Незрозумілий шум за стіною безцеремонно висмикнув мене зі спокійного і цілком розміреного сну, в який поринула вперше за кілька місяців. Чулася, наче серед передчасних пологів, які заставляють малюка з’явитися у чужий і від того ворожий світ. Наче викинута на берег багатотонна рибина. Моя свідомість відчайдушно намагалась кволими рученятами нищівної втоми будь-що зачепитись, затриматись, мов за одвірок чи поділ материної спідниці, за крайчик того нетривкого мерехтіння, яке ще мить тому називалось рятівним сновидінням.
Перша думка — це вони. Вони знайшли мене. Вони заберуть мене. Всьому кінець. Нарешті. Але чим тонша ставала пелена мого сну, чим чіткішими ставали дивні звуки, тим гостріше усвідомлювала — ні, це прийшли не за мною. Це взагалі ніхто не прийшов — це в сусідню квартиру в’їхали нові мешканці. Остаточно прокинувшись, я зрозуміла, що кінець, який мав наступити кілька місяців тому, ще попереду, а звуки, які безперешкодно проникали до моєї спальні, не що інше як звуки людей, які кохаються.
Мимоволі прислухалась. Звуки то стихали, то відновлювались та ще й з такою силою, що скидалось на те, що незнайомці отримують насолоду десь тут, просто біля мого ліжка. В основному чути було жінку. Вона голосно стогнала від задоволення, але коли уважно і як слід прислухатись, то в моменти, коли здавалось, їй мало бути особливо солодко, вчувався біль і затаєний смуток. З уст чоловіка тільки іноді виривались гортанні звуки вдоволення, але він тут же стихав і натомість чулися все більш ритмічніші і рішучіші удари, наче намагався свою партнерку всмертити. Та ж тихцем намагалась підлаштуватись до ритму свого чоловіка, але трішечки, буквально на кілька долей секунди не встигала. Саме ця затримка й спричиняла їй біль. Не уявний, а справжній фізичний. Чоловік, здавалось, цього не зауважував, бо наче одержимий продовжував входити в жінку цілеспрямовано, гучно і безпощадно.
Зловила себе на тому, що звуки за стіною мене збуджують. Ще тільки того мені бракувало. Наче в мене мало проблем на голові. Наче мені оце серед ночі нічим зайнятися. Мабуть, нині таки й справді вдалось заснути одразу без снодійних вперше від зустрічі з Володимиром Степановичем.
Комментарии к книге «Сусід», Христина Лукащук
Всего 0 комментариев