«Народження Сталевого Щура»

Коли я наблизився до центрального входу Першого банку Біт О’Хевен, автоматичні двері відчули мою присутність і гостинно розчахнулися назустріч. Я швидко ввійшов і відразу ж зупинився. Відчуваючи когось близько, стулки дверей не могли зійтися. Поки двері думали, мені вдалося дістати зі своєї сумки електричну зварку та розвернутися ще до того, як вони зачиняться повністю. Я добре вивчив механічні рефлекси цих дверей протягом своїх попередніх візитів до банку, тож знав: у мене 1,67 секунди на все. Достатньо часу. Своїм пристроєм я заварив двері по периметру рами. Тепер, знерухомлені, двері могли лише безпомічно дрижати. Далі щось заїло у механізмі, вони фаркнули тріскучими іскрами та завмерли остаточно.

Пролунало «Псування майна банку — злочин. Вас заарештовано», а робот-охоронець простягнув величезні загребущі долоні, щоб схопити правопорушника та тримати, доки приїде поліція.

«Не цього разу, дурний шматку заліза», — прогарчав я і встромив йому в груди голку свинобраза. Дві залізяки видали триста вольт і до біса ампер. Таким феєрверком вдалося б привернути увагу навіть свинобразів, яких зазвичай не здивуєш нічим. Робот зламався. Дим вальнув з усіх його щілин, і він упав на підлогу з гуркотом, відповідним до його чималенької ваги. Якраз на те місце, де щойно стояв я. Але я вже рушив уперед, неввічливо відштовхнув від віконечка каси літню пані, вихопив із сумки пістолет, навів його на касира та виголосив свою вимогу:

— Гроші або твоє життя, сестро. Складай готівку до цієї сумки.

Вийшло дуже грізно, хоча мій голос зірвався й останні слова я радше пропищав. Касирка всміхнулася та спробувала геройствувати:

— Іди додому, синку. Це не…

Я натиснув на курок, постріл гримнув біля її вуха, хмара диму засліпила. Касира не поранило, хоч саме так здалося всім іншим. Вона закотила очі та повільно сповзла на підлогу біля каси.

Гадали, так просто одурите Джиммі ді Ґріза! Одним стрибком я перемахнув через стійку та навів зброю на інших працівників, які з жахом вирячилися на мене.