«Небезпека»

543

Описание

Йос Ванделоо (нар. 1925 р.) — відомий бельгійський письменник, що пише фламандською мовою; автор романів, п’єс, поетичних і новелістичних збірників, лауреат кількох літературних премій Бельгії і Нідерландів. Кращі твори Ванделоо перекладені багатьма мовами світу. У Радянському Союзі опубліковано в російському перекладі ряд його оповідань та п’єсу «Тиждень капітанів». Провідною темою творчості письменника є девальвація почуттів і людських стосунків у буржуазному суспільстві, душевна спустошеність, самотність і приреченість простої людини в тому байдужому та жорстокому навколишньому світі. Усі ці мотиви знайшли своє відображення і в одному з найкращих творів Ванделоо — повісті «Небезпека» (1960), що витримала у Бельгії близько двадцяти видань, була інсценована на телебаченні, перекладена французькою, німецькою, датською, італійською, польською і чеською мовами. Покладений в основу сюжету нещасливий випадок на атомному реакторі служить авторові відправною точкою до змалювання трагічних людських доль, які глибоко хвилюють читача. Бельгійська фламандська газета...

1 страница из 63
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Небезпека (fb2) - Небезпека (пер. Юрій Жлуктенко) 361K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Йос Ванделоо Йос ВанделооНЕБЕЗПЕКАРоман

З фламандської переклав Юрій ЖЛУКТЕНКО

Jos Vandeloo. Het gevaar. Manteau nv, Brussel, 1960.

ПРОЛОГ

Він завбачливо вибрав собі місце в кутку біля вікна. Це було неважко: у вагоні сиділо всього з півдесятка пасажирів. «Мов слимаки, — подумалося йому. — Відразу ховаються в свої мушлі. Сидять сірі, недовірливі».

Він поклав валізку нагору, на багажну сітку. Багаж зайняв ще менше місця, ніж він сам. Звикши обмежувати себе в усьому, він завжди брав із собою тільки найнеобхідніше. Згорнувши піджак учетверо, він поклав його на валізку. Потім обережно, мов старий дід, сів у своєму кутку.

Крізь темні окуляри — недоречні за такої погоди, він навіть побоювався, що вони привертатимуть до себе увагу, — неохоче виглянув у вікно. На пероні продавці газет — і жодного покупця. Бабуся, якій явно нема кого тут чекати. Знуджений робітник. Хлопчисько — його щойно вигнали зі школи, не інакше…

Він дивився на кожного і всміхався, тому що бачив їх наскрізь. З дивовижною легкістю визначав, у кого який фах і хто як живе.

Онде комівояжер — тягне проходом два важкі саквояжі. Від тих саквояжів комівояжери швидко старіють. Не від роботи, а тільки через те, що вічно тягають важкий багаж. Цікаво, чим він торгує? Звичайно, не мастикою для паркету — це було б для нього надто принизливо. І не книжками, не репродукціями гравюр. Певно, якимсь жіночим причандаллям, нейлоновим або з пластику. Вираз обличчя у нього саме такий, який і личить комівояжерові. Самовдоволений і балакучий дурень, мабуть, уміє побазікати про все на світі. І трохи стомлений — адже все життя він у мандрах.

За комівояжером увійшла бабуся. Мабуть, їздила до іншого міста побачитися з дочкою, зятем, онуками. У складках рота заліг сум. Напевно, вони дивляться на неї, як на зайвий тягар.

Потім з’явився залізничник. Схожий на ревізора, що його покликали в дорогу якісь дрібні неполадки. Але тримався він так, ніби якась надзвичайна комісія доручила йому щонайменше навести лад на всьому залізничному транспорті. Видно було, що він тут не просто марнує час. Надто він поважна особа, щоб бити байдики, як усяка дрібнота. Чи там у карти грати. Таке личить хіба тільки машиністам.