«Естафета Життя (на украинском языке)»

Василь Бережний

Естафета Життя

I.

У присмерку великої зали овальний екран прогностичної машини здавався iлюмiнатором, крiзь який цi двоє спостерiгали зоряний свiт. Вони сидiли у зручних крiслах, нiби в космiчному кораблi, неквапливо розмовляючи, як воно годиться батьковi з дочкою.

- Я вже тобi розповiдав, а зараз ти сама все бачиш. - Сивоусий батько кивнув у бiк овалу, повного зiрок.

- Те кулясте скупчення, тату, в мене в головi чи не з дня мого народження. Насувається i насувається... Всi вже давно до цього звикли.

- Ситуацiя змiнилась, люба Соул. Скупчення, може б, i пройшло крiзь нашу Зоряну систему, не порушивши її динамiчної рiвноваги, але... з'явився новий грiзний фактор. Зверни увагу на отой блiдий туманець з лiвого боку.

- Так, бачу.

- Зараз машина покаже, що буде через столiття.

У батьковому голосi почулися сумовитi нотки. Соул пильнiше глянула на його стомлене обличчя. Враз щемливе вiдчуття ворухнулось у серцi: старiсть, пiдступає старiсть... Може, тому вiн i проймається смутком?

- Астрономiя вас, мiкробiологiв, не цiкавить, - продовжував батько, отож дещо поясню. Тут задача трьох тiл. їхня конфiгурацiя змiнюється пiд впливом гравiтацiї. Ота воднева хмара неухильно рухається в напрямку до нашої Зоряної системи. Кулясте скупчення вiдiграє роль прискорювача. Ймовiрнiсть виживання нашої планети в цих умовах дорiвнює нулю.

"Ось що його пригнiчує, - подумала Соул. - Але ж ми й так приреченi на смерть самим життям..."

- А може, все-таки... є шанс?

- Поглянь, як та хмара поглинає зiрки i планети... Це хижий левiафан, який не знає жалю. А якщо висловлюватися науково, то це трете тiло захоплене двома iншими, якi зближуються. Дiя закону всесвiтнього оновлення.

- Що ж, виходить, секта Чорної Троянди має рацiю? Наближається кiнець свiту?

Батько тяжко зiтхнув i деякий час мовчав, не вiдриваючи погляду вiд освiтленого овалу. Внизу на екранi миготiли цифри - десятилiття близького майбутнього. Воднева хмара мчить iз субсвiтловою швидкiстю. Ось через дев'яносто рокiв крилом черкає їхню галактику... Сто сiмдесят один рiк - i рiдна планета тоне в бiлому туманi... Температура катастрофiчно падає, атмосфера зникає, замiсть неї водень, водень...

Нарештi обiзвався:

- Сама ж бачиш - катастрофа невiдворотна, i станеться вона через сто сiмдесят один рiк - прогноз точний, я вже перевiряв.