«Таємниця затоки Здохлого кита»

До фіналу «Добрі вовки» й «Бородаті хлопчики» прийшли, як кажіть, голобля до голоблі. Вони мали не тільки однакову кількість очок, але й – досить рідкісний у футбольній практиці випадок – однакове співвідношення забитих і пропущених м’ячів.

Від завтрашньої зустрічі залежало все. Переможці здобували платинові медалі, лаврові вінки (одинадцять таких вінків привіз учора до столиці спеціальний літак). На чемпіонів чекав двадцятихвилиннчй прийом у президента і слава національних героїв.

Від самого раннього ранку групами й поодинці на стадіон посунули глядачі. Виразно жестикулюючи, уболівальники обговорювали шанси тієї й тієї команди. Газети запевняли, що на фінальний матч уболівальники з’їхались і злетілися буквально з усієї планети. Можливо, газети, як завше, дещо перебільшували. В усякому разі, люду й справді було багато. Новий стадіон на двісті п’ятдесят тисяч чоловік не міг вмістити і п’ятої частини всіх охочих попасти на це цікаве видовисько. Можна було, звісна річ, стежити за ходом боротьби й дома, біля екрана телевізора. Але це, як відомо, далеко не те. Кортіло подивитися зблизька справжнє спортивне змагання майстрів найвищого класу.

Роботи-поліцаї, допомагаючи собі замашними гумовими кийками, підтримували порядок на вулицях, що прилягали до стадіону. Ідоли в формених мундирах походжали тротуарами, байдуже годуючи духопеликами всіх, хто, як їм здавалося, порушив порядок. Ті уболівальники, що підігріли себе віскі чи джином, намагались триматися від ідолів подалі. З власного досвіду вони знали: роботи-поліцаї куди гірші й нещадніші за звичайних охоронців порядку, хоч і ті були далеко не ангели.

«Матч епохи» супроводжувався нечуваним ажіотажем у ділових сферах. Річ у тім, що за спиною кожної команди стояли могутні угрупування трестів і монополій. Вони билися об заклад, ставлячи і на «Добрих вовків» і на «Бородатих хлопчиків» величезні суми. За висловом одного із спортивних коментаторів, «гроші, кинуті на бочку, могли б скласти купу, котра своєю вершиною сягнула б Місяця».