«Ураган»

У великому космічному архіві про цю планету майже не було відомостей. Хіба що уривки повідомлення, яке прийняли на штучному супутнику Юпітера: “…треба остерігатись… аборигени… печерах… особливу небезпеку… урагани…”

Корабель, з якого надіслали повідомлення, на Землю не повернувся.

Вивчаючи текст, довжину хвилі й умови, за яких було прийнято передачу, вчені висловили припущення про такий зміст повідомлення: “Треба остерігатися місцевих жителів. Аборигени мешкають у печерах. Особливу небезпеку становлять урагани”.

На планету послали другий корабель. Командиром корабля було обрано ветерана зоряного флоту Петра Колесова.

Ураган наближався. У фіолетовому небі хиталися чорні стовпи. Коли їх освітлювали блискавки, вони скидалися на земні домни, наповнені розплавленим металом. Та от стовпи почали звиватись як гігантська гусінь, ламатися, розсипатись…

Криваве й чорне. Спочатку більше чорного, потім — кривавого. З висоти тяглися пожадливі вогненні язики. Волохата гусінь танцювала у світлі блискавиць. Шум урагану переходив у нестерпне однотонне виття. Здавалося, барабанні перетинки не витримають.

Петро вже розумів, що він не встигне добратися до корабля. Треба шукати рятунок тут, у кам’яній пустелі, де ростуть тільки жалюгідні кущі антибузку — так назвали цю рослину космонавти за дрібні п’ятипелюсткові квіточки з неприємним запахом.

Напевне, не варто було йти так далеко одному, але тепер уже пізно про це говорити. Він побіг, вдивляючись у розщелини між скелями, у нагромадження великого каміння, сподіваючись найти печеру.

Чому він зупинився саме біля цієї скелі? Адже вона нічим не відрізняється під інших. Проте йти від неї не хотілось. У чому річ? Петро придивився уважніше й побачив отвір. Космонавт попрямував до нього, приготувавши на всякий випадок променемет.

Цей захід був своєчасний. З темного отвору скелі визирнула люта вишкірена морда урава. Земляни вже бачили цих невеликих тварин, схожих на ангорських котів. Помітивши людей, урави, розпустивши хвости, як вітрила, завжди поспішали зникнути. Але цей печерний звір відрізнявся від своїх родичів. Він був утричі більший, його шерсть не блищала, а тьмяно вилискувала синьо-зеленим кольором. Звір загарчав і звівся на задні лапи. Петро почув смердюче дихання і подумав: “Новий вид урава? Печерний?”

Звір гарчав і поволі підходив до людини. Петро позадкував. Дивлячись у вузькі очі тварини, він миролюбно мовив: