«Українські билини»

— Якась дивна тема, — здивується юний літературознавець. — Хіба існують українські билини?

— Знав, що здивуєшся, — скажу я, — Але давай не будемо поспішати. Розберемось спершу, що таке билини.

Билини — це оповідні пісні, які були записані в Олонеччині, Архангельщині та інших віддалених російських місцевостях. Зовсім не дивно, що стародавні епічні пісні збереглися в глибинці. Дивує інше: оті так далеко записані тексти чомусь оспівували Київ, князя Володимира, а також Чернігів, Галич, Волинь — виразно українські міста й місцини. І ще одне диво: в самій Україні, як і в Білорусії, билинні тексти довгий час не могли знайти, навіть проголосили: їх нема. А те, що про українську землю й міста співали рапсоди на Олонеччині, чи Архангельщині, або й під Москвою, чи в інших місцях, звідкіля здобуто основну масу текстів билин, російські вчені пояснили просто: Київська Русь — це була «єдина, неділима» держава на зразок пізнішої Російської імперії. Дехто ототожнював ту державу з Російською імперією, де була «єдина неділима» культура, яка й збереглася на крайніх околицях, де її не зачепила цивілізація. Сучасний російський учений Дмитро Лихачов так і писав: «Звернення до єдності Русі в минулому було закликом до її єдності в майбутньому».

Притому, як бачиш, читачу, зовсім не враховується те, що Русь і тепер явище не єдине, та й колись не було єдине, бо Русь і Росія — зовсім не синоніми, так само як не означають одне і те ж Румунія і Рим (Romania — Roma). Колись Русь розкладали на три складові частини, притому цілком автономні: Мала Русь, Біла Русь і Велика Русь. Були й інші, менші Русі: Червона (нинішня Галичина) і Чорна (Брестщина та Полісся). Отже, Русь — це ніби загальна назва східного слов’янства, а не синонім Росії (синонім Росії — Велика Русь). Є ще, читачу, вузьке розуміння поняття «Русь» і широке: тобто власне Русь, корінна Русь, може, навіть плем’я, і «Русь» як державне поняття, тобто назва держави, в яку входили різні племена й народи, навіть неслов’янські.

— Дивні речі, — скажеш ти, юний читачу. — Нам такого у школі й не розповідали.