«Україна у революційну добу. Рік 1917»

Історія революцій завжди привертала до себе підвищений суспільний інтерес. То цілком природно. Перериваючи періоди стабільності (більшої або меншої), неквапливого перебігу подій з їх дещо швидшими або повільнішими позитивними зрушеннями, удосконаленнями (реформами), а то й без них, рішуче долаючи стадії застоїв і, навіть регресу, революції приводили до зламу звичності, усталеності (принаймні, означали замах на них), ставали методом розв’язання назрілих суперечностей, проривами до нової сутності і невідомих до того форм буття, прискорювали біг часу, неначебто поспішаючи надолужити згаяне, недосягнуте на попередніх еволюційних, малоконфліктних етапах. Революції знаменували собою тріумф одних ідей і крах інших, виносили на суспільний гребінь невідомих до того діячів, зводили з політичного олімпу інших, виявлялися гігантськими сплесками емоцій, справжніми вибухами накопиченої енергії, масової активності, оберталися духовними злетами, водночас, супроводжуючись тяжкими випробуваннями, потрясіннями — трагедіями, жертвами.

То ж як не прагнути збагнути глибинну сутність революцій, їх детермінацію, розібратись у змісті процесів, що їх наповнюють, зробити належні висновки, вивести відповідні уроки?! Тоді зрозумілішою стане загальна логіка історичного поступу, закономірності суспільного розвитку. А в тому — запорука обгрунтованішого розв’язання нагальних завдань сьогодення, оптимальнішого вибору перспективних рішень і дій.