«Нейтральна територія»

Погодьтесь, завжди легше подолати страх, коли бачиш, чого боїшся, і важче, коли причини невідомі. Ви прокидаєтеся серед ночі від шерехів, шкрябання, зітхання, скавчання, лежите в темряві і боїтесь простягнути руку до вимикача. Я спробував описати саме такий стан людини. Наскільки це вдалося — не мені судити.

Воно, звичайно, як добре собі подумати, бувають на світі всілякі випадки… Захоче обморочити бісова сила, то обморочить, Їй-Богу обморочить.

Скорботи свої лікарям не розкрию.

Бо, може, за межею буття пропаде мій недуг.

Позаду, там, за спиною, був жах. Попереду в місячному сяйві блищала та іскрилася вода. Бігти забракло сил, і дівчина присіла, майже впала на вологу траву. Дощ ущух десь з годину тому, та вона, здавалося, не помічала цього. Так само не зважала на мокре плаття, на біль у лівій литці — збігаючи сходами, вона підвернула ногу, не втрималася на ногах, і останніх кілька сходинок прокотилася вниз, — на те, що бігла босоніж і п’яти, незвичні бути без взуття, саднили. Зараз усе це не мало для неї жодного значення. Коли жене страх, босі ноги та мокре плаття переходять до розряду непотрібних зайвих дрібниць.

Дівчина обхопила коліна руками, опустила на них голову. Її улюблена поза, — ось уже років п’ятнадцять вона рятується від усіх страхів світу, скручуючись клубком. А ще краще — лягти і перетворитися на равлика в мушлі. Бувало, вона лежала так годинами, чекаючи, допоки Він засне в сусідній кімнаті.