«Таємнича статуя (на украинском языке)»

Василь Бережний

Таємнича статуя

Михайло прокинувся дуже рано - ще навiть мама не встала. Прокинувся раптово, одразу, так, наче його хтось голкою вколов. Схопився, пiдбiг до розчиненого вiкна i вiдсунув штору.

В свiтанковому небi срiблився серп Мiсяця. Михайло обiперся об лутку. Вiн не помiчав, як виринає iз туману гай, що обступив їхнє селище, не чув радiсного щебету птахiв. Перед ним голубiв шовк неба i яскрiв Мiсяць. Хлопцевi навiть здалося, що тепер Мiсяць i свiтить якось iнакше, ну, сказати б, дужче, яскравiше.

З яким нетерпiнням ждав вiн цього ранку! Наче й не спав - так йому хотiлося, щоб скорiше минула нiч. Але земна куля зовсiм не зважає на хлопцевi бажання: обертається повiльно, так, як i завжди. I все-таки небо з кожною хвилиною блiднiшає, серп Мiсяця губить свою яскравiсть. Там, десь далеко за гаями i рiками, за мiстами i селами, розкинув бiлi крила свiтанок...

Хлопець одiйшов од вiкна i, схопивши рушника, вискочив надвiр умиватися. Ох i приємно ж освiжитися!

Вийшла мати.

- Чого це ти так рано сьогоднi? Михайло випростався, узяв рушника за кiнцi i, витираючи спину, усмiхнувся:

- До дядi Вiктора хочу!

- Отакої! - сплеснула руками мати. - Не дадуть бiдному чоловiковi й вiдпочити.

- Та я до Дмитрика...

- I Дмитрик такий самий... Вам хоч їсти не давай, аби про космос поговорити.

Мати махнула рукою та й пiшла собi поратись.

Коли Михайло вийшов на вулицю - гай уже просвiчувало сонце. Хлопець жмурився, поглядаючи на залите свiтлом небо, "А де ж Мiсяць? О, його важко й вiдшукати, бач, як замаскувався! Але тепер уже маскуйся чи не маскуйся, а вiд людини не сховаєш своїх таємниць!" I ось поруч, в оцьому невеликому будинку, живе чоловiк, що побував на Мiсяцi. Це ж тiльки подумати - на Мiсяцi! I вiн добре знає Михайла... А його самого тепер знає весь свiт!

Михайло пригадав днi польоту. Затамувавши подих, слухали вони i в школi, i вдома урочистий голос радiо, не дожидаючи листоношi, бiгали на пошту за газетами, вирiзували портрети космонавтiв... Аж не вiрилось, що на Мiсяць полетiв i дядя Вiктор - сусiда, який, правда, тiльки на лiто приїжджав до батька вiдпочити "на лонi природи", як вiн казав, але все-таки - сусiда!