Присвячується тим, кому цікаво, як могло б виглядати їхнє життя в кінці шляху, яким вони не йшли
Що статись могло і те, що сталось, —Єдиний має кінець, постійно теперішній.Ще досі в пам’яті відлунюють крокиПроходом, яким ми не йшли,Аж до дверей, яких не відчиняли[1]. Розділ перший
Люблю вечори четвергів.
Вони дарують відчуття випадіння з часу.
Сімейний вечір утрьох — наша традиція.
Мій син Чарлі сидить за столом, щось малює в альбомі. Йому майже п’ятнадцять. За літо хлопчина підріс на п’ять сантиметрів, і тепер зростом зрівнявся зі мною.
Я відвертаюся від цибулі, яку нарізаю півкільцями, й запитую:
— Можна глянути?
Він піднімає альбом, показує мені гірське пасмо якогось нетутешнього виду.
— Чудово. Просто так малюєш?
— Домашнє завдання на завтра.
— Ну, тоді не відволікайся, містере Остання Хвилина.
Стою на кухні, щасливий, трохи напідпитку, і не підозрюю, що сьогодні кінець оцьому всьому. Кінець усьому, що я знаю, усьому, що люблю.
Ніхто тобі не скаже, що ось-ось усе зміниться, що все піде шкереберть. І немає ніякого сигналу про небезпечне зближення, ніякого знаку, що ти стоїш на краєчку прірви. І може, саме від того трагедія стає ще трагічнішою. Не тільки від того, що стається, а й від того, як це стається: підступний удар нишком, невідь звідки, неочікувано. Й часу нема ані усвідомити все, ані приготуватися.
Світло люстри виблискує на поверхні вина в моєму келиху, від цибулі сльозяться очі. У кабінеті на старому програвачі крутиться платівка Телоніуса Монка[2]. Є в аналогового запису багатство, яке ні з чим не зрівняти — потріскування статики між доріжками. Кабінет завалений стосами рідкісного вінілу, який я все обіцяю собі розібрати найближчими днями.
Комментарии к книге «Темна матерія», Блейк Крауч
Всего 0 комментариев