а д-р Краковські рад почути другу сторону, кожну мою інформацію сприймав з зацікавленням як щось нове і передумує, конфронтує з тим, що йому про українців говорили. Тому розмова з ним була свобідніша, спокійніша. Порушуємо майже всі питання, які я обговорював з рабіном Кагана і з д-ром Бейски. Мої вияснення старається якнайбільше уточнити і сприймає їх спокійно.

— Ми тут маємо копії документів захоплених від німців совєтськими органами й американськими, що тепер є в совєцьких або в американських архівах. Про галичину маємо дуже докладні списки української адміністрації з персональним складом. Маємо звіти з усяких акцій.

- І ви вірите у все те, що даний німець у своєму звіті подавав? Ви ж знаєте, що німцям не ставало кваліфікованих людей для обсади Европи, тим більше, що все йшло в армію, на фронт. Тому до поліційних формацій аж надто часто брали навіть півграмотних, але відданих партійців. А такі писали у своїх звітах не те, що в дійсності було, а те, що на їх думку могло подобатися їх зверхникам.

— Так, я свідомий того. Тому мені й цікаво почути ваші вияснення щодо українців. Те, що ви подаєте, я порівнюю з тим, що я досі знав на підставі жидівських і німецьких свідчень і маю тепер зовсім інший погляд.

Особливо зацікавило його моє розяснення ролі жидів в Україні під польською окупацією за шляхетської Польщі, в добу Хмельницького, Гайдамаччини і за совєтської окупації.

— Це для мене ревеляції. Я ніколи про це не чув. Українці були в німецьких конц. таборах? Вас першого бачу з авшвіцьким числом на руці і чую, що таких, як ви були тисячі. Про ОУН, УПА, Бандеру чував, але завжди як про відданих помічників німецьких нацистів, що помагали винищувати жидів. Українці рятували жидів і за те багато їх загинуло на німецькій шибениці? Вперше про це чую від вас.

Він устав і показав мені полички з книжками:

— Дивіться! Ось тут кілька поличок польських книжок про те, як поляки боролися проти німців, як рятували жидів. Книжки, документи, знімки, підпільна література, преса з часу війни, вирізки повоєнної преси на ці теми. А тут ось українська поличка — зовсім чиста. Я вірю, що все те, що ви сказали, правда, бодай як дивитися на всі ці справи з вашої, української точки зору. Але якщо я буду повторювати іншим жидам, то мене відразу запитають на якій підставі я таке говорю? Одна наша розмова — замало. Де ваші видання на ці теми, документи, підпільна література з часів війни? Ви ж мусите мати такі матеріяли. Дайте нам усе хоч по одному примірнику для нашого архіву, щоб кожний, хто цікавиться українсько-жидівськими справами, міг відразу знайти в нашому архіві не тільки жидівські джерела з жидівським насвітленням, але й українські матеріяли з вашим насвітленням і вашою інтерпретацією.

Вияснюю, що українцям не так легко все те мати, як жидам у своїй власній державі. — У вас, кажу — і фонди на це є, і легкий доступ до всіх архівів: американських, німецьких, совєцьких. Скрізь раді для вас зробити фільмові копії всього, що вам потрібно. В додатку, шість мільйонів жидів в Америці можуть легко зложити на таку ціль кілька мільйонів долярів. Українці в незмінно гіршому положенню. Наші архіви в Укарїні дуже дбайливо переглянені московським НКВД і КГБ і прочищені від усього, що свідчило в нашу користь. Гірше того, спец. комісії НКВД і КГБ напродукували багато фальшивих документів проти українців, особливо проти українських націоналістів, і заповнили ними як нібито оригінальними не тільки архіви СССР, але й у Німеччині, Америці й деінде.

— Мені це все ясно, та все таки у вас в Америці і в Західній Німеччині є наукові товариства, академії, архіви, бібліотеки, український університет у Мюнхені і в Римі, то й повинно там бути багато матеріялу документального, щодо українсько-жидівських стосунків.

— Повинно бути, але в додатку до того, що я згадав, долучується нестача фондів. Українці в Америці належать фінансово до середньої і нижчої кляси і тільки небагато-кілька до вищої. А потреби бездонні — будова церков, шкіл, народних домів, табори для молоді, видавництва…

— Я це все розумію. Все ж таки щось маєте. Заповніть українську поличку, а я додам ще дві нові полички на українські матеріяли.

— А в заміну? — питаю. — Чи ви дасте нам щось із вашого архіву?

— Дуже радо. Приїдьте сюди знову не на кілька годин, а на кілька тижнів, перестудіюйте, перегляньте все, що ми тут маємо, виберіть, що вас цікавить, а ми радо зробимо вам фільмову копію з тих документів. Не бійтеся, що я хочу робити гандель і вас натягнути. Оплата за копії буде та сама, що в вас, в Америці. А тоді аналізуйте всі ті документи і пишіть ваше вияснювання. Ми от маємо тут такий документ, що один український "вождь" брав увесь час платню від гестапа. Ви скажете, що то фальсифікат, а ми віримо, що то документ оригінальний. Докажіть, що це фальсифікат. Ви знаєте людей, прізвища, ситуацію. Ви кажете, що були страшенно здивовані що д-р Бейски вважав генерала Власова українським генералом і всіх членів його армії українцями, а д-р Бейски не єдиний що вірив у те і заперечення ми ніде не знаходили. В кожній розповіді жида ви чуєте, що його переслідували, били, розстрілювали і не хто, а українці, українська поліція і скрізь в Україні, і в Авшвіці, і в Майданку, і в Варшаві, і навіть в Румунії та Мадярщині. Чому ви мовчите, де ваші документальні роз'яснення, виявлення наклепів на вас, зроблених перекручень проти вас? От про українську поліцію я вперше від вас чую зовсім щось інше, ніж я читав і наслухався від жидів.

Про українську поліцію, легіони ДУН і про дивізію говорили ми з д-р Краковським довше.

— Ви, — каже д-р Краковські, - рішуче заперечуєте, що українська поліція брала участь у винищуванню жидів. Який ваш доказ?

— Перш за все проаналізуймо логічно правдоподібність чогось такого. Ви, жиди, чванитеся жидівським "кепеле", а ми, українці маємо здоровий "хлопський розум". То заставмо обидва працювати: ви свою кепеле, а я свій хлопський розум. Я згадував про свою участь як свідка на судовім процесі у Філядельфії українця В. Осідача, якого обвинувачували, що він вимордував 14 тисяч жидів у Раві. Доставлений обвинувачувачами документ говорить, що в містечку Рава, яке мало усіх 14 тисяч мешканців кругло третину українців, трохи менше поляків і майже половину жидів — була українська поліція. Вона мала зразу вісім членів, в другій половині 1943 і 1944, коли появилися в околиці большевицькі партизани, число збільшилося до 16. В другій половині 1943р. жидів уже не було. Отже, в час ліквідування жидів вісім українських поліцистів у Раві на 14 тисяч усіх мешканців. Вони працювали, як усі, на три "шихти". Поділіть 8 на три, то вийде, що в часі денних "шихт" працювало три українські поліцисти, а вночі два. Один повинен був бути завжди в "офісі". А завданням української поліції було пильнувати ладу і порядку в місті, пильнувати банк і збіжеві й харчові магазини, перевіряти випадки крадежі, непорозумінь і бійки, писати рапорти. Все це мали в часі одної "шихти" виконувати аж… три українські поліцисти. Скажіть, чи мали вони змогу у той сам час ще й пильнувати при праці 14 тисяч жидів, вишукувати їх по місті, транспортувати їх до конц. табору, розстрілювати? Мій хлопський розум каже, що таке неможливе. А що ваша "кепеле" каже?

— Я також думаю, що той, хто таке каже, мусить бути "мішігене". Тільки ж хто то робив: арештував жидів, пильнував при праці, транспортував до конц. табору, розстрілював?

— Німецьке "Айнзацкомандо", а для допомоги їм у тому всьому були жидівські Юденрати і жидівська поліція. Жидівської поліції було в десятеро більше, як української. Вони магазинів не пильнували, порядку на вулицях не наглядали, а займалися виключно жидами. Вони були при праці "авфзегерами", тобто наглядачами під командою одного або двох німецьких поліцистів, вони мали гумові або дерев'яні палки й били ними жидів не легше, ніж німці, вони поиагали німцям зганяти жидів до гетта і вивозити з гетта, з них виходили спеціяльні "інформатори", які за окрему винагороду вдавали, ніби вони ховаються і підступно вишукували й видавали гестапові тих жидів, що справді десь ховалися. Зложене виключно з жидів "Зондеркомандо" в конц. таборах гнало жидів під командою німців до газових камер і потім переносили трупи загазованих до крематорій для спалення.

За німецьким лікарем д-ром Менгеле, який переводив усякі експерименти в Авшвіці, ви й досі шукаєте по всьому світі. Всі його дванадцять помічників, лікарів були жиди і його секретаркою була молода жидівка.

Д-р Краковські якось задумано слухав мене, задивлений кудись. Мені здавалося, що і йому і багатьом іншим жидам усе це дуже добре відоме, але вони боязливо ховають цю правду. Тепер йому було прикро чути цю правду від мене, не-жида.

— А "Нахтігаль", що нищив жидів у Львові? — спитав він.

— Назвою "Нахтігаль" назвали один український легіон ДУН, тобто Дружини українських націоналістів. То була не поліційна, а військова частина під командою сотника Романа Шухевича. В лютому 1918 року уряд України підписав у Бресті з Німеччиною договір про визнання Німеччиною України самостійною державою. Старшини німецької армії і в часи Гітлера — ген. Бравхіч, адм. Канаріс респектували той договір. На базі того договору ОУН під проводом Степана Бандери в таємниці перед гестапом зорганізували два легіони, що мали стати зв'язком української армії у відновленій самостійній українській державі. Після вибуху війни проти СССР легіон "Нахтігаль" був у Львові один день і зараз же відійшов на схід, щоб у звільненім Києві бути при проголошені відновлення української держави в Києві. Його німці роззброїли, арештували, а згодом перекинули, як окрему частину для поборювання червоних партизан на Білорусі. То коли вони могли брати участь у винищуванню жидів? Цю справу розглядали основно німецькі суди і признали, що злобні закиди проти легіону ДУН Шухевича цілковито безпідставні, їх уперто поширюють НКВД, КГБ та їх агенти.

— А дивізія СС-Галіцієн?

— Це теж була чисто військова частина, хоч зорганізована в іншій ситуації та в іншій формі. До жидів вона ніякого відношення не мала.

— Для уточнення — ви кажете, що українська поліція ніколи участи в акціях проти жидів не брала?

— Що ви розумієте під "участю"? Я пояснював, що завдання української поліції було, між іншим, регулювання руху на вулицях. Як жидів кудись транспортували, то треба було провести так зване "Абшерунг", тобто замкнення руху в даному місці на потрібний час. То українська поліція, головно на роздоріжжях, спиняла тоді всякий рух не-жидів і скеровувала їх іншими вулицями. Чи ви це назвете "участю в акції проти жидів"? Скажім, у згаданій Раві: Якщо змобілізовано в такім випадку всіх вісім українських поліцистів, то якою ж могла бути їх "участь у протижидівській акції"? Стояти на вісьмох роздоріжжях?

— Так, ваші аргументи логічні і переконливі.

— Ще одно. В часі судового процесу вся американська преса, що під жидівською контролею, кожного дня повторяла обвинувачення в винищенню 14 тисяч жидів у містечку Раві. А звідки їх там стільки взялося, коли всього населення в Раві було менше 14 тисяч? Привозили з інших міст? НІ, бо недалеко був конц. табір Белзець і як звідкись везли, то відразу до Безлця, а не до Рави. Але українофобові вистачало знайти біля назви міста Рави число 14 тисяч, щоб на тому сперти обвинувачення нібито власне 14 тисяч жидів там загинуло. І обв'язково це робили українці. Тобто, як я вам вияснив, вісім українських поліцистів, що мали разом чотири кріси по два набої на один кріс.

— А я ще раз кажу що безборонного кожний б'є. Чому ви не боронитесь?

— Кожний боїться, що зараз його назвуть "антисемітом".

— А от ви не боїтесь. Вас я антисемітом не назвав і не назву. Я впевнений, що ми ще зустрінемось.

МУЗЕЙ ГОЛОКОСТУ

Музей голокосту дуже подібний назвою й засягом заінтересовання до Яд Вашему. Але це зовсім окрема установа, нічим з Яд Вашем не зв'язана і зовсім в іншому місці Єрусалиму положений. Він находиться на Сіонській горі недалеко гробу Давида і місця Тайної вечері. В часах Христа це місце належало до тодішнього Єрусалиму, тепер це вже за мурами старого Єрусалиму. До музею належить кілька старинних будинків і подвір'я між ними, між мурами. Музей у початковій стадії розбудови. Організується бібліотека про голокост і музей з різними експонатами, зв'язаними з голокостом. На мурах довкола подвір'я вмуровані таблиці, величиною пересічно два на три фути, в пам'ять жертв голокосту з якогось повіту України, Польщі, чи европейського міста.

Директор музею д-р Іцак Тательбавм страшенно зрадів, коли довідався, що я, чотирирічний кацетник, Авшвіцак, не жид. Справа ось у чому. Музей був задуманий як музей жидівського голокосту і так був ведений. Тепер директором став він, Тательбавм, що родився і виріс у ЗСА і лише недавно переїхав до Ізраїлю і став ізраїльським громадянином. У нього погляд на ціль музею інший "некошерний". Він уважає, що жидівським музеєм голокосту жидівського повинен залишитися Яд Вашем, а цей Музей голокосту (Чембер оф голокост") повинен стати голокостом усіх народів. Музеєм нацистівсько-німецького голокосту всіх народів і всякого іншого голокосту. Тому він дуже радий мати звязок з українцями, поляками й іншими народами, зацікавленими в організованню й удержанню такого міжнародного Музею голокосту. Чи українці готові до такої співпраці?

Оглядаємо подвір'я. Навпроти входу стіна лише частинно занята таблицями.

— Дивіться, — кажу, — середина стіни ще вільна. Чи ви погодитесь, щоб українці вмурували тут нашу таблицю в трьох мовах, жидівській, посередині українській і в англійській, над українським текстом Тризуб, у пам'ять трьох мільйонів українців — жертв німецько-нацистівського голокосту і поверх десять мільйонів українців — жертв большевицько-московського голокосту. Погоджуєтесь?

— Чому б ні? Ви, українці, будете перші, за вашим прикладом повинні піти інші нежиди. Це саме, є в нашім пляні тепер, щоб тут були плити і не жидівські.

— Які кошти вмурування такої плити?

— Два-на-три фути приблизно три тисячі дол. Якщо ви рішаєтесь на це, подайте бажану величину і текст, а ми точно обчислимо й подамо вашій організації.

— Ви розумієте, що це мусить вирішити наша організація.

— Очевидно, ми раді притягнути до такої співпраці всіх не-жидів, щоб спільно розбудувати цей музей голокосту. Місце вигідне тим, що тут кожного дня багато гостей з усіх країн світу і тут, майже поруч місце Святої Вечері для християн, гріб Давида, он там недалеко "Мур Плачу" для жидів, а оподалік для магометан славна велика мошея і скеля, з якої Магомет на верблюді їздив до неба. То при нагоді кожний загляне й до цього музею, якщо ми спільно його належно розбудуємо. Звичайно, не самі плити будуть. Також бібліотека про голокости, різні пам'ятки тощо. Давайте пляни, організуймо фонди.

ЗУСТРІЧ ІЗ "ДВАЖДІ ГЕРОЄМ" ІЗРАЇЛЮ

Шістдесять річний тепер Ідель Коган цікава людина. Тепер він має свою м'ясарню в Тель Авіві. Родився й виростав юнаком на Волині, серед українців. Живучи в українськім селі, майже не зустрічався з жидами. Був завжди частиною гурта української дітвори, як один з них, разом не тільки до тієї самої школи ходив, а й на всякі сільські імпрези, з колядою, а то й навіть, як батько не бачив, до церкви разом із своїми українськими товаришами ходив. Згадуючи це він з побожністю відмовив по-українськи цілий "Отче-наш" і "Богородице-Діво" і відспівав "Нова радість".

Йому було вісімнадцять чи дев'ятнадцять років, як на Волинь прийшли німці в 1941р. Якось розвідали, що він жид. Хтось з українців виявив? Ні, такого ніхто не сміє казати, його в селі всі любили й кожний готов був його переховувати. Мусіли довідатися з реєстрів, бо ж у школі і в "гміні" за Польщі був виразно записаний "жид", а за совєцької влади "єврей". Війтом за німців був "фольксдойч" з волинських німецьких колоністів. Війт повідомив його, що всі жиди мають іти до гетта в місті, і він пішов. Одного дня випровадили групу на розстріл. Молодий, добре збудований і загартований Ідель зорієнтувався скоро в ситуації, при в'їзді в лісок зіскочив і втік.

— Хто пильнував у гетто? — питаю.

— Керувала всім жидівська рада, Юденрат. Порядок тримала жидівська поліція. Ой, погана вона була! Вона й при праці пильнувала і палицями підганяла. А на розстріл везла українська поліція.

— Укpаїнська поліція? А як вона була одягнена?

— У чорних мундирах. Всі звали їх "чорні" й казали, що це українська поліція. Вони ніколи до гетта не заходили, то й не було змоги їх пізнати.

— А ви й досі не знаєте, що в чорних мундирах ходила сумнозвісної слави частина німецької поліції, звана "Айнзацгруппе", а її відділи "Айнзацкомандо"? То й була частина, що виконувала плян Айхмана "остаточної" розв'язки жидівського питання, тобто повної фізичної ліквідації всіх жидів. Вона складалася з випробуваних, кровожадних німців, але на окупованих теренах до неї добирали "фольксдойчів" з даного терену, які знали добре місцеву мову й місцеві стосунки. Оті "фольксдойчі", тобто нащадки колишніх німецьких колоністів робили враження, начебто між "чорними" були й не-німці. В україні їх уважали за українців, у Польщі за поляків, у Франції за французів. На українських землях на початку другої світової війни жило їх кругло сімсот тисяч, отже й було з кого набирати потрібне поповнення до "чорних", тобто тієї кривавої частини німецької поліції, що звалася "Айнзацгруппе". Справжніх українців туди не приймали. Ви того справді не знаєте?

— Ні! Такого пояснення я досі не чув. Усі казали, що то українська поліція, то я й не сумнівався, що то правда.

— Щоб не бути голословним, я покажу вам це фактами. В Чікаго голосною стала в останніх днях справа судового слідства проти двох нібито "воєнних злочинців", обвинувачених в участі в масовім розстрілюванню жидів в Україні як члени "Айнзацкомандо" в 1941-43 роках. Самого твердження, що їх дія відбувалася в Україні, вистачило, щоб американська преса, контрольована жидами, почала барабанне повторювання, що обидва обвинувачені — українці, а при цій нагоді — що українці "відомі традиційні антисеміти". Прізвища тих двох: Альберт Дойчер і Олекс Лєгман, обидва протестантської релігії. Місце народження: Вормс в Україні. Ви в Україні родились і виростали, знайомі з українськими прізвищами. То скажіть: можуть такі прізвища бути українськими?

— Та ні, то відразу видно, що це або німецькі, або жидівські.

— Так, це типово німецькі прізвища, й обидва обвинувачені німці, що родилися й виростали до приходу німецької армії в Україні в німецькій колонії в Україні, Вормс. Назва колонії теж типово німецька, правда?

— Без сумніву, українці ніколи так свого села не назвали б.

— От бачите. І самі підсудні заявили, що вони "фолксдойч", німецького походження і тому їх взяли до "Айнзацкомандо". Як німці, вони мали повне довір'я гестапо, а їх знання української мови давало їм змогу як членам "Айнзацкомандо" порозуміватися з усіми тими в Україні, що не знали німецької мови. Такі ото "українці", і то один-два на сотню німців з німеччини — були й оті, що везли вас на розстріл. Чи ясно? Українська допоможна поліція мала ясно-сині уніформи, то була порядкова поліція для українців.

— Так, тепер мені все зовсім ясне. Українських поліцистів у синіх мундирах я ніколи ні в гетто, ні при праці жидів, ні при розстрілюванню жидів не бачив.

— А як ви втекли з-під розстрілу, то куди ви втекли? До кого?

— Відразу в село, між українців, між своїх людей.

- І що українці зловили вас і видали німцям? Ви пам'ятаєте, всім було оголошено, що за переховування жидів вішають.

— Пам'ятаю, але то були свої люди, які мене знали. Сховали, нагодували, переховували. Українські люди були дуже добрі. Я лише тих українців проклинав, що були в німецькій поліції, "чорних", уважав їх викидками з українців, бо вірив, що то справді теж українці. Тепер мені ясно, що то були німецькі колоністи "фольксдойчі", що єдналися зі своїми кровожадними злочинцями з Німеччини.

Ховатись було дуже небезпечно. В околиці появилися большевицькі партизани. То Ідель пішов до них, а від них до регулярної армії. Знав німецьку мову, то й дали його до частини, що займала Берлін. І відплачував німцям! Вже як німці скапітулювали, намовив свою частину перейти Ельбу, в англійську зону, і поки англійська армія інтервеніювала, пустив "в ращот" сотні німецьких баворів. За те дістав опісля високе відзначення в Ізраїлю. Тоді покинув совєцьку армію й вишколював жидівських партизанів а врешті виїхав з ними до Палестини. Командував повстаньськими загонами у війні проти арабів і уряд ізраїльської держави признав йому найвище відзначення.

— "Дважді герой"! — зажартував Сусленський.

— А ти хотів, щоб я ховався в мишачу дірку, як ти, і аж тепер вдавав героя? — відгризся Ідель.

У 1963 році "захотілося поїхати" в СССР. Але як тільки приїхав до Києва і підійшов до людей, щоб поговорити, побачив, що на нього вже ждало КГБ. Заарештували і як "ізмєнніка родіни" і "сіоністичного шпіона" засудили на 10 літ тюрми й конц. таборів. Тоді він там зустрівся з "бандерівцями".

— Ох, і було ж їх там! Казали, що половина всіх політичних в'язнів по всій Сибірі були бандерівці…

— Ви, знаєте, совєти кожного українського самостійника, що проти москалів, як вони кажуть, "за самостоятєльную", звуть бандерівцями. Москалі, совєцька власть йому не "нравилась", значить — український націоналіст "бандьора". Зараз по війні їх було в большевицьких конц. таборах сотні тисяч. Такі, що справді були в УПА або організації Бандери, такі, що помагали їм якось і навіть ті, що просто своїм наставленням могли стати "бандерівцями". Дуже багато їх загинуло. По смерті Сталіна "дрібніших" звільняли, залишалися ті, що їх засудили на двадцять, двадцять п'ять літ.

У совєцьких тюрмах і концтаборах бандерівці мали добру славу. Тверді, з'єднані, бойові. Там дуже багато кримінального елементу, "блатні", що тероризують інших в'язнів. Вони пробували взяти під ноги й бандерівців, але дістали болючого прочухана. Боротьба була кривава, але "блатні" навчилися скоро, що "єслі ето бандєровець, не трогай єво!" Те саме між жінками-в'язнями. "Бандерівець" чи "бандерівка" кожен в'язень совєцьких конц. таборів вимовляє з респектом.

Ідель Коган в часі свого десятирічного перебування в совєцьких тюрмах і конц. таборах, сидів довгі роки з д-ром Горбовим, Евгеном Пришляком, Василем Дишкантом, Марчаком, Сорокою, та іншими провідними бандерівцями. До тих п'ятьох має безмежну пошану і пише про них окрему книгу.

— Дай, Боже, і жидам таких, як Горбовий, Пришляк, Марчак, Дишкант, Сорока й сотні інших!

Особливо обожає д-ра Горбового.

— Горбовий (часто вимовляє він "по-офіційному" Гарбавой"), це фантастичне поєднання глибокого знання і бойової твердости в одній особі. Такої живої енциклопедії я ще не зустрічав. Що не запитає його, все знає і відразу відповість. Навіть по-жидівськи говорить і все про жидів знає. Я б його головним рабіном Ізраїлю зробив. А який твердий! Двадцятьвісім років тюрми й конц. таборів видержав і не заломився. Його вперто намовляли "покаятися" і засудити український націоналізм, і за те його відразу помилують, звільнять і високе становище дадуть. А він завжди: "Ні!" Приїзжали з Москви і намовляли мене, щоб я вплинув на нього, щоб "розкаявся". То я їм казав: "А що ж я можу? Ви знаєте, що Гарбавой бандерівець. Скеля. Не розлупиш!"

— А ті п'ять відбули засуд і вийшли на волю — кажу.

— Знаю! Я в 1973 році відбув свій присуд, вийшов на волю і досі вдержую з ними зв'язок. Маю рідню, в мене дітей не має, бо мою жінку гітлерівці нелюди в Авшвіці стерилізували. То я час до часу посилаю їм пачки.

Він підійшов до полички, узяв листа від д-ра Горбового і показав мені.

— Бачите, дякує за пачку. Бідує… А скажіть, в Америці багато українців?

— Точно сказати неможливо. Одні кажуть, що два мільйони, інші що тільки пів мільйона.

- І ви там щось робите, щоб помогти тим в Україні? От для прикладу Щаранський.

Ну що він таке? Дурак! Боровся, вів якусь організацію? Куди там! Появилися "диссиденти", чужі журналісти стали шукати їх для "інтерв'ю". Але совєцька власть остерегла усіх "Нєльзя!" Ну, та "зайништ а койдим!" (Не вдавай героя!) А Щаранський пішов на розмову з американцями. Зловили й засудили. Я б йому двадцять годів присудив. Раз сказали "нєльзя", то й "нєльзя". І от візьміть якунебудь газету, в Ізраїлю, чи в вас, в Америці, - "Щаранський" і Щаранський. Протести, інтервенції в американськім парляменті. А українці? Чи робили й роблять таке в обороні д-ра Горбового, Пришляка, Марчака, Дишканта і тисячі інших, що справді боролися і добровільно життя своє давали?

В попередніх розмовах з рабіном Кагана, Бейски та іншими, я, як вони казали, говорю, як прокурор а їх заганяю на лаву обвинувачених. Тепер простий бойовик без наукових ступенів обернув усе: Я почув, що нагло він став прокурором, а я обвинуваченим. Що я мав йому сказати? Правду, що українські "політики" в Америці мають безмірно важливіші проблеми: ротація чи не ротація в УККА, пан редактор Білинський, чи пан доктор Флис предсідником в УККА? Паритет чи дійсні вибори в СКВУ? Що там українські політичні в'язні в совєцьких концтаборах і взагалі, смертельний московський зашморг на українців! Нема часу для України!

Тому, як перед тим рабін Кагана гладив свою бороду, так я тепер шкробав мою "босу" бороду й закашлявся. Бо хіба можна казати йому, що в Америці один з українських "вождів", як писала "Свобода", так і сказав, що нам, українцям в Америці треба думати про Америку, а не про Україну, не про Київ. Про Київ, про Україну, можна згадувати лише в бомбастичних промовах на якійсь святковій імпрезі…

Мене рятувала говірливість мого співрозмовника.

— А скажіть, ви там "шльопнули" хоч одну кагебівську собаку? За сотні тисяч тих, що ті собаки повбивали в Україні?… А їх же там шляється в Ню Йорку.

Я знову став шкробати свою "босу" бороду. Казати правду, що серед українців в Америці проголошує себе правдивим патріотом той, хто цілується з висланниками КГБ і помагає їм плюгавити бандерівців, тих, яких він, Ідель Коган сам зустрічав в московських тюрмах і сибірських конц. таборах і для яких він і досі має найглибшу пошану й респект?..

На моє щастя, Ідель не завважував моєї розгубленности й говорив далі.

— Ви конечно приїдьте до мене до Тель Авіву на цілий "вікенд". Ми з вами свої люди. Поговоримо по душі. Згадаємо нашу Україну. Заспіваємо собі "Ой не ходи Грицю", і "Ми українські партизани"…

"ДЯДЬКИ ОТЄЧЕСТВА ЧУЖОГО"

Єфім Вольф наймолодший віком член Товариства Єврейсько-української співпраці. Він родився в Україні в 1932 р. Німецько-большевицьку війну як жид перебув у гетто в Жмеринці під румунською окупацією. Після повороту большевиків він став членом нелегальної організації сіоністичної молоді "Ейнігкайт" і за те відпокутував пять літ (1949–1954) у сибірських конц. лагерах. В 1973 виїхав до Ізраїлю і тут працює учителем математики в гімназії.

Єфім Вольф завдячує українцям дуже багато. Життя в гетто було дуже важке і якби не тaємна допомога харчами від українців, знайомих його матері, то і він сам, а не лиш його мати, були б загинули з голоду. Чи українці доставляли потайки харчі для "бизнесу", за гроші, або в заміну за щось інше? За які гроші, за що інше? Те, що змогла мати Єфима взяти зі собою до гетта пішло в виміні за харч дуже скоро. Знайомі українці, головно українські жінки, приносили їм до гетта харчі із милосердя, хоч і самі мало мали, бо румуни наложили були на українців важкі контингенти.

— А вільно було українцям і румунам доставляти жидам харчі до гетто? Не було заборони?

— O, заборона була дуже гостра. Як зловили когось із не-жидів, що доставляв жидам харчі, то такого звичайно прилюдно вішали. Румунів ще не так. А українців румунська поліція з замилуванням вішала за таке.

— А в часі вашого побуту в совєцьких концлагерах ви зустрічали українців?

— Чи зустрічав? А хіба можливо бути в совєтських концлагерах і не зустрічати українців? Українських політичних вязнів адміністрація концлагерів розкинула по всіх концлагерах Сибіру. А їх, українських політвязнів, більше як половина всіх політичних вязнів. Адміністрація совєцьких концлагерів, то вже навіть неукраїнців, політичних вязнів, зве бандерівцями. Раз хтось проти совєтського режиму, значить — бандерівець, хай і литовець, латиш чи й грузин.

— Де ви вперше зустріли українських політвязнів?

— Як лиш мене засудили на пять літ "виправних таборів" і перевезли до одного з них, я зустрів гурт українських священників із Карпатської України. Це був українсько-католицький канонік, я призабув його імя, і двадцять інших священиків, які відмовилися перейти на православіє під московського патріярха.

— То це були релігійні вязні?

- І релігійні, і політичні. Вони ж не хотіли підчинитися московському патріярхові, службовцеві НКВД, значить — політичні.

— Як вони поставилися до вас?

— Несподівано приязно. Але й вони самі були б стали нещасними жертвами в руках "блятних", тобто кримінальних злочинців, якщо б не було там правдивих бандерівців. З оповідань старих вязнів знаю, що зараз після війни "блятні" хотіли й бандерівців взяти під ноги. Але скрізь дістали від бандерівців дуже болючу научку і коли мене привезли в концлагер, то вже по всіх концлагерах "блятні" боялися напастувати й збиткуватися над "бандерівцями". Правдиві бандерівці відразу взяли до свого гурту українських священиків. Вони й мене взяли під свою опіку як "українського жида-націоналіста".

— Памятаєте когось із них?

— Ніколи не забуду двох із них: Олександра Хіру і Степана Гарасимова. Їм я завдячую моє життя. Головно Степан Гарасимів це мій ангел-хоронитель, як кажуть українці, який врятував мені життя.

— Як виявлялася та допомога вам?

— Вже сама моя приналежність до "бандерівців" оберігала мене перед дошкульними наругами "блятних". Олександер Хіра і Степан Гарасимів помагали мені не раз харчами, ділячись зі мною своєю скупою порцією, коли я майже нічого не дістав, бо не відробив "норм". А Степан Гарасимів робив неймовірне. Я, бачите, хворів і висліді недоживлення і негігієнічних умовин майже зовсім осліп. Над хворими вязнями совєцькі наглядачі мають менше милосердя, аніж нормальна людина над хворим псом. Я не бачив добре дороги, чи вірніше стежки, як вели до праці, не добачав у роботі. Жорстокі наглядачі були б мене, сліпого, безжалісно затовкли насмерть. А Степан Гарасимів заопікувався мною як рідним братом. Він за руку вів мене до праці і з праці. Помагав весь час у праці. Вони оба, хоч і самі виснажені, виконували трошки скоріше свою "норму" і доробляли мою.

— Бачу, що ви маєте велику пошану до українських політвязнів. Не без причини. Чи до всіх? Чи може й щось непохвальне можете сказати про них?

— Бачите, в совєтських концлагерах бандерівці своєю поставою імпонували усім. Мені особливо і я сказав чому. Але, мене неприємно вражав завжди терпкий шовінізм правдивих бандерівців, колишніх членів УПА й ОУН, у відношенні до російського народу.

— Як же він виявляється?

— Ну, от вже просто в назві. Бандерівці ніколи не говорили "руский народ", "Росія", але погірдливо "Московщина" і "москалі".

— Як то "погірдливо"? Адже той нарід від початків свого постання звав свою країну "Московщина", а себе "москалями".

Вольф здрігнувся.

— Бачу, що й ви бандерівець. Як же можна так зневажливо говорити про великий русский нарід? А про княжу Русь, що вже тисячу літ тому була наймогутнішою й найкультурнішою країною Европи хіба не чували? Про князів Олега, Ігоря, Святослава, Владимира, Ярослава?

— Чував. Тільки ж, де була столиця тієї давньої Руси?

— Звичайно, у Києві, в столиці городів русских.

— А сьогодні той древній Київ ще існує? Столицею якої країни є він сьогодні?

— Виходить, що в якомусь часі хтось виселив з Києва усіх русских і заселив українцями, як от римляни виселили з Єрусалиму всіх жидів і заселили іншими народами. Коли це сталося?

Вольф розгубився.

— Гм… Про щось такого я не чував. Ну, відомо ж, що древню Русь зруйнували монголи, татари, а ті, що жили в Києві й залишилися в живих, перенеслися до Москви. Москва ж із околицею були частиною древньої Руси.

— Так, Mосковщина була частиною Київської Руси. Але такою, як колись Юдея й інші жидівські землі були частиною римської імперії. Чи хтось з жидів твердить сьогодні, що римська імперія була жидівською державою?

— Це було б безглуздя таке твердити. Жиди були римською колонією і ніякого впливу на культуру й політику римлян не мали.

— Ось так точно було й із племенами, що згодом створили московське князівство. Вони підлягали київській Русі, але абсолютно ніякої участи у творенні культури й політики русичів, власників київської Руси, не мали. Їхнє відношення до Київської Руси було — платити данину. Платили, визнавали зверхність київської Руси і жили собі своїм власним життям, ненавидячи Русь.

— Не розумію. Та ж то все був один народ, русский народ, що пізніше поділився на великоросів, малоросів і білорусів.

— Повторюєте московські побрехеньки Карамзіна. Київська Русь це продовження Скитії. На території, що становить сьогодні Україну, жив споконвіку один і той сам нарід, що в різних часах мав різні назви: скити, анти, аляни, сармати, русь, а сьогодні українці. Різні імена, але один і той самий нарід. На північному сході від Скитії-Руси жили різні племена, фінські, чудські, монгольські, так споріднені зі скитами-русичами, як були жиди з римлянами чи вавилонцями. По упадку київсько-руської держави, під татарським пануванням фінські, чудські і монгольські племена, що давніше підлягали київській Русі, боярин Іван Калита обєднав в одне, московське князівство. Так постала Московщина.

— Як ви можете таке казати? Та ж хоч би мова: одна, русска, з якої розвинулися великоруська, або просто русска, білоруська і малоруська, або українська.

— Те, що я оце вияснив вам про "три братні" народи, стосується повністю й мови. Ніколи український нарід спільної мови з москалями не мав. Українська мова, це та, якою говорили русичі, а раніше скити. Із прийняттям християнства в Київській Русі заведено в церкві, а далі і в школі й уряді ту мову, на яку Кирило й Методій переложили святе письмо. Її прозвали староболгарською, або церковно-слов'янською. Це мішанини тодішньої болгарської мови, бо кирило й Методій були по матері болгари, і тодішньої чеської, бо для тодішньої Чехії вони той переклад робили. Правда, ту мову українцям було лекше розуміти, як полякам чи німцям латинську. Все ж тією мовою давні українці — русь, скити, — ніколи не говорили.

— Звідки ж взялася русска, чи як ви кажете московська мова?

— Як знаєте, князі київської Руси охрестили й племена пізнішої Московщини. З тієї ото, церковно-словянської мови й постала московська мова, всмоктавши безліч монгольських, фінських і чудських слів.

— Чому ж, тоді "москалі" звуться весь час "русскі", а їхня країна Росія?

— Не весь час. Провірте старі літописи, англійські, німецькі, французські хроніки, а знайдете, що до 1709 р. на північний схід від України була Московщина, яку замешкував московський нарід. Щойно московський цар Петро Перший декретом "указом", проголосив, що Московщина це "Росія", яка є продовженням Київської Руси, а її народ "русский". З таким самим правом ви, жиди, можете проголосити, що ви є "римоюдеї", а старинна римська імперія це етап вашої, жидівської, чи "римоюдейської" історії. Це безсоромне фальшування історичної правди і присвоювання собі київсько-руського періоду історії українського народу й української культури того періоду.

— Ви й те заперечуєте, що висока культура Київської Руси була культурою, спільною русскому і українському народам?

— Таку "спільність" заперечує історична правда і дійсність. Всі чужинці, що бували в Московщині і в Україні, від Бопляна і до Волтера починаючи по сьогодні, підкреслюють, що московський і український нарід культурно під кожним оглядом зовсім інакші. Московська культура тільки зверху, так сказати б скірка, руська. Суть московської культури монгольська. Хіба ж не бачите, що і в політиці сьогоднішня Росія стосує на кожнім кроці методи Джингісхана, Тамерляна.

— А хіба ж ціла Україна не була частиної Росії і тому й дістала назву "Україна", що була на краю Росії?

— Це дуже примітивна вигадка. Такий примітивізм виявляють і поляки "вияснюючи", що Україна була на краю Польщі і від того пішла назва "Україна". Якби назва "Україна" мала щось спільне з "краєм" "на краю", то мусілоб б бути чотири "України" в Польщі і чотири "України" в Росії. Бо ж кожна територія має чотири краї, тобто кінці: східний, західний, південний і північний. Чули ви колись про три інші польські і московські "України"?

— Та ні. Але ж звідки ж назва "Україна"?

— Ця назва давня й існувала, як ще московщини не було, а Польща й не мріяла про захоплення тієї території. Але зразу це означало те, що тепер "країна" й говорилося Україна-Русь. А як Московщина привласнила собі указом царя Петра назву "Русь", тоді наш нарід почав вживати тільки "Україна".

— То як же ж воно сталося, що якщо не більшість, то дуже велика частина модерних діячів російської культури походили з Малоросії, тобто України?

— Бо в час поневолення України було чимало таких, що ради хліба, для карієри, їхали в Москву чи Петроград і там ставали на службу Московщини. Шевченко зве їх "дядьками отечества чужого". Але, скажіть, ви мені, чому це така велика кількість "дядьків отечества чужого", що захоплюються величчю й культурою Росії й працюють для неї є оце серед вас, жидів, що родились і живуть в Україні?

— Бо нас від малої дитини в кожній школі в Україні так вчать. Такого, як оце я почув від вас, я в ніякій школі в Україні не чував. Нас там завжди вчили про велич і культуру російського народу, старшого брата українців.

— Хіба ж ви не знаєте, що Україна в московськім ярмі і ніякої української школи немає. Всі школи московські, навіть як вживають десь української мови. В них від малої дитини вливають в душі московську блекоту. Але поза школою є дійсність. Ви не бачили українців, не чули кругом української мови? Не бачили на кожному кроці в Україні, що там є наїзники москалі і є поневолений український нарід? Чому ви, жиди, масово стали на службу Москви?

— Якто на службу?

— А ось хочби щодо мови. Поясніть мені: чому з десяток тисяч жидів, що приїзжають тепер до Ізраїля й до Америки з України, лише мала горстка говорить по-українськи, а вся решта — по-московськи? Чому навіть членів Товариства Єврейсько-української співпраці з головою включно не говорить по-українськи, хоч жили в Україні?

Чому ось журнал для тих, що приїхали з України до Ізраїлю і ще не знають єврейської мови, в російській мові виходить в накладі десять тисяч, а в українській мові взагалі немає? Чому книжки в російській мові розходяться в Ізраїлю в тисячах, а в українській мові десять примірників на весь Ізраїль продати негоден?

— Почекайте, хіба не знаєте, що тепер в Україні є цілий гурт жидів, що стали українськими письменниками й поетами: Натан Рибак, Д. Смілянський, О. Курило, Л. Первомайський, Копштейн, Канцельсон і багато інших. Чи ж не працюють вони, жиди, для української культури, для українців?

— На жаль, навпаки. Вони всі пишуть українською мовою єхидно московську пропаганду. Вони гірші, як ті, що відверто пишуть по-російськи. Бо не одного обдурять, що це ось українці так пишуть. Така, наприклад, ось Людмила Шевченко шкварила проти українських націоналістів і українське підпілля пробувало дискутувати з нею, дивуючись, як вона, родичка нашого великого Тараса Шевченка, так служить московським катам. А виявилося врешті, що вона — жидівка, чистокровна. Ось ви — поет…

Так, він, Єфим Вольф, поет і якраз приніс мені свою збірку віршів "ПУТЬ", щолиш видану. Просить поширити її серед українців.

Переглядаю збірку. В ній два вірші в жидівській мові (їддіш), одинадцять українською мовою і двадцять сім російською мовою. Заскочили мене своїм змістом два. Ось один з них, варт, щоб передрукувати:

НАКАЗ МАТЕРІ На світанні, рано-вранці, У молочній імлі Вирушають в бій повстанці, Хлопці молоді. Вирушають шляхом битим У далеку путь, У нестямі коні ситі Копитами бють. У Карпатах бють гармати, Стеляться вогні. Вийшла мати проводжати Сина навесні. "Сину, сину мій єдиний Долі не корись! Ти за вільну Україну Ворогу помстись! Щоб не сміли гвалтувати Мову та нарід. Хай пощезнуть супостати, Як весною лід. Хай вороже зле насіння В нас не проросте! Хай у вільній Україні Щастя зацвіте! Будь хоробрим до загину Мужнім будь без меж: Ти за неньку Україну Боротьбу ведеш! Якщо зрадиш, любий сину, Ти забудь мене, Бо єдиную дитину Мати прокляне!"

Мене здивувала насамперед дата написання цього вірша, подана в збірці: 1943 р. Виходить, що Вольф написав його маючи одинадцять літ! То я й спитав відкрито:

— Чи це ви самі повністю написали, чи записали від когось?

— Сам написав. І десять інших по-українськи сам написав.

Єфим Вольф говорить поправно українською літературною мовою.

— Мені важко зрозуміти вас, — кажу. — Цей вірш, як і вірш — пісня "Партизанська", просяклі глибоким українським патріотизмом і захопленням боротьбою за визволення України. І разом з цим ви — такий пристрасний московський патріот, як жидівський.

— Українські вірші, що їх я написав, написані в час німецької окупації, коли українські повстанці боролися за визволення України з німецького ярма. У вірші "партизанська" я виразно кажу: "Розпинають німці супостати Україну матінку". Власне, німці!

— А від українських політвязнів у московських концлагерах, від колишніх членів УПА й ОУН, ви не чули, що вони так само боролися проти німецьких, як і проти московських окупантів України? Самі ви свідчите, що більше як половина політвязнів у московських концлагерах по всему Сибірі це українці, що борються за Україну, вільну від московських наїзників. Скажіть мені як сіоніст: Чи перед повстанням Ізраїля жиди були б уже задоволені, якби ООН відібрав мандат від Англії і передав Палестину Франції, Німеччині, або котрійсь із арабських країн?

— Ясно, що ні. Жиди в такій Палестині були б далі в становищі колонії, а в випадку передачі арабам це було б засуджено на повне винищення жидів в Палестині.

— От бачите. І ви, родившись і виростаючи в Україні, не зрозуміли, що Україна під червоною Москвою є якраз у такому становищі, як були б жиди в Палестині під арабами. Москва переводить в окупованій Україні геноцид. Німці знищили чотири мільйони (жиди кажуть шість мільйонів) жидів, а москалі вимордували штучним голодом поверх десять мільйонів українських селян й вимордували в казематах ЧК, ГПУ, НКВД, КГБ тисячі діячів української культури і послідовно ведуть цю злочинну роботу далі. Український нарід стоїть у важкій боротьбі за своє існування.

— Мені здається, що лихо в совєтськім режимі. Партія, яка керує всім в УССР, винна. Русский нарід невинен. Український нарід повинен спільно з русским знищити режим, встановити демократичний і жити в братній злагоді.

— О, це відома пісенька! Нам її в ЗСА співає "троянський кінь", доставлений до ЗСА пляновиками КГБ. Але, якщо ви поручаєте українцям братню згоду з москалями, то чому ви, жиди, не хочете братньої згоди в одній Палестині з палестинським арабами? Вони ж також семіти, нащадки того самого Авраама, що й ви, жиди.

— Бачте, я в УССР був сіоністом, відданим справі Ізраїля. За те й відбув пять літ в сибірських концлагерах. До місцевої політики я не мішався. Не хочу до неї мішатися й тепер.

— А повинні. Це ваш моральний обовязок. Я оце чув від одного з жидів, що приїхали з України, що "Як ми, українські жиди, могли зробити щонебуть злого українцям, коли ми теж українці!" Ото ж якщо ви українці, то помагайте українському народові в його визвольній боротьбі. А ви, особисто, спеціяльно маєте таке завдання. Ви самі оповідали мені, що члени українського визвольного підпілля Степан Гарасимів і Олександр Хіра врятували вам життя, помагали вам в страхітливій ситуації, доробляли вашу "норму" праці. Тепер ви, із вдячності, робіть їх "норму" праці для інформування бодай Ізраїля про українську правду, про українську визвольну боротьбу проти московських наїзників. Пишіть до ізраїльських журналів статті про це. Давайте інформативні доповіді про це ізраїльським студентам. Розбивайте злобні наклепи на українців про "антисемітизм" і про участь українців у співпраці з німецьким нацистами, вигадану московською пропагандою й піддержувану фальшованими "документами" КГБ. Це буде найкраще ваше "дякую!" Степанові Гарасимові й Олександрові Хірі.

Вольф слухав задумливо.

— Ну-у, я сказав вам, що я політикою не займався. Я поет.

— Гаразд. То робіть це як поет. Оспівуйте геройську боротьбу українського народу проти німецьких і проти червоно-московських нацистів в рядах ОУН і УПА, виявляючи при тому злочини окупантів України. Перекладайте на єврейську мову українську літературу, починаючи Шевченком як пророком національного відродження українського народу.

— Шевченко? — скривився Вольф. — Таж Шевченко відомий антисеміт! Кожний жид зі своїх шкільних підручників знає, що українські гайдамаки різали жидів, десятки тисяч жидів вирізали в жахливий спосіб, а Шевченко першу свою велику історично-політичну поему написав власне про гайдамаків, вихваляючи їх. Описуючи гайдамацький погром жидів, Шевченко хвалить виразно, як то гайдамаки вирізували в-пень не зважаючи вроду ні паняночки, ні жидівочки. Шевченко закликав будувати Україну "без ляха і без жида!" То антисемітизм!

— А ви хотіли б, щоб Шевченко закликав до відновлення України з польськими панами, жидівськими арендарями й українськими кріпаками, як було до розвалу Польщі? Ви його поему "Гайдамаки" прочитайте спокійно, проаналізуйте самі і поясніть іншим жидам: За що ж гайдамаки знущалися з жидів? За те, що поляки чи жиди? Чи може за те, що поляки-ляхи залізли в українську комору, закріпостили вільних українських селян і нестерпно знущалися над ними, а жиди арендарі усяко помагали ляхам. Як поет, що мусить мати співчуття до невинно понижуваних і використовуваних, спробуйте пережити долю Яреми, героя "Гайдамаків" Шевченка. Жид купує собі в ляха козацького юнака як невільника, збиткується над ним як над своїм наймитком, визиває його хамом, продає найдорошу Яреми польським дегенаратам, а поляки-ляхи безчестять українську дівчину, рубають і вбивають по звірськи українського священика. Скажіть: що за те належиться від Яреми ляхам і жидові? Доля Яреми, його коханої і її батька священика це була доля тодішніх українців під польським пануванням, а те, що робили з ними ляхи і жид, робили ляхи й жиди з усіми українцями. Ось чому була Гайдамаччина. Не для того ставали до бою гайдамаки, щоб різати ляхів і жидів, бо вони ляхи чи жиди, а щоб привернути нашу правду національної волі й пошани людської гідности!

— Ні, я не беруся вияснювати це жидам. Це не під мої сили…

— То переложіть поему Івана Франка "Мойсей". Це ж поетична перлина про творця жидівської нації.

— Якби й так, то і тут біда, що Іван Франко теж антисеміт. Згадайте його повісті "Боа Констріктор", "Гершко Гольдмахер", "Борислав сміється" і навіть поема "Панські жарти". Там жиди представлені як кровопийці, що при помочі горілки і лихви пють кров з українських селян і навіть організують злодійські шайки. А в повісті "Для домашнього вогнища" навіть організатор проституції і міжнародної торгівлі дівчатами — жид. Це гостра антисемітська пропаганда!

— Чому "пропаганда", коли там ні слова неправди не має. У тому ваше завдання, щоб показати жидам правду про те, як вели себе жиди в Україні на протязі віків і якої плати за те вони мусіли ждати від українців.

— Це не на мої сили…

— То починайте перекладом творів Лесі Українки. Їй ніхто латки "антисемітизму" не причепить. Навпаки, вона залюбки брала за тему своїх драматичних творів сторінки з біблійної історії жидівського народу, як от "На ріках Вавилонських". Перекладіть її "Лісову пісню" з поетичним змалюванням ідеалістичної духовности українського народу. Покажіть глибину думки її драматичних поем. Зацікавіть ізраїльтян українською літературою. Жидів поетів, що приїхали тепер з України до Ізраїлю й ЗСА є більше. Чому ви й досі захоплюєтеся Пушкіном, Достоєвським, Росією, а про українських поетів, українських письменників, про Україну ніхто з вас і не писне?

СУДИ НАД УКРАЇНЦЯМИ АБО "ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ" У ЗСА

Про судові процеси над українцями, яких обвинувачують прокурори американської Спеціяльної слідчої комісії в доповненню "воєнних злочинів" проти жидів, говорив я і з рабіном Кагана, і з Бейски, і з проф. Сусленським, і з іншими. Усі вони добре знали, про що йде, бо жидівська преса в Америці, тобто з безустанним повторюванням, що судять воєнних злочинців "українських антисемітів", які скрізь помагали німецьким нацистам винищувати жидів. І з американською Спец. комісією, що веде ці справи, дуже живий зв'язок, бо саме в Ізраїлю ця комісія шукає потрібних їй "свідків".

— Ну, — покивують усі при розмові на цю тему повчально, — так має бути. Українських антисемітів треба провчити, покарати і всіх інших антисемітів!

— Кого провчити? — питаю.

— За що покарати? Ви дуже добре знаєте, що всі співробітники й виконавці наказів Айхмана в акції винищування жидів були німці. То чому не шукаєте винних у Німеччині? Німці платять вам більйони марок відшкодувань і ви боїтесь, щоб німці не сердились за вашу мстивість і не перестали платити? Тому ви шукаєте жертв для заспокоєння своєї жадоби помсти між безборонними українцями й іншими імігрантами з окупованих Москвою країн?

— Що значить заспокоєння жадоби помсти?

— То значить, що в американській газеті "Філядельфія Інквайрер" у зв'язку із судом вибраного на жертву Ковальчука в "листі читача" одна жидівка так і написала: "Суть процесу символічна. Ковальчук може бути винен, може бути, що він зовсім не винен. Головне, що такий суд служить жидівським інтересам". І ще додала, що це становище голосної жидівської організації. Значить, вам зовсім не йде про справедливість, винен, чи не винен, вам треба жертви, то ви берете, кого вам КГБ підсунув, щоб при тому ще й "бизнез" зробити з КГБ. Точно так, як робили з жидами гестапо: треба їм було публічно обвинуватити жидів, то й брали на жертву для цієї потреби першого-ліпшого жида, хоч би й зовсім невинного й обвинувачували, в чім гестапові було треба. Чи це чесно?

— Ну, а хто питав, чи то чесно вимордувати шість мільйонів жидів?

— Розумію, тому запитаю вас інакше! Чи ви певні, що це вам оплатиться?

— Як то?

— А так то, що наслідки вашої акції такі, що Арафат повинен дати високу винагороду тим, хто це проводить.

— Ну, чому?

— Бо тими напасливими судами, демонстрацями, напастями на невинних ви мобілізуєте проти жидів не тільки всіх американців українського походження, але навіть англосаксів, що були зовсім байдужі до таких проблем. Основою американського правосуддя є, що кожну людину не вільно уважати винною, поки суд не докаже її, вини. А жиди, скоро тільки появится в газеті вістка, що на черзі є якась нова жертва, "воєнний злочинець", починають гураганну атаку, демонстрації проти нього, і відразу визнають його винним у вимордуванню тисяч жидів і домагаються кари смерти для нього. Це страшенно обурює кожного американця і він починає вас ненавидіти. Чому жиди застановляються над цим? Тож саме жиди такою провокативною поведінкою викликують ненависть до себе не-жидів. Отже не якісь "антисеміти" а самі жиди нацьковують усіх не-жидів проти жидів.

— Ви перебільшуєте!

— Не перебільшую. От у тих судових процесах жиди в судових залях демонстрували з гаслами "Жидівська справедливість"! Це неймовірно сердило американців. Вони питали, дивлячись на те, один одного: — Що значить "жидівська справедливість" в американських судах? Не американська, але жидівська? Чи ми їх колонія? Не досить того, що наш уряд з наших податків дає Ізраїлеві кожного року більйони долярів ні за що, а ще й наші американські суди мають покоритися жидівським вимогам?" Як можуть жиди цього не розуміти? Вам, мабуть здається, що ніхто з американців не питається, чому то в бюджеті Америки фондів для сніданку американської дітвори нема, але для Ізраїлю в тому ж бюджеті Америки більйони долярів є. А ви викликуєте такі питання в усіх американців, які обурено дивляться на такі жидівські демонстрації проти невинних людей в Америці.

— Якто невинних?

— А кому ж досі доказали з усіх обвинувачених його добровільну чи взагалі якусь небудь участь у винищуванню жидів? Проит обвинуваченого Валлюса в Чікагу одинадцять жидів присягали, що вони його пізнають зовсім певно як того, що служив у німецькій поліції і в конц. таборі катував жидів. І суд у першій інстанції визнав його винним. До речі, суддя був жид. А після того адвокат доказав понад усякий сумнів документами і свідками німцями, що той Валюс весь час війни працював у Німеччині. Значить, усі одинадцять свідків жидів присягали фальшиво. Чи ви уявляєте яке страшне обурення серед усіх американців проти жидів викликав той суд? Сам Геббельс не зумів би так настроїти американців проти жидів, як зробили самі жиди. Чи ви справді цього не бачите й не розумієте?

— То ви проти того, щоб судити тих, хто мордував жидів?

— Ні! Таких треба було знайти і засудити вже в перших роках по війні, а не по сорока роках. А як хочете далі їх розшукувати, то шукайте між німцями і між самими жидами. Не наставляйте проти себе усіх нежидів Америки. Застановіться спокійно над тим: чи це приносить дійсну користь вам, жидам, чи вашим ворогам.

— А як це так, що ви сам собі пережили пекло гестапівських варварств у конц. таборах, а тепер так пристрасно стаєте в обороні тих, які помагали те пекло творити й діяти?

— Це питання насамперед треба виправити. Я не ставав і не стаю в обороні тих, що справді служили гестапівським садистам. Я стою в обороні невинно переслідуваних. У моїх споминах про конц. табори я згадую, що перший мій зудар з німцями мав місце, коли я восени 1939р. в околиці Белзця бачив, як німці гнали жидів через річку в СССР й били та цькували їх собаками. Я тоді пішов до німецької команди й пробував протестувати проти такої нелюдяності, яка ні чести, ні користи німцям не приносить. Мене в гестапо остерегали, що якщо я ще раз відважуся критикувати німців і ставати в обороні жидів, то відразу опинюся в найближчій групі жидів, яких повезуть на розстріл. Отже вже тоді я став в обороні жидів перед німецькими нацистами. Тепер я стаю в обороні українців, невинно обвинувачених жидівськими нацистами. Чи й ви дасте мені осторогу, що як я далі буду критикувати жидів і боронити українців, то ви зробите зі мною те, що гестапо робило з жидами?

— Чому ви таке говорите?

— А тому, що як після моїх свідчень у суді в обороні обвинуваченого Осідача у Філядельфії я вийшов на вулицю, на мене наскочила молода активістка Джуїш Дефенс Ліг з криком "Ми тебе знаємо! Ми тебе замордуємо! і вдарила мене в око і спричинила зісунення рогівки, і я мусів перейти дуже серйозну операцію ока.

— То якась істеричка. Ми ту групу знаємо. Вони дуже багато шкоди роблять і нам, жидам. Їх провідника уряд Ізраїлю викинув з Ізраїлю. То люнатики.

— Не знаю. Переді мною ви їх засуджуєте, а перед ними, може ви їх хвалите як героїв. Мені лише дивне одне: де вони були, коли німці винищували жидів? Чому вони тоді не скакали до гестапівців і не вибивали очі їм, гестапівцям. Тоді вони мали таку "мойру" (страх, переляк) що в мишачу дірку ховалися. А тепер вони в Америці "койдим" (відважні, бойові) супроти безборонних українців. Я ще раз і ще раз кажу вам не як "антисеміт", а як ваш приятель: надуживанням ваших впливів в америці для переслідування невинних українців обвинуваченням їх у співпраці з німцями при винищуванню жидів, ви, жиди, сієте вітер. А всім же відома приповідка: "Хто сіє вітер, збирає бурю". Призадумайтесь добре над цим!

— Що ви цим хочете сказати? Грозите нам новими погромами?

— Не грожу, але остерігаю, хочби й перед ними. Всі ті, що прибули до Америки з теренів Східної Европи, окупованої большевиками, знають дуже багато такого про ролю жидів у найновішій історії Східньої Европи, чого у вашому інтересі не було добре виявляти перед населенням Америки. Вони того не виявили.

Отими судами над уявними "воєнними злочинцями", що нібито мордували невинних жидів, ви спонукаєте їх виявляти все те, що обтяжує жидів. Чи вам того треба? Вони мають дітей, внуків вже тут роджених американських громадян на різних посадах. Коли ви злобно й безпідставно обвинувачуєте їхніх батьків у видуманих вами злочинах, та ще й узагальнюєте обвинувачення, що "всі українці антисеміти, воєнні злочинці", тоді вони довідаються від своїх батьків правду про ролю жидів в апараті кривавих ЧК, ГПУ, НКВД, КГБ й передадуть все те всім своїм знайомим, американським робітникам, американським професорам, студентам, журналістам. Скажіть ви цього хочете? Чи не краще для жидів не розпалювати ненависти й жадоби помсти між жидами й українцями, жидами й українцями, жидами й іншими імігрантами із Східної Европи, а всі наші сили спільно звернути против спільного ворога — імперіялістичної Москви? Вона є смертельним ворогом українців, Америки й Ізраїлю.

ЩО ТАКЕ АНТИСЕМІТИЗМ?

Редактор Ізраїльського журналу російською мовою "Круг" Мордель Джорг радо прийняв пропозицію проф. Сусленського зустрітися й помістити в тому журналі інтерв'ю зі мною. Журнал "Круг" виходить в Тель Авіві накладом ок. десяти тисяч примірників для жидів, що приїхали до Ізраїлю з СССР і краще володіють російською, аніж єврейською мовою.

— Українець, що був чотири роки в німецьких конц. таборах як в'язень, а не як один із тих "есесів", що мордував жидів? То для мене людина з планет. Очевидно, я цікавий подивитися на нього й поговорити з ним", — сказав він проф. Суслeнському. — Очевидно, що надрукую інтерв'ю з ним. Хай читачі почують голос другої сторони. Адже в кожному суді дають слово обвинуваченому.

Само інтерв'ю було накручене на ленті. На підставі того надруковано його у скороченій, але неперекрученій формі. Переклад інтерв'ю подаємо на кінці цього репортажу, тому окремо згадаю нашу розмову про "антисемітизм", якої не було в інтерв'ю.

— Мені важко було повірити, що ви, українець, приїхали як гість до Ізраїлю і є членом Товариства Єврейсько-української співпраці. Як це так? Адже всі українці відомі антисеміти від найдавніших часів до сьогодні.

— Перш за все, пане редакторе, уточніть мені, що таке "антисемітизм". Я привик до такої методи дискусії, що на самому початку уточнюємо тему і подаємо дефініцію терміну, що є об'єктом дискусії. Отже будь-ласка, що таке антисемітизм?

Редактор змішався.

— Ну, то всім відомо, що воно таке. Для чого уточнювати?

— Конечно, бо от, наприклад, жиди, вважають найзапеклішими антисемітами арабів. А вони такі ж семіти, як жиди, бо походять не тільки від того самого Сема, сина Ноєвого, від якого й назва для його нащадків "семіти" походить, але від того самого вашого праотця Авраама. То як же семіти можуть бути антисемітами? І чи не мають араби таке саме право називати жидів "антисемітами", маючи на увазі факт, що найгіршими ворогами арабів, семітів, є жиди?

— Такого араби казати не можуть, бо кожний знає, що "антисемітизм" означає ненависть до жидів, переслідування жидів.

— А це, значить, погано.

— Дуже погано, некультурно, це дикунство, злочин. Всіх антисемітів треба винищувати як найгірших злочинців.

— А як жиди не люблять українців і їх напастують, то це культурно, чесно, за таке треба нагороджувати? Це не є злочинний "антиукраїнізм"? Не треба всіх "антиукраїнців" винищувати доноги як кримінальних злочинців? Чи москалі, поляки не є "антиукраїнці"?

— Це що інше, це боротьба між народами. Вони вам щось зробили, росіяни чи поляки, ви відплачуєтесь, ви їм щось зробили, вони відплачуються. А жиди нікому ніколи нічого злого не робили, то за що їх ненавидіти й переслідувати? Тому коли жидів ненавидять і переслідують, то це антисемітизм. Злочинний, каригідний антисемітизм.

— Коли ж і де він зродився отой бридкий антисемітизм? В Україні за Хмельницького? Рабін Кагана казав мені, що в початках християнства. А мені здається, що вже перед тим. Адже не любили й переслідували жидів Єгиптяни, вавилонці, асирійці, перси, римляни. Чи так?

— Так, від найдавніших часів.

— Від найдавніших часів і всюди, де тільки появилися жиди, так? І ніколи вам не прийшло на думку спокійно, науково, глибоко, основно проаналізувати, чому це якраз жидів усі народи світу й у всіх часах, від найдавніших часів до сьогодні не люблять і так погано, некультурно й злочинно їх переслідують? Не думаєте, що причина цього мусить бути таки у вас самих, в тому, як ви поводитесь супроти інших?

— То може скажете, що ніякого антисемітизму ніколи не було й нема?

— Ні, "антисемітизм" був і є скрізь, де є жиди. Тільки, не як ненависть і переслідування жидів, а як хитра й дуже успішна зброя в руках жидів, безупинно стосована супроти кожного не-жида.

— Що таке? Як ви це розумієте? Зброя в руках жидів?

— Так, як зброя. Як тільки хтось, десь зачепить жида, той зараз кричить "антисемітизм! Рятуйте, бо мене антисеміт замордувати хоче!" За що б то не було. Ідете вулицею і нехотячи штуркнете когось. І якщо це випадково жид, що ви його штуркнули, то хоч ви й не мали часу роздивитися, кого ви штуркнули, той зараз кричить: "Ти антисеміт! Ти мене шукаєш, бо ти антисеміт!"

Як я виїхав до Америки, то один давніший імігрант остеріг мене: "Вважай, не зачіпай жидів, бо окричать тебе зараз антисемітом. А в Америці "антисеміт" таке саме, як У СССР — "ворог народу". Ви можете в Америці критикувати президента Америки, можете привселюдно казати, що ви його не любите, бо він дурний, в політиці не визнається і що тільки хочете. За те вас ніхто переслідувати не буде. Але як тільки скажете, що ви не любите жидів, то ви вже "антисеміт", тобто — ворог народу.

— Ви трохи перебільшуєте!

— Ні, ось вам приклад. Я працював у коледжу біля Філядельфії, що зветься УРСІНУС каледж. На великих воротах каледжу та назва видна в мистецьки вироблених зі сталі великих літерах. Однієї ночі три студенти зробили "джок" і виломили дві перші і дві останні букви. Залишилося СІН каледж, тобто каледж гріху.

Зразу це прийняли як глупий жарт студентів. Але коли виявилося, що на нові стилізовані літери треба ждати хоч три місяці і весь той час на воротах каледжу буде зневажливе "СІН каледж", "каледж гріху", то дирекція всердилась, викрила виконавців і всіх трьох викинула з каледжу. Двох християн мовчки прийняли кару й відійшли, але третій був жид. І вже на другий день у президента каледжу з'явилася жидівська делегація, три рабіни, з гострим протестом, що каледж антисемітський, переслідує жидів і якщо викиненого студента жида не приймуть назад, то піде скарга до Вашінгтону, щоб каледжові відібрати всяку допомогу, бо він ширить антисемітизм. Не помогло вияснення, що викинули трьох за шкідливий учинок для каледжу і ніхто й не знав, що один з них жид, а два інші християни, і ніхто з християн не називає каледжу антихристиянським.

"Нас ті два не обходять, — вперто обстоювала делегація. З ними робіть, що хочете. А цей жид, і як його викинули, то це антисемітизм і ми звернемося до Вашінгтону".

І що, адміністрація каледжу вирішила, що краще не рискувати втратою федеральних підмог і викиненого студента прийняли назад. Двох інших ні. Ось вам і є "антисемітизм" як зброя. Тому я признаю, що "антисемітизм" є скрізь, де тільки є жиди. І сам певний, що ви й мене за оце, що я вам сказав, проголосите "антисемітом". Тільки ж ця зброя починає ставати бумерангом.

— Як то?

— Бачите, навіть найкраще лікарство, якщо його вживати зачасто, не діє або й шкодить. Зачасте й крикливе обвинувачування кожного в антисемітизмі тратить силу зброї. Або й повертається проти тих, що цієї зброї уживають. Як антисемітами обзивали українців, то це інші примали як правду, але коли почали вже й президента Америки, американського міністра зовнішніх справ, міністра обоорони галасливо називати антисемітами тоді як котрийсь із них відважився зробити щось таке, що не подобається жидам, то це вже обурює американський нарід і вони починають справді не любити жидів. Кинджал "антисемітизм" повертається проти того, хто ним часто воює. В кожному разі, я вже знаю, що я такий же "антисеміт", як президент ЗСА Реген, як міністр Гейг, як міністр Вайбергер. І якби мене розпинали за антисемітизм, то я кричатиму, що я не єдиний антисеміт, тож хай по моїй правиці розіпнуть теж міністра Гейга, а по лівиці міністра Вайнберга, бо вони такі ж антисеміти, як я. Сам прем'єр Бегін так назвав їх.

ГОВОРИТИ ПРАВДУ ЧИ ПІДТАКУВАТИ НАКЛЕПАМ?

Присутній при моїх розмовах був проф. Суслeнський. В розмові з д-ром Бейски був присутнім теж д-р Клейнер. Чи їм подобалося все те, що я говорив? Очевидно, що ні. Особливо проф. Суслeнському. Але я вже згадував, що при нашій зустрічі в Америці і в переписці перед моїм приїздом до Ізраїлю ми погодились, що ми можемо й повинні залишитися приятелями, якщо щиро хочемо змагати до замирення і співпраці жидів з українцями, хоч ми обидва маємо дуже різні погляди на різні питання. Тому проф. Сусленський, як і д-р Клейнер, прийняли мене щиро гостинно і цього не змінили, прислухаючись до моєї дискусії з д-р Кагана, д-ром Бейски, редактором Морделем та іншими.

В день мого виїзду проф. Сусленський запросив мене ночувати в нього, щоб було вигідно перед сходом сонця дістатися на летовище й на світанку просив сусідів, щоб дозволили телефонувати по таксівку, бо на своїй квартирі він ще не має телефону. Його привітність і його милої дружини робили враження, ніби я серед однодумців українців.

— Я розумію, що ти пристрасно обороняєш українців, якщо йде про минуле: Хмельницького, гайдамаків, Петлюру, ОУН, УПА. Я за це сперечатися не стану, бо я не історик, про українців я чув від совєцьких учителів і тут від жидів і сам з цікавістю слухав твої роз'яснювання правди. Але ти пристрасно борониш кожного українця. Чи ти справді віриш, що всі українці ангели? Ми можемо дати тобі документи про те, як самі таки українці продавали гестапові "бандерівців" на смерть, помагали виловлювати "бандерівців" для розстрілу чи для висилки до концтаборів на ще жахливішу смерть. Не віриш?

— Я це все аж надто добре знаю. Не перечу, що в часі німецької окупації України були й між українцями одиниці, які заслужили на шибеницю. Такі були між усіми народами, що були під німецькою окупацією. Але між українцями їх було безмірно менше. Французи після війни повісили кругло три тисячі за коляборацію проти французського народу, а тридцять тисяч засудили на досмертну тюрму. В нас їх було сто разів менше — там три тисячі, в нас тридцять. І вони втекли на еміграцію. Вони, як тоді видавали нас як "комуністів" так тепер "прославляють" нас тоталітаристами. Тільки ж це наша внутрішня, українська справа. Вони провинилися проти українців і їх судитиме український суд. Тільки якби котрогось засудили на кару смерти, то ми спровадимо з Ізраїлю Якуба Козєльчука, що був катом і вішав в Авшвіці, щоб він виконував екзекуцію, щоб не говорили, що ми "братовбивці". Повторюю: те що робили українці супроти інших українців це наша внутрішня українська справа. А ви за таке й не обвинувачуєте нікого з українців. Жидам іде весь час тільки про український антисемітизм, про уявну допомогу українців у винищуванню жидів. А в цьому я твердо стояв і стоятиму на становищі, що, згідно з правдою ніяка українська установа і ніхто з українців не співпрацював з німцями у винищуванню жидів. Якщо якийсь мешканець України ішов до "Айнзацкомандо" чи гестапо, то як фольксдойч, як людина німецького походження.

— Але були такі, чи ні?

— Так, і таких я не обороняю, бо не вважаю їх українціми. От у Чікагу, як я згадував у нашій розмові Когенові, судять таких "українців", а в дійсності "фольксдойчів" — Дойчера і Лєхмана. Я їх не обороняю, але чому жиди їх так вперто називають українцями? Вони обидва родилися в Україні, це правда, але в тій же Україні родилися й Хаїм Вайцман, перший президент Ізраїлю, Давид Бен-Гуріон, перший прем'єр Ізраїлю, Їцак Бен-Цві, другий президент Ізраїлю, Гольда Меїр, прем'єрка Ізраїлю. Чому ви їх не називаєте українцями й не кажете, що президенти і прем'єри Ізраїлю — українці? Ви навіть не пишете, що вони всі роджені в Україні, тільки в "Росії". Сама Гальда Меїр у своїх споминах згадує, що вона родилася в Києві, в Росії, а погроми жидів бачила в Києві в Україні. От у чому справа.

— А чи не краще буде признати, що були й між українцями такі, що служили німцям і мордували жидів і залишити хай їх американські суди вишукують, судять і депортують. Є ж такі українці, які так говорять. Тебе і таких, як ти ніхто не обвинувачує. То навіть я чув, як ти в розмові з рабіном Кагана завзято боронив гайдамаків. А в квартальнику Українського інституту при Гарварді в рецензії на твою книжку український професор виразно признає, що за хмельницького і за гайдамаків українці різали жидів. Голова інституту це припустив, значить теж потверджує це.

— Не все, що друкується під фірмою Гарварду є дійсно правда. То думка одного з тих, що там працюють. Чи він сам у те вірить, це інша справа. Трапляються й між українцями певного рода "шебесгої" як їх у нас називають, що потакують за жидами про мордування жидів українцями. Бо цим сподіваються робити свою карієру. Але як ти думаєш, чи для наладнання здорових взаємин між жидами й українцями вам треба "шебесгоїв", чи українців, з якими на рівному ступені можна відверто говорити один одному правду в очі?

— Все ж таки ти загостро критикуєш жидів, а вони того дуже не люблять.

— Якщо я десь говорю неправду, то скажіть де, ми перевіримо. Я хотів би співпраці українців з жидами, але це мусить спиратися на тому, що жиди розуміють і признають, що не українці в жидів мають просити прощення за все минуле, але жиди в українців. І дякувати зобов'язані не українці жидам, за те, що ті їх рятували в часі большевицької окупації україни, бо такого не було, хоч могло бути, бо жиди займали важливі пости в совєцькій адміністрації й нічим не рискували. Дякувати зобов'язані жиди українцям за рятування їм життя в часі гітлерівської окупації, бо таких випадків були тисячі, хоч за таке кожному українцеві грозила кара смерти, і багато українців загинуло за те на шибеницях.

— А я таки думаю, що українці жидів не люблять. От у часі мого недавнього перебування в Америці я сам бачив, як у Клівленді українці демонстрували проти жидів з лозунгами "Жиди — комуністи". "Жиди й КГБ — то одно". "Жиди розпняли Христа!"

— Я того не бачив, то й не знаю, які там гасла були, але чи українці от так собі вчинили протижидівську демонстрацію, без причини?

— Ні, то було у зв'язку з процесом Дем'янюка.

— Бачиш, то й була та реакція, перед якою я весь час остерігаю жидів. Уяви собі, що два малі шкільні товариші в Україні ідуть собі дорогою і Іцик починає: "Твій тато дурний Іван!" А Михась на те відповідає: "А твій тато паршивий Сруль". То хто з них винен: Михась, що відповідаючи на напасть, назвав паскудно Іцкового тата, чи Іцик, який сам спровокував таку любу розмову? Чи повинен був Михась "чемно" відповісти: "Ти, Іцик, все маєш рацію, мій тато дійсно дурний Іван. А я, його син, також дурний"?

Особливо не подобалася проф. Сусленському моя акція в обороні українців, яких американська Спеціяльна Слідча Комісія обвинувачує в допомозі німцям у винищуванню жидів, і перш за все, мій Меморандум до уряду ЗСА й членів американського сенату й конгресу. Він читав меморандум, він говорив з членами тієї комісії. Як я міг давати такі свідчення в американськім суді, як я міг писати Меморандум, скеровуючи обвинувачення в допомозі нацистам винищувати жидів на самих жидів, на Юденрат, на жидівську поліцію?

— Я вважаю, що твої судові свідчення, прилюдні виступи і виготовлений тобою меморіял пересичений духом антисемітизму і заслуговує на наш засуд. Я впевнений, що в іншій ситуації не дуже освічені і не дуже гуманні українці, яких, на жаль, ще дуже багато, прийняли б це як сигнал до погромів і почали б масове винищування жидів.

— Спасибі за відвертість. Я сподівався, що перша твоя відповідь на мої слова правди в обороні українців перед жидівськими напастями буде — "Ти антисеміт, ти шириш антисемітизм!" Оця ваша настанова нагадує мені завжди оповідання одного українського селянина-пасічника. До його пасіки зайшов раз, шукаючи за ним, знайомий жид, що займався якимось там, "ганделесом". Не заставши господаря в хаті й на подвірю, жид захотів піти самому до пасіки й набрати собі трохи меду. Та там на нього кинулись бджоли й давай жалити. На лихо ще й собака прибіг і причепився до халата. А жид кричить: "Рятуйте, мене антисеміти громлять!" Господар прибіг, вирятував жида й питає: "Про яких це ти антисемітів кричиш? Де вони?" — "Як де? Твої бджоли, антисеміти, твій собака антисеміт і ти сам антисеміт, бо то ти зробив зі свого собаки і зі своїх бджіл таких паскудних антисемітів!" — "Але ж і бджоли, і собака, кидаються на кожного, хто без мене сюди прийде", — пробував виправдатись господар. Але жид настоював на своїм обвинуваченню: "Мене не обходить, чому вони кидаються на інших. Я знаю, що на мене вони кидаються тому, що я жид, а вони, твої бджоли, твій собака і ти сам ненавидите жидів!"

Мій співрозмовник терпко скривився:

- І оцей твій анекдот антисемітський! Ти вроджений антисеміт!

— Як і одна з тих бджіл. Але чи жид навіть з університетською освітою не може в полемічній дискусії про жидівсько-українські взаємини перестати порскати раз-по-раз оцим набридлим "Ти антисеміт!" "То антисемітизм!" "Українці всі традиційні антисеміти!" — і вести дискусію спокійно, до теми, піддаючи об'єктивній аналозі кожний аргумент, кожне обвинувачення з одної і другої сторони?

— Добре. Скажи чим ти виправдовуєш свої акції і свій меморіял?

— Насамперед до твого таки вступу. Ти ото висловився, що "в іншій ситуації не дуже освічені і не дуже гуманні українці прийняли б це як сигнал до погромів". Це твоє припущення. А ми, українці не в припущенню, а на яві, у живій дійсності є свідками того, що жиди використовують свої впливи в ЗСА на те, щоб переводити моральні погроми українців. У співпраці з КГБ вибираєте собі українську жертву для слідства й суду і тоді американська преса, опанована жидами, безупинно обсипує брудними обвинуваченнями й зневагами всіх українців як "традиційних антисемітів", які жорстокіше і з більшою насолодою вимордовували жидів, як нацисти-німці. Чи це чесно?

— То ти вважаєш, що американська слідча комісія перетворилася в жидівську "Святу Інквизицію", що проводить "відьомські розшуки" між українцями, і так і подаєш це у твоїм меморіялі?

— На жаль, і на шкоду нам, українцям і самим вам, жидам, так воно вийшло. Америка, бачиш, супер демократична країна. І всеодно, як судять якогось злочинця-мурина, то невільно підкреслювати, що це мурин і що всі мурини "налогові злочинці". Чому ж ви, жиди, не пошанували в Америці цього американського принципу і не написали просто "обвинувачений Федоренко, колишній гражданін СССР, а тепер громадянин ЗСА", але безперестанку барабаните "українець!!!", ще до початку судового процесу проголошуєте, що він винен у вимордуванню тисячів нещасних жидів і що українці "відомі погромщики".

— Все ж, чому "Свята Інквизиція"?

— Бо в середньовіччю для тодішньої "Святої Інквизиції" вистачав один донос, одне підозріння, щоб обвинувачений став жертвою жорстокого слідства, тортур і суду. І так власне мається й тут. Яку вину доказали обвинуваченому Володимирові Осідачеві у Філядельфії, яку його участь у винищуванню жидів? Жодної! А знищено його морально, фінансово й доведено до передчасної смерти. Що доказано обвинуваченому Богданові Козієві на Флориді щодо закидів у винищуванню жидів? Свідчення двоє "совєцьких патріотів", які сорок років тому були малими дітьми ну і, нібито, бачили, як український поліцист застрілив жидівську дитину й тепер, по сорока роках, зі знімки пізнали, що тим поліцистом був власне Богдан Козій? Не є це методи середньовічної інквизиції?

— То чому ж цю американську комісію ти звеш жидівською святою інквизицією?

— Бо майже всі члени цієї комісії це американські жиди. Ще з римських часів прийнято в правосуддю вимогу, що "Ніхто не може бути суддею у власній справі". Американська слідча комісія повинна була вишукувати винних всякої національності, включно з жидівською, які помагали або німцям винищувати жидів, або московському НКВД винищувати українців. Жидівська шукає помсти.

— То ти вимагаєш, щоб винних у допомозі німцям у винищуванню жидів шукати між самими жидами, що пережили голокост і приїхали до ЗСА? Ти так і вимагаєш у меморандумі. А чи українці знайшли такого жида, хоч одного?

— По-перше, додай, що шукати винних треба також між самими жидами, що приїхали з Европи до ЗСА, бо ж між ними можуть бути члени Юденрату або жидівської поліції. Чи їх карати не треба, бо вони жиди? А чи українці знайшли хоч одного члена юденрату, або жидівської поліції в ЗСА, я не знаю. Якщо б половину грошей, які американський уряд дав з кишені всіх американських платників податку до диспозиції слідчої комісії, передано частині комісії, яка була б зложена з українців і мала б шукати за членами юденратів і жидівської поліції, то були б знайшли.

— То ти домагаєшся спеціяльної провірки всіх жидів, що приїхали з Европи й далі приїзжають з СССР? Чи це не антисемітизм?

— Зовсім ні, шановний професоре! Це американський принцип боротьби проти дискримінації. Або перевірка всіх, однаково українців, як і жидів, або нікого. В ЗСА не сміє бути дискримінації громадян йзза їхнього національного походження. Не сміє бути шукання одною етнічною чи релігійною групою помсти проти другої.

— Але до суті обвинувачень. Як можна діяльність юденратів і жидівської поліції порівнювати із злочинною діяльністю української поліції? Жиди мусіли виконувати накази німців і всеодно їх усіх таки винищіли, членів юденратів і жидівської поліції також. А українці добровільно голосилися до української поліції і мордували жидів тому, що вони жиди.

— Трошки забагато демагогії, а замало правди в тому, що ви шановний професоре, оце сказали. Не промовчуйте, що юденрати і жидівську поліцію організували німці виразно для помочі їм у винищуванню жидів, а українську поліцію організовано для таких завдань серед українського населення, яке виконує в Америці американська поліція, а в Ізраїлю ізраїлбсбка. Отже ясно, що не українці, але власне жиди голосилися добровільно помагати німецьким катам винищувати жидів. Факт, що у певному часі й члени юденратів та жидівської поліції були зліквідовані німцями, не виправдовує, але обтяжує тих жидів. Якщо вони знали, що все одно й вони загинуть, то чому не гинули чесно, не сплямивши своїх рук і своєї совісти кровю своїх таки братів жидів?

— Ну, все ж таки, якась різниця між українською поліцією, а жидівською поліцією є.

— Не "якась", а великанська, засаднича. Я ж зараз оце говорив про це і ще раз повторюю: Української поліції ніхто ніколи не творив для винищування жидів, ніхто з української поліції не голосився туди, щоб винищувати жидів, бо ж такого завдання українська поліція не мала і такого ніколи не робила. А жидівські юденрати і жидівську поліцію творено власне і тільки для допомоги німцям у повнім винищеню жидів. Це знав наперед дуже добре кожний жид, що голосився до жидівської поліції чи годився стати членом юденрату. Отже ясно, що кожен член жидівської поліції і юденрату свідомо голосився на помічника гітлерівської "айнзацгруппе" для винищування жидів і добровільно виконував своє гидке ремесло. І ще й як виконував! В часі мого чотирирічного побуту в гітлерівських тюрмах і концлагерах з жидами я наслухався від жидів, як вони кляли й проклинали власне жидівську поліцію й жидівські юденрати. Як ти можеш їх боронити? Тільки тому, що вони жиди?

— Бо я сам був у совєцьких концлагерах і знаю, як легко в таких важких обставинах затратити моральну силу, щоб лише себе рятувати.

— Якщо ти маєш співчуття до членів жидівської поліції і юденратів і тому пробуєш виправдувати їх, то це мож зрозуміти. Але як ти пробуєш їхню очевидну вину й очевидну підлість закрити киданням злобних, видуманих обвинувачень на українську поліцію й українців взагалі, то це вже нечесно і підло.

— А ти навіть у своїм меморандумі так і пишеш, що "жидівським свідкам вірити не можна, бо вони жиди".

— Половина оцього правда, а половина злобне перекручування. Перша частина речення, що я тверджу, що жидівським свідкам вірити не можна, це правда. Але друга частина, що я обосновую це "бо вони жиди" це свідоме, злобне перекручення. У моїх судових свідченнях на процесі Козія на Флориді я вияснив це дуже вичерпно, а теж у меморандумі: Жидівським свідкам вірити не можна, бо в них у висліді пережитих страхань голокосту створився спеціяльний психопатичний феномен. Вони в кожнім нежиді, особливо ж українцеві підозрівають скритого "погромщика", що помагав німцям винищувати жидів. Трошечки скріплене підозріння — і він вже признає і готов присягати, що пізнає ту людину, як того, що як гестапівець чи член української поліції мордував жидів. Ось так для прикладу: В справі Осідача зізнає як свідок стара жидівка, тепер канадська громадянка, що в час війни і перед війною жила в Раві, в західній Україні. Вона не пригадує, коли почалась війна, не пригадує в котрім році почалась совєцько-німецька війна, не може пригадати в котрім році створили гетто в Раві, не може пригадати якої краски були опаски на рукаві, що їх жиди мусіли носити. Але вона зовсім певно пізнає зі знімки, що обвинувачений Осідач був тим українським поліцистом, що арештував її брата. На питання оборонця вона вияснює, що Осідача бачила лише два рази у своїм життю: Раз, перед війною, не може пригадати в котрім році, як на вулиці її товаршка представила їй Осідача і вдруге, по роках, як Осіда арештував її брата. На питання, що таке особливе мав на обличчу чи в своїй поставі Осідач, що вона на кілька хвилин його побачивши, по роках відразу впізнала його при арештуванню її брата, а сорок років пізніше знову, вона відповіла: "спеціяльні вусики". А В.Осідач ніколи у своїм житті ніяких вусиків не мав. І суддя прийняв її свідчення — як достовірні. Ну чи може нормальна людина вірити отаким свідкам?

— Але на знімці вона таки пізнала відразу Осідача між кільканадцять іншими?

— Так, бо на знімках всі інші були в білих сорочках, а Осідач одинокий у краткованій сорочці. Ясно?

— Ти маєш повну рацію в тому, що такі процеси в ЗСА є тільки на користь большевицькій Москві, бо вони розбурхують ненависть між жидами й українцями. Тільки ж, чому ти і в меморандумі називаєш це змовою жидівських нацистів з московськими нацистами?

— Бо чесні жиди засуджують ті процеси. Американський президент Реген відверто, прилюдно назвав совєцьку Москву брехунами, фальшивниками документів. Це, очевидно, відноситься насамперед до КГБ, раніше НКВД, неперевершеного мистця в продукуванню брехні й підроблених документів. І з тими, власне, мистцями брехні й фальшування співпрацює спеціяльна комісія проти американських громадян українського походження. І на підставі КГБ-івських обвинувачень, приготованих ним "свідків" і підроблених ним "документів" обвинувачує й судить вибрані жертви.

— Я говорив з членами комісії. Вони згадували оцей твій закид. Вони вияснили, що свідчення й документи з СССР вживається тільки як підтвердження того, що вже стверджено іншими свідками й документами не з СССР.

— Таке "вияснення" подав голова комісії і нам, українським недобиткам голокосту. Та це незгідне з правдою. Ось ціла справа проти Б.Козія сперта виключно на совєцьких "свідках" і "документах" КГБ.

— Якщо в цій справі таке трапилося, то це треба прийняти як виїмок. Бо в основному головні свідки ізраельтяни і жиди, що живуть на Заході, поведінку яких не можна приписати інструкціям КГБ. Не вірити їм значить бути ярим оборонцем кожного злочину, поповненого українцем.

— Оцей висновок, що "не вірити жидівським свідкам значить обороняти злочин, поповнений українцем", це клясичний приклад марксистської діялектики. Ідеться ж про чесну оборону людини, якій закидається злочин. Для чого ж перекручувати основну суть справи? Західнє, а зокрема американське правосуддя спирається на принципі, що кожна людина невиновна, доки їй не доказано її вини. Обов'язком чесної людини є боронити невинних і я це роблю. Як же може інтелігентна людина підсувати, що оборона невинного, це оборона злочину, який обвинуваченому закидається. Для того ж і є суд і вся судова процедура, щоб об'єктивно прослідити, чи обвинувачений дійсно якийсь злочин поповнив. То ж тільки московське КГБ, що раніше звалося ЧК, ГПУ, НКВД, стоїть на постановищі, що раз КГБ комусь закинуло поповнення якогось злочину, то той, хто пробує боронити обвинуваченого, обороняє злочин, поповнений обвинуваченим і ніхто не смій сумніватися, чи ж дійсно обвинувачений такий злочин поповнив.

Кількома наворотами проф. Сусленський висловлював своє розчарування поїздкою до Америки. Д-р Штерн, — казав Сусленський, — мав крізь сотні слухачів, йому платили українці за кожний виступ, він заробив пятдесят тисяч долярів за свої доповіді для українців. А йому, Сусленському, ніхто з українців не платив, слухачів скрізь горстка. Бандерівці чомусь бойкотували.

— Такий висновок зовсім безпідставний і фальшивий, — вияснюю йому. — Ніхто не бойкотував. Справа в чомусь іншому. Д-р Штерн мав щастя. Тоді ще нікого з українських "дисидентів" в Америці не було, а всі українці страшенно хотіли побачити й почути когось з України, не-комуніста. В такій атмосфері кожний рад був почути й побачити хоч д-ра Штерна. Але він всіх розчарував. Сказав що він з України і любить український борщ. Тоді приїхали "дисиденти" — Леонід Плющ, Григоренко і теж страшенно розчарували й роз'єднали українців. Люди зневірились. Що нам ще один такий, як д-р Штерн, скаже? Скаже ще раз, що він з України і любить український борщ? До того, в часі поїздок д-ра Штерна українці в Америці були об'єднані, всі сходилися разом. Тепер — роз'єднані.

— Так, я це завважив.

— Не тільки завважив. Зустрічаючись з українцями мусів познайомитись з цим.

— А чому так роз'єднані?

— Роз'єднання явище загальне, воно буває всюди. Українці на рідних землях в обличчі ворожої окупації ділилися на патріотів, революціонерів, таких, що "моя хата з краю" і коляборантів. В Америці ніякого гніту не має. Тут роз'єднання прийшло за такою схемою, як скрізь у світі. Відомо, що є Німецька держава і Німецька демократична республіка; Корейська національна і Корейська демократична республіка; була В'єтнамська національна і В'єтнамська демократична республіка; є Єменська національна і Єменська демократична республіка.

Отак і українці поза Україною поділилися на українську національну і українську демократичну громаду. Між національними і демократичними створився міцний кордон. Там — з дротяними загородами й скорострільними гніздами; між українцями — морально-психологічний кордон. Разом зійтись не можуть. Тому й вам треба окремо давати доповіді, раз для національної, а раз для демократичної громади. Очевидно, ви можете мати зв'язки з обидвома.

ТОВАРИСТВО ЄВРЕЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ СПІВПРАЦІ

З членами товариства єврейсько української співпраці я зустрічався індивідуально, а на кінець зустрівся з усіма членами Головної управи на окремому засіданню. Проф. Сусленський голова, звітував про стан і працю товариства, я висловив свої погляди про те, що це товариство повинне робити, після того у свободній дискусії брали участь інші присутні.

Товариство все ще в початковій стадії організаційно і концепційно. До того, вже за той короткий час існування двічі розкололось. Насамперед "видворили" д-р Штерна. В часі його ув'язнення і суду в СССР — оповідають — Ізраїль робив усе можливе, щоб його звільнити й дозволити виїхати до Ізраїлю, уряд дав йому всесторонню допомогу, а він поїхав до Америки, заробив на українцях п'ядесят тисяч долярів, купив собі дім у Голяндії, поїхав туди і махнув рукою на Ізраїль.

Така невдячність обурила всіх жидів, і за це його з товариства викинули.

Другий розкол теж на персональному тлі. Кількість членів покищо невелика. Допомога від уряду або якихось установ Ізраїлю — ніяка. Радше навпаки, скрізь виразна ворожнеча. Товариство сподівається на допомогу українців. Насамперед УККА повиннол дати якусь фіеаесову піддержку, запрошувати членів товариства з Ізраїлю до ЗСА на добре зорганізовані доповіді, як то було у випадку д-ра Штерна. Українці в Америці повинні масово вписуватися до товариства, вплачуючи 40 долярів річно вкладки, щоб так створити фінансову базу для товариства в Ізраїлю. Зорганізувати в Америці між українців виставку й продажу образів жидівських малярів, що живуть в Ізраїлю. Українські часописи й наукові установи в Америці повинні замовляти ізраїльських членів товариства різні статті й наукові праці. В основі плянів лежало переконання, що українці в Америці, це "багатий вуйко", що радо поможе товариству фінансово.

На жаль, я мусів розчарувати всіх у таких сподіваннях. Українці в Америці й сами раді б знайти якогось "багатого вуйка" з торбою мільйонів, який підсилив би півпорожні каси всіх українських організацій і товариства. Зацікавлення доповідачами з Ізраїлю вигасло, і нема кому фінансувати такі дефіцитні імпрези. Організувати виставку образів ізраїльських жидів в Америці можна, але якщо серед українців, то фінансово ніякого успіху не будею Українських малярів в Америці досить багато, в додатку привозять або присилають свої образи українські мистці з Польщі, з Югославії, з Південної Америки. Таку виставку треба робити в Америці серед жидів. Жидів вдесятеро більше, дуже багато з них багатії, то й можуть розкупити всі прислані з Ізраїлю мистецькі твори, хоч би для того, щоб піддержати Ізраїль.

З українських інституцій в Америці тільки Український інститут при Гарварді має фонди. УККА, надбудова всіх організацій і установ в ЗСА, збирає на всі свої потреби річно в три рази менше, ніж Український інститут при Гарварді має відсотків з готових фондів. Тому слід шукати зв'язків з Українським інститутом при Гарварді. Знайти членів серед українців, які платили б до Товариства єврейсько-української співпраці в Ізраїлю сорок долярів річно — сизифова праця. УНСоюз, Провидіння не можуть знайти досить нових членів серед українців, які платили б вкладку для власної асекурації.

Мій погляд на завдання Товариства зовсім інакший. Українці майже всі готові на щиру співпрацю з жидами, але як рівний з рівним проти спільного ворога — червоної імперіялістичної Москви. Їх переконувати не треба. Переконувати треба жидів. Тому Товариство повинно вести акцію серед жидів. Організувати доповіді жидівських і українських доповідачів для жидів Ізраїлю і в Америці. Давати до жидівської преси в Ізраїлю і в Америці статті з поясненнями про безпідставність і шкідливість для самих жидів обвинувачування українців в якомусь "традиційному антисемітизмі". Роз'яснити жидам в Америці, що їх уживання американської Спеціяльної слідчої комісії для переслідування невинних українців, це "ведмежа прислуга" для самих жидів.

Натомість треба давати до ізраїльської преси статті про Україну й українців у позитивному висвітленню. Віднотовувати україніку в ізраїльській пресі й журналах і спростувати всякі наклепницькі чи просто хибні інформації й насвітлення. В Америці приєднати якнайбільше членів і прихильників Товариства з-поміж жидів. Їх багато, кожний з них багатий, тому саме вони повинні дати фінансову основу Товариству жидівсько-української співпраці, щоб уряд Ізраїлю ставав в обороні українців.

Ізраїль є членом міжнародних органцізацій, ООН та інших, де совєцька Москва дуже часто атакує імперіялізм Ізраїлю. Чому в таких випадках Ізраїль не відповість пригадкою про брутальний імперіялізм і про жорстоке поневолення й винищування українців? Уряд Ізраїлю повинен пригадувати світові важке положення України, вказувати що не в Африці, а на сході Европи треба визволити народи з колоніяльного ярма Москви. Українська приповідка каже "Не тоді лижи мені губи, як вони солодкі, а тоді, як вони гіркі". Не думайте, що почнете любо усміхатися до українців аж тоді, коли постане самостійна українська держава. Хай жиди і зокрема Ізраїль виявлять допомогу українцям тепер, коли вони в потребі.

Тепер на обличчя моїх слухачів лягла тінь сумнівів. Особливо різко висловив це опісля в розмові між нами двома проф. Сусленський.

— Це все фантазії! Нездійснені мрії! Іти нам між жидів і говорити їм, що Хмельницький, гайдамаки, Петлюра — це національні герої українців, яких жиди злобно й безпідставно обвинувачують в якихсь погромах? Таж діти вже в Ізраїлю вчаться, що доба Хмельницького, Гайдамаччини, Петлюри це періоди найбрутальнішого винищування жидів. Робити лобовий наступ проти всіх жидів нам не під силу. Впливати на уряд Ізраїлю, щоб він в ООН і деінде підносив справу жорсткого поневолення України Москвою? А для чого Ізраїль мав би це робити? Щоб дразнити Москву і скерувати її лють проти Ізраїлю? Таку нашу акцію всі жиди визнають шкідливою для інтересів Ізраїлю. Нашу роботу треба починати з чогось легкого, неконтроверсійного.

— Можна й так. Але завдання, яке має стояти як напрямна праці, мусить включати все те, що я представив. Бо лише тоді українці бачитимуть глузд належати до Товариства єврейсько-української співпраці. Власне, до такого товариства.

ІНТЕРВ'Ю ДЛЯ ЖУРНАЛУ "КРУГ" В ТЕЛЬ АВІВІ В ІЗРАЇЛЮ

В чаcі мого побуту в Ізраїлю при кінці 1981р. мав я окреме інтерв'ю для жидівського журналу в російській мові п. з. "Круг".

Журнал видається для громадян Ізраїлю, які приїхали з СССР, бо їм все ще легше розуміти російську, ніж єврейську мову. Журнал має вісім тисяч передплатників і друкується тиражем 9-10 тисяч примірників. Інтерв'ю було поміщене в ч. 233 під заголовком: "Інтерв'ю, дав д-р Петро Мірчук, юрист та історик". На вступі редакція подає цитату з Гемінгвея.

— Коли німці зайняли Львів, чи ви були у Львові?

— Ні, я тоді був у Відні. Я вернувся до Львова в серпні 1941р.

— Українці в тому часі мали надію відновити свою державу?

— Не тільки мали надію, але й проголосили відновлення української держави 30 червня 1941р. і вслід за тим організували свій уряд та державну адміністрацію.

— У Львові?

— У Львові і по всій Західній Україні.

— З тим, щоб перенести потім столицю до Києва?

— Так, але цього не вдалося здійснити, бо німці заарештували членів українського уряду. Німецька армія заявила, що вона респектує договір України з Німеччиною в Бресті Литовськім в лютому 1918 року про визнання Німеччиною повної державної незалежности України. Вони (командування німецької армії) сподівалися, що уряд Німеччини буде тепер в союзі з Україною в боротьбі проти більшовицької Москви, як була в 1918р. Та в дійсності вийшло інакше, бо Гітлер і його партія хотіли мати Україну своєю колонією. Керівництво німецької армії вважало, що Німеччина повинна визнати й респектувати незалежність України, Литви, Латвії, Естонії, Білоруси й інших народів і вдержувати з ними добросусідські взаємини.

— А як німці почали грабувати українських селян і винищувати українську інтелігенцію, ви попали в тюрму?

— Так, при першій хвилі арештів. В липні й серпні 1941 року, на протязі шістьох тижнів, існувала й діяла українська влада і українська адміністрація в Галичині. Але сам Степан Бандера був арештований вже тиждень перед початком німецько-більшовицької війни.

— Німці його арештували?

— Гестапо зразу держало його під домашнім арештом.

— А де він тоді жив?

— У Кракові. У вересні 1939р., як Польща розпалася, він вийшов на волю й опинився у Кракові, оскільки у Львові большевики розстрілювали всіх українців націоналістів.

— А як у вас малася справа з арештами? Ви й за Польщі сиділи кілька разів у тюрмі?

— Так, я шість разів сидів у польській тюрмі.

— За український націоналізм?

— Так. Між першою і другою світовою війною Західна Україна із столицею у Львові була під польською окупацією. Ми боролися, щоб прогнати поляків і відновити незалежність України.

— А ту Україну, що існує сьогодні і є членом ООН, ви признаєте українською державою чи фікцією?

— Це така сама фікція, як був Райхскомісаріят "Україна" за німців.

— Коли ви попали в німецьку тюрму?

— 15 вересня 1941 року в часі масових арештів. Тоді заарештовано в Західній Україні кілька тисяч українців.

— Вас судили?

— Ні. Ми перебували у Львові кілька днів, тоді нас перевезли до тюрми у Кракові, а в липні 1942р. відставили першу групу українських націоналістів 25 осіб до Авшвіцу (по-польськи "Освєнцім"). Я перебував у німецьких тюрмах і концтаборах чотири роки.

— У вас на руці витатуоване число 49734. Це з Авшвіцу? Чи з вас створили окрему групу, чи змішали з іншими? Який ви мали "трикутник": червоний як політичні в'язні?

— Червоний. Капами були поляки. Вони ставились до нас дуже вороже, бо українці довгі віки боролися проти поляків. Вони вже в перших днях, на моїх очах, у варварський спосіб замордували молодшого брата Степана Бандери, Василя. Два дні пізніше привезли другого брата Бандери, Олексу, і його польські "капи" в той сам варварський спосіб замордували.

— А ви Степана Бандеру знали?

— Так, знав дуже добре.

— Ще зі Львова?

— Так.

— У повоєнній большевицькій літературі Степана Бандеру називають герштом бандитів, а всіх бандерівців бандитами. Чому це так?

— Тому, що большевики кожного, хто проти московського імперіялізму, називають бандитами й фашистами. Так вони називають теж американських президентів, які проти московського імперіялізму, як от сьогодні президент Реген.

— Коли війна скінчилася і німці втекли з України, українські націоналісти залишилися в лісах і продовжували свою боротьбу. У що ви вірили, на що надіялися?

— Ми сподівалися, що Америка знає, хто такі московські большевики, знає, що між німецькими нацистами й червоно-московськими нацистами ніякої різниці немає. Ті знищили шість мільйонів жидів, а ті десять мільйонів українців. Тому між Америкою й СССР мусить прийти зудар.

— А чи це правда, що вам Бандера був антисемітом?

— Неправда. Він з жидами й не зустрічався. Ми боролися проти Польщі, його поляки засудили на досмертну тюрму.

— А що робив Бандера за німців?

— Був ув'язнений у німецькім концтаборі.

— Коли Hімеччина капітулювала, він вернувся в Україну й очолив там національну боротьбу?

— Ні, наприкінці 1944 року його звільнили, і він ховався до кінця війни. А тоді жив у Баварії під іншим прізвищем.

— То чому всіх тих українців, що боролися проти большевиків, звали весь час "бандерівцями"?

— Тому, що він був ідейним натхненником боротьби українських націоналістів.

— Чи це правда, що бандерівці вбили в бою генерала Люце, а згодом совєцького генерала Ватутіна?

— Правда. Генерала Ватутіна зліквідували в бою Українська Повстанська Армія. То було на Волині. В Карпатах українські повстанці важко поранили ген. НКВД Москаленка.

— В Авшвіці ви стрічалися з різними народами, чи зустрічалися теж з жидами?

— Так, ми жили з ними дружно. Я хотів би тепер зустрітися з тими, що були в Авшвіці. Ми були приятелі, бо в бандерівців є клич "Свобода народам, свобода людині!" В розмовах з ними я завжди вияснював, що ми боремося за самостійність України і так жиди повинні боротися за свою самостійну державу.

— А скажіть мені щиро, в нас загально думають, що українці антисеміти. Ви самі до війни, за Польщі мали якісь претенсії до жидів?

— Навпаки українці співпрацювали з жидами. За Польщі були дозволені політичні партії і українці творили з жидівськими партіями при виборах спільний виборчий бльок.

— У 1939 році Львів захопили більшовики. Українська еміграційна преса пише, що тоді руські брали багато жидів до НКВД. Чи це правда?

— Так, приймали багато. Я від весни 1939 року був у польській тюрмі у Львові. Коли в весні 1939 большевицька армія ввійшла до Львова, польська тюремна сторожа втекла, і ми вийшли на волю. На вулицях я побачив багато жидівських студентів, яких знав з університету, вони мали червоні опаски на руках як міліціянти НКВД.

— А чому вони пішли на таке?

— Не знаю, але вони тоді видавали НКВДистам українських націоналістів.

— Ви тоді не залишилися у Львові?

— Ні. Я поїхав на територію, зайняту німцями, а далі в Прагу, де я докінчив студії й одержав диплом доктора права. У празі я студіював в Українськім вільнім університеті й одночасно в німецькім університеті ім. Карла. До Львова я вернувся в серпні 1941 року.

— Що ви там побачили й довідалися?

— Як тільки большевики втекли і прийшли німці, українці кинулись до тюрем, бо НКВД було виарештувало тисячі молодих українців. В тюрмах люди побачили жахливе видовище. Жидівський автор Гільберг у книжці "Знищення европейських жидів" наводить документ, з якого видно, що в тюрмах Львова й околиці знайдено 18 тисяч трупів українських політичних в'язнів. Батьки кинулися пізнавати своїх дітей. Кати НКВД втікли або ховалися, головно жидівські міліціонери не вспіли втекти. І от як когось пізнавали, що то енкаведист або міліціонер, то рвали його на куски. Справа була не в тому, хто то був, жид не жид, а в тому, що то був енкаведист. Батьки помордованих мстилися за смерть своїх дітей.

— Як ви студіювали в Празі, були там німці. Чи вони там поповняли звірства?

— Ні, я там такого не бачив. Вони поводилися там мирно. Тому мені й на думку не приходило, що вони зовсім інакше поведуться в Україні.

— А чи можна назвати життя жидів в Україні на протязі 500–600 літ взагалі мирним співжиттям двох народів? Інша віра, інші звичаї, жиди не могли мати землі, їх змушували займатися ремеслом, коршмами, дрібною торгівлею, жити в малих містечках. Царська політика була — нацьковувати одних на других. То може тому, як німці сказали "можна бити жидів" українці стали їх поголовно винищувати.

— Справа не в релігії. В цьому випадку релігія не мала впливу. Вперше україні зустрілися з жидами тисячу літ тому. Тоді існувала хозарська держава, де жиди займали керівні становища. Ховари нападали на Україну, брали в неволю людей, дівчат продавали в гареми, а молодих мужчин в неволю.

— Ви думаєте, що ворожість тягнеться ще з тих часів?

— Так. А все ж, коли князь Святослав знищив хозарську державу, він і його син, князь Володимир, дозволили жидам переселитися з Ховзарії на Україну. Їх не переслідували.

— То була давня Русь…

— Так, давня "Русь", батьківщина українців. Друга хвиля приплила в Україну в 14-м століттю за польського короля Казимира. Після знищення Руси-України татарами Західну Україну зайняла Польща у союзі з Мадящиною. Поляки завели тоді в окупованій Україні зовсім інший лад. Українці до того часу не знали панщини. У нас кожна людина була вільна, рівна, а поляки завели февдалізм. В українських хліборобів відібрали всю землю, а їх зробили панщизняними хлопами, позбавивши волі. Жиди панщизняними хлопами не стали. Кожний польський пан мав свого жида для адміністрування села. Жиди збирали податки і провадили коршми, немилосердно визискуючи селян. Очевидно, що за те їх люди ненавиділи. Мало того, що мусіли працювати шість днів на тиждень на панщині, з них ще здирали всякі податки.

— Ви живете у Філядельфії? Ваша дружина американка чи українка? Ваші діти знають українську мову?

— Так, в мене три сини. Вони американські громадяни і українські.

— Ви вірите, що Україна стане колись вільною?

— Всі українці вірять у це, бо неможливо знищити 50-мільйоновий нарід. Ми пережили татарську навалу, шляхецьку Польщу, то переживемо й большевицьку Московщину. Ми працюємо над тим, щоб відкрити очі іншим, хто такі московські большевики.

— Ви є членом кількох жидівських організацій, чи це значить, що ви вважаєте, що час покласти край ворожнечі між українцями й жидами?

— Так, це моє переконання Ми мусимо сказати жидам правду про них і вислухаємо, що вони мають проти нас.

— Десятки тисяч українських поліцаїв, що служили німцям, були поганими людьми?

— Це не так. Я пригадаю вам, що в Бабиному Ярі лягло не менше українців, як жидів.

— Скільки могло бути?

— Ми працюємо над уточненням кількости українських жертв. Всіх жертв в Бабинім Ярі було біля 100 тисяч. В книзі Анатолія Кузнєцова написано, що в 41–42 роках стріляли там жидів, а 43–44 українців. Коли у Львові проголошено незалежність України з ініціятиви Степана Бандери (він сам був уже тоді ув'язнений) в Україну пішли "Похідні групи" членів ОУН. Вісім тисяч пішло. Німці виловили їх і, приблизно, шість тисяч розстріляли, найбільше в Бабиному Ярі.

— В Ізраїлю є Товариство єврейсько-української співпраці. Чи ви приїхали як гість цього товариства?

— Не тільки як гість. Я член цього товариства.

— Ви тепер в Ізраїлю, чи в вас, як в українця, що живе в Америці, є різниця в підході до жидів і до ізраїльтян?

— До певної міри так. Ізраїль окрема держава, з якою українці хочуть мати добросусідські взаємини. Україна є другою щодо кількості жидів країною, де живуть мільйони жидів. Тож в інтересі обох сторін є добрі взаємини.

— А що ви думаєте, чи в Україні є багато людей, які ставлять спротив москалям, як ви їх називаєте?

— Ми певні, що багато. Ті що сиділи в совєтських концтаборах — німці, жиди, французи й інші — свідчать, що більшість в'язнів СССР, це українці.

— А з жидами в Америці ви маєте зв'язок, чи з ними ви рідко зустрічаєтесь?

— Ми пробуємо нав'язати з ними добрі взаємини, але там сильна українофобія.

— Тепер у ЗСА проходять суди над українцями. Що це за суди?

— Судять так званих "воєнних злочинців". Я сам був свідком на двох таких судових процесах і бачив, як КГБ уміє нацьковувати жидів на українців, а українців на жидів. Комісія, яку створено заходами конгресменки Гольцман, одержала кілька мільйонів долярів з каси федерального уряду і за ті гроші члени комісії їздять до СССР, а КГБ дає їм фальшовані "документи" для такого процесу проти невинних людей. Тож ясно, якщо хтось справді мав на сумлінні воєнні злочини, то після війни зараз же змінив прізвище і виїхав до південної Америки, або до Австралії. Ті, що залишилися під своїм правдивим прізвищем, вже цим доказали, що вони нівчому не винні. Оті процеси розпалюють ненависть між українцями й жидами.

— Ви думаєте, що такі процеси на руку КГБ?

— Очевидно, що Москва дуже затривожена зближенням українців з жидами, особливо в Америці. Я боюся, що ті суди над українцями вплинуть дуже погано на українсько-жидівські заємини. В кожному разі вони не викличуть любови до жидів ні з боку українців (а їх у ЗСА й Канаді є три мільйони) ані зі сторони самих американців.

— Ну, але українці й так жидів не люблять, з правила.

— А чому ви не питаєте, чи жиди українців люблять? Я тому став членом товариства жидівсько-української співпраці, щоб ширити довір'я й погану одних до других. Ворожнеча наших народів на руку тільки большевикам, які є однаковою небезпекою як для України, так і для Ізраїлю.

ПОСТСКРИПТУМ

В розмовах про Митрополита Шептицького я завжди чув закиди, що нібито він "коляборував" з німецькими нацистами. І то не в формі підозріння, а як ствердження незаперечного факту. На чому ж оснований такий важкий закид? Відповідь усе була: "Ми знаємо", "То ж відомо".

Ясну відповідь на це знайшов я аж тепер у большевицькій рептильці "Вісті з України", що її для баламучення українців поза СССР видає пропагандний відділ КГБ. В тій рептильці ч.5, січень 1982, написано:

"Слід зупинитися на питанні про прагнення купки юд з так званого "Товариства єврейсько-українських звязків" протягнути чергову облудну пропозицію про оголошення митрополита А.Шептицького "праведником миру" за "рятування" євреїв від винищення гітлерівцями в роки другої світової війни. Щоб ця пропозиція, яка належить зраднику Я.Сусленському, не вводили в оману громадськість щодо стосунків "святішого" з окупантами та його ставлення до осіб єврейської національності, розгляньмо кілька архівних документів".

Отут відповідь на питання, на чому спираються жидівські обвинувачення Митрополита Андрея Шептицького у співпраці з гітлерівськими окупантами України: на "документах" московського КГБ!

Що ж то за документи?

"За перший доказ того, що А.Шептицький не був байдужим до ідей німецького фашизму і старанно заохочував та поглиблював інтерес своїх духовних до практичних дій Гітлера може правити фото з зображенням Слуги Божого під час одного з оглядів українських скавтів — членів "Пласту". Всі учасники збору були удекоровані значками із зображенням свастики "гакенкройцу", взятого націонал-соціялістами Гітлера за офіційну емблему партії. Свастика більшого розміру вилискує і на сутані "святішого". Той знак біля серця духовного батька переконливо свідчив про його політичну орієнтацію, яка, в свою чергу, правила за взірець пластівцям".

Ось вам совєцький "документ" і його інтерпретація, в якій перемішано московсько-большевицьку неграмотність із бесшабашною демагогією.

Вже вступне завваження про "німецький фашизм" свідчить про жалюгідну політичну неграмотність того, хто це писав. Бодай трошки грамотна політична людина знає, що фашизм, це ідеологія і рух італійський і говорити пр "німецький фашизм", це те саме, що говорити про "магометанський марксизм".

А що ж це за знімка? Українські пластуни в одностроях у рядах і Митрополит проходить перед їх ряди — в 1940-х роках? Пласт розв'язали у вересні 1930 року, отже одинадцять років перед приходом гітлерівців в Україну. Тоді, як гітлерівська Німеччина окупувала Україну, Митрополит був спараліжований і не міг навіть стояти, не то проходити рядами пластунів, яких, як кожний знає, в ті дні не було.

А свастика?

У Пласті, що існував до 1930 року, був рід відзнаки зі "свастикою", про яку кожна американська енциклопедія подає, що вона "свастика" була символом руху і в праіндоевропейців, і в американських індіян у двох формах: у праіндоевропейців звичайно із загненням кінців у правий бік, а в американських індіян частіше із загненням у лівий бік. Гітлер прийняв старовинну "свастику" як відзнаку своєї партії в 1933 році. Старовинну "свастику" вживали у міжнароднім скавті, і звідти вона з'явилася в українськім Пласті. Як міг Пласт, що перестав існувати в 1930 році, перебрати "свастику" від гітлерівців, які прийняли її за свою відзнаку в 1933 році?

З такою бистротою ума большевицькі побрехачі можуть зовсім добре приписати писання Маркса впливам гілеризму. Ясно, що знімка Митрополита Шептицького між Пластунами на Соколі походить з 1920-х років. Виходить, що Митрополит Шептицький симпатизував і поширював серед українців гітлеризм вже найменше десять років перед тим, як появився гітлеризм.

Черговий "доказ" і "документ" КГБ проти Митрополита Шептицького такий:

"1 липня 1941 року, після вступлення окупантів до Львова, Шептицький звернувся до пастви з листом, в якому назвав гітлерівську навалу "новою епохою" в житті України. Він закликав "проявляти послух для влади". "Урядові" того Ярослава Стецька, що ратував (воював) "за перенесення на Україну німецьких метод екстермінації жидівства, виключаючи їх асиміляцію". Шептицький закликав "віддавати належний послух".

На доказ цієї "пригадки правди" большевицька рептилька наводить "Пастирський Лист Князя Церкви", в якому сказано: "З волі Всемогучого і Всемилостивого Бога в Тройці Єдиного зачалася нова епоха в житті Державної Соборної Самостійної України. Народні Збори, що відбулися вчорашнього дня, ствердили і проголосили ту історичну подію. Установленій владі віддамо належний послух, узнаємо головою краєвого правління західних областей України пана Ярослава Стецька".

Кожній нормальній людині ясно з тексту листа, що Митрополит Шептицький говорить про новий етап державности Самостійної Соборної України. При чому ж тут хвалення німецької окупації? Це якраз виразне заперечення законности німецької окупації України. При заклику до "послуху встановленій владі" дуже виразно сказано, що йдеться про українську державну владу, головою якої став Ярослав Стецько. Кожній нормальній людині цей документ свідчить переконливо, що Митрополит Шептицький не тільки до ніякої співпраці з гітлерівськими окупантами України не закликав, а якраз навпаки, рішуче приєднувався до заяви українського народу, що він всупереч усяким плянам Гітлера і Сталіна хоче жити власним, державним життям у вільній самостійній державі! Фальшування і забріханість "інтерпретації" московського КГБ аж надто очевидні!

Як черговий доказ співпраці Митрополита Шептицького з нацистівськими окупантами України автор пашквілю, наймит КГБ, наводить факт, що… Шептицького багато разів відвідували старшини гестапо. Це правда, Митрополита Шептицького відвідували старшини гестапо так само як потім його і його наслідника Митрополита Сліпого відвідували старшини НКВД. З тією тільки різницею, що старшини гестапо тільки пробували тероризувати Митрополита Шептицького, а старшини НКВД Митрополита Сліпого, після перших спроб залякування й намовляння до переходу на московське правослів'я заарештували і разом з іншими єпископами й сотнями священиків української католицької Церкви забрали до конц. таборів, де більшість згинули мученицькою смертю. Чи й ті "відвідини" українських владик старшинами НКВД є доказом їх співпраці з НКВД?

"Документом" і доказом співпраці Митрополита Шептицького з гітлерівськими окупантами України вважає автор пашквілю також і те, що у своїм посланню Митрополит закликав у липні 1941р. українців щирим серцем вітати ту українську молодь, яка восени 1939 року мусіла втікати з України, щоб не загинути з рук кровожадних катів НКВД і в 1941 році поверталися в Україну, щоб боротися за звільнення України з-під ярма московських ведмедів. Байдуже, що та українська молодь, вернувшись в Україну, боролася так само проти червоно-московських, як і проти брунатно-німецьких окупантів України, як проти енкаведівських, так і проти гестапівських садистів.

Ось які "документи" й "докази" співпраці Митрополита Шептицького з німецькими окупантами України доставляє КГБ жидам в Ізраїлю й поза Ізраїлем. І на таких ото "доказах" і "документах" спирають керівники Яд Вашем в Єрусалимі свою відмову сказати на весь світ від усього ізраїльського народу "ДЯКУЄМО!" великому Митрополитові української католицької Церкви. Тому що єдиний на всю окуповану тоді німцями Европу мужньо протестував перед Гітлером і Гімлером проти нелюдяного винищування жидів і, як ніхто інший в Европі, рятував тисячі жидів сам, і через підчинених йому українських священників, монахів і монахинь, рискуючи власним життям і життям сотень українських священників, монахів і монахинь та дальшим існуванням українських церков і монастирів, в яких, на його доручення українці переховували жидів.

Ясно, що на такій настанові жидів до українців не можна будувати здорової і щирої співпраці українців з жидами.

СТАНОВИЩЕ ЖИДІВСЬКИХ НАЦИСТІВ ДО УКРАЇНЦІВ

Насамперед, вважаю конечним уточнити термін "націоналісти" і "нацисти", що їх умисно мішають і утотожнюють вороги націоналізму, особливо ж більшовицькі агітатори. Уточнення конечне, особливо в питанні міжнаціональних взаємин.

В цьому аспекті — націоналісти вважають, що кожна нація має однакове, Богом дане право бути вільною у своїй власній державі на території заселеній даною нацією; ніяка нація не має права панувати над другою, брати другу в "опіку" чи загарбувати територію другої нації в цілому чи частину; всі нації повинні співпрацювати на добровільній базі, респектуючи завжди повну суверенність кожної іншої нації.

"Нацисти" ділять нації на дві, дуже нерівні групи: одну становить їхня власна нація як Богом, чи "Провидінням" вибрана нація "іберменшів", чи "дітей Божих", а друга — всі інші народи, створені "унтерменшами", щоб бути слугами нації "іберменшів". Згідно з цим, "нацисти" захоплюють території інших націй і перетворюють їх у свої колонії. Нацистами були німці-гітлерівці (від них пішла назва). Такими самими нацистами є "червоні" і "білі" москалі, що захоплюють чужі території як "старший брат", щоб перетворювати їх у московські колонії. Такими нацистами є й ті жиди, які вважають жидівський нарід єдиними "дітьми Божими", а всіх інших "гоями", сотвореними, щоб їм служити і то без слова спротиву. Пригадку, що жидівська нація є рівна з усіми іншими і має такі самі права й обов'язки, як усі інші, жидівські нацисти вважають образою жидів і гістерично пятнують це як "антисемітизм" і "накликування до жидівських погромів".

Німецькі нацисти вибрали собі були за спеціяльний обєкт своєї гістеричної кампанії знеславлювання жидів, жидівські нацисти — українців.

Усі жиди, так в Ізраїлю, як і поза Ізраїлем, діляться на націоналістів і нацистів. Це відноситься й до жидівських соціялістів і жидівських комуністів. Кожний жидівський соціяліст бореться за свою партійну програму — в самостійнім Ізраїлю. Для кожного жидівського соціяліста є абсурдом думати про якусь єдину, неділиму соціялістичну Палестину вкупі з арабами Палестини, Йорданії, й частини Сирії. В відношенню до інших народів жидівські соціялісти або націоналісти, або нацисти. Це саме й з жидівськими комуністами: Вони розуміють комунізм як соціяльну систему, яка повинна існувати в самостійній ізраїльській державі, а в відношенню до інших народів для них комунізм є засобом ідейно-морального обеззброювання нежидів. Думку, що жиди повинні дійсно перетопитися в один комуністичний "совєтський" народ під керівництвом "старшого, русского брата", кожний ізраїльський комуніст вважає божевіллям політичного "мішігене".

В Ізраїлю й поза Ізраїлем я мав нагоду зустрічатися й дискутувати з жидами всіх політичних відтіней. Я ствердив, що вплив жидівського нацизму надзвичайно сильний тому, що він коріниться в релігії. Але, здоровий жидівський націоналізм кріпшає, число жидівських патріотів, що відкидають жидівський нацизм як смертельно небезпечний для самого жидівського народу більшає. Вони усвідомлюють собі, що Ізраїль як держава чи як нація не може ніяк ставати проти цілого світу, бо зникне з лиця землі так, як зникли німецькі нацисти. Щоб існувати, Ізраїль мусить мати добросусідські взаємини з іншими народами, а це можливе тільки на базі здорового націоналізму, тобто визнання рівности Ізраїля й жидівської нації в правах і обов'язках з кожною іншою нацією.

В Україні, а головно в совєтських тюрмах і концлагерах жидівські націоналісти співпрацюють з українськими націоналістами. Жидівські нацисти співпрацюють з московськими окупантами проти українців.

Становище жидівських нацистів в питанні українсько-жидівських взаємин дуже ясно, чітко й відкрито зясоване в "листі до української інтелігенції" ізраїльського громадянина, що виїхав з України, Олександра Воловика, тому подаємо текст того листа повністю. (Факт, що автор цього листа, людина з вищою освітою, що родилася й жила в Україні, володіє перфектно російською мовою, але не володіє українською, має особливу вимову).

Відкритий лист Українській Інтелігенції на Заході

Декілька причин примусило мене написати цей лист. Наперед всього, статті і виступи д-ра Мірчука, а також деякі другі публікації в українській пресі за межами України, в яких так чи інакше зачіплюється тема еврейсько-українських відносин. Друга причина носить більш особистий характер — рів під Вінницею, заповнений останками близьких мені по крові й імені людей.

Я не беру на себе сміливість вислідувати стан відношень між двома нашими народами в ході історичних подій. Лиш тільки позволю собі висказати ряд думок, які зовсім не вичерпують теми еврейсько-українських відносин.

Мені кажеться, що основною причиною, з'ясовуючою НЕМОЖЛИВІСТЬ установлення нових і добрих відносин між двома нашими народами, являється боязнь або небажання, чи нерозуміння українцями необхідності признати історичну правду — вина народа українського перед народом еврейським. Вся історія відношень двох народів — це історія геноциду, погромів, переслідування, ненависти одного — великого українського народу — до другого маленького еврейського народу. Я особливо виділяю кількісне відношення, бо мені представляється принципіяльно важливим різність двух типів націоналізму: націоналізму народу кількісно більшого по відношенню до народу меншого, і націоналізму народу малого повідношенню до народу великого. Щоб бути зрозумілим українцями, позволю собі це становище з'ясувати на прикладі відношень двох других народів: російського, великого і українського, меншого. В цих відносинах націоналізм український з'ясован і справедливий, націоналізм російський — несправедливий і агресивний. Теж саме буде справедливе, якщо ми скажемо про націоналізм український по відношенню до евреїв — він несправедлив і агресивний.

Ця аргументація тим більш вірна, мені кажеться, якщо українці зрозуміють ще один довід: Більшість еврейського народу сьогодні не дуже знайома з народом українським і для більшості евреїв сьогодні проблеми відносин двох народів невідомі і незрозумілі. Це вірно як по відношенню до евреїв Ізраілю, так і до евреїв США — а це дві самі великі громади сучасного світу.

Сьогодні правильні взаємовідносини двох народів важливі українцям, по меншій мірі як і евреям. Зрозуміти необхідність дружби і співпраці евреї можуть сьогодні тільки на підставі чіткого вияснення відношення українців до свого минулого.

Аналогія, як всяка аналогія, не повний доказ, але істину все таки прояснює. Позволю собі тут привести аналогію з народом німецьким:

Сьогодні молодий німець, народившийся після 1945 року і таким чином, якбито, не несе відповідальності за минуле, може прочитати звіт про це минуле в своїх шкільних підручниках, може побачити фотографію свого канцлера на колінах перед пам'ятником вбитим евреям. Він може прочитати заяву свого уряду про вину німецького народу перед народом еврейським. Може безпосередньо побувати на історичних місцях злочинного минулого, вроді: Бухенвальда, Равенсбрюка і др. Він кінцево, може прочитати всякі фашистівські видумки, додумки про те, що нічого не було, що евреї самі винні в своєму зничтожуванні, що самого зничтожування не було… Але ясне одне: Цвіт Німеччини, її розум, її совість, накінець її керівництво на стороні історичної правди.

До жалю, зовсім друге положення в кругах української інтелігенції на Заході. Ви — цвіт і розум, Ви — совість і керівництво народу, мені кажеться, не стоїте на чіткій і вірній позиції. Я вже не раз говорю про д-ра Мірчука, деклярації якого підозріло напоминають заяви махрових фашистів. І в других публікаціях бачу безперервні потуги зрівняти "рахунок". Доказати недоказуєме — "вину" народа еврейського перед народом українським. Припоминається все: корчмарі-евреї, чекісти-евреї, комуністи-евреї. Так наче не було: корчмарів-українців, чекістів-українців, комуністів-українців. Нібито не може подібною "аргументацією" з'ясувати сьогодні народ російський угнітання народу українського. Ще би! А хто в політб'юро, хто всі ці: Щербицькі, Черненкі, Кириленки… І другі "товариші", які не виговорюють російської літери "Г"? Хто складає кістяк партійного апарату, або офіцерського корпусу і особливо: єфрейторсько-сержантсько-прапорський склад радянської армії? А КГБ — що. Цвігун був татарином? А Семичасний? Да, що, там пани казати?!

Тільки ця аргументація не витримує ніякої критики: ні в випадку евреїв, ні в випадку українців. Бо основним там було не національне, а ідеологічне.

І ні разу за всю історію евреї не притісняли українців, тому що вони УКРАЇНЦІ. До жалю, зворотнього доказати неможливо.

Я — ізраільтянин, педагог, поет. Живу в Ієрусалимі. Являюся членом Товариства еврейсько-українських звязків. Товариство поки некількісне. І, боюсь, що таким залишиться, якщо сторона українська буде робити вигляд, що "нічого не було".

Але положення, я вірю, може змінитися, якщо український народ зрозуміє накінець, що кров не змивається кров'ю, а СЛЬОЗОЮ СПІВСТРАЖДАННЯ І ПОКАЯННЯ.

І тоді на ВІЛЬНІЙ УКРАЇНІ ми вмісті розшукаємо на Вінницькій землі той рів і напишемо над могилами наші УКРАЇНСЬКО-ЕВРЕЙСЬКІ ІМЕНА, і тим сами вернемо Історії ІСТОРІЮ.

Із повагою і надією Олександр Воловик.

Іерусалим, Ізраіль.

Переклав з російської мови — Я.Менакір.

З поданого листа Олександра Воловика виходить зовсім ясно, що він вважає жидів такими, як німецькі наці вважали німців: Сотвореними для панування над іншими, усюди у світі з такими правами, як "свята корова" в Індії. Він так дослівно й пише: "Ні разу за всю історію євреї не притісняли українців". А якщо хтось з українців відважився сказати, що дійсність, на жаль, надто далека від такого твердження п. Олександра Воловика, то такий українець "махровий антисеміт" і повинен негайно впасти на коліна перед жидами й прохати прощення за страшний злочин проти "святої корови". Воловик вперто ігнорує факт, що йдеться весь час не про поведінку українців супроти жидів в Ізраїлю, але про поведінку жидів як гостей на чужій, українській землі супроти українців, споконвічних власників тієї землі. Кожний об'єктивний жидівський дослідник цього питання признає, що та поведінка була весь час жалюгідна, на службі польських і московських окупантів України: дошкульний економічний визиск закріпощених українських селян, коршми, лихва, глум над релігією торгуванням українськими церквами, здирання усякого роду данини для польського пана з додатками для себе, злобний насміх з українських кріпаків, підслуховування в коршмі, що говорять про польських панів і про жидів українські кріпаки на підпитку і доношення на "бунтарів", яких польські посіпаки тортурували й на паль саджали. А в найновіші часи — неймовірно велика кількість "українських" жидів на провідних і керівних постах у компартії, в ЧеКа, ГПУ, НКВД, КГБ, червоній міліції на службі большевицької Москви, яка руками згаданих формацій безоглядного терору вимордувала більше українців, аніж гітлерівська Німеччина жидів. Невже воловик, людина з вищою освітою, що родилася й виросла в Україні, ніколи про все те не чув, не читав, не бачив? Чи навпаки, все те знає дуже добре, але вважає як жид, що так мало бути, бо жиди з благословення їхнього Єгови можуть робити з українцями що хотять і українці мають слухняно все сприймати, а як спалахнуть бунтом, то мають негайно впасти перед жидами на коліна й прохати прощення на взір жартівливої пісні "Прости мені, моя мила, що ти мене била"?

Нахабна вимога Воловика, щоб українці впали перед жидами на коліна й просили прощення безгранично обурлива й провокативна. Отака, власне, настанова жидівських нацистів перетворює найщирішого приятеля жидів в антисеміта і пхає до немилої жидам реакції.

Порівнювання відношення московських наїзників до українців із відношенням українців до жидів чудацьке. Москва окупувала Україну й поневолює український нарід; це ніякий "націоналізм більшого народу", а варварський імперіялізм, що заслуговує на засуд усім культурним світом. Українці поневолені, ведуть священну визвольну боротьбу. Яке ж тут може бути порівняння цього із питанням жидів в Україні? Чи Україна це жидівська земля, а українці захопили ту жидівську країну й поневолюють жидів на їхній землі? Здоровий жидівський націоналізм змагав завжди до відновлення жидівської держави в Палестині. Чи ж українські націоналісти, або хто небудь із українців колинебудь противився тому? Навпаки, всі жидівські об'єктивні історики признають, що всі жидівські політичні і релігійні рухи й ідеології найсвобідніше розвивалися в Україні. Чи, може, Воловик думає, що Україна це жидівська земля і жидівський "націоналізм малого народу" змагав усе до прогнання українців з України, а український "націоналізм великого народу" до того не допускав?

У звязку з дуже міцними впливами жидівського нацизму на всіх жидів з отакою настановою до українців мимоволі насувається питання: То чи є глузд пробувати ладнати приязні звязки українців з жидами? Чи не є це зайва, "Сизифова" праця?

Відповідь на це питання дає майже незмінна заввага Воловика в його листі: Велика більшість жидів і в Ізраїлю, і в діяспорі, не знає історії України. Значить — не знає правди про жидівсько-українські відносини на українській землі від найдавніших часів по сьогодні і — сприймає за правду протиукраїнську, злобну, сперту на фальшуванню й перекручуванню правди пропаганду жидівських нацистів. На нас, українцях, лежить обов'язок показати щирим жидівським патріотам правду про минуле українського народу з окремим розділом жидівсько-українських взаємин і цим розкрити гидоту й забріханість україножерів. Перед дійсними жидівськими націоналістами, а перш за все — перед всіми іншими чужинцями, перед якими жидівські нацисти оплюгавлюють українців і так наставляють їх проти українського народу і його змагань.

Важке це завдання?

Очевидно! Але тут я пригадую глибоке поучення одного старенького жида, приятеля українців. На мою заввагу, що боротьба українців за визволення важка, бо ми маємо багато ворогів, він відповів: "Я знаю історію й положення українців. Це правда, що вас не люблять москалі, поляки, мадяри, румуни, загал жидів. Але вас люблять литовці, білоруси, хтось з німців, французів, інших. А хто в світі любить жидів? Ніхто! А ми це знаємо і — вперто йдемо вперед, ліктями розпихаючи тих, що нас спиняють. А як хтось зловить нас за руки, ми всі разом кричимо на весь світ: "Ловіть антисемітів! Бийте антисемітів, бо вони ось громлять жидів!" І нам дорога звільняється. А що робите ви, українці? Як лиш побачите перешкоди перед собою — звертаєте і плачете: "Ой, яка гірка наша доля! Ніхто нам помогти не хоче!" Отак ви ні кроку вперед не підете".

У нашому змагу в обороні правди і чести українського народу ми мусимо бути мужні, тверді, незламні.

ДО ПИТАННЯ: "ЖИДИ", ЧИ "ЄВРЕЇ"?

В кожній розмові з жидами в українській мові мені приходилось вияснювати насамперед справу назви "жиди" і "євреї". Головно ж тоді, коли мав до діла з новим емігрантом з СССР. Справа в тому, що в російській мові прийнято назву "євреї", а назві "жид" надано значення національної образи й зневаги. Такий підхід накинули москалі в окупованій Україні українській мові. Тому жиди, емігранти з СССР, вживають назву "єврей" теж в українській мові і за ними й чимало українців приймає таке вияснювання назв "жид" і "єврей".

Але, такий підхід неправильний. Назва "єврей" московська. В українській мові, як і в інших словянських мовах, від найдавніших часів вживається назву "жид", яку принесли в славянські краї з Франції й Німеччини самі жиди. Ні французи слово "жид", ні німці свого "юде" не вважають образливим, і ані їм, ані французьким, чи німецьки, як і польським, чеським жидам ніколи на думку не приходить міняти це на російську назву "єврей". То чому ж українську мову засмічувати москалізмом "єврей"? Тим більше, що українці під назвою "жидівська" мова мають завжди на увазі "їддіш", що постала з німецької, а під "єврейська" мова ту мову, якою говорили жиди в давнині й говорять сьогодні в Ізраїлю. Та й англійці вживають "Джу", а не "Гібрю".

Українські літописці й українські історики виразно подають, що в Києві за княжої Руси була "жидівська", а не "єврейська" дільниця і "жидівські", а не "євpейські" ворота.

Тільки в перекладі Святого Письма вжито назву "євреї". (Звідти взяли цю назву москалі і це й є однією з вказівок, що російська мова розвинулася з церковної мови Кирила-Методія, а не з якоїсь "пра-руської"). В українських перекладах Святого Письма вжито назву "євреї" для підкреслення, що йдеться про біблійні часи, а не про нову добу, в якій українці вже від княжих часів вживали тільки назву "жиди".

Тому в моїх писаннях я послідовно вживаю "споконвічну" українську назву — "жиди".

"DOCUMENTS" OF "UKRAINIAN ANTI-SEMITISM" (англійською мовою)

Just to illustrate the type of "documents" used by Jewish Ukrainophobes to support their accusations of Ukrainian participation in the destruction of Jews during the so called "pogroms", we present the following two "original" and documentary photos. The first is taken from "The Generations of Israel", with a Foreword by Abba Eban, edited by Neal Kozodoy, page 7, the caption underneath the photo reads: "(Above) Russian Cossacks standing over the bodies of their victims. The outbreak of pogroms in the 1880's led to mass Jewish emigration from Eastern Europe…" The second is taken from "My People", The Story of the Jews by Abba Eban, pg. 349, and the caption reads: "'And they posed for the pictures'. On August 10, 1919 on the route from Bohuslav to Tarastcha, Ataman Zeliony's Cossacks unashamedly display the corpses of Jews they have murdered".

(Above) Russian Cossacks standing over the bodies of their victims. The outbreak of pogroms in the 1880's led to mass Jewish emigration from Eastern Europe.

"'And they posed for the pictures'. On August 10, 1919 on the route from Bohuslav to Tarascha,Ataman Zeliony's Cossacks unashamedly display the corpses of Jews they have murdered".

Closely examine the two pictures. Can these be any shadow of a doubt that they are identical? This would mean that the authors of the book "My People" accused the Ukrainians of "pogroms" against the Jews in the period between 1918–1920, and as proof for their allegations, produced a photo of a pogrom conducted by Tsarist troops in 1880, changing the caption so it would state that this was a photo of a pogrom conducted by the Ukrainian insurgent leader Zelenyj on August 10, 1919. Can one not logically deduce from this that if the "documentary" proof was faked, a misrepresentation, then the pogrom itself, together with the date, place and perpetrators, werefalsified likewise?

One must keep in mind, moreover, that the author of the second work, "My People", Abba Eban, a university graduate and former Israeli minister of Foreign Affairs, was also the co-author of the first book — which would imply that he knowingly and willingly, falsified documentary proof and represented facts simply to buttress his allegations against Ukrainians. Can he perhaps explain how an unashamed display of the corpses of Jews Ataman Zeliony murdered in Ukraine on August 10, 1919 was photographed in 1880? Since thell, I've learned that this same photograph of the Jewish pogrom by Tsarist Police in 1880 has appeared in other publications, with the caption changed to read "pogrom by Ukrainian nationalists collaborating with the Gestapo" in 1942 and 1943.

Such, then, are the "documentary proofs" backing Jewish allegations of Ukrainian anti-Semitism and pogroms of the Jews.

                                               A silent witness to "Ukrainian anti-Semitism": The Cathedral of St. George in L'viv, Western Ukraine.

On orders of the Head of the Ukrainian Catholic Church, Metropolitan Andrew Count Sheptytskyj, several rabbis with their families and hundreds of Jewish children were hidden in the underground mazes of this medieval building and thus saved from death. Didn't Menachim Begin, the Israeli Premier, know this when he stated time and again that on territories occupied by the Nazis (which would include Ukraine), not a single Catholic priest spoke out in the defense of the Jews, helped them or saved them from deportation and death? Why don't the rabbis whose lives were saved by Metropolitan Sheptytsky, speak up and state the truth to their Premier and co-citizens.

Will there be a small replica of the Lviv's St. George Cathedral erected in Jerusalem by the Jews as a permanent manifestation of gratitude to Ukrainian Catholic Metropolitan Andrey Sheptytsky and scores of Ukrainian priests, monks and nuns who during the reign of Nazi terror risked their own lives by saving hundreds of Jews?

There are some Jews who advocate that idea. But what about all the other Jews in Israel and in the U.S.?

--------------------------

© Союз Українських Політв'язнів. Ню Йорк — Торонто — Лондон, 1982.

Мірчук П. Зустрічі і розмови в Ізраїлю. (Чи українці “традиційні антисеміти”). — Нью-Йорк, Торонто, 1982. — 128 с.

Оглавление

  • ПРО АВТОРА
  • ПРОБЛЕМА УКРАЇНСЬКО-ЖИДІВСЬКИХ ВЗАЄМИН
  • СПРАВА МИТРОПОЛИТА АНДРІЯ ШЕПТИЦЬКОГО
  • ПЕРЕД ПОЇЗДКОЮ
  • ІЗРАЇЛЬ
  • “ЯД ВАШЕМ”
  • ПРО ПОЛІТИКУ, РЕЛІГІЮ І ДЕЩО З ІСТОРІЇ
  • "ХРИСТИЯНСТВО ВИННЕ…"
  • УКРАЇНСЬКО-ЖИДІВСЬКІ ВЗАЄМИНИ ПРОТЯГОМ ВІКІВ
  • "УКРАЇНСЬКИЙ ГЕНЕРАЛ ВЛАСОВ"
  • "А ДЕ ВАШІ ДОКУМЕНТИ, НАУКОВІ Й ПУБЛІЦИСТИЧНІ ПРАЦІ!"
  • МУЗЕЙ ГОЛОКОСТУ
  • ЗУСТРІЧ ІЗ "ДВАЖДІ ГЕРОЄМ" ІЗРАЇЛЮ
  • "ДЯДЬКИ ОТЄЧЕСТВА ЧУЖОГО"
  • СУДИ НАД УКРАЇНЦЯМИ АБО "ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ" У ЗСА
  • ЩО ТАКЕ АНТИСЕМІТИЗМ?
  • ГОВОРИТИ ПРАВДУ ЧИ ПІДТАКУВАТИ НАКЛЕПАМ?
  • ТОВАРИСТВО ЄВРЕЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ СПІВПРАЦІ
  • ІНТЕРВ'Ю ДЛЯ ЖУРНАЛУ "КРУГ" В ТЕЛЬ АВІВІ В ІЗРАЇЛЮ
  • ПОСТСКРИПТУМ
  • СТАНОВИЩЕ ЖИДІВСЬКИХ НАЦИСТІВ ДО УКРАЇНЦІВ
  • ДО ПИТАННЯ: "ЖИДИ", ЧИ "ЄВРЕЇ"?
  • "DOCUMENTS" OF "UKRAINIAN ANTI-SEMITISM" (англійською мовою) X Имя пользователя * Пароль * Запомнить меня
  • Регистрация
  • Забыли пароль?

    Комментарии к книге «Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці "традиційні антисеміти")», Петро Мірчук

    Всего 0 комментариев

    Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

    РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

    Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства