Винахідник видерся на велосипед. Жовте сідло жалісно зарипіло.
Тієї ж миті члени Комісії за сигналом голови підхопилися з місць і під звуки маршу, що його забурмотів якийсь сухенький, наче тараня, дідок, рушили колоною мимо Винахідника.
Якимось чудом той певний час утримував рівновагу, розпачливо торгаючи кермом, а потім з гуркотом гепнув на підлогу, в цілковитій відповідності із законами фізики.
Колона зупинилась.
– Так-то, юначе, – зверхньо сказав голова, стоячи над розплатаним Винахідником. – Як бачите, вашому винаходові бракує третього колеса. Це створило б стійкий трикутник рівноваги. А ви були б моїм співавтором…
Висновок Комісії був лаконічний: «Визнати за хворобливе марення ідею пересування на двох колесах. Винахідника добровільно послати на семирічні курси по зниженню технічної неграмотності.
Означений апарат викинути на смітник».
Вирок, ясна річ, зразу ж було виконано.
В цей час через подвір’я проходив якийсь хлопчина. Він зацікавився дивовижним механізмом, що виблискував проти сонця нікелем. Хлопчина швидко зметикував призначення сідла й педалів, бо був від природи кмітливий.
По кількох невдалих спробах він скочив у сідло й покотив подвір’ям, горлаючи якнайголосніше веселої пісні.
Реклама на сайте
Комментарии к книге «Ідея третього колеса», Владимир Наумович Михановский
Всего 0 комментариев