«Зоряні кораблі»

З російської переклала К. Гловацька

Малюнки Є. Спицевича

Перекладено за виданням:

И. Ефремов. На краю Ойкумены. Звездные корабли. Детгиз, Москва, 1959 г.

— Коли ви приїхали, Олексо Петровичу? Тут багато людей про вас питало.

— Сьогодні. Але для всіх мене ще немає. І зачиніть, будь ласка, вікно в першій кімнаті.

Той, що увійшов, скинув старий військовий плащ, витер хустинкою обличчя, пригладив своє легке світле волосся, дуже поріділе на тім’ї, сів у крісло, закурив, знову підвівся і почав ходити по кімнаті, захаращеній шафами й столами.

— Невже можливо? — подумав він уголос.

Підійшов до однієї шафи, з силою розчинив високі дубові дверцята. Білі перекладини лотків визирнули з темної глибини шафи. На одному лотку стояла жовта кубічна коробка з блискучого, твердого, наче кістка, картону. Поперек грані куба, повернутої до дверцят, виднілася смужка сірого паперу з чорними китайськими ієрогліфами. Тут і там на поверхні коробки були розкидані кружальця поштових штемпелів.

Довгі бліді пальці людини торкнулися картону.

— Тао Лі, невідомий друже! Настав час діяти.

Тихо причинивши дверцята шафи, професор Шатров узяв потертий портфель і витягнув із нього попсований вогкістю зошит у сірій гранітолевій палітурці. Обережно рознімаючи злиплі аркуші, професор роздивлявся крізь збільшувальне скло ряди цифр і час від часу щось обчислював у великому блокноті.

Купа недокурків і горілих сірників росла в попільничці; повітря в кабінеті аж посиніло від тютюнового диму.

Надзвичайно ясні очі Шатрова виблискували під густими бровами. Високе чоло мислителя, квадратові щелепи і гостро окреслені ніздрі посилювали загальне відчуття його неабиякої розумової сили і надавали професорові рис фанатика.

Нарешті вчений відсунув зошита.

— Так, сімдесят мільйонів літ! Сімдесят мільйонів! Ок! — Шатров зробив рукою різкий рух, ніби простромлював щось перед собою, озирнувся, хитро примружився і знову голосно сказав: — Сімдесят мільйонів!.. Тільки не лякатися!

Не кваплячись, методично професор прибрав свій письмовий стіл, одягнувся й пішов додому.

Шатров окинув поглядом розставлені по кутках кімнати «бронзятка», — так він називав колекцію художньої бронзи, — сів до критого чорним дерматином столу, на якому застиг бронзовий краб із величезною чорнильницею на спині, і розгорнув альбом.