«Таємницi дому вiчностi (на украинском языке)»

Василь Бережний

Таємницi дому вiчностi

I

Був жаркий осiннiй день, i пасажирам сiрої вiд пилюки машини, що мчала з Каїра в Ель-Гiзу, навiть зустрiчний потiк повiтря не давав прохолоди. Здавалося, пальми обабiч дороги, нажаханi спекотним подихом пустелi, тiкають назад, шукаючи порятунку.

- Он де вони! - скрикнула Вiвiан, дивлячись трохи праворуч. - Наче гори...

I справдi, з цiєї вiдстанi пiрамiди нагадували темнi гiрськi пiки на голубому маревному тлi. Але вiдстань швидко скорочувалась, i настала мить, коли цi рукотворнi гори почали рости, пiдпираючи високе небо. I тодi Рей попросив шофера зупинитися.

- Пiдемо пiшки.

Вiвiан, його дружина, перезирнулася зi своєю подругою, мовляв, сама бачиш: починаються дивацтва, i тiльки зiтхнула. Неохоче встала з м'якого сидiння, пiрнула в легеньку тiнь дерев; за нею подрiботiла подруга. Поруч з високою, сухорлявою Вiвiан вона здавалася дiвчиськом, i її бiлий брилик також здавався дитячим пiд крилом широченного сомбреро Вiвiан.

- I отак, Беттi, частенько... - притишено сказала Вiвiан. - Його iнколи наче гедзь кусає.

- Я знаю, чоловiки всi без одної клепки. Того й замiж не поспiшаю...

Рей iшов, невiдривно дивлячись на пiрамiди - вони ще вмiщалися в очах, - i зовсiм не чув жiнок. Якесь глибоке, сильне почуття зароджувалося в ньому, обличчя просвiтлiло.

- Погляньте, як вони здiймаються вгору... - сказав приглушеним голосом. - Наче ростуть... Третє тисячолiття до нашої ери...

Крiзь серпанок розiгрiтого сонцем повiтря контури Великих Пiрамiд з кожним кроком проступали чiткiше, рiзкiше. Легке, безтiлесне марево, яке досi нiби плавало над обрiєм, почало темнiти, важчати й поволi осiдати на брунатнi пiски Сахари.

Вiвi ззирнулася з подругою, помiтивши вираз екстазу на обличчi Рея. А його й справдi охопило несподiване хвилювання: яка велич i гармонiя створеного людиною тисячi рокiв тому!..

- Ця ось, передня, пiрамiда Хеопса... - знову заговорив здавленим, наче не своїм голосом. - Найвища серед усiх - сто сорок шiсть метрiв. Дiм вiчностi - так називали стародавнi єгиптяни кожну пiрамiду...

Жiнки з чемнiстю слухали, вiрнiше, удавали, що слухають, бо насправдi їхню увагу захопила не так сама пiрамiда Хеопса, як рiзноголосий i рiзнобарвний натовп бiля неї.

- Гранi пiрамiд з великою точнiстю орiєнтованi по сторонах свiту, провадив далi Рей, - i це свiдчить про високий рiвень астрономiчних знань... А сама iдея спорудження цих Домiв вiчностi виникла, звичайно, з релiгiйних уявлень стародавнiх єгиптян...

Вiвi побачила кiлькох верблюдiв - яскравi попони, розцяцькована збруя i такi чудернацькi волохатi голови! Не витримала i в захватi звернулась до Беттi:

- Поглянь, якi вони оригiнальнi! Наче з пап'є-маше, i такi великi!

- Чудовi! - сплеснула руками Беттi. - Симпатяги!

А верблюди наче виконували якийсь важливий ритуал. За наказом своїх господарiв спроквола ставали на переднi колiна i спокiйно ждали, доки на горбасту спину, застелену яскравим килимом, не всядеться туристка; потiм пiдводились i, статечно пiднявши голову, ступали кiльканадцять крокiв. Клацав фотоапарат, i флегматичнi тварини знову ставали на колiна, щоб зсадити своїх наїзниць. Господарi теж уклонялись, одержуючи долари.

- Сфотографуємось на верблюдах? - Вiвi одразу охопив радiсний настрiй. - На тлi пустелi й пiрамiд!

- Неодмiнно! - пiдтримала Беттi. - I щоб Сфiнкса було видно. Це ж так екзотично!

Рей обiрвав свiй екскурс в iсторiю Стародавнього Єгипту, облишив жiнок i попростував до пiднiжжя пiрамiди Хеопса.

Враження мiнялося з кожним кроком. Вiн бачив знiмки пiрамiд, малюнки, фiльми, i в свiдомостi залишився вiдбиток iсторичної пам'ятки. Але де там! Реальнiсть перевершила всi уявлення, постала цiлковитою несподiванкою. Груди Реєвi розпирали до млостi сильнi вiдчуття. Могутнє кам'яне громаддя давило, притискувало його до землi, i вiн ледве переставляв ноги. А коли пiдiйшов упритул, пiрамiда знялася в небо суцiльною стiною й закрила весь свiт. Отодi Рей вiдчув наплив урочисто-радiсного настрою: це ж зроблено руками людини! Всi оцi незчисленнi кам'янi куби, вже подзьобанi часом, колись пошлiфовано, припасовано в геометричнiй правильностi. Наче кристал до кристала. Так, це був могутнiй процес кристалiзацiї велетенського задуму...

На якусь мить Рея пронизало почуття вселюдськостi, i вiн враз вiдчув зв'язок з отими стародавнiми будiвничими, що вiдiйшли у млу тисячолiть. Гранично проста форма, а яка велич!

Широко розкинувши руки, притулився до каменя, i йому передавалося м'яке, нiби людське тепло.

Тим часом Вiвiан i Беттi в повнiй мiрi насолоджувались екзотикою. Сфотографувалися на верблюдах i перед Великим Сфiнксом, обличчя якого поколупане пострiлами наполеонiвських солдат, i бiля пiрамiди Хеопса. Накупили чимало сувенiрiв - кухликiв, барельєфiв, медальйонiв. Особливо сподобався їм важкий медальйон iз рельєфним зображенням красунi Нефертiтi. Почорнений метал нагадував старовиннi речi.

- Менi не йдуть iз думки жiночi прикраси в Каїрському музеї... промовила Вiвiан.

- I в мене вони стоять перед очима, - зiтхнула Беттi. - Просто дивно, якi в них були вишуканi смаки.

- Золото, дорогоцiннi каменi... Ах, що не кажи, а й тодi до жiнок ставились уважно.

- Може, ще уважнiше, нiж тепер, - пригасила усмiшку Беттi, явно натякаючи на Рея, що зiгнорував їхнє товариство. - Що вiн там робить?

- А, - здвигнула плечима Вiвiан, - я ж тобi казала: всi вченi трохи диваки. Бачиш - вимiрює, вираховує... А навiщо? Замiсть того, щоб дивитися на це облуплене громаддя, сфотографуватися на верблюдi, як усi нормальнi люди, вiн - поглянь! - уже встановлює якусь апаратуру... Те ж саме робив i в Баальбеку. Йому аби вимiрювати...

Справдi, Рей, якому допомагав шофер, возився з теодолiтом i компасом, встановлюючи штатив бiля ребра пiрамiди.

Сонце припiкало нещадно, й жiнки рушили до невеличкого павiльйону попити живлючої кока-коли. Оглянулись - Рея вже не видно, певне, подався за пiрамiду. I поки вони смоктали тоненькими трубочками освiжаючий напiй, учений-турист устиг обiйти пiрамiду, визначаючи положення її граней. Нарештi заспiшив до них.

- Сенсацiя! - гукнув ще звiддалiк. - Якби ви знали, яка сенсацiя!

- Може, пiрамiда занурюється в пiсок? - сказала Вiвiан, висмоктуючи iз склянки кока-колу.

- Та й похилилася? - почувся сухий смiшок Беттi.

- Я серйозно, а вам жарти.

- Будеш пити? - Вiвiан поставила перед ним темно-брунатну пляшку.

Рей налив собi склянку i випив одним духом. Витерши долонею губи, вже спокiйно сказав:

- Пiрамiда повернута на захiд.

- I що ж тепер буде? - стримуючи смiх, сказала Вiвiан. - Як ми це переживемо?

Рей так подивився на неї, нiби вперше побачив.

- Облиш свої дотепи, - сказав грубувато. - Йдеться про наукове вiдкриття. Виявляється, гранi пiрамiди орiєнтованi не точно. Вони вiдхиляються на захiд бiльше як на три кутовi мiнути!

Якщо Рей сподiвався приголомшити своїх спiвбесiдниць, то вiн дуже помилився. Його "сенсацiя" не справила на них нiякiсiнького враження. Правда, помiтивши, що вiн починає блiднути, а це було провiсником нервового спалаху, Вiвiан з чемностi спитала:

- А чим же ти пояснюєш... вiдхилення? Може, вони так i збудували?

- Нi, це виключається, - вже лагiднiше обiзвався Рей. - Стародавнi єгиптяни, хоч i не мали компаса, вмiли точно визначати сторони свiту. По зорях.

- А зорi ж не стоять на мiсцi, - усмiхнулась Беттi.

Рей навiть не глянув у її бiк. Великi зморшки перетнули йому чоло. А що, як вiн помилився? Такi точнi вимiрювання не можна робити поспiхом, його репутацiя вченого...

Наступного ранку вiн знову поїхав з Каїра в Ель-Гiзу - вже без дружини й Беттi, що лишилися в мiстi. Машина мчала уїждженою асфальтовою дорогою, випереджаючи короткi зеленовагоннi поїзди, напханi пасажирами.

Пiрамiди стояли суворi й величнi у своїй мовчазностi, а Великий Сфiнкс дивився слiпими очима на свiт, немов запитуючи: "Що тут вiдбувається?" Бiля пiднiжжя вже снували туристи, одна вервечка їх потяглася в темний отвiр, що вiв усередину пiрамiди.

Всю цю картину Рей окинув побiжним поглядом. Сьогоднi вiн не захоплювався грандiознiстю оцих старих, як свiт, споруд: не мав на це часу та й настроєний був зовсiм iнакше. Цiлiсiнький день снував навколо трьох великих пiрамiд, перевiряючи їх орiєнтацiю. Сонце вже черкнулося пiскiв Сахари, коли Рей витер пiт iз чола. Тепер уже не мав найменшого сумнiву пiрамiди поверненi на захiд майже на чотири кутовi мiнути! Невже неточнiсть будiвельникiв? Чому ж вона повторилася тричi та ще й з такою... точнiстю?

Iз задуми вченого вивiв голос пiдлiтка-араба. Ламаними англiйськими словами, а ще бiльше жестами хлопець пропонував сходити на вершину пiрамiди Хеопса.

- Пiрамiда - сонце!

Рей поглянув на захiд - пустеля залита темно-оранжевим свiтлом, помережена тiнями. Сонце виглядає вузеньким окрайчиком, розжареною дужкою. От-от сховається. Хлопець торкнув Рея за лiкоть:

- Поспiшать! Сонце - пiрамiда! Один долар.

Юний араб кинувся до пiрамiди, Рей пiдтюпцем побiг за ним, притримуючи рукою фотоапарат, почеплений на шию. Хлопець уже вимахнув на камiнь, подав руку, i за мить вчений опинився бiля нього. Юний провiдник брався вгору добре знаними зигзагами, i в мiру того, як вони пiднiмалися по схилу пiрамiди, окраєць сонця бiльшав, наче розбухав.

- Оглядать пустеля - красивий! - вигукнув хлопець, обертаючи свою чорноволосу голову до Рея. - Фотографувать на пам'ять!

Краєвид i справдi був неповторно прекрасним. Далеко внизу, на обрiї, тонуло в пiсках сонце, i в густо-синiй високостi проступали зорi.

Стоячи на облущеному камiннi вершини пiрамiди, Рей раптом вiдчув подих космосу...

Хлопець мовчки сiв на тепле камiння перепочити, а Рей швидко настроїв апарат i почав фотографувати згори облитий кiновар'ю схил пiрамiди. Апарат видає готовi знiмки, так що можна зробити пробу. Звичним рухом вiдкрив кришку i... побачив на фотокартцi саму чорноту. Плiвка засвiтилася. Невдоволено бубонячи, перевiрив герметичнiсть апарата, покрутив валика, нацiлився й натиснув спуск. I це фото було чорне-чорнiсiньке. Що за напасть?

Так i не дiждалося сонце, доки Рей погляне на його мiдно-червоний сегмент. Спостережливий провiдник мiг би забожитися, що цей дивний чоловiк тiльки те й робив, що порпався у своєму фотоапаратi.

Там, де пустеля черкається неба, постала золота стiна, знизу золото почало тьмянiти, нiби стiну розмивали тiнi, що беззвучними хвилями котились по пiсках...

Але Рей нiчого того не бачив. Крутився увсiбiч, раз по раз вiдкриваючи й закриваючи фотоапарата. Хлопець, побоявшись, що вiн оступиться i впаде, почав ходити в нього за спиною, щоб пiдстрахувати. Можна було подумати, що двоє на вершинi пiрамiди виконують якийсь дивний танок.

Малий провiдник уже був подумав, що даремно тягнув цього дивака на пiрамiду i вже про долар годi й мрiяти, але помилився. Чоловiк, хоч i не бачив заходу сонця, був чомусь радий, веселий, пiднесений i, поплескавши його по плечу, дав п'ятидоларового папiрця.

А наступного дня хлопець одержав ще бiльше - носив на пiрамiду ящики з апаратурою, бiля якої дивакуватий чоловiк провозився майже до вечора. Допомiгши повантажити ящики знову на машину, хлопець запобiгливо сказав:

- Заходить сонце - красиво! Поведу - не треба долар...

Рей тiльки усмiхнувся:

- Пiрамiда, бой, не любить фотоплiвки, а чому, в цьому треба розiбратися. Заходом сонця полюбуємось iншим разом.

Хлопець зачудовано дивився услiд машинi. Чому цей мiстер вiдмовився? Адже безплатно...

II

Вечеряли в Каїрi в ресторанi "Лотос". Вiвiан з Беттi були в доброму настрої: вони не лише передивилися в музеї всi староєгипетськi жiночi оздоби, а й замовили подiбнi для себе. Рей не дослухався до їхнiх балачок. Пiсля того, що вiн вiдкрив там, на вершинi пiрамiди, хiба могла зацiкавити його тема прадавньої жiночої моди? Вiн думав про явище, на яке наткнувся зовсiм випадково. Частенько отак воно й буває: заходився перевiряти орiєнтацiю, а натрапив...

- Менi здається, любий, що ти й досi бiля своїх пiрамiд, - сказала Вiвiан, спостерiгши його задуму. - Обмiрковуєш вiдхилення? Але похибка така незначна, що на неї можна й не зважати.

- Бiльше того, - обiзвалась Беттi, - просто дивовижно, як вони, не маючи компаса, могли...

- Так, - сказав Рей, наливаючи коньяку до кави. - Вiдхилення зовсiм незначне, i я вже знаю, що його можна пояснити... рухом самого континенту.

- Цiкаво! - з удаваною жвавiстю вигукнула Беттi. - Значить, вони таки будували абсолютно точно?

- Виходить, що так... Мене самого вражає така точнiсть.

Жiнки облишили цю тему - з коротенької вилазки знову повернулися до свого тiсного свiту, i стало зрозумiло, що й вилазку ту вони зробили виключно з чемностi.

- Любий, ти замовив квитки до Александрiї? - спитала Вiвiан. - Кажуть, там розкiшна вiлла короля Фарука...

- Серед величезного пальмового парку, - додала Беттi. - Цей останнiй король, певне, мав добрий смак.

- Вам нудно в Каїрi? - здивувався Рей. - Треба уважнiше оглянути золотi речi з гробницi Тутанхамона, побувати в Цитаделi.

- А що там цiкавого? - прохопилась Беттi.

- Там пишна мечеть Мухаммеда Алi, а в дворi дуже глибокий колодязь з дивовижною акустикою.

Жiнки запитливо поглянули на нього, i Рей пояснив:

- Скажеш над колодязем: "А-а-а!", - обiйдеш двiр, пiдходиш до колодязя знову, а звiдти все ще вiдлунює твiй голос.

- Ну, що ж, - зiтхнула Вiвiан, - в Цитаделi ми побудемо, а ти?

- Менi потрiбно ще дещо вияснити...

- Знову пiрамiда?

- Так.

- Сам же кажеш - рухається континент...

Беттi жартiвливо додала:

- Пiсля шампанського i я це вiдчуваю.

- Чи, може, ти маєш... другу сенсацiю? - не вiдступалася Вiвiван.

"Все-таки вона чутлива натура", - подумав Рей i, дивлячись в її обличчя, сказав:

- Ти вгадала, люба. Сенсацiї мене просто переслiдують.

- А нам у музеї читали деякi сторiнки iз "Книги мертвих", - раптом вставила Беттi. - Я навiть не здогадувалась, яка багата єгипетська мiфологiя.

- Ми багато про що не здогадуємось, - зауважив Рей.

- Я записала кiлька висловiв. - Беттi розкрила сумку i, взявши блокнотика, прочитала: - "Я вiдчиняю ворота Неба, я переступив ворота Землi!"

Рей пiдвiв голову, перепитав:

- Як? Переступив ворота Землi?

- "Я вiдчиняю ворота Неба, я переступив ворота Землi!" - вже з патетикою прочитала Беттi. - Правда, поетично сказано?

- Слухайте, це... оригiнальна метафора! - схвилювався Рей. - Вона викликає несподiванi асоцiацiї...

Деякий час вiн сидiв мовчки, обхопивши голову руками, потiм заговорив:

- Розумiєте, на вершинi пiрамiди Хеопса я виявив джерело радiацiї... Схилявся до думки, що в тiлi каменю - скупчення радiоактивних елементiв. А тепер... Я вiдчиняю ворота Неба!

- Нарештi ми таки взнаємо ще одну сенсацiю, - усмiхнулась Вiвiан.

- Так, це може бути сенсацiя столiття, - тихо проказав Рей, налягаючи грудьми на стiл. - Якщо це пiдтвердиться... Неймовiрно! Пiрамiда Хеопса мiжзоряний маяк!

- Це справдi щось нове.

- Я записав те випромiнювання i тепер можу допустити, що це сигнали... Уявляєте? Кiлька тисяч рокiв якийсь квантовий генератор посилає в певну точку неба свої сигнали... Може, це пов'язано i з орiєнтацiєю граней пiрамiди? Чи той генератор встановлено, коли вона вже була збудована?

- А хто ж встановив його? - Беттi поглянула на Рея такими наївними очима, що той усмiхнувся.

- Такi запитання легше ставити, нiж вiдповiдати на них.

- Ну, вже ж не стародавнi єгиптяни, - сказала Вiвiан. - Нi лазерiв, нi мазерiв тодi ще не було.

Беттi обвела поглядом зал i прошепотiла:

- Невже... космiчнi мандрiвники? От цiкаво...

- Таке припущення напрошується, - сказав Рей, - i не виключена можливiсть, що воно пiдтвердиться. Але спочатку треба розшифрувати сигнал i побачити генератор.

- Таки справдi сенсацiя, - усмiхнулась Вiвiан.

- Не сенсацiя, а вiдкриття, - заперечив Рей.

- Ох, цi вченi, - зiтхнула Беттi, - з кожної таємницi вони ощипують пiр'я. Так же не цiкаво!

- Не розчаровуйтесь: на мiсце однiєї розкритої наукою таємницi з'являється кiлька нових! Ланцюгова реакцiя пiзнання свiту...

Якi ж наслiдки дослiдження пiрамiди Хеопса? На жаль, поки що нiяких. В долинi старого Нiлу загримiли вибухи - вiйна випередила вчених.