«Археоскрипт»

Василь Бережний

Археоскрипт

Повiсть

Де ж ти дiвся, свiте мiй

прекрасний,

Любої природи цвiт i плiд?

Ф.Шiллер, "Боги Еллади"

1

Вартовий ракетної бази, сидячи на високiй вежi в мереживнiй тiнi розкiшної пальми, розглядав фотографiю дiвчини. Дивувався: чому вона усiм здається невродливою, а для нього - найкраща? Ех, дурнi, не розумiєтесь ви на красi та й не знаєте моєї Анiти! Як вона ходить, як вона говорить...

Замрiявся хлопець, пригадуючи своє перше знайомство, першi поцiлунки. Куций автомат, поставлений бiля ноги, немов i собi позирав на картку, яку солдат розпрямляв на колiнi. Хоча дiвчина дивилася з фотографiї трохи сумовито, на обличчi в юнака блукала усмiшка.

- Нiчого, нiчого, Анiто, - бубонiв, ледь розтуляючи губи, - вже недовго чекати... Хоча ти ще могла б приїхати, в пустелi теж гарно, увечерi... Оббiгали б з тобою всю Сахару - ти ж така прудконога! А в оазi як гарно!.. Знаєш, пальми наче перешiптуються. Може, їм не подобається наше сусiдство? Але ж ракети - теж нiби пальми, стрункi, високi, тiльки вiял немає. їх уже стоїть тут чимало - металева оаза. I що для них оця безкрая пустеля? Вони можуть спустошити цiлi континенти! Он воно що. А ти чомусь зажурена, стрибунко. Радiти треба, усмiхатися: велич i гiднiсть нашої держави, як сказав генерал, сягає космосу!

Тиркнула зелена телефонна сумка, причеплена до ажурного бар'єра, i солдат, простягши руку, неохоче взяв трубку.

- Вартовий поста...

Та не встиг доповiсти, як його перебили.

- Ти що там, заснув? - пискнув капiтанiв голос, i наче голки вп'ялися в скроню молодого солдата. - Тривога номер один! Неопiзнаний лiтак наближається до бази. Як тiльки опиниться у твоєму секторi - вогонь!

- Ясно, капiтане! - з якоюсь радiсною тривогою крикнув солдат i похапцем поклав трубку. По справжнiй цiлi йому ще не доводилось стрiляти, i вiн вiдчув легке тремтiння пiд колiньми i в руках. Швидко пiдвiвся - автомат черкнув об сталевi поручнi, а фотокартка, наче бiлий голуб, пурхнула помiж пруттям i, кружляючи, полетiла вниз. Припадаючи до багатоствольної автоматичної зенiтки, помiтив, що картка, випурхнувши з тiнi на сонце, пiдлетiла вгору, на рiвень вежi, гойднулася, наче на водi,- можна було впiймати, та хiба зараз до цього?