«Перші п'ятнадцять життів Гаррі Оґаста»

Я пишу це для тебе.

Мій вороже.

Мій друже.

Ти вже знаєш, уже мусиш знати.

Ти програв.

Другий катаклізм почався 1996 року під час мого одинадцятого життя. Я помирав своєю звичайною смертю, моя свідомість повільно розчинялася в морфійній імлі, але вона обірвала це, неначе крижаним душем облила.

Їй було сім років, а мені — сімдесят вісім. Її пряме біляве волосся було зв'язане хвостиком, що звисав на спину, а моє волосся було яскраво-біле; вірніше, білими були його залишки. Я був одягнутий у лікарняну піжаму, скроєну з метою забезпечення приниженої стерильності, а вона — в синю шкільну форму й фетровий кашкетик. Вона всілася на краю мого ліжка, звісила з нього ноги й подивилася мені в очі. Потім оглянула датчик пульсу, що був підключений до моїх грудей, побачила, що я від'єднав автоматику сповіщення медперсоналу, намацала мій пульс і сказала:

— Я мало не спізнилася, докторе Оґаст.

Вона сказала це чистою берлінською верхньонімецькою, але навіть якщо б вона звернулася до мене будь-якою іншою мовою, помітного акценту все одно не було б чути. Дівчинка почухала під коліном лівої ноги, де в неї свербіло під мокрим від дощу гольфом. Чухаючи, вона сказала:

— Мені потрібно переслати повідомлення назад у часі. Якщо час має тут якесь значення. Користуючись нагодою вашої смерті, я прошу вас передати його Клубам того часу, з якого ви походите, як перед цим його було передано мені.

Я спробував заговорити, але слова сплуталися в мене на язиці, і я не сказав нічого.

— Світ добігає кінця, — сказала вона. — Це повідомлення надходило від дитини до дорослого, від дитини до дорослого, його передали в минуле з майбутнього, яке настане через тисячу років. Світ добігає кінця, і ми не можемо цьому запобігти. Тому тепер усе залежить від вас.

Виявилося, що єдиною мовою, яку тоді могли хоч трохи розбірливо вимовити мої губи, була тайська, а єдиним словом, яке я зміг сказати, було «чому?»

Мушу зазначити, я не мав на увазі «чому світ добігає кінця?»

Чому це має якесь значення?

Вона усміхнулася й зрозуміла мене без пояснень. Нахилившись ближче, вона тихо сказала мені у вухо:

— Світ закінчиться, так мало бути завжди. Але кінець світу наступає щоразу раніше.