«Марсiанка (на украинском языке)»

БЕРЕЖНОЙ ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ

Марсiанка

- Ви усвiдомлюєте, докторе, як це для мене важливо? - Чорноволосий чоловiк з гострим блиском очей рiзко звiвся на бiлому лiжку, притиснувши руки до грудей. - Ви, звичайно, гадаєте, що я рвуся з лiкарнi тому, що надходить новорiчна нiч. Запевняю вас: це не так. Я тiльки через Марсiанку! А Новий рiк... Ну, минає двi тисячi п'ятнадцятий, почнеться шiстнадцятий, то й що? Ми весь час живемо мiж минулим i майбутнiм...

- Але ж у вас пiдвищена температура, Даниле Кузьмовичу, - лагiдно мовив лiкар, сiдаючи в надувне крiсло бiля лiжка.- Хоч ви й пошкодили Елдiа*, та в нього зберiгся запис, зроблений п'ятнадцять хвилин тому. Отож я вам раджу зустрiти Новий рiк тут. Увiмкнемо всi площини, i ви побачите увесь свiт! Впевнений, що наша доброзичлива Домiнанта** дозволить вам скуштувати навiть вина.

______________ * Електронний дiагност. ** Назва електронної машини (господиня).

- Дякую за гостиннiсть, але ж моя Марсiанка...

- Зрештою, ви й сам досвiдчений медик, - сказав лiкар, схиливши голову набiк. - Отож ви...

- Нi, ви не усвiдомлюєте! - перебив Данило Кузьмович, стрiпнувши чорним чубом. - По очах бачу: не усвiдомлюєте. Так-так. Вашi очi... - Вiн втупився поглядом у лiкаревi очi. - Вони заплющуються... Так-так... Спати, дуже хочеться спати... спати...

Обважнiла лiкарева голова поволi похилилася до плеча.

Данило Кузьмович обережно встав iз лiжка, ступив до передпокою i, вiдчинивши шафу, почав пiдбирати собi одяг. Тут висiло кiлька зимових костюмiв рiзних розмiрiв i фасонiв. Вибрав сiрий комбiнезон iз синтетичного матерiалу. Легенький, теплий i зручний; в ньому не страшнi найлютiшi морози.

А надворi з кожною хвилиною густiшали сутiнки. Снiг давно перестав, ущух i вiтер. "Бач, як стишилося перед Новим роком, - подумав Данило Кузьмович, заклеюючи стрiчкою пройму на грудях. - Еге, планета обертається нечутно, не заскрипить! Що ж там сталося з моєю Марсiанкою? Невже вона?.. Ех, коли б хоч Назар був дома!"

Ставши на порозi, Данило Кузьмович подивився на загiпнотизованого лiкаря. Промайнуло спiвчуття: проспить зустрiч Нового року. Ну, та не бiда! Це ж умовнiсть! Хоч i всесвiтня, але умовнiсть. I навiть за теперiшнiм єдиним календарем для всiєї Землi Новий рiк настає неодночасно. В Рангунi i Ташкентi вже його зустрiли. Так що... Стривожений долею своєї Марсiанки, Данило Кузьмович все iнше вважав не вартим уваги. Навiть своє здоров'я. Марсiанка! Як вона там себе почуває? Цiлих дев'ять годин протримали його в клiнiцi! Може, вона замерзла, загинула... Та й Назар - хороший синок! Батька в лiкарню, а сам - до Космоцентру. Неслухнянi, зовсiм неслухнянi дiти. Такi самi, як i три тисячi рокiв тому в древнiх шумерiв.

Данило Кузьмович згадав, як вiн, розсердившись, вимкнув вiдеофон, коли Назар спробував його заспокоювати. Може, й не треба було, але... Хай знає!

Вийшов з палати, озирнувся навколо: чи нема нiкого поблизу? Здалося, наче хтось iде слiдом. Став на сходинку ескалатора, але втратив кiлька секунд, поки намацав кнопку пуску, - тремтiла рука. Внизу накинув на голову капюшон i, ступнувши крiзь теплу повiтряну запону, яка замiняє дверi, вийшов надвiр. В обличчя так i ввiткнулися тисячi голок морозу, густе холодне повiтря забило подих. Ну, та нiчого. Тут ось задача: як дiстатися до фiтотрона*? Може, аеросаньми?.. Але ж в передгiр'ї небезпечно. Електромобiлем?.. Так дорога в горах, певне, завалена снiгом... Вертолiт!

______________ * Фiтотрон - примiщення iз штучним клiматом для вирощування рослин.

В примарному свiтлi лiхтаря бовванiли машини, якi бiльше скидалися на комах, анiж на лiтальнi апарати. Мимоволi оглядаючись на тихий корпус клiнiки, Данило Кузьмович попростував до крайнього вертольота. Снiг поскрипував пiд ногами, i це чомусь дратувало його.

Заспокоївся в кабiнi. Сiв бiля пульта управлiння - панель засвiтилася спокiйним матовим свiтлом. Не гаючи й хвилини, повернув ручку пуску i одразу ж вiдчув, як апарат легенько струснувся, нiби прокидаючись зi сну. Над прозорим куполом кабiни закружляли лопатi пропелера, вбуравлюючись у темну товщу атмосфери. Клiнiка плавно зрушила з мiсця i почала швидко вiддалитися убiк. На екранi iнфрачервоного локатора з'явилися обриси рельєфу. Данило Кузьмович не звертав на нього уваги, вдивлявся у вечорову iмлу новорiчного вечора, сподiваючись скоро побачити Карпати.

I все-таки Данило Кузьмович почав думати про наближення Нового року. Чи й цей буде такий багатий на подiї, як його попередник? 2015-й кiнчається. Хороший був рiк! Даниловi Кузьмовичу уявився довгий i широкий шлях, який лишився позаду, - з усiма радощами i болями, втiхами i сподiваннями. Найбiльшою подiєю був, звичайно, полiт на Марс. Вся земна куля стежила за ним, затамувавши подих. Ще б пак! Полiт пiд час великого зближення Марса i Землi мав на метi лише облiт загадкової планети. Данило Кузьмович хвилювався, сказати б, подвiйно. Адже син, його син був на борту корабля!

Данило Кузьмович замрiявся. Вертолiт погойдувало, наче колиску, електромотор гудiв не дужче бджоли, а поруч - синiй кришталь ночi, пiдсвiчений знизу вогнями людських жител, зверху - зорями. Гарно! Та, згадавши про лютий снiжний буран, Данило Кузьмович спохмурнiв. I надало ж йому спорудити свiй фiтотрон якраз пiд горою! Якщо Марсiанка загинула... Аж плечi пересмикнулися в Данила Кузьмовича, так неначе вiдчув той снiг на своєму тiлi. Поглянув на годинника - вже 6 пора й Карпатам показатись, а їх нема й нема.

Тiльки вiн це подумав - на екранi проступили гори. Тепер Данило Кузьмович не вiдривав очей вiд свiтлового прямокутника. Так-так... Смерекова гора, Ведмежа, Макова долина... А он i Весела! Як вона курiла, кидалася снiгом! Це був справжнiй вулкан, над яким шаленiла сива хуга. Що вiн пережив! "Ну! - стискав кулаки Данило Кузьмович. - Зажди... Ми з тобою ще поборемось!" Поглядаючи з вертольота на величний i буремний краєвид, помережаний свiтлом i тiнями, вiн подумав про Природу: "I чого б лютувати? Все одно тебе приручать! Як дикого коня. Як вогонь. Як плазму..."

Скерував свого апарата на посадку. I чим ближче було до землi, тим дужче щемiло серце. Що сталося з Марсiанкою?

Довга будiвля фiтотрона була темна Грузнучи -i пояс у снiгу, Данило Кузьмович кинувся туди до зловiсної темряви. Ось i брукований шлях. Тут снiгу зовсiм мало: чи вiтром змело, чи, може, Назар вернувся та розчистив. Данило Кузьмович несподiвано закляк, стояв i прислухався. Йому здалося, що з фiтотрона долинає чийсь приглушений голос. Пiдiйшов ближче i жахнувся: посерединi фiтотрона зяяв пролом, приблизно третина стiни вивалена. Звiдти й лунав приглушений голос.

До зустрiчi, о любий ненаглядний!

В безоднi космосу привиджусь я тобi...

Данило Кузьмович дивився на руйнацiю i вже не звертав нiякої уваги на голос транзистора, що чудом уцiлiв мiж потрощеними стiнами машинного залу. Загинула апаратура!

Коли вiн побачив катастрофу, плечi його опустилися, руки безвiльно звисли. Тяжко зiтхнувши, поволеньки обернувся i обважнiлою ходою попрошкував через пролом у стiнi в уцiлiле примiщення. Тут було тихо i затишно. Почулося, наче щось стиха шепоче. Прислухався. Справдi, якийсь шурхiт долинав до його слуху. Швидким кроком Данило Кузьмович дiстався до тамбура i безпомилковим рухом намацав ребристий корпус лiхтаря. Пiднiсши його поперед себе, ввiмкнув, та так i остовпiв. Пiд яскравим промiнням на всiй площi фiтотрона похитувалося колосся.

- Вцiлiла... - прошепотiв. - Люба моя, дорога! Ах, ти ж... Колос викинула! - i розкотисто розсмiявся.

- Даниле Кузьмовичу!

Обернувся i побачив... лiкаря. Той наближався до нього з простягнутими руками.

- Що з вами, Даниле Кузьмовичу? Заспокойтеся...

- Легко сказати "заспокойтеся"... Ви ж бачите, скiльки колосу!

- Ну то й що?

- Витримала, не загинула! Навiть розвивається!

- А чому вона мала загинути, оця пшениця?

- Та це ж Марсiанка! Розумiєте, Назар привiз її з Марса...

- А... Ну, все одно не слiд так хвилюватися. Та ще й тiкати з клiнiки, маючи високу температуру.

- Яка там температура? Менi танцювати хочеться! - Данила Кузьмович струснув лiкаря. - Ви ж тiльки подумайте: я тут створив їй марсiанський клiмат, а вона в земному, бач, як пiшла в рiст.

- Тiльки не пробуйте знову гiпнотизувати... - усмiхнувся лiкар.

- Ага, а як ви... прокинулись?

- Буквально через кiлька хвилин. I це, до речi, ще одне свiдчення того, що ви нездоровий. Пора, пора в клiнiку. I, до речi, мене дивує, що ви, вiдомий невропатолог, займаєтесь...

- Пшеницею?.. Ну, тут нiчого дивного нема. Це моє хоббi. Страх як люблю рослини. Дослiджував передачу iмпульсiв у них i... полюбив. А ви чим захоплюєтесь?

Вiн старався зав'язати розмову, щоб намилуватися своєю Марсiанкою.

- Я, - вiдповiв лiкар, - запеклий рибалка. Вудочки, гачки - все те саме, що й пiввiку тому.

- Ех, i здорово ж!..

- Ви про риболовлю?

- Та нi. Здорово, кажу, як вийде вона з цiєї дiлянки на поля. Бачите, як росте: є колосся при землi, є вище, ще вище. Стiна з колоскiв. I не вилягатиме, як гiлляста... От Марсiаночка!

Лiкар позирнув на годинника:

- Даниле Кузьмовичу! Вiтаю вас з Новим роком!

- I я вас також!

Вони потиснули один одному руки i пiшли до вертольотiв.

В тишi фiтотрона шепталося колосся, наче питало стебло в стебла: "Де це ми прокинулись?.. Де?.."