«Тернистий шлях другої дивізії УНА»

Світ мало знав про совєтські злочинства в Україні бо комунофільські прихильники типу коресподента Волтера Дюранте з “Ню Йорк Таймс” приховували правду і писали часто те, що їм підказували їхні ідеологічні доктрини чи матеріяльні користі. В. Дюранте не було осуджено за те, що він перед світом промовчав страшний голодомор в Україні, ані не подано до відома громадськости цього, коли йому давали нагороду Пулітцера. Стероризований народ, з жаху перед самою смертю та переслідуваннями, відчуваючи безвихідь з цієї страшної ситуації піддавався денаціоналізації. У висліді цих процесів виростала нова совєтська людина, насичена чужою ідеологією, яка повільно втрачала набуті віками духові цінності і чесноти.

Дещо інакше виглядала доля народу під окупацією “демократичної” Польщі. Замість респектування автономних прав Галичини і Волині, Польща впроваджувала свою колоніяльну політику, яка в своїй дикості щороку ставала дедалі нестерпнішою. В обороні перед полонізацією та латинізацією народу Галичини і зміни слова Україна на Русь непохитно стояла Українська Греко-Католицька Церква та селянство, яких поляки згірдливо називали “хлоп і поп”. Римо-католицьке духовенство ставилось до українських священиків і церкви ще ворожіше ніж самі державновладці. В школах було впроваджено польську мову, українську мову поступово усунено зовсім, вищі студії для українців були недоступні, а кому пощастило закінчити студії за кордоном, то не одержав посади, якщо не змінив свого віроісповідання на латинське. Купити землю для українця було майже неможливо, тим часом для поляків були дані всі пільги. Торгівля і промисел, за малим вийнятком приватних українських підприємств, була в руках жидів і поляків.

Надмірні оподаткування викликали в народі гнів і бунт, а цього вистачало, щоб покарати “хлопа”. Такі фізичні кари часто закінчувались смертю без жодного суду. Ці сумнозвісні поліційно-військові акції чи пацифікації навіки закарбувалися в пам’яті українського народу. Крім фізичного покарання, на селян придумано різні аґрарні закони та податкові обтяження. Поділені поміж дітьми селянські поля виглядали вузькими грядками, а зубожіле населення переходило в стан слуг та рабів новітньої польської панщини. Всі протестні спроби і вимоги справедливости, починаючи від Митрополита А. Шептицького до шкільних учнів та голосів за кордоном, не мали жодного впливу на жорстоке трактування Польщею українського народу.