«Восьме коло пекла»

Тут до нового підійшли ми яру,

Що ним кінчаються Прокляті Доли;

Якби не був він оповитий в хмару,

Котра не розвівається ніколи,

Безодню ми б очима охопили

І всіх, кого гріхи там побороли.

Данте Алігієрі, “Пекло”,

пісня XXIX [1]

Року божого тисяча п’ятсот дев’яносто третього на долю богобоязливихмешканців Кондовіхта тяжкий спиток випав. Зима тоді була на диво тепла. Вже на Трьох Королів зазеленіли луги, а на Заручини Пресвятої Діви сонце припікало так, неначе в день Тіла Божого. А люди казали, що одразу після Воскресення Христового птаство зграями відлетіло з бору Опатівського, пізніше Чортовим названого, і був то перший видимий знак, що якесь зло там готується.

Коли ж над бором знялося незвичайне багряне, як заграва пожежі, сяйво, ніхто не одваживсябодай на милю до бору того наблизитись. Лиш один сміливець знайшовся, і був то медик та алхімік Матеуш Рилюс. Поспішив він туди, як сам пізніше на муках зізнався, щоб вірнопідданий уклін пекельникам скласти. Але про метра[2] Матеуша віддавна вже славайшла, ніби був він у змові з дияволом й лише завдяки заступництву ясновельможного пана бургграфа,[3] що йому обіцяв перетворити свинець на золото, небув раніше спалений на вогнищі.

Та хоч молились люди безустанно й бамкали дзвони, диявол не схотів покинути боруОпатівського, а, роззухвалившись, прибрав подобу величезного, як воляча голова, павука та й почав навідувати мирних мешканців нощно, а то й денно. Тож пан бургграф ясновельможний довше зволікати не міг і його ексцеленції епіскопові разом з отцями духовними лист про допомогу вислати спромігся. Невдовзі до Кондовіхта прибув і отець Модестус Мюнх, один з найвизначніших інквізиторів графства, котрий не одного вже чорта прогнав, а багато відьом, чаклунів та єретиків на вогнище спровадив. І зараз теж, вислухавши очевидців диявольських відвідин, а ввечері на власні очі побачивши заграву над бором Опатівським, цілісіньку ніч молився ревно, розіп’явшись на