РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК · КИЇВ — 1965
У2
Б 24
У маленькій герметичній радіорубці космічного корабля згорбилася дівчина. Тісно, як тут тісно! Раніше вона не помічала цього, а зараз ніби зійшлися всі шість площин, що відгородили її від усього світу, і от-от стиснуть, розчавлять… І апаратура давить їй на груди, а ті кілька кубічних метрів повітря, що наповнюють рубку, важким тягарем лягли на плечі… Важко, ой як важко в Людмили на душі! Рука, наче олов’яна, не здіймається ввімкнути передавача… Яке б це було щастя, коли б замість оцієї страшної, тривожної радіограми кинути до рідної планети радісні слова:
«Політ Петра Яворовича продовжується успішно! Космонавт зробив навколо Венери кілька витків, сфотографував поверхню планети… Всі його повідомлення записуються на магнітну котушку. Передаю останній запис…»
Аби ж то… Ну, де ти, де ти, Петре?! Що з тобою?
І як переживе мати?.. Людмила уявила добре просте обличчя Петрової матері — вона і всміхалась, і плакала, прощаючись із сином. Ця радіограма може вбити її… Треба попередити, щоб поки що не давали… Яка все-таки жорстока природа! Ох, Петре, Петре…
Гуляли вони у парках понад Дніпром. Розпашілий, пружний, він казав тоді… як же це він казав? Ага, пригадала. «Я, — каже, — наче безсмертний, Людо! Інколи мені здається, що я весь час був і буду, що сила в мені бринітиме, думки з’являтимуться вічно…» Петре, Петре…
Тісно в рубці, тісно без нього в усьому світі.
«Та чого це я так? — дорікнула собі в думці. — Адже ще не все втрачено, ще є шанс… можливо — один із ста, але ж є! І дисципліна лишається дисципліною, раз наказано передати, то чого ж ти ждеш? Якого чуда сподіваєшся?»
Примусила себе ввімкнути передавача. Клацнув умикач, байдуже глянуло зелене око індикатора, і мікрофон вишкірив решітку. Почала повільно, розділяючи слова на склади, передавати радіограму:
«Зем-ля, Зем-ля. Я — «Астероїд». Льотчик-космонавт Петро Яворович стартував з «Астероїда» в розвідувальний політ над Венерою. Останню радіограму від нього одержано, коли ракетоплан потрапив у район сильної грози. Минуло триста шістдесят годин, зв’язку нема. Можливо, апарат пошкоджений. Запасів продовольства, води і кисню на борту літака було на п’ять діб. Прошу дозволу зійти з орбіти супутника і посадити «Астероїд» на поверхню планети.
Керманич експедиції…»
Комментарии к книге «Істина поруч», Василий Павлович Бережной
Всего 0 комментариев