«Понеділок починається в суботу»

Але що найдавніше, що найнезрозуміліше, це те, як автори можуть брати такі сюжети, зізнаюся, це вже зовсім незбагненно, це справді… ні, ні, зовсім не розумію.

Казка для наукових співробітників молодшого віку

Горизонти фантастики

ТЕРНОПІЛЬ

БОГДАН

Переклад з російської Анатолія Сагана

За загальною редакцією Бориса Щавурського

Учитель: Діти, запишіть речення: «Риба сиділа на дереві».

Учень: А хіба риби сидять на деревах?

Учитель: Ну… Це була божевільна риба.

Я наближався до місця призначення. Навколо мене, тулячись до самої дороги, зеленів ліс, інколи поступаючись місцем галявинам, що поросли жовтою осокою. Сонце заходило вже котру годину, все ніяк не могло зайти і висіло низько над горизонтом. Машина котилася вузькою дорогою, посипаною хрустким гравієм. Велике каміння я пускав під колесо, і щоразу в багажнику брязкали й торохкотіли порожні каністри.

Праворуч із лісу вийшли двоє, ступили на узбіччя і зупинилися, дивлячись у мій бік. Один із них підняв руку. Я скинув газ, аби роздивитися їх. Це були, як мені здалося, мисливці, молоді люди, можливо, трохи старші за мене. Їхні обличчя сподобалися мені, і я зупинився. Той, хто піднімав руку, засунув у машину смагляве горбоносе обличчя і запитав, посміхаючись:

— Ви нас не підкинете до Соловця?

Другий, з рудою бородою і без вусів, теж усміхався, визираючи через його плече. Безперечно, це були приємні люди.

— Гаразд, сідайте, — сказав я. — Один уперед, другий назад, бо в мене там барахло на задньому сидінні.

— Благодійнику! — втішився горбоносий, зняв з плеча рушницю і сів поряд зі мною.

Бородань, нерішуче зазираючи у задні дверцята, сказав:

— А можна я тут трішечки того?..

Я перегнувся через спинку і допоміг йому розчистити місце, зайняте спальним мішком і згорнутим наметом. Він делікатно всівся, поставивши рушницю поміж колін.

— Дверцята прикрийте щільніше, — сказав я.