Рустам Сінг чергував на диспетчерському пункті вантажної траси Земля — Космобуд — Венера — Меркурій останню годину.
Нічна Земля мерехтіла скупченням вогнів у містах і на шляхах африканського континенту. Червонувато-жовтий світанок підсвічував лише край Атлантичного океану. А тут, на стаціонарній орбіті, у чорному небі ще владарювало кудлате сонце. Воно нанизувало, ніби скляні намистинки, на свої промені маневрові ракети, які снували між кульовими і дисковими ангарами Космобуду.
На схід од диспетчерського супутника промені обривались у конусі ночі. Там по штучному Чумацькому Шляху тяглася низка вогнів.
Робота була не складна: стежити на екранах і світлових табло за рухом автоматичних ракет, приймати з трас рапорти контрольних автоматів, нудьгувати, чекаючи, поки трапиться щось непередбачене, коли потрібна буде людська ініціатива (за всі чергування Рустама такого ще не траплялося), та ще весь час сваритися з тими, хто відправляв і одержував вантажі — їх ніколи не влаштовував оптимальний, розрахований машинами режим перевозки. Рустам усміхнувся. Варто було б «оптимальний» назвати якось інакше — адже цей термін ніколи нікого не влаштовує.
Тихо прогудів зумер біля телеекрана «Земля». Ну, ось, будь ласка! Рустам незадоволено підійшов до пульта:
— Диспетчер Сінг!
— Конструктор Ферро, Антарктида, Інститут вакуумного складання! — відрекомендувався лисий чоловік з розкішною рудою бородою. Було видно, що він надзвичайно обурений. — Чо-о-му досі не відправлено на венеріанські станції мої апарати променевого зварювання? — Ваші апарати… — Рустам ковзнув очима по таблиці черги вантажів. — Ваші апарати підуть післязавтра малою швидкістю.
— П-п-післязавтра?! Малою?! Я ж телеграфував на Венеру, що відправлю їх сьогодні і середньою! Ось! — Бородань помахав якимось папірцем.
— Якби ви сконструювали свої апарати трохи легшими, — зауважив диспетчер, — тоді…
— Он як?! — в голосі землянина відчувався сарказм. — А ви, юначе, самі коли-небудь займалися такою справою?
Рустаму вже минуло двадцять чотири роки, і він терпіти не міг, коли його називали юнаком.
— Не займався і не збираюсь займатися, дорогий товаришу. Променеве зварювання давно застаріло, і я, відверто кажучи, не розумію, навіщо ви відправляєте такі апарати на венеріанські будови? На Землі не пощастило застосувати?
Комментарии к книге «Привид часу», Володимир Савченко
Всего 0 комментариев